Рішення № 138423246, 22.07.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/5369/26

Справа №754/2153/26

РІШЕННЯ

Іменем України

22 липня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 07.03.2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (https://navse.in.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1522-6671. Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 отримала від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» кредит, на наступних умовах: сума кредиту - 7500,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; знижена відсоткова ставка - 0,9 % в день; стандартна відсоткова ставка - 1,00 % в день, комісія за видачу кредиту - 20 % від суми кредиту. Згідно додаткової угоди № 1 від 16.03.2025 року сторони домовились про надання додаткових коштів в розмірі 3300,00 грн. Однак, відповідач належним чином не виконувала своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, відсотків, а тому станом на 10.11.2025 року утворилась заборгованість в розмірі 40 456,80 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 10 800,00 грн., прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 24 256,80 грн., прострочена заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України - 5400,00 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість, а також понесені судові витрати.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 17.02.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.

02.03.2026 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, який ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 22.07.2026 року повернуто відповідачу без розгляду.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, у позовній заяві щодо розгляду справи в його відсутність та щодо заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилась, при цьому звернулася з заявою про розгляд справи в її відсутність, позовні вимоги не визнає в повному обсязі.

Розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Ознайомившись із позовною заявою, дослідивши в судовому засіданні докази, суд приходить до переконання, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 07.03.2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (https://navse.in.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1522-6671.

Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 отримала від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» кредит, на наступних умовах: сума кредиту - 7500,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; дата повернення - 31.12.2025 року; базовий період - 14 днів; знижена відсоткова ставка - 0,9 % в день; стандартна відсоткова ставка - 1,00 % в день, комісія за видачу кредиту - 20 % від суми кредиту.

Пунктом 4.15 кредитного договору сторони визначили, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору (за весь строку кредитування) складає 21 486,63 грн. та включає в себе суму Кредиту, проценти за користування кредитом та комісію.

Згідно додаткової угоди № 1 від 16.03.2025 року сторони домовились про надання додаткових коштів в розмірі 3300,00 грн. та погодили загальний розмір кредиту - 10 800,00 грн., визначивши строк кредитування 300 днів після укладення цієї додаткової угоди зі сплатою денної процентної ставки в розмірі 0,931 грн. , а також визначили, що орієнтовні загальні витрати за кредитом з моменту укладення угоди становлять 30 159,39 грн.

Однак, відповідач належним чином не виконувала своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, відсотків, а тому станом на 10.11.2025 року утворилась заборгованість в розмірі 40 456,80 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 10 800,00 грн., прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 24 256,80 грн., прострочена заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України - 5400,00 грн.

Позивач у позові просить задовольнити його вимоги, посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором.

Вирішуючи спір по суті, суд керується наступними нормами права.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 634, 638 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 28.10.2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17.12.2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом із тим, відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена в п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Отже, банківська виписка (облікова) з рахунків позичальника є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 року у справі №910/1580/18; від 23.09.2019 року у справі №910/10254/18.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Як вбачається з кредитного договору, він підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора.

В той же час, відомості про те, що саме ОСОБА_1 пройшла ідентифікацію та верифікацію особи, підтвердила номер мобільного телефону, ознайомилась з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у кредит, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснила акцептування кредитного договору шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та підписала договір одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України "Про електронну комерцію", Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та Закону України "Про платіжні послуги", належними, допустимими та достатніми доказами не доведено.

Будь-який формуляр заяви на отримання кредиту, який би мав бути складеним і підписаним електронним підписом відповідача, електронна ідентифікація (автентифікація) якого здійснена з дотриманням вимог Закону, та який би був підтверджений і сумнівів у суду не викликав, в матеріалах справи відсутній.

Документи, що підтверджують особу позичальника в матеріалах справи також відсутні.

Крім того, згідно договору кредиту та додаткової угоди, ОСОБА_1 надано кредит на умовах строковості, зворотності, платності в розмірі 10 800,00 грн. строком на 300 днів, в безготівковій формі у національній валюті на реквізити електронного платіжного засобу, вказаного клієнтом, та вважається наданим позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку кредитодавця за належними реквізитами для їх наступного зарахування на електронний платіжний засіб, зазначений позичальником при оформленні кредиту.

Однак, належних доказів на підтвердження факту надання кредиту (перерахування коштів) відповідачу ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Клопотань про витребування судом належних доказів про надходження коштів на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 позивачем не заявлялося.

Так, на підтвердження переказу на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 7500,00 грн. та 330,00 грн. позивачем надано копію листа ТОВ «ФК «Контрактовий дім» № 1605 від 12.11.2025 року та довідку ТОВ «Укр Кредит Фінанс» без номеру та дати.

Однак, вказані документи не є первинним бухгалтерським документами, а тому належним чином факт отримання відповідачем кредитних коштів не підтверджують.

Суд вважає, що вказані документи із зазначенням неповного номера банківської картки, належність якої не встановлено, за відсутності підтвердження банківської установи про проведення платежу не є належним і достовірним доказом надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов саме кредитного договору, а тому не можуть бути враховані судом.

Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором кредиту не є належним доказом надання відповідачеві позики та наявності заборгованості, оскільки сам розрахунок є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику, а будь- яких доказів перерахування коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано.

Вказані висновки ґрунтуються на правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року у справі №755/18920/18.

Відсутність зазначених доказів щодо розміру отриманого відповідачем кредиту унеможливлює здійснення судом перевірки правильності та обґрунтованості нарахованої відповідачу заборгованості по відсоткам.

Таким чином, відсутність обгрунтованого та підтвердженого розрахунку заборгованості за договором кредиту, доказів надання грошових коштів у кредит відповідачу, а також відсутність первинних бухгалтерських документів позбавляє суд можливості з`ясувати факт укладання договору, отримання відповідачем кредитних коштів та дійсний розмір заборгованості за кредитним договором, що є обов`язковим при вирішенні питання про стягнення боргу. З урахуванням відсутності таких доказів відсутні і підстави для задоволення позовних вимог.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України), в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. При цьому кожна сторона в силустатті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимогами ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, що викладений в постанові від 21.07.2021 року в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність кредитних відносин з відповідачем ОСОБА_1 , не надав доказів перерахування відповідачу кредитних коштів та обгрунтованого розрахунку заборгованості, що заявлена до стягнення, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості належним чином перевірити видачу відповідачу кредитних коштів, отримання та користування відповідачем кредитними коштами, проведення споживачем оплати (за наявності платежів) на погашення кредитної заборгованості, а також правильності проведеного позивачем розрахунку боргу та відсотків, а тому в задоволенні вказаного позову слід відмовити за недоведеністю.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 12, 76-81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: