Ухвала суду № 138419777, 21.07.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/13848/26

Провадження №2-а/522/386/26

УХВАЛА

21 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Абухін Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гудзюк Ю.Б..

розглянув у судовому засіданні адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина Турецької Республіки Полат ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2026 року до суду надійшов адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина Турецької Республіки Полат ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Абухіну Р.Д..

Ухвалою суду від 17.07.2026 року провадження по вказаній справі відкрито та призначено справу до розгляду.

У судове засідання призначене на 21.07.2026 року з`явились представник позивача Казбеков В.Е. та пояснив, що відповідач знаходиться у консульстві та проходить процедуру ідентифікації.

Під час судового засідання представник позивача Казбеков В. пояснив суду, що відповідачу було видано Сертифікат на повернення, тобто немає підстав для подальшої ідентифікації особи, відповідач на час даного засідання вже виїхав за межі України, а тому необхідності в затриманні на даний час немає.

Представник відповідача підтвердив, що відповідач вже виїхав за межі України.

Згідно п.2 ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Відповідно до ч.2 ст.238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена.

Предметом заявлених позовних вимог є затримання громадянина Турецької Республіки ОСОБА_2 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, тобто застосування визначеного законом заходу примусу, спрямованого на забезпечення можливості фактичного виконання рішення про примусове видворення іноземця. Отже, метою звернення позивача до суду було не саме по собі затримання як самоціль, а забезпечення реальної можливості ідентифікувати іноземця та примусово видворити його за межі України.

Під час судового розгляду встановлено, що відповідачу вже видано Сертифікат на повернення, а також що, за наявною у Державної міграційної служби України інформацією, відповідач самостійно залишив територію України. Зазначені обставини не заперечувалися жодною зі сторін, а представник позивача прямо підтвердив суду відсутність на теперішній час потреби у застосуванні заходу у вигляді затримання.

Таким чином, обставини, на усунення яких було спрямовано звернення позивача до суду, фактично відпали ще до ухвалення судом рішення по суті справи, адже мета, з якою міграційна служба ініціювала цей адміністративний позов, забезпечення видворення іноземця за межі України була досягнута за межами судового процесу, без застосування судом заходу примусового характеру, про який просив позивач.

За таких обставин продовження розгляду справи по суті та вирішення питання про затримання особи, яка вже добровільно залишила територію України, втрачає будь-який практичний сенс і суперечило б самій меті інституту затримання іноземців, передбаченого законодавством про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, оскільки застосування такого заходу до особи, стосовно якої відпала потреба в ідентифікації та примусовому видворенні, є явно недоцільним та таким, що не відповідає завданням адміністративного судочинства.

Зважаючи на встановлені судом обставини, а саме досягнення позивачем мети звернення до суду в позасудовому порядку та відсутність в позивача заперечень щодо цього факту, висловлених його представником безпосередньо в судовому засіданні, суд розцінює таку процесуальну поведінку позивача як таку, що за своїм змістом і правовими наслідками є рівнозначною відмові від позову. Позивач, реалізувавши мету звернення до суду поза межами судового провадження та підтвердивши відсутність необхідності в подальшому розгляді справи, тим самим фактично відмовився від підтримання заявлених вимог, що з огляду на принцип диспозитивності адміністративного судочинства є достатньою підставою для закриття провадження у справі.

За таких обставин, керуючись пунктом 2 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки позивач фактично відмовився від позову, а відмова, з огляду на встановлені судом обставини, підлягає прийняттю судом як така, що не суперечить закону та не порушує права чи охоронювані законом інтереси інших осіб.

Керуючись ч.1 ст.47, п.2 ч.1 та ч.2 ст.238 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина Турецької Республіки ОСОБА_2 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України закрити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 15-денний строк з дня проголошення ухвали, апеляційної скарги.

Суддя Р. Д. Абухін

21.07.2026