Рішення № 138403914, 21.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року м. Київ справа №320/14800/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та

Київської області

про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київської області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київської області, яка полягає у наданні ОСОБА_1 неточної та неповної інформації на пункт 1 його запиту на інформацію, який було подано електронною поштою 11.09.2023 року о 12:45 год. до Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області;

- визнати протиправною відмову Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області від 12.09.2023 року № 2400-01/0/1537 в задоволенні пункту 2 запиту на інформацію ОСОБА_1 , який було подано електронною поштою 11.09.2023 року о 12:45 год. до Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області;

- визнати протиправною відмову Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області від 12.09.2023 року № 2400-01/0/1537 у задоволенні пунктів 3 та 4 запиту на інформацію ОСОБА_1 , поданого електронною поштою 11.09.2023 року о 12:45 год. до Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області;

- зобов`язати Головне управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 , який було подано електронною поштою 11.09.2023 року о 12:45 год. до Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області у порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11.09.2023 звернувся до Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області із запитом на публічну інформацію, в якому просив надати належним чином засвідчені паперову та електронну копії зареєстрованого запиту, а також паперову та електронну копії акта про проведення 09.08.2023 позапланової перевірки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Позивач стверджує, що за результатами розгляду запиту відповідач надав неповну та неточну інформацію, оскільки паперова копія запиту не містила відомостей про його реєстрацію, а замість належним чином засвідченої електронної копії було надіслано скановану копію паперового документа, яка, на його думку, не містить необхідних реквізитів електронного документа та не дає можливості перевірити його цілісність.

Крім того, позивач не погоджується з відмовою відповідача у наданні акта позапланової перевірки з посиланням на віднесення запитуваної інформації до службової. Вважає, що відповідачем не наведено належних правових підстав для обмеження доступу до запитуваної інформації та не дотримано вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо оформлення відмови в задоволенні запиту, у зв`язку з чим вважає порушеним своє право на доступ до публічної інформації.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначаючи, що на виконання пунктів 1 та 2 запиту позивачу було надано засвідчену належним чином копію його запиту та витяг із системи електронного документообігу «АСКОД» щодо реєстрації такого запиту. Вказує, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не встановлює обов`язку розпорядника засвідчувати належним чином копії документів, які надаються у відповідь на інформаційний запит, а використання електронного підпису та електронної печатки є можливістю, а не обов`язком.

Щодо ненадання інформації за пунктами 3 та 4 запиту відповідач зазначає, що акт позапланової перевірки складений за результатами здійснення заходу державного контролю та містить службову інформацію, доступ до якої обмежений відповідно до статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Водночас відповідач наголошує, що позивачу було повідомлено результати розгляду його скарги та прийняте за наслідками проведеної перевірки рішення, а тому вважає, що діяв відповідно до вимог чинного законодавства та в межах наданих повноважень.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи, інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання даної позовної заяви. Відкрито провадження в адміністративній справі №320/14800/24 за правилами спрощеного позовного провадження.

31.05.2024 через підсистему «Електронний суд» до Київського окружного адміністративного суду від Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київської області надійшла заява про виконання ухвали суду.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, суд встановив такі обставини.

11.09.2023 ОСОБА_1 звернувся засобами електронної пошти до Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області із запитом на публічну інформацію, в якому просив надати:

- засвідчену належним чином паперову копію цього запиту на інформацію, який пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку;

- засвідчену належним чином електронну копію цього запиту на інформацію, який пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку;

- засвідчену належним чином паперову копію акта про проведення 09.08.2023 позапланової перевірки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на підставі наказу Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області від 08.08.2023 №146;

- примірник електронного акта про проведення 09.08.2023 зазначеної позапланової перевірки (або його електронну копію, якщо оригінал цього документа був створений у паперовій формі).

За результатами розгляду вказаного запиту Головне управління листом від 12.09.2023 №2400-01/0/1537 повідомило позивача, що на виконання пункту 1 запиту надає засвідчену належним чином паперову копію його запиту на інформацію, який пройшов реєстрацію у встановленому порядку, а на виконання пункту 2 - засвідчену належним чином електронну копію запиту, а саме витяг із системи електронного документообігу «АСКОД» про реєстрацію запиту від 11.09.2023.

Матеріалами справи підтверджується, що запит позивача зареєстровано в системі електронного документообігу «АСКОД» 11.09.2023 як запит на публічну інформацію (ЗПІ-7), із зазначенням короткого змісту «Повторний запит щодо надання копій акту перевірки» та строку виконання до 18.09.2023. На наданій відповідачем паперовій копії запиту міститься відмітка «Згідно з оригіналом», зазначення посади та підпису особи, яка засвідчила копію, а також відбиток печатки.

Щодо пунктів 3 та 4 запиту відповідач листом від 12.09.2023 №2400-01/0/1537 повідомив позивача про ненадання запитуваного акта перевірки, зазначивши, що акт проведення перевірки дотримання вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та стосовно дотримання прав дітей відповідно до статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» належить до інформації, яка відноситься до службової, доступ до якої надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Судом також встановлено, що проведенню зазначеної перевірки передувало звернення позивача від 27.07.2023 зі скаргою на бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. 09.08.2023 відповідачем проведено позаплановий захід державного контролю у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, за результатами якого складено відповідний акт. Листом від 14.08.2023 №2400-01/0/1354 відповідач повідомив позивача про результати розгляду його звернення та обставини, встановлені під час проведення позапланового заходу державного контролю, зокрема щодо причин відмови у призначенні житлової субсидії та необхідності погашення або реструктуризації заборгованості.

Не погоджуючись із повнотою та формою наданої відповіді за пунктами 1 та 2 запиту, а також із відмовою у наданні запитуваної інформації за пунктами 3 та 4 запиту, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами другою та третьою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно із частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України від 20.05.2020 року №631-ІХ ратифіковано Конвенцію Ради Європи про доступ до офіційних документів, вчинену 18.06.2009 року у м. Тромсе, положеннями частини першої статті 2 якої встановлено, що кожна сторона гарантує кожному без дискримінації за будь-якою ознакою право на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що перебувають у розпорядженні державних органів.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 2939-VI (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно зі статтею 2 Закону №2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень, а також створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Відповідно до статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

За приписами статті 4 Закону № 2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень;

2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Відповідно до приписів статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації:

- в офіційних друкованих виданнях;

- на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет;

- на єдиному державному веб-порталі відкритих даних;

- на інформаційних стендах;

- будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

За змістом пункту 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень, зокрема органи державної влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що перебуває у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації незалежно від того, чи стосується ця інформація його особисто, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити ім`я (найменування) запитувача, поштову або електронну адресу, загальний опис інформації або вид, назву чи реквізити документа, щодо якого зроблено запит.

Частиною третьою статті 19 Закону №2939-VI передбачено, що запити на інформацію можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі, зокрема шляхом направлення електронною поштою.

За змістом частини другої статті 16 Закону №2939-VI запит, який пройшов реєстрацію в установленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань доступу до публічної інформації.

Частиною першою статті 20 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит не пізніше п`яти робочих днів із дня отримання запиту.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту виключно у випадках, прямо визначених законом, а саме якщо розпорядник не володіє та не зобов`язаний відповідно до компетенції володіти інформацією, якщо інформація належить до інформації з обмеженим доступом, якщо запитувач не оплатив витрати на копіювання або якщо не дотримано вимог до оформлення запиту.

Частинами четвертою та п`ятою статті 22 Закону №2939-VI встановлено вимоги до форми та змісту відмови у задоволенні запиту на інформацію, зокрема щодо необхідності зазначення мотивованої підстави відмови.

При цьому відповідно до частини другої статті 22 Закону №2939-VI відповідь розпорядника інформації не по суті запиту вважається неправомірною відмовою у наданні інформації.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що право особи на доступ до публічної інформації кореспондує обов`язку розпорядника інформації розглянути запит та надати достовірну, точну і повну інформацію, яка перебуває у його володінні, крім випадків, коли наявні визначені законом підстави для відмови у її наданні.

При цьому відповідь розпорядника має відповідати змісту запиту та стосуватися тієї інформації, про надання якої просить запитувач, а відмова у її наданні допускається виключно з підстав, установлених Законом №2939-VI, та повинна бути належним чином мотивованою.

Відтак, з огляду на зміст заявлених позовних вимог та встановлені обставини справи, для правильного вирішення цього спору суду належить надати оцінку належності виконання відповідачем пунктів 1 та 2 запиту позивача від 11.09.2023, а також з`ясувати наявність передбачених законом підстав для відмови у наданні інформації, запитуваної у пунктах 3 та 4 цього запиту.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо надання відповідачем неповної та неточної інформації на пункт 1 запиту, а також протиправності відмови у задоволенні пункту 2 запиту, суд зазначає таке.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання пункту 1 запиту відповідачем надано позивачу засвідчену копію поданого ним запиту, а на виконання пункту 2 - витяг із системи електронного документообігу «АСКОД», який містить відомості про реєстрацію такого запиту.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що запит позивача зареєстрований у системі електронного документообігу «АСКОД» 11.09.2023 як запит на публічну інформацію (ЗПІ-7), із зазначенням його короткого змісту та строку виконання.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 №851-IV (далі - Закон №851-IV; тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних та який містить обов`язкові реквізити документа.

Частинами першою, третьою та п`ятою статті 6 Закону №851-IV передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Водночас суд звертає увагу, що наведені положення Закону №851-IV визначають вимоги до створення та оформлення електронного документа як самостійної форми документа, однак не встановлюють обов`язку розпорядника публічної інформації створювати на вимогу запитувача новий електронний документ або електронну копію документа з накладенням кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

При цьому Закон №2939-VI не містить імперативної вимоги щодо обов`язкового накладення кваліфікованого електронного підпису на кожну відповідь розпорядника інформації, яка надається засобами електронного зв`язку у відповідь на інформаційний запит.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що визначальним для оцінки дотримання права особи на доступ до публічної інформації є фактичне надання запитувачу інформації, яка перебуває у володінні розпорядника, та відповідність такої інформації вимогам достовірності, точності й повноти, а не виключно технічна форма її оформлення.

Відтак сам по собі факт відсутності кваліфікованого електронного підпису на електронному листі або файлі, надісланому у відповідь на інформаційний запит, не свідчить автоматично про ненадання відповіді чи порушення права на доступ до публічної інформації, якщо зі змісту відповідного електронного повідомлення можливо встановити суб`єкта його направлення, дату, зміст відповіді та факт її надсилання запитувачу.

У цій справі, як встановлено судом, позивачу було фактично надано копію поданого ним запиту та витяг із системи електронного документообігу «АСКОД», який містить відомості про реєстрацію цього запиту. За таких обставин відсутність на наданих електронних файлах кваліфікованого електронного підпису сама по собі не свідчить про ненадання запитуваної інформації або про порушення відповідачем права позивача на доступ до публічної інформації.

Крім того, суд враховує, що правовідносини між цими ж сторонами щодо реалізації позивачем права на доступ до публічної інформації та надання копій документів, пов`язаних із їх реєстрацією, вже були предметом судового розгляду у справі №320/9840/24.

Суд також виходив із того, що визначальним для вирішення питання про дотримання розпорядником вимог Закону №2939-VI є фактичне надання запитувачу запитуваної інформації, а недоліки, пов`язані з формою оформлення або засвідчення наданої копії документа, самі по собі не свідчать про порушення права особи на доступ до публічної інформації, якщо така інформація була фактично надана у повному обсязі.

Враховуючи наведене, а також те, що позивачу фактично надано копію поданого ним запиту та витяг із системи електронного документообігу «АСКОД», який містить інформацію щодо його реєстрації, суд дійшов висновку, що відповідачем забезпечено надання позивачу запитуваної інформації за пунктами 1 та 2 запиту.

При цьому незгода позивача зі способом оформлення та засвідчення наданих документів сама по собі не свідчить про надання йому неповної чи недостовірної інформації у розумінні Закону №2939-VI та, відповідно, про порушення його права на доступ до публічної інформації.

Отже, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо правомірності відмови відповідача у наданні інформації, запитуваної у пунктах 3 та 4 запиту від 11.09.2023, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Закону №2939-VI інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

3. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

За приписами статті 9 Закону №2939-VI відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що віднесення інформації до службової не може здійснюватися лише з огляду на вид або назву документа, в якому вона міститься. Сам по собі факт створення документа у процесі здійснення суб`єктом владних повноважень контрольних чи наглядових функцій не є безумовною підставою для обмеження доступу до всієї інформації, що міститься у такому документі.

Обмеження доступу до інформації можливе лише за умови дотримання сукупності вимог, передбачених частиною другою статті 6 Закону №2939-VI, тобто застосування так званого «трискладового тесту». При цьому обов`язок доведення наявності передбачених законом підстав для обмеження доступу до запитуваної інформації покладається на її розпорядника.

Відповідний підхід до застосування положень Закону №2939-VI висловлено Верховним Судом у постанові від 21.09.2018 у справі №820/5938/16, відповідно до якого розпорядник інформації, обмежуючи доступ до неї, повинен обґрунтувати, якому саме із захищених законом інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, у чому полягає істотність можливої шкоди таким інтересам та чому шкода від оприлюднення інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Лише за умови належного обґрунтування сукупності зазначених обставин відмова у доступі до запитуваної інформації може вважатися обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам Закону №2939-VI

Крім того, у постанові від 18.07.2019 у справі №554/11837/14-а Верховний Суд, вирішуючи питання щодо правомірності обмеження доступу до публічної інформації, також виходив із необхідності оцінки такого обмеження з урахуванням вимог частини другої статті 6 Закону №2939-VI та наголосив, що обмеження доступу до інформації не може ґрунтуватися виключно на формальному віднесенні відповідних відомостей до інформації з обмеженим доступом.

Аналогічна правова позиція викладена, у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 року у справі №806/1959/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі №9901/249/19.

Отже, сам факт включення певних відомостей до переліку інформації, що становить службову інформацію, або присвоєння документу грифа «для службового користування» не є самостійною та достатньою підставою для відмови у доступі до запитуваної інформації без застосування вимог частини другої статті 6 Закону №2939-VI.

Більше того, відповідно до частини сьомої статті 6 Закону №2939-VI обмеженню доступу підлягає саме інформація, а не документ. Тому навіть у разі наявності у документі окремих відомостей з обмеженим доступом розпорядник повинен вирішити питання щодо можливості надання тієї частини документа, доступ до якої не обмежений.

Як встановлено судом, відмовляючи у задоволенні пунктів 3 та 4 запиту, відповідач послався виключно на те, що акт перевірки належить до службової інформації відповідно до статті 9 Закону №2939-VI.

Водночас зі змісту відповіді від 12.09.2023 №2400-01/0/1537 не вбачається, що відповідачем здійснювалася оцінка запитуваної інформації на відповідність сукупності критеріїв, установлених частиною другою статті 6 Закону №2939-VI. Зокрема, відповідачем не зазначено, якому саме охоронюваному законом інтересу може бути завдано шкоди внаслідок розголошення інформації, у чому полягає істотність такої шкоди та чому така шкода переважає інтерес в отриманні запитуваної інформації.

Більше того, запитуваний акт складено за результатами вже завершеного позапланового заходу державного контролю, а про встановлені за його результатами обставини відповідач повідомив самого позивача листом від 14.08.2023 №2400-01/0/1354.

За таких обставин посилання відповідача виключно на належність акта перевірки до службової інформації, без наведення результатів застосування «трискладового тесту» та без вирішення питання щодо можливості надання частини документа, яка не містить інформації з обмеженим доступом, не може вважатися належною та достатньою правовою підставою для відмови у задоволенні пунктів 3 та 4 запиту позивача.

Наведене у сукупності дає суду підстави для висновку, що відповідачем не доведено наявності передбачених Законом №2939-VI підстав для обмеження доступу до всієї інформації, що міститься у запитуваному акті, та не наведено належного мотивування такої відмови.

Статтею 23 Закону №2939-VI встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Відповідно до частини другої цієї статті запитувач має право оскаржити, зокрема, відмову в задоволенні запиту на інформацію, ненадання відповіді на запит, надання недостовірної або неповної інформації, несвоєчасне надання інформації, а також інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У контексті спірних правовідносин суд враховує, що встановлені під час розгляду справи порушення полягають у неналежному вирішенні відповідачем питання про наявність передбачених законом підстав для обмеження доступу до запитуваної інформації. Зокрема, відповідачем не наведено належного обґрунтування застосування сукупності вимог, визначених частиною другою статті 6 Закону №2939-VI, та не вирішено питання щодо можливості надання тієї частини запитуваного документа, доступ до якої не обмежений.

Водночас встановлення того, чи містить акт позапланової перевірки окремі відомості, доступ до яких відповідно до закону може бути обмежений, потребує оцінки безпосереднього змісту такої інформації та застосування до неї критеріїв, установлених частиною другою статті 6 Закону №2939-VI, що належить насамперед до повноважень розпорядника інформації.

Суд, здійснюючи перевірку правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не повинен підміняти відповідного суб`єкта та самостійно вирішувати питання, віднесені законом до його компетенції, якщо для прийняття такого рішення суб`єкт владних повноважень має здійснити оцінку відповідних обставин та інформації з урахуванням установлених законом критеріїв.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною відмови Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області, викладеної у листі від 12.09.2023 №2400-01/0/1537, у задоволенні пунктів 3 та 4 запиту на інформацію від 11.09.2023 та зобов`язання відповідача повторно розглянути запит позивача у цій частині з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

При повторному розгляді запиту відповідачу належить вирішити питання щодо наявності передбачених Законом №2939-VI підстав для обмеження доступу до конкретної інформації, що міститься у запитуваному документі, із застосуванням вимог частини другої статті 6 цього Закону, а у разі наявності в документі окремої інформації з обмеженим доступом - врахувати положення частини сьомої статті 6 Закону №2939-VI, відповідно до яких обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, а тому адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

VI. Судові витрати.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Оскільки позивач від сплати судового збору звільнений, а відповідач доказів понесення судових витрат суду не надав, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київської області (01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код ЄДРПОУ 44501877) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області, викладену у листі від 12.09.2023 №2400-01/0/1537, у задоволенні пунктів 3 та 4 запиту на інформацію ОСОБА_1 , поданого електронною поштою 11.09.2023 о 12:45 год.

3. Зобов`язати Головне управління Національної соціальної сервісної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 , поданий електронною поштою 11.09.2023 о 12:45 год., у частині пунктів 3 та 4 цього запиту, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.