Рішення № 138403564, 22.07.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2026 р. справа № 300/3723/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Віта Груп" до Івано-Франківської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів за № UA206000/2025/000052/1 від 02.12.2025 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA206020/2025/000501 від 02.12.2025

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Гринчишин Марія-Мар`яна Василівна звернулась до суду в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Віта Груп" з позовом до Івано-Франківської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів за № UA206000/2025/000052/1 від 02.12.2025 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA206020/2025/000501 від 02.12.2025.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підтвердження обґрунтованості заявленої митної вартості товару та обраного методу його визначення було подано усі необхідні документи, які посвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування. Зазначає про безпідставність посилання відповідача у спірному рішенні на те, що заявлена митна вартість є недостовірною. З огляду на вказане, позивач просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

22.06.2026 на адресу суду від представника Івано-Франківської митниці надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечила, вказавши, що рішення про коригування митної вартості товару та картку відмови прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства. З огляду на викладене вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, а відтак просить суд в задоволенні позову відмовити та зменшити заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 54-62).

Представник позивача своїм правом на подання відповіді на відзив не скористалася.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.

01.12.2025 ТОВ "Кобра" в інтересах ТОВ "Нью Віта Груп" подано до Івано-Франківської митниці електронну митну декларацію №25UA206020017254U7, якою задекларовано для митного оформлення товар з найменуванням, описом та характеристикою, які зазначені в графі 31 митної декларації, а саме: «Товар 1. Вироби для оздоблення житла або аналогічних цілей, із скла: Ваза скляна рельефна зол. обідок Embossed glass vase with a gold rim арт. BO - 12690 3510 шт. Ваза скляна рельеф. Трикут Embossed triangular glass vase арт. BO - 12689 6120 шт… Ваза скл. кольор. матова 15 см Colored matte glass vase, 15 cm арт. BO - 12532 20 шт. Товар 2. Інші речі домашнього вжитку, гігієнічні або туалетні вироби, з пластмас: Лійка д/душу регульована 23х10 см Adjustable shower head, 23х10 cm арт. BO - 11939 2000 шт. Набір д/душу лійка та шланг 1,5 м Shower set shower head and 1.5 m hose арт. BO - 11942 2340 шт. Набір д/душу лійка та шланг 1,5 м Shower set shower head and 1.5 m hose арт. BO -11940 1380 шт.». (а.с. 13,14, 66, 67).

Митну вартість товару визначено за основним методом, тобто за ціною договору.

Декларантом одночасно із митною декларацією надано відповідачу пакувальний лист №YIDANVO2 від 02.09.2025, рахунок-фактуру (інвойс) №YIDANVO2 від 02.09.2025, коносамент #STS25090309 від 28.09.2025, довідку про транспортні витрати №11166 від 26.11.2025; автотранспортну накладну №9839 від 26.11.2025, контракт №01/01-2025 від 16.07.2025, договір про надання послуг митного брокера №000452 від 19.04.2025, копію митної декларації країни відправлення №292020250000365507 від 28.09.2025 (а.с.20-33, 69-79).

Митним органом розпочато процедуру консультацій із декларантом шляхом формування електронного повідомлення про необхідність надання відповідно до частини 2 статті 53 Митного кодексу України додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару зокрема, якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи, за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару; каталоги, специфікації, прейскуранти (прас-листи) виробника товару (а.с. 80).

На запит митного органу про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, декларантом позивача подано повідомлення в якому вказано, що усі документи, які підтверджують митну вартість товару, надано, просив провести митне оформлення товару в найкоротший строк (а.с.81).

Івано-Франківська митниця, за результатами розгляду поданої електронної митної декларації та доданих до неї документів, відмовила у митному оформленні (випуску) товарів у відповідності до картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA206020/2025/000501 від 02.12.2025 (а.с.11,12).

Так, у вказаній картці митним органом зазначено, що «Митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв`язку з неподанням документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині другій, третій статті 53 Митного кодексу України (далі - Кодексу). Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 Кодексу здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. Відповідно до статті 54 Кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. При цьому митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості. Відповідно до частини другої статті 52 Кодексу декларант, який заявляє митну вартість товару зобов`язаний подавати достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Декларантом подано не всі документи для підтвердження митної вартості передбачені ч. 2 та ч. 3 ст. 53 Кодексу (ел. відповідь декларанта про відсутність можливості надання запитуваних документів). Відповідно до положення статті VII Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі, оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості товару (під "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції). Під час контролю правильності визначення митної вартості товару митним органом в поданих документах було встановлено, що декларантом заявлено не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та відомості щодо ціни що фактично сплачена або підлягає сплаті про митну вартість товарів. Під час аналізу поданих документів було встановлено, що відповідно до Довідки про вартість перевезення від 26.11.2025 № 11166 поставка товару, здійснювалась на умовах поставки EXW (Ningbo), що не відповідає задекларованим умовам поставки FOB (Ningbo). Відповідно до поданої до митного оформлення CMR від 26.11.2025 № 9839 виконавцем послуг перевезення виступає перевізник PE «INTERVID», проте договору між експедитором та виконавцем послуг перевезення надано не було. Таким чином, на вимогу митного органу декларантом не надано додаткових документів: - належних транспортних (перевізних) документів, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, в тому числі, договір на перевезення, договір та транспортне експедирування, - договір заявка на перевезення, - рахунок на оплату транспортних витрат; - висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини. Відповідно до вимог частини 6 статті 54 кодексу митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів , у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу , або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 Кодексу. Підсумовуючі вищевикладене, декларантом: невірно проведено розрахунок митної вартості товару; не подано документи, визначені ч. 2 та ч. 3 статті 53 Кодексу; не забезпечено надання митному органу відповідно до п. 2 ч. 2 статті 52 Кодексу достовірних відомостей про визначення митної вартості товарів, які повинні базуватись на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів не був застосований у зв`язку з відсутністю вартості операції з ідентичними товарами, прийнятої митним органом з дотриманням умов, зазначених у статті 59 Кодексу. Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів не був застосований у зв`язку з відсутністю вартості операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього, та прийнятої митним органом з дотриманням умов, зазначених у статті 60 Кодексу. Метод визначення митної вартості на основі віднімання вартості не був застосований у зв`язку з відсутністю ціни, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до положень статті 62 Кодексу. Метод визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) не був застосований у зв`язку з відсутністю наданої виробником товарів, що оцінюються, або від його імені інформації про їх вартість з дотриманням умов, зазначених у статті 63 Кодексу. Митна вартість товару визначена із застосуванням методу визначення митної вартості товарів (резервний метод) відповідно до статті 64 Кодексу з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями статті 64 Кодексу, ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митна вартість товару 1 скоригована з розрахунку 2,02 дол.США/кг. Джерелом інформації слугувала митна декларація від 14.08.2025 25UA206020/2025/11584, відповідно до якої імпортовано схожий за описом товар «Посуд кухонний з фарфору....». Інформація, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України надано з додержанням вимог конфіденційності інформації, що передбачена статтею 11, частиною 2 статті 56, статті 257 Кодексу. Коригування на обсяг партії, умови поставки, комерційні умови тощо, митним органом не здійснювались. Проведено процедуру консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості товарів. Декларант має право оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня або до суду відповідно до глави 4 Кодексу».

Як наслідок, Івано-Франківською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів за № UA206000/2025/000052/1 від 02.12.2025 (а.с.10).

Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, представник позивача звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України та іншими законами України.

Частиною першою статті 49 Митного кодексу України (далі МК України) визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно з частинами другою-п`ятою статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі, якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Як передбачено частинами першою-третьою, шостою та сьомою статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Частинами першою-четвертою статті 57 МК України визначено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Суд зазначає, що обов`язок доведення митної ціни товару покладено на позивача. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені МК України заборонено.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки саме з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Такі висновки відповідають правовій позиції в подібних правовідносинах, які викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 №820/8016/15, від 24.01.2019 №820/636/17 та Верховного Суду України від 31.03.2015 в справі №21-127а15.

Спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару та надання відповідачу необхідних документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. При цьому, позиція відповідача полягає у тому, що декларантом подано не всі документи, а саме належних транспортних (перевізних) документів, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, в тому числі, договір на перевезення, договір та транспортне експедирування, - договір заявка на перевезення, - рахунок на оплату транспортних витрат; - висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини.

Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність у позивача належного платіжного документа, аналізуючи подані декларантом на підтвердження заявленої митної вартості документи, суд зазначає, що митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмета доказування.

У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації.

Так, Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 у справі № 803/1112/17 зазначив, що ненадання позивачем банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів (рахунка-фактури, акта приймання-передачі автомобіля), які є достатніми, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та не містять розбіжностей.

З урахуванням норм права, що підлягають застосуванню, суд приходить до переконання, що коригування митної вартості імпортованого товару відповідачем проведено без врахування документів, що стосуються оціненого товару, які в свою чергу підтверджують вартість товару, містять реквізити, необхідні для ідентифікації.

Також в оскаржуваному рішенні вказано, що декларантом позивача на підтвердження виконання послуг з перевезення (експедирування) згідно договору, укладеного між ТОВ "Нью Віта Груп" (замовник) та ТОВ "Арді Логістікс", не надано додаткових документів, в тому числі й договору укладеного між ТОВ "Арді Логістікс" та виконавцем послуг з перевезення РЕ"Intervid".

Судом з`ясовано, що до митного оформлення надано договір транспортно-експедиторського обслуговування за №195 від 30.04.2025, укладений між ТОВ "Арді Логістік" з ТОВ "Нью Віта Груп".

Відповідно до п.1.1. вищезазначеного Договору клієнт доручає, а Експедитор зобов`язується організувати за рахунок Клієнта транспортно-експедиторське обслуговування, перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надання інших транспортно-експедиторських послуг Клієнтові за погодженням Сторін.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору експедитор має право укладати від свого імені договори та інші угоди з транспортними, експедиторськими та ін. організаціями для виконання своїх зобов`язань за цим договором.

Згідно з п. 2.2.5 Договору експедитор має право доручити виконання цього договору третій особі.

Суд зазначає, що здійснення перевезення вантажу залученим експедитором перевізником допускається та прямо передбачене нормами діючого законодавства (Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність", частина 1 статті 929, стаття 932 Цивільного кодексу України).

Виконання перевезення може виконуватись експедитором як особисто (у випадку наявності відповідних ресурсів), так і іншими, залученими експедитором особами - перевізниками, договори з якими експедитор може укладати від свого імені.

Як наслідок, у даному випадку, ТОВ "Арді Логістікс" для виконання цього договору укладав договір перевезення з третіми особами-перевізниками, а саме з РЕ"Intervid".

Таким чином, домовленості між ТОВ "Арді Логістікс" та РЕ"Intervid" регулюють відносини саме між експедитором та перевізником, а сплачені на користь перевізника гроші є лише часткою транспортних витрат. Самі по собі витрати за цим договором не є складовою митної вартості товару, оскільки це стосується господарських відносин між ТОВ "Арді Логістікс" та РЕ"Intervid". Отже умови та виконання чи не виконання умов вищезазначеного договору не мають жодного відношення до ТОВ "Нью Віта Груп".

Положеннями пункту 6 частини 2 статті 53 Митного кодексу України та Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, відповідно, надані перевізником довідка про транспортно-експедиторські витрати є допустимими доказами розміру таких витрат. Крім цього під час судового розгляду розмір таких витрат підтверджено договором № 195 від 30.04.2025, рахунком на оплату №1212 від 26.11.2025 та платіжною інструкцією №17536 від 10.12.2025 (а.с. 31, 32, 37-41, 47)

Верховний Суд у постановах від 06.09.2019 у справі № 815/2501/18, від 22.08.2019 у справі №810/2784/18 та від 11.04.2022 у справі № 1.380.2019.006980 послідовно підтримує правовий висновок про те, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідки про транспортні витрати є допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Також слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 04.09.2018 в адміністративній справі №818/1186/17 вказав, що у рішенні про коригування митної вартості товарів, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

В свою чергу, в ході розгляду даної справи, відповідач не надав суду належних доказів та не довів, що зазначений у митній декларації на яку посилався відповідач в оскаржуваній картці відмови, товар є подібним (аналогічним) імпортованому позивачем та імпортувався в тій ж самій кількості.

При цьому, митний орган не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що позивачем у декларації митної вартості неправильно здійснено розрахунок, внесено недостовірні або неточні відомості, або у наданих документах містяться розбіжності, ознаки підробки або не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів.

Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами.

Суд зазначає, що законодавством визначений чіткий перелік підстав, за наявності яких митний орган вправі витребовувати від декларанта додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів. Такими підставами, зокрема є наявність розбіжностей у документах; наявність ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У Постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі №420/1709/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови, на яких повинна здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються. У зв`язку з цим розбіжності щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумнів в достовірності задекларованої митної вартості.

Такі висновки Верховного Суду свідчать про те, що коригування митної вартості можливе лише за передбачених законом підстав, а вихід за межі таких підстав свідчить про неправомірність дій митного органу.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів за № UA206000/2025/000052/1 від 02.12.2025 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA206020/2025/000501 від 02.12.2025 є протиправними та підлягають скасуванню.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 6 656,00 гривень згідно платіжної інструкції від 29.05.2026 (а.с.36).

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).

Відтак, слід стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6656,00 гривень.

Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що згідно договору про надання правової допомоги №1/12 від 01.12.2025, додаткової угоди до договору від 10.05.2026, платіжної інструкції №25177 від 29.05.2026, ордеру серії АТ №1121930 від 09.12.2025, адвокат Гринчишин М.-М.В. надала позивачу послуги вартістю 20 000,00 грн., зокрема, зустріч, консультація клієнта, вироблення та узгодження правової позиції 5000 грн. (2,5 год), підготовка та подання до суду позовної заяви 15000 грн (а.с. 9, 35, 42-44).

Згідно з частинами 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно частин 5, 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19) вказав, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, з урахуванням обставин справи, а саме: розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного провадження (без виклику сторін); виходячи з характеру доказів у справі (відсутності експертиз, виклику свідків, тощо); кількості сторін та відсутності інших учасників у справі; ціни позову, суд вважає розмір вартості наданих послуг неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Тому, з огляду на викладене, приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання та позицію відповідача про їх неспівмірність, суд дійшов висновку про часткове обґрунтування витрат позивача на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності, які підлягають стягненню.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA206020/2025/000501 від 02.12.2025.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів за № UA206000/2025/000052/1 від 02.12.2025 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Віта Груп" (код ЄДРПОУ 41204597, вулиця Синельникова Миколи, 13-А/офіс 1, м. Чернівці, Чернівецька область, 58021) сплачений судовий збір в розмірі 6656 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість) грн. 00 коп. та 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп. понесених витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Григорук О.Б.