Рішення № 138414626, 22.07.2026, Локачинський районний суд Волинської області

Справа № 931/475/26

Провадження № 2/931/416/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

22 липня 2026 року селище Локачі

Локачинський районний суд Волинської області

у складі: головуючого - судді Приходай Т.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Гупалик А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солвентіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

15.06.2026 року позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ТзОВ "Сіроко Фінанс" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір від 11.03.2025 року №129669, який підписано електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону позичальника.

Відповідно до умов даного договору відповідачу було перераховано кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 7500 грн.

23.07.2025 року між ТзОВ"Сіроко Фінанс" та ТзОВ «ФК «Солвентіс» було укладено договір факторингу № 23072025, згідно з яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 129669 від 11.03.2025 року, за яким заборгованість становить 24525 грн, з яких: 7500 грн - заборгованість за тілом кредиту, 21,75 грн - заборгованість за відсотками, комісія - 2003,25 грн, штрафні санкції - 15000 грн.

Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за кредитним договором від 11.03.2025 року №129669 в розмірі 24525 грн, а також судовий збір в розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Ухвалою судді Локачинського районного суду Волинської області від 24.06.2026 року відкрито провадження у даній справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, що стверджується довідкою про доставку електронного документу. Одночасно у позовній заяві просить розгляд справи проводити без його участі, не заперечує щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, що повернулася суду без вручення адресату з відміткою "адресат відсутній". Про причини неявки суд не повідомив, будь яких клопотань, заяв, відзиву на позов від нього не надійшло.

На підставі ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.

Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з`явились, тому згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється без фіксування технічними засобами.

Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зі згоди позивача, а також за одночасного існування вищевказаних умов, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши та оцінивши представлені у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 11.03.2025 року ОСОБА_1 уклав договір позики № 129669 із ТзОВ «Сіроко Фінанс» в електронній формі, який було підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора K40J0h, також ним підписано паспорт споживчого кредиту за допомогою одноразового ідентифікатора 7r8i3p (а.с. 16-18, 35, 36).

Згідно з умовами кредитного договору № 129669 від 11.03.2025 року кредитодавець надає позичальнику кредит в безготівковій формі у сумі 7500 грн шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника, строк кредитування - 30 днів, процентна ставка - 0,01% в день, комісія за видачу кредиту - 26,71%, що складає 2003,25 грн, денна процентна ставка - 0,90%, пеня - 5% в день, що визначено п.2 Договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 11 цього Закону пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Частиною 12 ст. 11 Закону передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

За ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою особистого кабінету кредитні договори між кредиторами та позичальником не було б укладено. Таким чином, електронний договір, підписаний електронним одноразовим ідентифікатором, вважається укладеним у письмовій формі з моменту його підписання, тобто ведення алфавітно-цифрової послідовності даних (пароль). Водночас такий договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо істотних умов договору.

Отже, договір позики № 129669 від 11.03.2025 року є укладеним з моменту його підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, що підтверджує погодження сторонами усіх істотних умов такого договору.

На виконання умов договору № 129669 від 11.03.2025 року ТзОВ «Сіроко Фінанс» було перераховано ОСОБА_1 на платіжну картку НОМЕР_1 кошти у сумі 7500 грн (а.с. 30).

Таким чином, ТзОВ «Сіроко Фінанс» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме: надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених кредитним договором.

Однак, відповідач не виконав своїх обов`язків та не повернув у повному обсязі надані йому кpeдитні кошти в строки, передбачені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

23.07.2025 року ТзОВ"Сіроко Фінанс" та ТОВ «ФК «Солвентіс» уклали договір факторингу № 23072025, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 129669 від 11.03.2025 року, за яким заборгованість становить 24525 грн, з яких: 7500 грн - заборгованість за тілом кредиту, 21,75 грн - заборгованість за відсотками, комісія - 2003,25 грн, штрафні санкції - 15000 грн (а.с. 11, 20-25).

Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 129669 від 11.03.2025 року, і вправі пред`являти відповідні вимоги про стягнення коштів, оскільки заборгованість за кредитним договором так і не була сплачена відповідачем.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором позики № 129669 від 11.03.2025 року, сформованого ТзОВ «Сіроко Фінанс», сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 23.07.2025 року становить 24525 грн, з яких: 7500 грн - заборгованість за тілом кредиту, 21,75 грн - заборгованість за відсотками, комісія - 2003,25 грн, штрафні санкції - 15000 грн. Оплати відповідачем не здійснювались (а.с. 13, 14).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Аналізуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості в частині тіла кредиту - 7500 грн, відсотків - 21,75 грн та комісії - 2003,25 грн, суд зазначає, що він розрахований правильно і суд приймає його до уваги як належний та допустимий доказ, і саме ця загальна сума (9525 грн) підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.

Разом з тим, відповідно до розрахунку ТзОВ «Сіроко Фінанс» вбачається нарахування ОСОБА_1 по договору № 129669 від 11.03.2025 року штрафних санцій (пені) в розмірі 15000 грн.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Ураховуючи, що з 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан, який діє і по даний час, тому нарахована позивачем пеня підлягає списанню і в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При пред`явленні позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн. Отже, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1034,08 грн судового збору.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України)

Згідно з правилами пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представником позивача до матеріалів справи долучено договір № 43657029/01 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» та адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного», та додаткову угоду № 129669 до договору (а.с. 26-29), детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро, з якого вбачається вид виконаних робіт (наданих послуг), кількість годин та вартість, на загальну суму 6000 грн (а.с. 12).

Крім того, у матеріалах справи наявна копія посвідчення адвоката та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 6741/10, виданого 14.06.2018 року Пошелюзному С.В. (а.с. 38, 39).

Відповідно до ч. 5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи характер інституту судових витрат, оплата послуг адвоката безпосередньо пов`язана з розглядом справи, та пропорційність задоволення позовних вимог, а тому до уваги судом береться складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання ним відповідних робіт щодо правової консультації, збирання доказової бази, складання позовної заяви, клопотань, заяв, тощо, а також участь у судових засіданнях.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Аналізуючи вищевикладене та обсяг наданих представниками позивача послуг та виконаних робіт у даній справі, суд враховує, що дана категорія справ є поширеною, сама по собі позовна заява є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання, що потребувало б додаткового часу на її вивчення. Пакет документів, що доданий до позовної заяви, також є наперед визначеним та не потребує великих зусиль для його зібрання, а додаткові пояснення надані представником по суті є підтвердженням обставин, викладених у позовній заяві.

Виходячи з наведеного, враховуючи відсудність заперечень зі сторони відповідача, складність справи (розгляд справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження у зв`язку з малозначністю спору), ціну позову, обсяг наданих послуг, вимоги співмірності, розумності та справедливості, а також пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2330,40 грн витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 77-81, 133, 137, 141, 247, 263-265, 273, 280-282, 354 ЦПК України, ст. ст. 526, 614, 626, 628, 639, 1048, 1049, 1054, 1056, 1077 ЦК України, ст. ст. 3, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за договором позики від 11.03.2025 року №129669 в розмірі 9525 (дев`ять тисяч п`ятсот двадцять п`ять) грн. 00 коп, з яких: тіло кредиту - 7500 грн, відсотки - 21,75 грн та комісія за надання кредиту - 2003,25 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1034 (одна тисяча тридцять чотири) грн 08 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2330 (дві тисячі триста тридцять) грн 40 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене відповідачем до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», адреса місцезнаходження: м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, Київська область, код ЄДРПОУ 43657029.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя Локачинського районного суду Т. О. Приходай