Рішення № 138432905, 22.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.07.2026Справа № 910/4610/26Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"

до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс"

про стягнення 105 518,89 грн

Представники сторін: не викликалися

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (далі - ПрАТ "ТАС") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" (далі - ПрАТ "Інтер-Поліс") 105518,89 грн, з яких: 78 726,10 грн - страхове відшкодування, 12 111,12 грн - інфляційні втрати, 3 409,12 грн - 3% річних, 11 272,55 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до ПрАТ "ТАС", як страховика потерпілої в ДТП особи, якій позивач виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, на підставі статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 108 Закону України "Про страхування" (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, - Закон №1909-IX), у межах виплаченого страхового відшкодування перейшло право вимоги до ПрАТ "Інтер-Поліс", як страховика винної в ДТП особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

11.05.2026 через систему "Електронний суд" ПрАТ "Інтер-Поліс" подало відзив, в якому просило суд відмовити у задоволенні позову, зауваживши, що ані Позивачем, ані його страхувальником не було подано заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а також не зберегли пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди;

- у зв`язку з ненаданням доказів направлення досудової претензії, позовні вимоги щодо стягнення компенсаційних виплат та пені також не підлягають задоволенню;

- Відповідачем наголошено, що Позивачем не було надано належних доказів, які підтверджують заявлений розмір страхового відшкодування, зокрема, звіту про оцінку, акту про оцінку, висновку експерта.

13.05.2026 через систему "Електронний суд" ПрАТ "ТАС" подало відповідь на відзив, в якій не погодилося з аргументами ПрАТ "Інтер-Поліс", оскільки звіт про оцінку є лише попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення застрахованого транспортного засобу. Тому для визначення реального розміру шкоди необхідно виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Надіслання досудової вимоги (заяви про виплату страхового відшкодування №16434/21/2024/96) підтверджується рекомендованим повідомленням №0504028641476.

Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд. його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги ПрАТ "ТАС" частково обґрунтованими.

18.07.2024 о 15:56 у місті Одесі, по вулиці Хімічній, 1 сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: автомобіля "Toyota", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , з автомобілем "Fiat", реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

ДТП сталася внаслідок порушення водієм автомобіля "Toyota", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України, вина якої була встановлена постановою Малиновського районного суду міста Києва від 19.08.2024 у справі №521/12860/24.

Внаслідок даної ДТП було пошкоджено автомобіль "Fiat", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , (застрахований транспортний засіб), власником якого, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , є ОСОБА_2 .

Вказаний транспортний засіб був застрахований ПрАТ "ТАС" згідно Договору комплексного страхування №F0-01946872 від 09.07.2024, предметом якого є передача Страхувальником за плату Страховику ризику, пов`язаного Об`єктом страхування (автомобіль "Fiat", реєстраційний номер: НОМЕР_2 ), на умовах, визначених цим правочином.

На підставі Заяви про настання події від 18.07.2024 (справа №16434/21/2024/96), Акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 19.07.2024 разом із фото пошкодженого автомобіля "Fiat", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , Ремонтної калькуляції №92416434 від 22.07.2024, Страхового акту №17222/21/924 від 24.07.2024 та додатку до нього (Розрахунок), Заяви на виплату страхового відшкодування №29507/24 від 24.07.2024, 26.07.2024 ПрАТ "ТАС" було перераховано на користь ОСОБА_2 78 726,10 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №427557 від 26.07.2024.

Судом встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність особи, якій належить автомобіль "Toyota", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ "Інтер-Поліс" згідно з Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР №218817504.

Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 0,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну 160 000, 00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, ПрАТ "ТАС" звернулося до ПрАТ "Інтер-Поліс" із заявою вих.№04235/9224 від 08.08.2024 (справа №16434/21/2024/96) про виплату страхового відшкодування у розмірі 78 726,10 грн (без ПДВ).

Однак вказана заява була залишена без відповіді та задоволення.

Посилаючись на те, що Відповідач, як страховик винної в ДТП особи, не відшкодував Позивачеві матеріальну шкоду, завдану страхувальником Відповідача внаслідок ДТП, ПрАТ "ТАС" звернулося з даним позовом до суду.

1. Відповідно до статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

За приписами статті 993 ЦК України та статті 108 Закону України "Про страхування" (Закону №1909-IX) страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Отже, у вказаних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Отже, виконавши свої зобов`язання за Договором комплексного страхування №F0-01946872 від 09.07.2024 шляхом виплати страхувальнику (власнику транспортного засобу "Toyota", реєстраційний номер: НОМЕР_1 ), Позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

2. Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2 зазначеної статті).

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом шкода підлягає відшкодуванню: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала (у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини).

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина 6 статті 75 ГПК України).

Постановою Малиновського районного суду міста Києва від 19.08.2024 у справі №521/12860/24 було встановлено, що 18.07.2024 о 15:56 у місті Одесі, по вулиці Хімічній, 1 сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: автомобіля "Toyota", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , з автомобілем "Fiat", реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

Також вказаною постановою встановлено, що ДТП сталася внаслідок порушення водієм автомобіля "Toyota", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України.

Таким чином, ОСОБА_1 є винною особою у заподіянні збитків автомобілю "Fiat", реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

3. Проте із вказаних правил відшкодування шкоди безпосередньо винною особою є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

За положеннями статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (пункт 69 частини 1 статті 1 Закону №1909-IX).

Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань 01.07.2004 було прийнято Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Закон №1961-IV).

Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Нормами статті 5 Закон №1961-IV встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Отже, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц, від 14.12.2021 у справі №147/66/17.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Toyota", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ "Інтер-Поліс" згідно з Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР №218817504. Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 0,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну 160 000, 00 грн.

Отже, уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик (відповідач) на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування (позивач) за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 Закон №1961-IV, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 108 Закону №1909-IX, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

4. Заперечуючи проти задоволення позову, Відповідач наголошував, що визначений позивачем розмір страхового відшкодування є необґрунтованим у зв`язку з ненаданням належних підтверджуючих доказів.

Згідно з частинами 1. 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України (допустимість доказів) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (частина 1 статті 78 ГПК України).

Відповідно до частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За приписами частини 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (стаття 29 Закону України №1961-IV).

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика).

Згідно з пунктом 2.3. Методики вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.

Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості) (пункт 2.4. Методики).

Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс х (1 - Ез), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №910/3650/16, №910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від: 01.02.2018 у справі №910/22886/16, 06.02.2018 у справі №910/3867/16, 12.03.2018 у справі №910/5001/17.

Вищезазначеними приписами Закону №1961-IV не встановлено імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

У зв`язку з викладеним, суд зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.

Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

У силу частини 4 статті 236 ГПК України враховує аналогічну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять ані звіту про оцінку, ані висновку експерта, а також ані первинних доказів зі станції технічного обслуговування.

Водночас суд зауважує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.

На підтвердження вартості відновлювального ремонту автомобіля "Fiat", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , у розмірі 78 726,10 грн, Позивачем було надано: Заяву про настання події від 18.07.2024 (справа №16434/21/2024/96), Акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 19.07.2024 разом із фото пошкодженого автомобіля "Fiat", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , Ремонтну калькуляцію №92416434 від 22.07.2024, Страховий акт №17222/21/924 від 24.07.2024 та додаток до нього (Розрахунок).

Натомість Відповідачем не було надано жодних доказів. Позиція Відповідача зводиться лише щодо ненадання Позивачем належних доказів, які підтверджують вартість відновлюваного ремонту.

Таким чином, керуючись положеннями статті 79 ГПК України, суд дійшов до висновку про те, що надані Позивачем докази, які підтверджуються розмір відновлювального ремонту "Fiat", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , є більш вірогідними, а тому суд погоджується з доводами Позивача, що обґрунтований розмір відновлювального ремонту вказаного автомобіля становить 78 726,10 грн.

5. Також, заперечуючи проти задоволення позову, Відповідач вказував, що ані Позивачем, ані його страхувальником не було подано заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а також не зберегли пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди.

Так, згідно з абзацом 1 пункту 33.3 статті 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).

Відповідно до підпункту 37.1.5 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

У матеріалах справи міститься заява ПрАТ "ТАС" вих.№04235/9224 від 08.08.2024 (справа №16434/21/2024/96) про виплату страхового відшкодування у розмірі 78 726,10 грн (без ПДВ), яка адресована ПрАТ "Інтер-Поліс".

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №05 040 286 414 76 вищезазначена заява була вручена уповноваженим представником ПрАТ "Інтер-Поліс" за довіреністю 12.08.2024.

Так, суд погоджується з Відповідачем, що матеріали справи не містять опису вкладення. Однак у вищезазначеному рекомендованому повідомлення зазначено про направлення та отримання документу з такими ідентифікаційними ознаками: "04235/9224 №16434/21/2024/96 Лаврентій".

Також судом встановлено, що 04235/9224 - це вихідний номер заяви про виплату страхового відшкодування від 08.08.2024.

На підтвердження звернення до №16434/21/2024/96 - це номер страхової справи щодо настання події (ДТП від 18.07.2024 за участю двох транспортних засобів: автомобіля "Toyota", реєстраційний номер: НОМЕР_1 , та автомобіля "Fiat", реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

Отже, виходячи з приписів статті 79 ГПК України, суд погоджується з Позивачем, що заява ПрАТ "ТАС" вих.№04235/9224 від 08.08.2024 (справа №16434/21/2024/96) про виплату страхового відшкодування у розмірі 78 726,10 грн (без ПДВ) була отримана ПрАТ "Інтер-Поліс" 12.08.2024.

У зв`язку з вищевикладеним, доводи Відповідача щодо незбереження пошкодженого транспортного засобу спростовуються судом, оскільки у відповідності до положень абзацу 2 пункту 33.3 статті 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.

Крім цього, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів відновлення автомобіля "Fiat", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , суд відхиляє доводи Відповідача щодо незбереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди.

6. Окрім суми страхового відшкодування, Позивачем також заявлено до стягнення 12111,12 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з листопада 2024 року по березень 2026 року на суму страхового відшкодування у розмірі 78 726,10 грн, та 3 409,12 грн 3% річних, нарахованих за період з 11.11.2024 по 21.04.2026 на суму страхового відшкодування у розмірі 78 726,10 грн.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання.

За змістом абзаців 1-3 пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;

у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Таким чином, оскільки заява ПрАТ "ТАС" вих.№04235/9224 від 08.08.2024 (справа №16434/21/2024/96) про виплату страхового відшкодування у розмірі 78 726,10 грн (без ПДВ) була отримана ПрАТ "Інтер-Поліс" 12.08.2024, тому з урахуванням статті 253 ЦК України та частини 5 статті 254 ЦК України, останнім днем для виплати страхового відшкодування було 11.11.2024, а перший день прострочення - 12.11.2024.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок компенсаційних виплат, суд вважає його необґрунтованим, оскільки не враховано положення частини 5 статті 254 ЦК України у зав`язку з чим неправильно визначено початок періоду прострочення.

Таким чином, за розрахунком суду, обґрунтований розмір інфляційних втрат становить 12111,12 грн, нарахованих за період з листопада 2024 року по березень 2026 року на суму страхового відшкодування у розмірі 78 726,10 грн, та 3 402,67 грн 3% річних, нарахованих за період з 12.11.2024 по 21.04.2026 на суму страхового відшкодування у розмірі 78 726,10 грн.

7. Також Позивачем заявлено до стягнення 11 272,55 грн пені, нарахованих за період з 11.11.2024 по 11.05.2025 на суму страхового відшкодування у розмірі 78 726,10 грн.

За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня (пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Враховуючи неправильність визначення початку періоду прострочення, за розрахунком суду, обґрунтований пені становить 11 216,63 грн, нарахованих за період з 12.11.2024 по 11.05.2025 на суму страхового відшкодування у розмірі 78 726,10 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).

Отже, позов ПрАТ "ТАС" підлягає частковому задоволенню.

Судовий збір згідно статті 129 ГПК України, з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" (01033, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 69; ідентифікаційний код: 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03062, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 65; ідентифікаційний код: 30115243) 78 726 (сімдесят вісім тисяч сімсот двадцять шість) грн 10 коп. страхового відшкодування, 12 111 (дванадцять тисяч сто одинадцять) грн 12 коп. інфляційних втрат, 3 402 (три тисячі чотириста дві) грн 67 коп. 3% річних, 11 216 (одинадцять тисяч двісті шістнадцять) грн 63 коп. пені та 2 660 (дві тисячі шістсот шістдесят) грн 83 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяСергій МУДРИЙ