Рішення № 138425434, 22.07.2026, Хорошівський районний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області)

Справа № 276/688/26

Провадження по справі №2/276/637/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року селище Хорошів

Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Бобра Д.О.,

при секретарі судового засідання Свиридок А.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (далі - ТОВ «ФК «Солвентіс») звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №3598863 від 17.05.2020 р. у розмірі 47180,00 грн., сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.05.2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту №3598863, відповідно до якого первісний кредитор надав відповідачу кредит у сумі 7000,00 грн. Відповідач порушив умови кредитування та не виконує належним чином зобов`язання, в результаті чого виникла заборгованість в загальному розмірі 47180,00 грн., з яких: 7000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 40180 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

29.10.2025 між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» було укладено Договір факторингу №29/10-2025, відповідно до якого до ТОВ «Секвоя Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №3598863 від 17.05.2020 року.

31.10.2025 між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» було укладено Договір факторингу №ДФ-31102025, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Солвентіс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №3598863 від 17.05.2020 року.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Хорошівського районного суду Житомирської області від 14.05.2026 року відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позові просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, причини неявки суду не повідомив, відзив до суду не подав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зокрема, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання відповідача, яка повернута до суду з відміткою Укрпошти про причини повернення «Адресат відсутній».

Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно із ч. 10 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Відповідач, будучи повідомленою відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України про відкриття провадження у цивільній справі за позовом до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором, відзив на позов у встановлений судом строк не надала.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, який належним чином повідомлявся про судове засідання, у порядку заочного провадження і постановити заочне рішення.

З огляду на викладене, керуючись положеннями ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд ухвалив проводити заочний розгляд даної справи.

Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню із слідуючих підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено принципи диспозитивності цивільного судочинства. Зокрема, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що 17.05.2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 було укладено в електроній формі договір про надання кредиту №3598863, відповідно до якого кредитодавець надає позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом (п. 2. Правил) та інші платежі у відповідності до умов договору. Згідно п.1.3. сума кредиту складає 7000,00 гривень.

Пунктом 1.7. передбачено порядок нарахування процентів за користування кредитом. Згідно з п 1.7.3. при використанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають: - в базовий період з 17.05.2020 року до 16.06.2020 року (включно) - 1,70 % за один день користування кредитом (базова процентна ставка - п. 2.3. правил); - в спеціальний період (п. 2.40. правил) з 17.06.2020 року до 13.12.2020 року (включно) 3 % за один день користування кредитом (спеціальна процентна ставка - п. 2.34. правил).

Відповідно до п. 3.1. сторони погодили, що строк дії договору (п. 2.41. правил) встановлюється з дати укладення договору 17.05.2020 року до кінцевої дати виконання договору 13.12.2020 року (включно). Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, у тому числі сплати заборгованості, яке мало місце під час дії договору.

ТОВ «Алекскредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначеними умовами кредитного договору, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» від 02.11.2024 про успішність платежу 17.05.2020 в сумі 7000 грн., номер картки НОМЕР_1 .

Згідно Графіку платежів до договору про надання кредиту №3598863 від 17.05.2020 року, що є додатком №1 до договору, за Загальними умовами кредитування датою платежу (дата закінчення періоду) є 13.12.2020 року. Графік підписано позичальником ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора PS3598863.

29.10.2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» було укладено Договір факторингу №29/10-2025, відповідно до якого до ТОВ «Секвоя Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №3598863 від 17.05.2020 року.

Відповідно витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №АК-29/10-2025 від 29.10.2025 р. ТОВ "Секвоя Капітал" набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 47180,00 грн. загальної суми заборгованості, яка складається із: 7000,00 грн. - сума заборгованості за тілом та 40180,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.

31.10.2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» було укладено Договір факторингу №ДФ-31102025, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Солвентіс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №3598863 від 17.05.2020 року.

Відповідно витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №ДФ-07072025 від 31.10.2025 р. ТОВ "ФК "Солвентіс" набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 47180,00 грн. загальної суми заборгованості, яка складається із: 7000,00 грн. - сума заборгованості за тілом та 40180,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Законом України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення договорів в мережі, процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18.

Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідачка отримала від первісного позивача ТОВ "Алекскредит" кредитні кошти, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс», згідно якої відповідно до укладеного договору №41346335_18/10/17 було здійснено за дорученням ТОВ «Алекскредит» переказ коштів 17.05.2020 року на суму 7000,00 грн. на картку № НОМЕР_2 .

Відповідач позовні вимоги жодним чином не заперечила, виписку по особових рахунках банківської картки № НОМЕР_2 чи довідок про відсутність у неї банківських платіжних карток, на момент укладення кредитного договору та здійснення перерахувань коштів, не надала.

Таким чином, кредитодавець свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, погодженому сторонами.

Крім того, доказів належного виконання зобов`язань по сплаті заборгованості за договором кредиту, укладеними з ТОВ «Алекскредит» відповідач не надала.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦПК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Отже, враховуючи положення вказаних норм, позивач є новим кредитором у зобов`язанні з відповідачем за договором про надання кредиту №3598863 від 17.05.2020 року, що був укладений між первісним кредитором ТОВ «Алекскредит» та відповідачем ОСОБА_1 .

За наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором про надання кредиту №3598863 від 17.05.2020 року відповідач станом на 29.10.2025 року має непогашену заборгованість в загальному розмірі 47180,00 грн., з яких основний борг становить 7000,00 грн., проценти 40180,00 грн. Розрахунок проведено за період з 17.05.2020 р. по 02.01.2021 р. з нарахуванням процентів за ставками, погодженими сторонами п.1.7 договору №3598863 від 17.05.2020 року.

Судом встановлено, що відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, кошти кредиту в повному обсязі не сплачувала, а тому має заборгованість за кредитним договором №3598863 від 17.05.2020 року по основній сумі боргу в розмірі 7000,00 грн.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Щодо позовних вимог в частині стягнення процентів за договором №3598863 від 17.05.2020 року в розмірі 40180,00 грн., суд виходить з наступного.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Верховний Суд у постанові 23 травня 2023 року у справі № 910/10442/21 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості та інших нарахувань.

Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною другою статті 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Ураховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється післяспливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

За умовами договору №3598863 від 17.05.2020 року сторони погодили, що строк дії договору з дати його укладення 17.05.2020 року до кінцевої дати виконання договору 13.12.2020 року (включно) (п.3.1 договору), а згідно графіку платежів, що є додатком №1 до договору, дата закінчення періоду 13.12.2020.

Зважаючи на вказане, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом за період з 17.05.2020 року по 13.12.2020 року (включно) в сумі 35980,00 грн, тобто сума процентів, що нарахована в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів,які надають позивач та відповідач.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.

Доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту (позики) відповідач суду не подала, як і належних доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості чи контррозрахунку суми заборгованості.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, отриманий кредит та нараховані за користування кредитом проценти в межах погодженого строку кредитування у повному обсязі не повернула, допустивши кредитну заборгованість, тому вимоги позову підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи вище викладене, позовні вимоги ТОВ «ФК «Солвентіс» слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №3598863 від 17.05.2020 року в розмірі 42980,00 грн., з яких: 7000 грн. заборгованість за основною сумою кредиту, 35980,00 грн. заборгованість за процентами.

В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити за безпідставністю.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки, позовні вимоги задоволено частково (у розмірі 91%), тому судові витрати, які понесені позивачем і документально підтверджені, за правилами ст.141 ЦПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог, а тому суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2422,78 грн.

Що стосується стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн., суд приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На обґрунтування заявленого розміру витрат на правничу допомогу представником позивача надано до суду копію договору №43657029/03 про надання правової допомоги від 02.01.2026 року, укладеного між ТОВ «ФК «Солвентіс» та ФОП ОСОБА_2 , Додаткова угода №3598863 до Договору про надання правової допомоги від 27.03.2026 року, копію акту наданих послуг від 27.03.2026 року з сумою наданих послуг в розмірі 6000,00 грн. та детальний опис робіт (наданих послуг).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023, справа № 755/2587/17, зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України.

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Враховуючи, що вказана категорія справ відноситься до малозначних та розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, беручи до уваги зміст заявлених позивачем позовних вимог, усталену практики з вирішення кредитних спорів, обсяг робіт виконаних адвокатом, значимість спору для сторін, а також те, що всі обставини справи були встановлені при розгляді справи без участі представника позивача, виходячи із засад розумності та співмірності, а також враховуючи ціну позову та часткове задоволення позовних вимог (91%), суд вважає за необхідне частково відмовити позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 76-78, 133, 141, 206, 258, 259, 263-265, 280, 281, 354 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за договором №3598863 від 17.05.2020 року у загальному розмірі 42980 (сорок дві тисячі дев`ятсот вісімдесят) гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за тілом кредиту 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок, заборгованість за процентами 35980 (тридцять п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 78 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення судом першої інстанції. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право на оскарження заочного рішення в загальному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку після закінчення строку для подання апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», місце знаходження: Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, ЄДРПОУ: 43657029.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя Д.О.Бобер