Рішення № 138430037, 22.07.2026, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 725/5137/26

Провадження № 2/727/2975/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого-судді: Мамчина П.І.

за участю секретаря: Яворського В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилався на те, що 31.10.2021 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №28240126, за умовами якого відповідачці надано кредитні кошти у розмірі 3500 грн., які остання зобов`язувалася повернути у встановлений строк, сплатити проценти за користування ними та інші платежі, передбачені договором.

01.09.2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» було укладено Договір факторингу № 01092025/1, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Ірбіс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Позика» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Позика» приймає належні ТОВ «ФК «Ірбіс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, зокрема за кредитним договором №28240126 від 31.10.2021 року.

Відповідно до Договору факторингу № 01092025/1 від 01.09.2025 року, ТОВ «ФК «Позика» набуло права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №28240126 від 31.10.2021 року в сумі 12425 грн., з яких: 3500 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 8925 грн. - сума заборгованості за відсотками.

З урахуванням викладеного, позивач просив стягнути з відповідачки 12425 грн. заборгованості за кредитним договором, а також судові витрати.

Ухвалою суду від 22.06.2026 року провадження по справі було відкрито та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачкою відзиву на позов подано не було.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримав. Не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачка у судове засідання повторно не з`явилася, про час і місце судового розгляду повідомлялася належним чином за останнім відомим місцем проживання в порядку, передбаченому положеннями ст.ст. 130,131 ЦПК України, про що у справі є належні докази, про причини відсутності не повідомила.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням викладеного, а також наявністю згоди позивача на проведення заочного розгляду даної справи, суд вважає за можливе на підставі ст. 280 ЦПК України розглянути вказану справу у відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

Згідно положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 31.10.2021 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №28240126 (а.с.18-23).

Згідно п.3.1. договору, за цим договором товариство надає кредит клієнту у розмірі 3500 гривень, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п.3.2 цього договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору.

Відповідно до п.3.2 кредитного договору, за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п.4.2 цього договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта.

Мета кредитування задоволення власних потреб клієнта, що не суперечить чинному законодавству України та не пов`язані з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю. Клієнт зобов`язується використовувати кредит лише відповідно до мети кредитування, що вказана у цьому договорі (п.3.4 договору).

Згідно п.4.2 договору, клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 29.01.2022 року шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства.

Відповідно до п.4.4 кредитного договору, клієнт має право скористатись пільговою процентною ставкою повторно, якщо він сплатив проценти за користування кредиту не пізніше 3 днів після останнього дня попереднього пільгового періоду. У такому випадку клієнт на сайті товариства обирає наступний пільговий період, у значенні від 1 до 30 днів.

Цей договір є електронним договором у розумінні ЗУ «Про електронну комерцію», оформленим в електронній формі, складений українською мовою та має повну юридичну силу. Цей договір підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, використання якого допускає ЗУ «Про електронну комерцію» (п.п.13.1, 13.2 кредитного договору).

Кредитний договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом №458462.

Згідно довідки про ідентифікацію клієнта ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс», клієнт ОСОБА_1 ідентифікований в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «Ірбіс» відповідно до вимог частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 № 675-VІІІ. Акцепт оферти Позичальником (підписання договору електронний підписом одноразовим ідентифікатором) для укладення договору: унікальний ідентифікатор 458462; номер телефону, на який відправлено персональний ідентифікатор 0502924022; дата та час підписання 31.10.2021; номер картки НОМЕР_1 (а.с.41).

Як вбачається з листа №3152_251024112927 від 24.10.025 року, ТОВ «Універсальні платіжні рішення» повідомило ТОВ «ФК «Ірбіс», що згідно договору на переказ коштів №ФК-П-21/04-21 від 06.04.2021 року, відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 31.10.2021 01:10:47 на суму 3500 грн., маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 117137389, призначення платежу: зачислення 3500 гривень на карту НОМЕР_1 (а.с.30).

Даючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Із дослідженого судом договору про споживчий кредит №28240126 від 31.10.2021 року, встановлено, що оспорюваний договір укладено в електронній формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Положеннями ч.1, ч.2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як було встановлено судом, договір про споживчий кредит №28240126 від 31.10.2021 року, укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог ст.12 вказаного Закону, а саме: з боку позикодавця засвідчено кваліфікованою електронною печаткою із позначкою часу, а з боку позичальника за допомогою одноразового ідентифікатора, та за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі.

Із копії вказаного договору також видно, що ОСОБА_1 як позичальник та споживач за договором, ідентифікувала себе в інформаційно-телекомунікаційній системі, надавши Товариству свої персональні дані (РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , тел. НОМЕР_4 , адресу проживання: АДРЕСА_1 та відомості про електронну пошту).

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, укладений між сторонами договір відповідає вимогам Закону та є обов`язковим до виконання.

01.09.2025 року ТОВ «ФК «Позика» (фактор) та ТОВ «ФК «Ірбіс» (клієнт) уклали договір факторингу №01092025/01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором (п.21 договору факторингу) (а.с.24-26).

Реєстр прав вимоги означає перелік прав вимог до боржників, що відступається за цим договором, форма реєстру прав вимоги наведена в додатку №1 до цього договору (п.1.6 договору факторингу).

Згідно п.4.1 договору факторингу, перехід права вимоги: право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги у формі наведеній в додатку №1 до цього договору.

Відповідно витягу із додатку №1 до договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 року, ТОВ «ФК «Ірбіс» передало ТОВ «ФК «Позика» права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №28240126 від 31.10.2021 року в сумі 12425 грн., з яких: 3500 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 8925 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.12).

Відтак, матеріалами справи підтверджуються обставини уступки права вимоги за кредитним договором №28240126 від 31.10.2021 року на користь ТОВ «ФК «Позика».

Відповідно до ст.525, ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, ТОВ «ФК «Позика» посилалося на те, що заборгованість відповідачки становить 12425 грн., з яких: 3500 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 8925 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Положеннями статті 81 ЦПК України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування у справі. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідачкою зазначена обставина будь-якими доказами спростована не була.

Таким чином, за кредитним договором №28240126 від 31.10.2021 року наявна заборгованість у розмірі12425 грн.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оцінюючи встановлене, суд приходить до висновку, що відповідачкою ОСОБА_1 всупереч умовам кредитного договору не здійснено погашення кредитної заборгованості.

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а також враховуючи те, що відповідачка не належно виконує свої зобов`язання за укладеними договорами та відповідно не надала суду доказів на спростування вказаного, а також не заперечувала щодо дотримання банком строків звернення до суду за захистом порушених прав, приходить до висновку, що позов ТОВ «ФК «Позика» є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу та судового збору, то суд зазначає наступне.

Так, згідно з п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються, зокрема, із витрат пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23-рп/2009 щодо офіційного тлумачення статті 59 Конституції України, яка гарантує право на професійну правничу допомогу, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Судом встановлено, що 02.01.2026 року між ФОП ОСОБА_2 та позивачем ТОВ «ФК «Позика», було укладено Договір про надання правничої допомоги №39493634/03, додаткову угоду № 28240126 до Договору про надання правничої допомоги №39493634/03 від 02.01.2026 року.

Згідно з наданими представником позивача Актом надання послуг від 08.05.2026 року, вбачається, що ФОП ОСОБА_2 було надано ряд послуг з правничої допомоги по спору про стягнення заборгованості з відповідачки. Загальна вартість послуг адвоката становить 5500,00 грн.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Разом з тим, суд враховує, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з відповідачки таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та є завищеним, виходячи з ринкових цін на адвокатські послуги.

Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує те, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, характер виконаної роботи, а саме консультації, складання та подання позову, розгляд справи в порядку спрощеного провадження, що не потребує участі адвоката в судових засіданнях, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.

З урахуванням наведеного, враховуючи повне задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідачки на користь позивача 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру та необхідних процесуальних дій сторони.

Крім цього, з відповідачки, на підставі п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, слід стягнути на користь позивача сплачений останніми при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 549, 610, 611, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 130, 131, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634) заборгованість за кредитним договором №28240126 від 31.10.2021 року у розмірі 12425 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634) понесені судові витрати у розмірі 2662,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634) понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

В задоволенні іншої частини вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя Мамчин П.І.