Рішення № 138423886, 10.06.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/25997/25-Е

Провадження № 2/522/4143/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

10 червня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

під головуванням Шенцевої О.П.

за участю секретаря судового засідання Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

До Приморського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» по якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (реквізити ІBAN № НОМЕР_1 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», ЄДРПОУ 35234236, юридична адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-й поверх) суму заборгованості за кредитним договором № 716209 в розмірі 25615,60 гривень; судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 8000,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та відповідачем було укладено Договір № 716209. Водночас, 01.02.2024 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу у відповідності до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія "Кредит-Капітал" приймає належні ТОВ «Селфі Кредит» права вимоги до боржників, вказаними у відповідному Реєстрі.

Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за кредитними договорами в загальному розмірі 25615,60 гривень.

Ухвалою суду від 26.01.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

В судове засідання сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином, в позові зазначив про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином у встановленому порядку. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за її відсутності до суду не подавав. Відзив до суду не подавав.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч.4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.04.2023 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 716209.

Кредитний договір підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер моб.телефону Відповідача, про що свідчить п. 4.4 Кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін.

Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

01 лютого 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» (попередній кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу № 010220124-1, відповідно до умов якого до ТОВ «Селфі Кредит» перейшло право грошової вимоги до Відповідача за кредитним договором № 716209 від 10.04.2023р.

ТОВ «Селфі Кредит» передає (відступає) ТОВ «Фінансова Компанія» Кредит-Капітал» за плату належні йому Права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Селфі Кредит» Права вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги. (Копія витягу з Договору факторингу додається).

Згідно з п. 2.1. Договору факторингу, Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених договором

Згідно з Договором факторингу, Сторони Погодили, що Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників на наступний календарний день після підписання сторонами відповідного Реєстру. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Витягу з Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору (Витяг з Реєстру Боржників за Договором Факторингу додається).

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №0102024 від 01.02.2024 (витяг з Реєстру боржників додається), ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 25 615,60 грн. за кредитним договром № 716209 від 10.04.2023р., з яких:

- 3 400,00 грн. заборгованість за тілом кредиту;

- 22 215,60 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Відповідно до ч.4.1,3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема нередання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено: "Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимог и факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом."

Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, Відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», ні на рахунки попереднього кредитора.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Кредит-Капітал» за договором про надання споживчого кредитування № 716209 від 10.04.2023р., у сумі 25 615,60 грн. з яких:

- 3 400,00 грн. заборгованість за тілом кредиту;

- 22 215,60 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Щодо Договору про надання споживчого кредиту № 716209 від 10.04.2023 р:

Кредитний договір підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», про що свідчить п. 4.4 Кредитного договору.

Згідно Договору факторингу, Сторони Погодили, що Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників на наступний календарний день після підписання сторонами відповідного Реєстру. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Витягу з Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору (Витяг з Реєстру Боржників за Договором Факторингу додається).

Відповідно до Кредитного договору, отримав від Товариства до укладання цього Договору інформацію, вимоги надання якої передбачені законодавством та отримав Кредит на споживчі цілі.

01.02.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» укладено Договір факторингу №01022024(далі - Договір факторингу), у відповідності до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Селфі Кредит» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників (копія витягу з Договору факторингу додається).

Згідно з п.2.1. Договору факторингу, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги.

Первісний кредитор виконав вимоги укладеного між ним та відповідачем кредитних договорів та надав відповідачу кредитні кошти, які в цьому договорі зазначені.

З позову вбачається, що відповідач свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконує протягом тривалого часу, не здійснює відповідні платежі щодо погашення кредиту, внаслідок чого у нього перед позивачем, внаслідок укладання Договором, утворилася прострочена заборгованість за кредитом.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК Українив разі прострочення повернення чергової частини кредиту кредитор (Банк) має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Жодних доказів щодо сплати грошових коштів за кредитним договором, та які б спростовували зазначений розрахунок заборгованості, Відповідач суду не надав.

Таким чином, на момент розгляду справи доказів погашення кредиту та сплати відсотків у суду не має.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини 1 статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення так і виконання такого договору.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Так, відповідно до умов Договору прострочена заборгованість за кредитом складає 25200,00 грн.

Як вбачається з детального розрахунку заборгованості по договору про надання споживчого кредитування № 716209 від 10.04.2023р., заборгованість відповідача у сумі 25 615,60 грн. складається з:

- 3 400,00 грн. заборгованість за тілом кредиту;

- 22 215,60 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Разом з тим, щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача процентів, суд враховує, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Суд вважає, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв`язку з чим вважає за необхідне змінити розмір відсотків і встановити їх в розмірі 3400 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підлягає до стягнення на користь позивача становитиме 6800 (3400 грн + 3400 грн).

Водночас, доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорами та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Вказана правова позиція викладена у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18, від 26.05.2021 року у справі №204/2972/20.

Разом з тим, розрахунок заборгованості, доданий представником позивача до позовної заяви, не є первинним обліковим бухгалтерським документом, його зміст не відповідає Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", як наслідок, не може бути доказом наявності заборгованості, яку просить стягнути позивач.

В той же час, суд звертає увагу, що зазначений розрахунок не підтверджений будь - якими первинними документами.

Поряд з цим, позивачем не надано виписки по особовому рахунку відповідача чи довідки про рух грошових коштів на рахунку позичальника, які є первинними документами та належним підтвердженням використання кредитних коштів, наявності та розміру заборгованості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

За таких обставин, з огляду на зазначене,оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір, який був сплачений позивачем при поданні позову.

В зв`язку з тим, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за подання позовної заяви в сумі 643,05 грн. (Розрахунок судового збору: 6800,00 (сума заборгованості, яка підлягає стягненню): 25615,60 (ціна позову) х 2422,40 грн. (сума судового збору) = 643,05 гривень).

Також, представник позивача просить відшкодувати позивачу понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 8 000 грн.

01.07.2025 року між Позивачем та Адвокатським об`єднанням «Апологет» укладено договір про надання правничої допомоги № 0107.

10.11.2025 року між Позивачем та Адвокатським об`єднанням «Апологет» підписано акт № 376 наданих послуг правової (правничої) допомоги та детальний опис наданих послуг до Акту.

Об`єднаною палатою Верховного Суду в своїй Постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19 зроблено наступний висновок: розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/ третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу. Так, відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Питання застосування частини 8 статті 141 ЦПК України щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу також неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, в тому числі відповідно до згаданих вище постанов, а також відповідно до постанов від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20), від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа № 520/12065/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у ЦПК України з 15 грудня 2017 року.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заявлена позивачем сума не може бути безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Враховуючи викладене, оцінивши рівень витрат представника позивача на правничу допомогу, а також співмірність витрат зі складністю предмета спору, типовість даної справи, виходячи із критеріїв розумності та пропорційності оплати послуг адвоката, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12,13,81-82,128,133,141,258-259,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (реквізити ІBAN № НОМЕР_1 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», ЄДРПОУ 35234236, юридична адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-й поверх) суму заборгованості за кредитним договором № 716209 в розмірі 6800,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (реквізити ІBAN № НОМЕР_1 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», ЄДРПОУ 35234236, юридична адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-й поверх) суму сплаченого судового збору у розмірі 643,05 гривень та 1000,00 гривень витрат на професійну правову допомогу.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 22.07.2026 року.

Суддя: