Рішення № 138426531, 08.07.2026, Носівський районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 741/1808/25

Провадження № 2/741/300/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 08 липня 2026 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Киреєва О.В.,

з участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі позивач) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Позивач звернувся до суду з цим позовом, мотивуючи його тим, що 14 липня 2021 року за власного волевиявлення, із повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «МІЛОАН» відповідач подала заявку на отримання кредиту № 100997335, відповідно до якої був укладений договір про споживчий кредит (далі кредитний договір). Відповідно до умов кредитного договору відповідачу на картковий рахунок були перераховані кредитні кошти у розмірі 15000 грн. ТОВ «МІЛОАН» зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами договору. Відповідач зобов`язання щодо повернення коштів не виконала, у зв`язку із чим утворилася заборгованість в загальному розмірі 67125 грн. 29 жовтня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» був укладений договір відступлення права вимоги № 11Т, відповідно до умов якого ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 100997335 від 14 липня 2021 року.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про споживчий кредит № 100997335 від 14 липня 2021 року у розмірі 67125 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду відповідь на відзив, в якому позовні вимоги підтримав у повномі обсязі, просив їх задовольнити, розгляд справи проводити без їх участі.

У судове засідання відповідач не з`явилася, подала до суду відзив на позовну заяву, суть якого зводиться до того, що вона позов не визнає повністю, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, так як не доведені належними та допустимими доказами, ґрунтуються лише на припущеннях. Позивачем не надано доказів укладення договору, а саме заявки на отримання кредиту та підтвердження щодо укладення відповідних кредитних договорів. Позивачем не надано суду доказів надання їй (відповідачу) кредитних коштів. На підтвердження наявності заборгованості за кредитними договорами позивачем надано лише відомості щодо загального розміру несплаченого кредиту та відсотків, які не відповідають умовам договору, без зазначення детального розрахунку, який включав би суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків по кожному платіжному періоду, та зазначена сума, яка суперечить наданому кредитному договору. Позивачем не надано доказів того, що договір факторингу був підписаний уповноваженою особою. Розмір витрат на правничу допомогу є завищеним. З цих підстав відповідач просила відмовити у задоволенні позову у провному обсязі, розгляд справи проводити без її участі.

Суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності учасників справи, оскільки в даному випадку відсутні підстави, передбачені ст. 223 ЦПК України, для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою усіх учасників справи, суд розглядає справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 14 липня 2021 року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «МІЛОАН» відповідач подала заявку на отримання кредиту № 100997335, відповідно до якої між нею та ТОВ «МІЛОАН» був укладений договір про споживчий кредит, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 кредитного договору за цим договором товариство зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 15000 грн., а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію та проценти за користування кредитом відповідно до умов цього договору та виконати інші обов`язки, передбачені цим договором.

Пунктом 1.3 кредитного договору визначено, що кредит надається строком на 30 днів (строк кредитування).

Відповідно до п. 1.5.1 кредитного договору комісія за надання кредиту становить 1500 грн.

Пунктом 2.3 кредитного договору передбачено випадки пролонгації кредитного договору на пільгових умовах та на стандартних (базових) умовах.

Відповідно до п. 2.3.1.2 кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6 договору.

На підтвердження виконання договору зі свого боку позивач надав до суду копію платіжного доручення № 29892257, з якого вбачається, що 14 липня 2021 року на кредитний рахунок відповідача № 535557ХХХХХХ019 було здійснено платіж у розмірі 15000 грн. згідно договору № 100997335.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Статтями 626, 628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Інше щодо спору між сторонами законом не встановлено.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частинами 1 та 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлено, що електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

У судовому засіданні встановлено, що після укладення вищезазначеного договору відповідач змінила прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 , а потім на Сандул.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконала належним чином зобов`язання за кредитним договором, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 67125 грн., з якої 15000 грн. тіло кредиту, 50625 грн. відсотки та 1500 грн. - комісія.

Інші відомості щодо розміру заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховним Судом у постанові від 7 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц зазначено, що «заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

Крім того, у постанові Верховним Судом зазначено, що «незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі».

Вказана позиція Верховного Суду узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 2 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, відповідно до яких якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Таким чином, у разі незгоди відповідача з поданим представником позивача розрахунком заборгованості за кредитним договором відповідач має право подати контррозрахунок.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування вказаного розрахунку заборгованості, не подано контррозрахунок заборгованості, не заявлено клопотання про призначення по справі судово-економічної експертизи з метою спростування достовірності здійсненого розрахунку заборгованості, не доведено належного повернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 513 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

У судовому засіданні встановлено, що 29 жовтня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» був укладений договір відступлення права вимоги № 11Т, відповідно до умов якого ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 100997335 від 14 липня 2021 року.

На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що відповідач порушила взяті на себе зобов`язання, умов договору не виконала та не бажає у повному обсязі погасити заборгованість за цим договором у добровільному порядку, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вказаним договором.

З відповідача підлягає стягненню сума боргу визначена позивачем при зверненні до суду.

Доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів укладення договору, що вона не отримувала кредитні кошти, що позивачем не доведено наявність заборгованості за кредитним договором, а також наявності у нього права вимоги за цим договором, суд визнає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Пунктом 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України встановлено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених судових витрат у вигляді правової допомоги представником позивача подано: копію договору № 01-05/05 про надання правової допомоги від 5 травня 2025 року; копію додаткової угоди № 810 від 31 липня 2025 року до договору № 01-05/05 про надання правової допомоги від 5 травня 2025 року; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 ; копію акту № 810 на підтвердження факту надання правової від 31 липня 2025 року.

Із зазначених документів вбачається, що на підставі договору № 01-05/05 про надання правової допомоги від 5 травня 2025 року ФОП (з ознакою само зайнятої особи) ОСОБА_4 були надані наступні послуги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС»:

- правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (1 година) 1000 грн.;

- складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (2 години) 3000 грн.;

- формування додатків до позовної заяви (письмові докази) (0,5 години) 500 грн.;

- подання позовної заяви та копії позовної заяви з додатками до суду шляхом надсилання позовної зяви поштовим відправленням (0,5 години) 500 грн.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 810 від 31 липня 2025 року до договору № 01-05/05 про надання правової допомоги від 5 травня 2025 року клієнт здійснює виконавцю оплату юридичних послуг у порядку та строки за погодженням сторін. Оплата здійснюється після фактичного надання послуг, що підтверджується підписаним сторонами відповідним актом про надання послуг, складеним та підписаним сторонами на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних виконавцем, або на умовах попередньої оплати (авансування).

У п. 4 акту надання послуг № 810 на підтвердження факту надання правової від 31 липня 2025 року зазначено, що оплата юридичних послуг виконавцем здійснюється клієнтом у повному обсязі при підписанні відповідного акту.

Таким чином, суд вважає доведеним факт понесення позивачем витрат на правову допомогу, їх розмір не викликає у суду сумнівів та є розумним виходячи з конкретних обставин справи, а тому ці витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Суд не вбачає підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Доводи відповідача про те, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу є завищеним, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем таких витрат, суд визнає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 16, 512, 513, 525, 526, 530, 610, 611, 1054, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, заборгованість за договором про споживчий кредит № 100997335 від 14 липня 2021 року в сумі 67125 (шістдесят сім тисяч сто двадцять п`ять) грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Киреєв