Рішення № 138423856, 20.07.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/250/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

при секретарі судового засідання Пронози І.В.,

за участю учасників судового провадження:

прокурора в інтересах позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Онищук Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою першого заступника керівника Чорноморської окружної прокуратури Одеської області Задоріна Євгена в інтересах держави до Таїрівської селищної ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

19.01.2023 року перший заступник керівника Чорноморської окружної прокуратури Одеської області Задоріна Євгена, діючи в інтересах держави, звернувся до суду з позовом до Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області та ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення, повернення земельної ділянки, в якому, з урахуванням поданої уточненої позовної заяви від 31.01.2023 року, просив суд:

1) визнати незаконним та скасувати рішення Сухолиманської сільської ради від 08.12.2017 № 765 «Про надання у власність громадянці ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в селі Сухий Лиман Овідіопольського району Одеської області» затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_3 , у власність земельну ділянку площею 0,0500 га, із кадастровим номером 5123784200:02:002:0658, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) розташованою за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права власності земельної ділянки за № 39038344 від 28.12.2017 з одночасним припиненням права власності земельної ділянки (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1453103951237) кадастровий номер 5123784200:02:002:0658 за ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;

3) зобов`язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5123784200:02:002:0658, на користь Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області площею 0,0500 га;

4) стягнути солідарно з відповідачів на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір у розмірі 8052,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що листом Одеської обласної державної адміністраціі № 17/5/01/46/1010/2-21 від 05.02.2021 р., в якому йдеться, що за даними Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю - Сухолиманський ставок № 3, площею 14,1 га, де знаходиться спірна земельна ділянка, розташований на території Прилиманської сільської ради і належить до водних об`єктів місцевого значення відноситься до малих річок та відповідно до ст. 88 ВК України, ширина прибережної захисної смуги водного об`єкту Сухолиманський ставок № 3, становить 50 метрів вздовж урізу води. При цьому, в прибережній захисній смузі водного об`єкту Сухолиманський ставок № 3, де знаходиться спірна земельна ділянка, її межі проходять по території с. Сухий Лиман, колишніх землях Сухолиманської сільської ради на сьогодні Таїрівська селищна рада (ОТГ), та відстань від межі земельної ділянки до урізу води становить 17 м, що суперечить приписам ст. 61 ЗК України та ст. 89 ВК України, якими встановлено заборону на розорення земель (крім підготовки гранту для залуження і заліснення), а також садівництво та городництво, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), в тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів та інше. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Ухвалою судді від 23.01.2023 року у даній справі за заявою позивача забезпечено позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме земельну ділянку загальною площею 0,050 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123784200:02:002:0658, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 . Також аборонено проведення будь-яких реєстраційних дій щодо нерухомого майна, а саме земельної ділянки загальною загальною площею 0,050 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123784200:02:002:0658.

Ухвалою судді від 01.02.2023 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у загальному позовному провадженні.

12.04.2026 року позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовної заяви та заявою про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 12.04.2023 року прийнято заяву про уточнення позовних вимог у даній цивільній справі, та залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_2 .

14.04.2023 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме земельну ділянку загальною площею 0,050 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123784200:02:002:0658, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

16.06.2023 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Онищук Г.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає повністю.

26.06.2023 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 28.08.2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

27.11.2023 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшли письмові пояснення на відповідь на відзив.

23.01.2024 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Онищук Г.А. надіслала письмове клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки вважає, що трирічний строк на звернення до суду з даним позовом сплинув 09.08.2022 року, а позовну заяву подано прокуратурою лише 19.01.2023 року. Тому представник відповідача просить застосувати наслідки пропущення строку позовної давності та відмовити у задловоленні позову.

17.10.2025 року представник позивача заступник керівника Чорноморської окружної прокуратури Одеської області Махатадзе Н. звернувся до суду з письмовою заявою про зміну предмета позову, в якій також просить повернутися на стадію підготовчого провадження. Свою заяву обґрунтовує тим, що у зв`язку з набранням 09.04.2025 року чинності Законом України від 12.03.2025 № 4292-IХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача» наразі єдиним можливим способом захисту порушених інтересів держави у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України. Вказані зміни в законодавстві відбулися вже після пред`явлення прокурором позову у справі №509/250/23, тому наявні підстави для зміни предмету позову у цій справі шляхом вилучення позовних вимог:

1) про визнання незаконним та скасувати рішення Рішенням Сухолиманської сільської ради від від 08.12.2017 № 765 «Про надання у власність громадянці ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в селі Сухий Лиман Овідіопольського району Одеської області» затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_3 , у власність земельну ділянку площею 0,0500 га, із кадастровим номером 5123784200:02:002:0658, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) розташованою за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права власності земельної ділянки за № 66378412 від 13.02.2023 з одночасним припиненням права власності земельної ділянки (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1453103951237) кадастровий номер 5123784200:02:002:0658 за ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки,

а також заміни позовної вимоги: «Зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5123784200:02:002:0658, на користь Таїровської селищної ради площею 0,0500 га.», на вимогу: «Витребувати земельну ділянку загальною площею 0,0500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5123784200:02:002:0658 на користь Таїровської селищної ради (код ЄРДПОУ 05582159) площею 0,0500 га.».

Ухвалою суду від 26.11.2025 року дану цивільну справу повернуто у підготовче провадження, прийнято заяву про зміну предмета позову та постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням зміненого предмету позову.

Згідно ухвали суду від 23.02.2026 року підготовче провадження у справі за позовною заявою першого заступника керівника Чорноморської окружної прокуратури Одеської області Задоріна Євгена в інтересах держави до Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння закрито, та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача прокурор Боднар Л.В. змінені позовні вимоги підтримала повністю, з викладених у позові підстав. Також просила відмовити в клопотанні представника відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки вважає, що трирічний строк на звернення до суду позивачем не пропущено, так як про порушення інтересідержави Чороморська окружна прокуратура довідалась лише 25.05.2020 року.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Онищук Г.А. в судовому засіданні заперечувала проти позову, просила в його задоволенні відмовити, посилаючись на відсутність належних доказів на підтвердження позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, 24.03.2026 року подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, просить у позові відмовити повністю.

Представник відповідача Таїрівської селищної ради Одеського району Одеської області жодного разу в судове засідання не з`явився, повідомлялись про дату, час та місце їх проведення належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи пітверджено, що Чорноморською окружною прокуратурою під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019160380001296 від 09.08.2019 за ознаками вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 364 КК України за фактом незаконного вибуття у приватну власність земель прибережної захисної смуги, виявлено порушення законодавства під час розпорядження земельними ділянками територіальної громади с. Сухий Лиман, Одеського району (колишній Овідіопольський район) Одеської області.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України № 40 від 17.02.2021 «Про день початку роботи окружних прокуратур» з 15.03.2021 розпочато роботу Чорноморської окружної прокуратури, яка є правонаступником Іллічівської місцевої прокуратури.

Рішенням Сухолиманської сільської ради від 08.12.2017 № 765 «Про надання у власність громадянці ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в селі Сухий Лиман Овідіопольського району Одеської області» затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0500 га, із кадастровим номером 5123784200:02:002:0658, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 на підставі вищевказаного рішення проведено державну реєстрацію права власності зазначеної земельної ділянки.

В подальшому, ОСОБА_3 на підставі договору дарування № 37 від 09.02.2023 року відчужила належну їй земельну ділянку площею 0,0500 га, із кадастровим номером 5123784200:02:002:0658, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , яким зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Соломічевим Г.В. (індексний номер рішення: 66378412 від 13.02.2023 року).

Вказане підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 325722505 від 14.03.2023 року, отриманою на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

За повідомленням Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор?я та нижнього Дунаю № 08-24/02-163 від 15.02.2021 установлено, що паспорт на даний водний об?єкт Сухолиманський ставок № 3 не розроблявся.

Згідно листа Одеської обласної державної адміністрації № 17/5/01/46/1010/2-21 від 05.02.2021, за даними Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор?я та нижнього Дунаю, Сухолиманський ставок № 3 площею 14,1 га розташований на території Прилиманської сільської ради належить до водних об?єктів місцевого значення відноситься до малих річок та відповідно до ст. 88 Водного кодексу України, ширина прибережної захисної смуги водного об?єкту Сухолиманський ставок № 3, становить 50 метрів вздовж урізу води.

В прибережній захисній смузі водного об?єкту Сухолиманський ставок № 3, знаходиться спірна земельна ділянка, межі якої проходять по території с. Сухий Лиман, колишніх землях Сухолиманської сільської ради тепер Таїровська селищна рада (ОТГ). Відстань від межі земельної ділянки до урізу води становить 17 м.

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу повернення Таїрівській селищній раді спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду, під час передачі якої у власність, на думку позивача, Сухолиманська сільська рада вийшла за межі наданих їй повноважень, змінила цільове призначення земельної ділянки, через що первісний набувач ОСОБА_3 не набула на неї права власності у визначений законом спосіб, тому не мала права нею розпоряджатися та відчужувати на користь відповідача ОСОБА_2 .

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України (тут і далі в редакції станом на час виникнення спірних правоводносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі водного фонду.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Таким чином, до земель водного фонду України належать землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Згідно з приписами статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Отже, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (стаття 1 ВК України).

Розміри прибережних захисних смуг визначені статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється (частини другі статей 60 ЗК України, 88 ВК України).

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

У статті 59 ЗК України визначено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади можуть їх передавати у користування громадян.

З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово підкреслювала те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14- 1цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка як на момент її відведення, так і на сьогодні, розташована в прибережній смузі водного об`єкту Сухолиманського ставку № 3, межі такої земельної ділянки проходять по території с. Сухий Лиман, колишніх землях Сухолиманської сільської ради тепер Таїрівської селищної ради (ОТГ), відстань від межі земельної ділянки до узрізу води становить 17 м.

Правова позиція щодо неможливості відведення у приватну власність земель водного фонду викладена також і у постанові Верховного Суду України від 12.11.2014 у справі № 6-179цс14.

Таїровська селищна рада Овідіопольського (Одеського) району Одеської області - утворена в грудні 2017 року відповідно до Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» внаслідок об?єднання Таїровської селищної ради та Сухолиманської сільської ради, а рішенням Таїровської селищної ради № 400-VII від 19 серпня 2016 року вирішено об`єднатися територіальним громадам сіл Балка, Лиманка та селища міського типу Таїрове Таїровської селищної ради Овідіопольського району з територіальною громадою села Сухий Лиман Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району в Таїровську селищну об?єднану територіальну громаду з центром у селищі міського типу Таїрове Овідіопольського району.

Зокрема, вказаним рішенням правонаступником активів і пасивів (зобов`язань) сільської та селищної рад, що об`єднуються, визначено - Таїровську селищну об?єднану територіальну громаду, утворену внаслідок добровільного об`єднання. Аналогічне рішення № 392-VII від 06.06.2017 винесено Сухолиманською сільською радою.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 03 грудня 2025р. № 1680 «Про внесення змін до Кодифікатора адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад», зокрема, змінено назву Таїровської селищної територіальної громади Одеського району Одеської області на Таїрівську (код Кодифікатора UA51100290000027993). »»

Таїровською селищною радою прийнято рішення від 23 грудня 2025 року №1372-VIII «Про внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», яким Рада вирішила внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань щодо найменування юридичної особи- Таїровська селищна рада Одеського району Одеської області, код ЄДРПОУ - 05582159, визначивши: «Таїрівська селищна рада Одеського району Одеської області» та внести зміни до Єдиного державного реєстру територіальних громад щодо найменування територіальної громади - Таїровська територіальна громада Одеського району Одеської області (UA 51100290000027993), визначивши: «Таїрівська селищна територіальна громада Одеського району Одеської області».

Суд встановив під час розгляду справи, що факт порушення вимог земельного та водного законодавства на території Сухолиманської сільської ради в складі Таїровської селищної ради Одеського району підтверджується Технічним звітом, складеним сертифікованим інженером-геодезистом, інженеромземлевпорядником ФОП ОСОБА_4 .

Щодо доводів представника відповідача про ненадання позивачем належних, допустимих та достатніх доказів в обґрунтування того, що земельна ділянка перебуває на території, яка відноситься до прибережної захисної смуги Сухолиманської сільської ради № 3, то суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-175цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону. Тому відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки, що підпадають під нормативно визначену 50-метрову зону від узрізу води (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Також, суд зазначає, що 09.04.2025 року набрав яинності Закон Україн від 12.03.2025 № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача», яким доповнено ст.391 Цивільного кодексу України частиною другого такого змісту:

«2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.».

З огляду на вказані зміни в законодавстві наразі єдиним можливим способом захисту порушених інтересів держави у зазначеній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями водного фонду, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зокрема, згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс 18, пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 91 1/3681/17 (провадження № 12-97гс 19, пункт 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс 19, пункт 33) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Разом із тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного рішення без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19).

Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18.

Для визначення правових підстав для витребування майна вагоме значення має питання добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14- 125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.

Так, згідно документації, на підставі якої здійснювалась передача у власність земельну ділянку площею 0,0500 га, із кадастровим номером 5123784200:02:002:0658, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) розташована за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено що остання знаходиться у нормативно-визначених межах прибережної захисної смуги водного об`єкту Сухолиманський ставок №3.

Відповідно до Технічного звіту, складеного сертифікованим інженером-геодезистом, інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_4 відстань від земельної ділянки до урізу води становить 17 м.

Таким чином, з наведеного вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5123784200:02:002:0658 розташована у прибережно-захисній смузі водного об`єкту Сухолиманський ставок №3, та законодавством не передбачена можливість передачі у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Зважаючи на наведене, спірна земельна ділянка відноситься до земель, на які поширювалась чітка заборона на передання їх у приватну власність та забудову.

При цьому в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, а саме безпосередню близькість до урізу води відповідач ОСОБА_2 проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ця ділянка є частиною прибережної захисної смуги водного об`єкту Сухолиманський ставок №3, та не може перебувати у приватній власності.

При цьому у суду немає підстав вважати, що перед набуттям спірної земельної ділянки у ОСОБА_3 , чи ОСОБА_2 , існували перешкоди для самостійного чи за допомогою фахівця у галузі права ознайомлення із зазначеними актами та висновку щодо правового режиму спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5123784200:02:002:0658.

З огляду на вказане, суд вважає, що ОСОБА_2 , не міг не знати про те, де саме розміщена земельна ділянка з кадастровим номером 5123784200:02:002:0658, і якими є її межі на місцевості порівняно з урізом води Сухолиманського ставока №3. Тому наявні підстави стверджувати про те, що ОСОБА_2 , міг оцінити ризик набуття земельної ділянки прибережної захисної смуги, а, отже, мав можливість добросовісно утриматись від придбання означеної земельної ділянки, однак такою можливістю не скористався.

За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право власності на земельну ділянку, яку ОСОБА_2 за добросовісної поведінки не міг отримати, є для нього надмірним тягарем.

Враховуючи викладене, у спірних правовідносинах земельна ділянка площею 0,0500 га, з кадастровим номером 5123784200:02:002:0658 за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає витребуванню на користь Таїрівської селищної ради площею 0,0500 га від ОСОБА_2 , як недобросовісного набувача на підставі ст. 387 ЦК України, у зв`язку з чим позовна позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо клопотання сторони відповідача щодо застосування строку позовної давності у дані йсправі, суд зазначає наступне.

За приписами статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання і тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили свою достовірність і повноту зі плином часу (пункт 51 рішення від 21 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Так, суд зауважує, що Чорноморська окружна прокуратура не являються адміністратором та держателем Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому і не могла дізнатися в день реєстрації права власності на спірну земельну ділянку про порушення. Окрім того, Чорноморська окружна прокуратура не приймала участі ні у відведенні спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , ані у затвердженні проектної документації.

У постанові від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.

Встановлено, що Чорноморській окружній прокуратурі стало відомо про виявлене правопорушення з часу проведення в рамках кримінального провадження №12019160380001296 від 09.08.2019, за участі спеціаліста, який має кваліфікаційні сертифікати інженера землевпорядника та інженера геодизиста ОСОБА_4 , огляду земельної ділянки за кадастровим номером 5123784200:02:002:20658 з відповідними геодезичними вишукуваннями, за наслідками якого встановлено що вищезазначена земельна ділянка знаходиться в межах прибрежної захисної смуги водного об`єкту Сухолиманський ставок №3.

Тобто, про виявлене правопорушення Чорноморська окружна прокуратура дізналась тільки після складання Технічного звіту від 25.05.2020 року.

Враховуючи викладене, позовну давність слід обчислювати від дня, коли про порушення інтересів держави довідалась саме Чороморська окружна прокуратура як позивач у справі, тобто з 25.05.2020 року. Отже, за загальним правилом, трирічний строк на звернення до суду з даним позовом закінчувався 25.05.2023 року, а в даному випадку прокурор звернувся з позовною заявою до суду 19.01.2023 року, тобто в межах строків позовної давності.

Крім того, у пунктах 84-96 Постанови від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Карантин в Україні було безперервно встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 року.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Згідно із ст. 141 ЦПК України, беручи до уваги повне задоволення позовних вимог підлягають стягненню на користь Одеської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору у сумі 8052 грн. за подачу позову та 1342 грн. за забезпечення позову саме з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в дольовому порядку, порівно - по 4697 грн. При цьому суд виключає необхідність стягнення частини судового збору з відповідача Таїрівської селищної ради Одеського району Одеської області, оскільки спірне рішення органу місцевого самоврядування було прийнято Сухолиманською сільською радою, яка в подальшому увійшла у склад Таїрівської селищної громади Одеського району Одеської області, яка спірного рішення не приймала.

Керуючись ст.ст.11-13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити повністю.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , земельну ділянку площею 0,0500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5123784200:02:002:0658, на користь Таїрівської селищної ради Одеського району Одеської області (код ЄРДПОУ 05582159) .

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Одеської обласної прокуратури (ЄДРПОУ: 03528552, р/р № UA808201720343100002000000564 в ДКСУ м.Київ, МФО 820172) судовий збір в загальному розмірі 9394 грн., порівну, тобто по 4697 (чотири тисячі шістсот дев`яносто сім) гривень 00 копійок, з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Овідіопольський районний суд Одеської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду після набрання ним законної сили надіслати до органу опіки та піклування та органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи.

Повний текст рішення суду складено 23.07.2026 року.

Головуючий: Є. М. Панасенко