Ухвала суду № 138404098, 22.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

22 липня 2026 року Київ № 320/25883/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову в межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду 23.06.2026 через підсистему «Електронний суд» звернувся ОСОБА_1 з позовом (зареєстрований 25.06.2026) до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 30.03.2018 №366/26-15-13-02-26/ НОМЕР_1 про виключення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з Реєстру платників єдиного податку;

- зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку шляхом відновлення відповідних відомостей у Реєстрі платників єдиного податку з 01.04.2018;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «Р» № 2141724021 від 23.02.2026 про визначення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 2 868 921,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «Р» №2142124021 від 23.02.2026 про визначення грошового зобов`язання з військового збору у сумі 239 076,75 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «Р» № 2142824021 від 23.02.2026 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 3 316 225,00 грн;

- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19321 від 16.03.2026, винесену Головним управлінням ДПС у м. Києві щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві №1943224021 від 16.03.2026 про застосування штрафних санкцій за донарахування контролюючим органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 267 436,40 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №2142924021 від 23.03.2026 про застосування штрафної санкції у сумі 8 647,00 грн за ненадання документів та інформації на запит контролюючого органу;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №2143224021 від 23.03.2026 про застосування штрафної санкції у сумі 1 020,00 грн за незабезпечення зберігання та ненадання документів під час проведення податкового контролю;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №2142524021 від 23.03.2026 про застосування штрафної санкції у сумі 1 360,00 грн за неподання декларації про майновий стан і доходи;

Разом із позовною заявою подано заяву про забезпечення позову (зареєстрована в суді 26.06.2026), у задоволенні якої ухвалою суду від 26.06.2026 відмовлено.

Ухвалою суду від 02.07.2026 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 30.07.2026.

Позивачем 22.07.2026 через підсистему «Електронний суд» повторно подано заяву про забезпечення позову (зареєстрована в суді 22.07.2026), відповідно до якої просить:

- зупинити стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19431 від 16.03.2026, виданої Головним управлінням ДПС у м. Києві, що є предметом оскарження у справі № 320/25883/26, до набрання законної сили судовим рішенням у зазначеній справі.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд виходив із такого.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:

- зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно із частиною другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендаціями № R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема прийматись у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У постанові від 22.12.2022 у справі № 640/31815/21 Верховний Суд виснував: Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Зміст названих норм свідчить про те, що суд може забезпечити адміністративний позов лише за наявності двох обов`язкових умов: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник вказує, що після відкриття провадження у справі вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19431 від 16.03.2026 відповідачем було пред`явлено до примусового виконання.

Так, постановою державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Мариною Шевчук від 21.07.2026 відкрито виконавче провадження № 81469840 щодо примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19431 від 16.03.2026.

Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження позивачу встановлено строк для добровільного виконання вимоги, попереджено про застосування заходів примусового виконання, а також визначено до стягнення виконавчий збір у сумі 133 259,28 грн.

Отже, на момент звернення до суду із цією заявою існує не лише судовий спір щодо законності вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19431 від 16.03.2026, а й відкрито виконавче провадження з її примусового виконання.

Спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19431 від 16.03.2026 відповідно до частини п`ятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є виконавчим документом, на підставі якого здійснюється примусове стягнення. Водночас Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено автоматичного зупинення виконавчих дій у зв`язку з оскарженням такої вимоги в адміністративному суді.

Наведені обставини свідчать про існування реальної та безпосередньої загрози примусового виконання вимоги, правомірність якої є предметом судового розгляду у цій справі. Така загроза підтверджується не припущеннями позивача, а належними письмовими доказами, а саме - постановою про відкриття виконавчого провадження, яка підтверджує початок процедури примусового виконання спірної вимоги.

У разі подальшого здійснення виконавчих дій та фактичного стягнення спірної суми навіть можливе задоволення адміністративного позову не призведе до автоматичного поновлення порушених прав позивача. Для повернення стягнутих коштів або усунення інших наслідків виконання оскаржуваної вимоги позивач буде змушений вчиняти додаткові юридичні дії, що істотно ускладнить ефективне поновлення його прав.

Отже, відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги, правомірність якої є предметом розгляду у цій адміністративній справі, свідчить про виникнення нових обставин, які створюють реальну загрозу ефективного судового захисту та поновлення порушених прав позивача.

Саме із цих підстав позивач звертається до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19431 від 16.03.2026 до набрання законної сили рішенням суду у справі.

Отже, на момент звернення позивача із цією заявою існує не потенційний, а реальний ризик примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19431 від 16.03.2026, оскільки виконавче провадження вже відкрито, а державний виконавець наділений повноваженнями застосовувати весь комплекс заходів примусового виконання, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

За таких обставин до вирішення спору по суті можуть бути вчинені виконавчі дії, наслідком яких стане стягнення грошових коштів позивача, накладення арешту на його кошти та майно, а також застосування інших заходів примусового виконання.

При цьому законність вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19431 від 16.03.2026 на цей момент є предметом судового розгляду та ще не отримала остаточної судової оцінки.

Саме тому невжиття заходів забезпечення позову створює реальний ризик того, що ефективний судовий захист та поновлення порушених прав позивача будуть істотно ускладнені. Навіть у разі задоволення адміністративного позову та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19431 від 16.03.2026 це саме по собі не усуне наслідків уже здійсненого примусового виконання. Для фактичного поновлення своїх прав позивач буде змушений вживати додаткових заходів, пов`язаних із поверненням безпідставно стягнутих коштів, скасуванням наслідків виконавчих дій та відновленням свого майнового становища.

Суд уважає названі мотиви вжиття заходів забезпечення позову необґрунтованими та такими, що не свідчать про можливість настання негативних наслідків для заявника та ймовірність виникнення складнощів під час виконання рішення суду.

Таким чином, у разі забезпечення цього позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19431 від 16.03.2026, виданої Головним управлінням ДПС у м. Києві, що є предметом оскарження у справі № 320/25883/26, до набрання законної сили судовим рішенням у зазначеній справі, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин та не відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві.

При цьому, суд уважає за необхідне зазначити, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде ухвалено на користь позивача.

Натомість, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Метою забезпечення позову є невідкладне реагування суду задля запобіганню можливого порушення прав позивача та можливості виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б указували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам заявника, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі за його позовом.

Важливим для врахування є те, що у межах розгляду цієї заяви, судом не може даватись оцінка правомірності/протиправності рішення відповідача, оскільки встановлення очевидності ознак його протиправності без розгляду справи по суті, є неприпустимим, адже саме під час розгляду спору по суті, учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи.

Слід відмітити, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Крім того заявником не надано жодних доказів направлення державними виконавцями платіжних вимог на примусове списання коштів позивача, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, у межах відкритого виконавчого провадження на підставі спірної вимоги.

За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Окремо слід звернути увагу, що якщо заявник уважає, що державним виконавцем у межах відповідного виконавчого провадження не здійснюються передбачені законом дії або порушуються інші права, він не позбавлений права на оскарження дій/бездіяльності державного виконавця у передбачений законом спосіб.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. У задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.

2. Копію ухвали надіслати (видати) особі, яка подала заяву.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвалу про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Леонтович А.М.