Ухвала суду № 138433543, 23.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

23 липня 2026 р.Справа №160/4966/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Маковської О.В.

при секретарі судового засідання Дубовику Г.Е.

за участі:

позивача не з`явився

представника позивача Шпакової Т.С.

представника відповідача Ганчера С.Г.

третьої особи ОСОБА_1

представника третьої особи Алейниченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, в якій позивач просить:

-визнати протиправним та скасувати Рішення Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 27 січня 2026 року №4/2701 «Про дострокове припинення повноважень Підгородненського міського голови Андрія Івановича ГОРБА»;

-поновити ОСОБА_2 на посаді голови Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області з 27.01.2026 року;

-стягнути з Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (Код ЄДРПОУ 05520750) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 27.01.2026 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні 18.05.2026 до участі у справі №160/4966/26 залучено ОСОБА_1 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Від ОСОБА_1 до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить:

-забезпечити позов у справі №160/4966/26 шляхом заборони ОСОБА_2 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі вчиняти від імені Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області у статусі Підгородненського міського голови такі дії:

1. підписувати та подавати до органів Державної казначейської служби України або банківських установ фінансові, бюджетні й платіжні документи як міський голова або особа, яка має право першого підпису;

2. укладати і підписувати від імені Підгородненської міської ради договори, додаткові угоди, акти приймання-передачі та інші документи, що створюють, змінюють або припиняють майнові чи грошові зобов`язання Підгородненської міської ради, а також видавати та підписувати довіреності (доручення) щодо уповноваження посадових осіб Підгородненської міської ради на підписання та подання таких документів;

3. видавати та підписувати розпорядження та доручення міського голови з кадрових, фінансових, адміністративно-господарських та інших питань, які належать до повноважень Підгородненського міського голови, а також видавати та підписувати довіреності (доручення) щодо уповноваження посадових осіб Підгородненської міської ради на підписання та подання таких документів;

4. підписувати рішення Підгородненської міської ради, протоколи пленарних засідань і рішення виконавчого комітету у статусі Підгородненського міського голови;

5. використовувати кваліфікований електронний підпис і печатку Підгородненського міського голови;

6. представляти Підгородненську міську раду саме у статусі Підгородненського міського голови у відносинах з органами державної влади та місцевого самоврядування, банківськими установами, державними реєстраторами та контрагентами з питань підписання або подання документів, які формуються в процесі діяльності Підгородненської міської ради та її структурних підрозділів.

Заява обгрунтована тим, що станом на день подання заяви про забезпечення позову рішення Підгородненської міської ради від 27.01.2026 №4/2701 «Про дострокове припинення повноважень Підгородненського міського голови Андрія Івановича ГОРБА» не визнане протиправним та не скасоване судом; його дія не зупинена ухвалою суду; залишається чинним до вирішення спору в установленому законом порядку. Заявник наголошує на тому, що незважаючи на чинність і відсутність судового зупинення рішення Підгородненської міської ради від 27.01.2026 №4/2701 «Про дострокове припинення повноважень Підгородненського міського голови Андрія Івановича ГОРБА», позивач після 27.01.2026 продовжує з власної ініціативи діяти від імені Підгородненської міської ради у статусі Підгородненського міського голови, у той час як т.в.о. Підгородненського міського голови з 27.01.2026 є ОСОБА_3 . Так, 13.05.2026 відбулось засідання 57 чергової сесії Підгородненської міської ради 8 скликання, головуючим на якому був ОСОБА_2 , як міський голова, а 26.05.2026 відбулось засідання 58 позачергової сесії Підгородненської міської ради 8 скликання, головуючим на якому також був ОСОБА_2 , як міський голова. Також, заявник зазначає, що ОСОБА_2 у якості Підгородненського міського голови з квітня 2026 року підписував не лише рішення Підгородненської міської ради, а і розпорядження з кадрових, фінансових та інших питань, які входять до сфери повноважень Підгородненського міського голови, що підтверджується публікаціями таких розпоряджень на сайті Підгородненської міської територіальної громади, а також рішення виконавчого комітету Підгородненської міської ради, які стосуються майнових, фінансових, організаційно-розпорядчих, земельних, господарських та інших питань діяльності міської ради.

Заявник вважає, що зазначені ним обставини підтверджують, що під час розгляду справи позивач фактично здійснює зовнішні організаційно-розпорядчі та владно-управлінські функції у спірному статусі, за одночасної чинності рішення №4/2701 про дострокове припинення його повноважень та рішення №3727-54/8 про тимчасове здійснення цих повноважень іншою особою.

Необхідність вжиття обраного заявником заходу забезпечення позову обгрунтовується тим, що до остаточного вирішення питання про законність рішення №4/2701 позивач продовжує створювати від імені Підгородненської міської ради нові юридичні факти та правовідносини. Якщо за результатами розгляду даної справи у задоволенні позову буде відмовлено та рішення №4/2701 збереже чинність, наслідки документів і дій, учинених позивачем у спірному статусі під час судового розгляду, не припиняться автоматично. Для їх усунення міській раді, її виконавчим органам або іншим заінтересованим особам необхідно буде: проводити окрему юридичну перевірку кожного документа, підписаного ОСОБА_2 з 27.01.2026; окремо скасовувати або оскаржувати організаційно-розпорядчі та кадрові акти; вирішувати питання дійсності договорів і додаткових угод; вживати заходів щодо повернення бюджетних коштів; врегульовувати трудові спори; звертатися з новими адміністративними, господарськими або цивільними позовами; усувати наслідки суперечливого представництва міської ради; вирішувати спори з Казначейством, банківськими установами, контрагентами та державними реєстраторами.

З посиланням на пункт 1 частини 2 статті 150 КАС України заявник вказує на можливість вжиття заходів забезпечення позову, оскільки (мовою оригіналу) «невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання судового рішення чи ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 прийнято заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до розгляду та призначено судове засідання на 23.07.2026 об 09-30 год.

Від Підгородненської міської ради до суд надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, в яких зазначено, що інститут забезпечення позову, насамперед, застосовується для подальшого виконання судового рішення та забезпечує захист прав та інтересів, особи, яка звернулась до суду з відповідним позовом. Також у запереченнях вказано, що суб`єктом звернення до суду із заявою про забезпечення позову є позивач, а не третя особа. Крім того, у запереченнях наголошено на тому, що станом на 21.07.2026 позивач є керівником органу місцевого самоврядування, зареєстрованим у ЄДРПОУ, та відповідно до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» здійснює надані йому повноваження, тому якщо за результатами розгляду даної справи у задоволенні позову буде відмовлено та рішення №4/2701 збереже чинність, підстави для визнання договорів недійсними чи оскарження актів індивідуальної дії будуть відсутні. На підставі зазначеного, просить у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпеченні позову відмовити.

Від позивача до суду надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову в обгрунтування зазначено, що заява про забезпечення позову суперечить нормам чинного законодавства, суті самого принципу забезпечення позову та виходить за межі предмету спору та заявлених позовних вимог. Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі. Також зазначається, що забезпечення позову допускається, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

У своїх запереченнях ОСОБА_2 акцентує увагу на тому, що заява про забезпечення позову третьої особи ОСОБА_1 направлена на обмеження прав, свобод та інтересів саме позивача по справі, що суперечить нормам КАС України.

Також, у своїх запереченнях ОСОБА_2 зазначає, що заява про забезпечення позову суперечить п.5 ч.3 ст. 151 КАС України, відповідно до якої не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення. В даному випадку забороняючи вчинювати дії позивачу, третя особа намагається зупинити дії суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі. Позивач вважає, що заява про забезпечення позову третьої особи ОСОБА_1 не стосується предмету позову, позовних вимог та виходить за межі судового спору у даній справі. Заява про забезпечення позову, на думку позивача, повинна усувати утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, однак в даному випадку заява про забезпечення позову направлена на інше, а саме: у випадку відмови у задоволенні позову. Норми КАС України не передбачають забезпечення позову шляхом задоволення заяви для виконання рішення суду у випадку відмови у задоволенні позову, так як в цьому випадку відсутнє як таке «виконання». Третя особа в даному випадку не роз`яснює, які її права та інтереси полягають у необхідності забезпечення позову шляхом заборони позивачу вчинювати низку дії.

В судове засідання 23.07.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача, третя особа та його представник.

Третя особа та його представник в судовому засіданні просили задовольнити заяву про забезпечення позову, з підстав, які викладено у заяві.

Представник позивача та представник відповідача просили відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в заяві про забезпечення позову, як на підставу звернення із даною заявою, заявник посилається саме на положення пункту 1 частини 2 статті 150 КАС України (мовою оригіналу) «невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання судового рішення чи ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів».

Суд надає правову оцінку даній підставі.

Суд зазначає, що ключовим питанням в даному випадку є дотримання особою, яка звернулась із заявою про забезпечення позову, вимог частини 2 статті 150 КАС України в контексті наявності/відсутності підстав для забезпечення позову у даній справі, з урахуванням фактичних обставин і предмета позовних вимог.

Так, відповідно до частини 1 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 статті 150 КАС України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України є оціночними, тому суд у кожному випадку, виходить з конкретних доказів, встановлює, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінює, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).

Положеннями частини 6 статті 154 КАС України визначено, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно із Рекомендацією №R(89)8 стосовно тимчасового судового захисту в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню, у зв`язку із вжиттям таких заходів, прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Верховний Суд у постановах від 17.04.2019 у справі №705/4587/17, від 16.04.2024 у справі №120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 27.04.2023 у справі № 140/8127/22, від 16.04.2024 у справі № 120/15171/23, від 04.12.2024 у справі № 500/3027/24, від 04.02.2025 у справі № 280/8758/24, від 20.02.2025 у справі № 280/9044/24, від 15.01.2025 у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені пунктом 1 частини 2 статті 150 КАС України.

В постанові від 13.03.2025 у справі №160/23707/24 Верховний Суд зазначив, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

В постанові від 19.10.2023 у справі № 440/9568/22 Верховний Суд вказав, що, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна дійти висновку, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Повертаючись до обставин даної справи та надаючи оцінку підставі (п.1 ч.2 ст.150 КАС України) звернення третьої особи із заявою про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 150 КАС України передбачає, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити заходів забезпечення позову. Отже, суд доходить висновку, що третя особа, яка є учасником справи, не позбавлена права подати заяву про забезпечення позову, а тому суд критично оцінює доводи відповідача та не приймає їх до уваги про те, що виключно позивач може звернутись із заявою про забезпечення позову.

В той же час, відповідно до п.1 ч.2 ст.150 КАС України, забезпечення позову допускається якщо, зокрема, невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Таким чином, суд доходить висновку, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, має право звернутись із заявою про забезпечення позову, проте така заява повинна бути подана з метою захисту або поновлення порушених прав позивача або в разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Натомість, із заявою про забезпечення позову звернувся ОСОБА_1 (третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача), який просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони позивачу вчиняти визначені у заяві дії.

Таким чином, заява про забезпечення позову не направлена на захист інтересів позивача та подана не з метою попередження неможливості виконання рішення суду.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що:

-забезпечення позову є засобом тимчасової охорони прав позивача, а не способом захисту інтересів відповідача чи третьої особи;

-метою забезпечення позову є гарантування реального та ефективного виконання майбутнього рішення на користь позивача, якщо позов буде задоволено;

-заходи забезпечення повинні відповідати підставам, визначеним частиною 2 статті 150 КАС України, і бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Отже, суд доходить висновку, що в даному випадку, хоча третя особа і є учасником справи та має право звернутися із заявою про забезпечення позову відповідно до частини 1 статті 150 КАС України, застосування заходів забезпечення позову не може переслідувати мету захисту інтересів цієї ж третьої особи або відповідача. Інститут забезпечення позову покликаний забезпечити ефективний захист прав позивача та реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Тому, заява третьої особи про забезпечення позову, спрямована на обмеження прав позивача в інтересах відповідача та самої третьої особи, не узгоджується з метою та завданнями забезпечення позову, визначеними статтями 150 151 КАС України.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та, керуючись ст.ст.150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Копію ухвали направити сторонам.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено 23.07.2026.

Суддя О.В. Маковська