Рішення № 138432380, 10.07.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 липня 2026 року Справа № 903/400/26

за позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації

до відповідача: Самарівської сільської ради, с. Самари, Ковельський р-н., Волинська обл.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Сосновська Ю.П.

Представники сторін:

від прокуратури: Лупійчук Б.В.

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

від третьої особи: Фінкевич А.В.

встановив: через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Самарівської сільської ради про витребування з чужого незаконного володіння Самарівської сільської ради на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації земельної ділянки площею 3,2333 га з кадастровим номером 0724287100:02:001:0016, що розташована у межах прикордонної смуги на території Ковельського району Волинської області.

Ухвалою суду від 05.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 09.06.2026 на 10:15 год, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Ухвалою суду від 11.05.2026 постановлено розгляд справи здійснювати в режимі відеоконференції.

19.05.2026 до суду надійшли пояснення третьої особи.

03.06.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Волинської обласної військової адміністрації. Позовні вимоги підтримують у повному обсязі.

У підготовчому засіданні 09.06.2026 прокурор та представник третьої особи не заперечили щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Представник відповідача у судове засідання 09.06.2026 не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, пояснень по суті заявлених вимог суду не надав.

Суд протокольною ухвалою від 09.06.2026 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07 липня 2026 року о 11:00 год.

Прокурор та представник третьої особи в судовому засіданні 07.07.2026 з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, докази, долучені до справи, пред`явлені позовні вимоги підтримали та просили суд позов задоволити .

Відповідач в судове засідання 07.07.2026 не з`явився, про причини неявки в судове засідання не повідомив, будь-які клопотання чи пояснення до суду від відповідача не надходили.

Суд звертає увагу, що ухвалами суду від 05.05.2026 та 09.06.2026 явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки

Сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора та представника третьої особи дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

встановив:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Прокурор зазначає, що з інформації органів державної влади та Державного земельного кадастру встановлено, що відповідно до пункту 1 наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 № 45 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» прийнято рішення щодо проведення у 2018 році інвентаризації на території об`єднаних територіальних громад згідно з додатком 1, несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій.

Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, (за межами населених пунктів) на території Ратнівського району Волинської області з урахуванням Перспективного плану формування території Самарівської сільської ради об`єднаної територіальної громади, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.09.2015 № 993-р загальною площею 726,0097 га, розроблена спеціалістами Волинської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-Р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад», наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 № 45 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності»; клопотання; технічного завдання на виконання робіт з інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 726,0097 га в межах Самарівської сільської ради ОТГ Ратнівського району Волинської області та складення за їх результатами технічної документації із землеустрою.

Відповідно до висновку від 30.10.2018 № 8-3-0.241-721/169-18 документація із землеустрою погоджена відділом у Ратнівському районі міжрайонного управління у Ратнівському та Старовижівському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області.

31.10.2018 в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0724287100:02:001:0016, площею 3,3233 га, цільове призначення 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам); категорія земель землі сільськогосподарського призначення, що підтверджується витягом номер НВ-0704607552018 від 31.10.2018.

09.08.2023 державним реєстратором Виконавчого комітету Ратнівської селищної ради Волинської області Чикор О.І. проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0724287100:02:001:0016, площею 3,3233 га на праві власності за Самарівською сільською радою на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX.

Поряд з цим пунктом 58 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 такого змісту: з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, серед іншого, крім земель оборони.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0724287100:02:001:0016 належить до земель оборони, оскільки розташована в межах прикордонної смуги та, в силу законодавчих обмежень, може перебувати лише у державній власності.

Відповідно до інформації з викопіюванням з програмного модуля Державного земельного кадастру встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0724287100:02:001:0016, розташована на місцевості на відстані до 2 кілометрів від лінії державного кордону України з республікою білорусь, відтак знаходиться у прикордонній смузі. Крім того, матеріалами справи встановлено, що відстань від крайньої нижньої межі зазначеної земельної ділянки до державного кордону становить 86,979 м, а від крайньої верхньої межі 48,65 м.

Факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0724287100:02:001:0016 на відстані в межах 100 метрів від лінії українсько- білоруського кордону вглиб країни підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 26.02.2026 № 10-3-0.31-940/2-26.

З листа ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.02.2026 № 06.2.3/2551-26-Вих вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0724287100:02:001:0016 межує із земельною ділянкою, відведеною в постійне користування ІНФОРМАЦІЯ_3 шириною 30-50 метрів та повністю входить в 2-кілометрову прикордонну смугу; указана земельна ділянка розташована в межах ділянки відповідальності четвертої прикордонної застави на напрямку прикордонного знаку № 0339.

Тобто, земельна ділянка з кадастровим номером 0724287100:02:001:0016, площею 3,3233 га, яка розташована в межах прикордонної смуги на відстані до 2 кілометрів від лінії державного кордону України з республікою білорусь на території Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області та належить до земель оборони, продовжує перебувати у комунальній власності Самарівської сільської ради, чим порушується право держави на володіння, розпорядження та використання даної земельної ділянки за призначенням.

За змістом статей 13 та 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою винятково відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частинами першою та другою статті 84 Земельного кодексу України (далі ЗК України) передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (ч.ч. 1 та 2 ст. 18 ЗК України).

Відповідно до п. «ж» ч. 1 ст. 19 ЗК України землі оборони є однією з категорій земель України за основним цільовим призначенням.

Частиною 2 статті 77 ЗК України встановлено, що землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Основи правового режиму земель оборони визначені статтею 77 ЗК України, за частинами 1 та 2 якої землями оборони визнаються землі, надані для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Відповідне регулювання містить також і статті 1 та 2 Закону України «Про використання земель оборони», якими передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.

Згідно з ч. 3 ст. 77 ЗК України навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з російською федерацією і республікою білорусь - шириною до 2 кілометрів

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони » військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Згідно ст. 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність спірної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0724287100:02:001:0016 в межах прикордонної смуги підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 26.02.2026 № 10-3-0.31-940/2-26

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим», з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України «Положення про прикордонний режим» прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

Постановою Касаційного цивільного суд у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Пунктом 24 постанови Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 902/72/24 зазначено, що з урахуванням комплексного застосування норм статті 77 Земельного кодексу України, статті 22 Закону України «Про державний кордон України», статей 2, 3 Закону України «Про використання земель оборони», пункту 2 Положення № 1147, земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання, та які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2024 у справі №444/1011/20, від 15.01.2025 у справі № 903/1311/23, від 15.01.2025 у справі № 903/1324/23, від 11.02.2025 у справі № 903/1322/23.

Зі змісту ч. ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Тобто, приймати рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за межами населених пунктів Волинської області на території Ратнівського (Ковельського) району та її затвердження вправі лише розпорядник земель оборони, в даному випадку - Волинська обласна державна адміністрація.

Згідно ч. 1 ст. 20, ч. 3-5 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення та інвентаризації земель оборони.

Розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 11.10.2018 № 665 «Про визначення ширини прикордонної смуги у Волинській області» визначено ширину прикордонної смуги в межах Волинської області уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах прилеглих до кордону територій, де запроваджується прикордонний режим, 10 кілометрів від лінії державного кордону в тил території України, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та п. 1 Постанови № 1147.

Не розроблення та не затвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом.

За таких обставин, оскільки землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то земельна ділянка з кадастровим номером 0724287100:02:001:0016, площею 3,3233 га, незаконно зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві комунальної власності за Самарівською сільською радою.

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально- правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним і правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 тощо).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас коли сторони не перебували у договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово- правові способи захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Таким чином, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постановах від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, від 02.07.2025 у справі № 902/122/24.

Враховуючи наведене, позовні вимоги в частині витребування з чужого незаконного володіння Самарівської сільської ради на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації земельної ділянки площею 3,2333 га з кадастровим номером 0724287100:02:001:0016, що розташована у межах прикордонної смуги на території Ковельського району Волинської області підставні та підлягають до задоволення.

Щодо звернення прокурора в інтересах держави.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що зазначені законом.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення по суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, вказаний орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Таким чином, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.

Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

На даний час Волинська обласна військова адміністрація є розпорядником земель, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

З урахуванням зазначеного, дану позовну заяву подано в інтересах Волинської обласної військової адміністрації, як уповноваженого органу на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону зверталась до Волинської обласної державної адміністрації з відповідним інформуванням, чим надано можливість вжити вичерпних заходів щодо відновлення законності щодо земель оборони (лист від 19.02.2026 № 15-294ВИХ-26).

Волинська обласна державна адміністрація як розпорядник земельної ділянки листом від 13.03.2026 № 511/12/2-26 повідомила, що враховуючи обмежене фінансування на сплату судового збору, остання не заперечує щодо звернення прокуратури регіону до суду щодо вжиття відповідних заходів реагування.

Листом від 19.03.2026 Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону за вихідним № 15-408ВИХ-26 повідомлено Волинську обласну державну адміністрацію щодо вжиття заходів реагування прокуратурою, а саме: звернення до суду з позовною заявою в інтересах останньої.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначила, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що вказаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Наведені прокурором обставини відповідно до ст. 131 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру свідчать про наявність підстав для представництва прокурором права та інтересів держави у суді.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у п. 33 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звертаючись з позовом до суду, прокурор обрав такий спосіб захисту, який може відновити порушені інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки, спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на нього.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати з чужого незаконного володіння Самарівської сільської ради ( код ЄДРПОУ 04334655, вул. Соборна, 26, с. Самари, Ковельський район, Волинська область, 44113) на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації земельної ділянки площею 3,2333 га з кадастровим номером 0724287100:02:001:0016, що розташована у межах прикордонної смуги на території Ковельського району Волинської області.

3. Стягнути з Самарівської сільської ради ( код ЄДРПОУ 04334655, вул. Соборна, 26, с. Самари, Ковельський район, Волинська область, 44113) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (код ЄДРПОУ 38326057, отримувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку 820172, рахунок UA238201720343120001000082783) судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

21.07.2026

Суддя Микола ШУМ