Ухвала суду № 138421193, 08.05.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/2841/26

Провадження № 1-кс/202/3199/2026

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

У Х В А Л А

08 травня 2026 року м. Дніпро

Слідчий суддя Індустріального районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , власника майна ОСОБА_5 , представника власника майна адвоката ОСОБА_6 , розглянувши в судовому засіданні клопотання слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , яке погоджене з прокурором відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_7 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025040000000731 від 15.07.2025,

У С Т А Н О В И В:

Слідчий СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 звернулася з погодженим із прокурором клопотанням, в якому просить накласти арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування на грошові кошти у сумі 980 гривень, які були вилучені під час обшуку в приміщенні магазину, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Залізнична, буд. 3.

В обґрунтування свого клопотання слідчий посилається на те, що СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025040000000731 від 15.07.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 204, ч. 2 ст. 199 КК України, а саме за фактом незаконного виготовлення, зберігання алкогольних напоїв шляхом відкриття підпільних цехів з метою подальшого збуту на території Дніпропетровської області.

Під час проведення оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій отримано відомості стосовно групи осіб, які за попередньою змовою, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення створили схему для вчинення тяжких та інших злочинів, пов`язаних з виготовленням, зберіганням та збутом алкогольної продукції, шляхом відкриття підпільних цехів або з використанням обладнання, що дає змогу масово виготовляти товари вказаної вище категорії, що містять в собі спирт та є лікеро-горілчаними напоями, а також збут лікеро-горілчаних напоїв, які були незаконно виготовлені та мають на собі ознаки підроблених марок акцизного податку, голографічних захисних елементів.

За результатами проведених негласних слідчих (розшукових) дій установлено, що приміщення, в якому здійснюють безпосередню реалізацію зазначеної незаконно виготовленої алкогольної продукції, знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Залізнична, буд. 3.

01 травня 2026 року на підставі ухвали слідчого судді в приміщенні магазину за вказаною адресою був проведений обшук, під час якого виявлено та вилучено зошити та блокноти з чорновими записами, значну кількість пляшок з горілкою, грошові кошти у сумі 980 гривень.

Зазначені речі постановою слідчого визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.

Слідчий зазначає, що вилучені грошові кошти є доказами кримінального правопорушення, відповідають критеріям, визначеним у статті 98 КПК України, можуть бути предметом спеціальної конфіскації як отримані від збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв, можуть містити інші відомості, які мають значення речових доказів.

Отже, посилаючись на необхідність забезпечення збереження речових доказів та спеціальної конфіскації, слідчий просить накласти арешт на вилучені під час обшуку грошові кошти в сумі 980 гривень.

В судовому засіданні слідчий і прокурор ОСОБА_4 , який входить до групи прокурорів у кримінальному провадженні, клопотання підтримали.

Власник майна фізична особа-підприємець ОСОБА_5 та її представник адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні проти задоволення клопотання слідчого заперечували, посилаючись на його повну необґрунтованість.

Зазначили, що під час обшуку в продуктовому магазині органом досудового розслідування не було виявлено та вилучено незаконно виготовлених алкогольних напоїв, причетність ОСОБА_5 до будь-якого правопорушення не доведена. Наголошували на тому, що вилучені пляшки з алкоголем та акцизні марки на них є заводськими, не мають жодних ознак підробки, а сама продукція була виготовлена на спеціалізованому підприємстві, яке законно займається виробництвом алкогольних напоїв.

Також зазначили, що в магазині продаються не лише алкогольні, а й інші товари. Грошові кошти вилучені в касі продуктового магазину та отримані в ході здійснення законної підприємницької діяльності від продажу продуктів харчування.

Отже, посилаючись на те, що слідчим і прокурором не доведено, що ці грошові кошти є доходом від незаконного збуту алкогольних напоїв, просили відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, доходить до висновку, що клопотання слідчого не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Слідчим суддею установлено, що СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025040000000731 від 15.07.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 204, ч. 2 ст. 199 КК України, за фактом незаконного виготовлення, зберігання алкогольних напоїв з метою збуту.

01 травня 2026 року в цьому кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 17.04.2026 проведено обшук у приміщенні магазину, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Залізнична, буд. 3.

Під час обшуку вилучено зошити та блокноти з чорновими записами, пляшки з горілкою, грошові кошти у сумі 980 гривень.

Постановою слідчого від 01.05.2026 року вилучені речі, в тому числі грошові кошти, визнані речовими доказами.

Розглядаючи клопотання про арешт цього майна, слідчий суддя керується тим, що відповідно до статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, до яких у тому числі належить арешт майна, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

За змістом частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Зокрема у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (частина 3 статті 170 КПК).

Так, за приписами статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 1 статті 173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна (частина четверта статті 170 КПК України).

Згідно з частиною 3 статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право мирно володіти своїм майном.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Беєлер проти Італії», «Літґоу та інші проти Сполученого Королівства», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» зазначено, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи; обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті; має існувати розумна пропорційність між заходами і метою, заради якої їх застосовано.

Звернувшись із клопотанням про арешт майна, а саме грошових коштів у сумі 980 гривень, слідчий посилається на необхідність їх збереження як речового доказу.

Слідчий суддя вважає, що підстави для арешту вказаного майна слідчим і прокурором не доведені.

Слідчий суддя звертає увагу, що сам по собі факт визнання грошових коштів речовими доказами не є безумовною підставою для накладення на них арешту.

Аргументи органу досудового розслідування, викладені у клопотанні, зводяться до загального посилання на необхідність накладення арешту, однак не містять конкретних обставин, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно.

Слідчий суддя враховує, що вилучені грошові кошти в сумі 980 гривень знаходилися в касі продуктового магазину, де ОСОБА_5 здійснює законну підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець.

На цей час у кримінальному провадженні нікому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення не повідомлено, а ОСОБА_5 не має процесуального статусу підозрюваної.

За таких обставин, стороною обвинувачення не доведено наявність достатніх підстав чи розумних підозр вважати, що вказані грошові кошти на момент вилучення відповідали критеріям речових доказів, визначеним статтею 98 КПК України, зокрема, що вони були набуті злочинним шляхом або є доходом від незаконного збуту підакцизних товарів, а не виручкою від продажу продуктів харчування.

Таким чином, потреби досудового розслідування не виправдовують застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як накладення арешту на вилучені під час обшуку грошові кошти.

На переконання слідчого судді, накладення арешту на вилучені гроші не відповідатиме засадам розумності та співмірності обмеження права власності та порушуватиме справедливий баланс між інтересами досудового розслідування та правами конкретної особи (власника майна).

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна необхідно відмовити.

Керуючись ст. 131-132, 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання слідчого про арешт майна грошових коштів у сумі 980 гривень відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів.

Слідчий суддя ОСОБА_8