Ухвала суду № 138403355, 22.07.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову

22 липня 2026 рокум. Ужгород№ 260/5221/26

Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючого - судді Плеханова З.Б. розглянувши заяву Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі за адміністративним позовом Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису

ВСТАНОВИВ:

21 липня 2026 року Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради звернувся через Електронний суд в Закарпатський окружний адміністративний суд з позовом в якому просить:

- Визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЗХ/ЗК/17480/023531/П від 22.06.2026 р. Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

- Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (79005, м. Львів, пл. Міцкевича, 8; ЄДРПОУ 44778105) на користь департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород, площа Шандора Петефі, 24, код 03192997) судовий збір у сумі 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні, 40 коп.).).

Також подав заяву про забезпечення позову, в якій просить:

- Зупинити дію припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЗХ/ЗК/17480/023531/П від 22.06.2026 Західного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, винесеного за результатами позапланового заходу державного контролю, до набрання законної сили рішенням суду у даній адміністративній справі.

В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що строк виконання припису закінчується 22 липня 2026 року, тоді як розгляд справи по суті не може бути завершений до настання зазначеної дати. Невжиття заходів забезпечення призведе до виникнення у позивача обов`язку виконувати припис, законність якого є предметом судового оскарження, або до ризику застосування негативних правових наслідків у разі його невиконання.

Також, оскаржуваний припис не містить конкретних вимог щодо способу усунення встановленого порушення, не визначає жодних обов`язкових дій, які повинен вчинити позивач, та фактично містить лише висновок посадової особи органу державного контролю про наявність порушення статті 2-2 Кодексу законів про працю України. Таким чином, позивач позбавлений можливості належним чином виконати припис, оскільки його зміст не дозволяє встановити, які саме заходи повинні бути вжиті.

Крім того, преміювання заступника директора департаменту, начальника управління розвитку соціальних послуг та міських цільових програм департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради здійснювалося на підставі розпоряджень міського голови.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради не наділений повноваженнями щодо: скасування або зміни розпоряджень міського голови; самостійного визначення іншого розміру премії; здійснення перерахунку вже виплачених сум премії; перегляду правових наслідків виконання чинних розпоряджень міського голови. Отже, виконання припису є об`єктивно неможливим, оскільки закон не наділяє позивача відповідними повноваженнями.

Більше того, виконання припису фактично вимагало б втручання у правові наслідки чинних розпоряджень міського голови, які не скасовані та не визнані протиправними у встановленому законом порядку.

За таких обставин існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та законним інтересам позивача ще до ухвалення рішення суду, оскільки невиконання припису може бути підставою для проведення повторного заходу державного контролю, застосування заходів реагування та притягнення посадових осіб до відповідальності, тоді як виконати його у спосіб, визначений законом, позивач не має можливості.

Оскаржуваний припис не містить жодної визначеної законом вимоги до позивача. Таким чином, у разі незастосування заходів забезпечення позову Департамент буде поставлений перед необхідністю або виконати юридично невизначений обов`язок, або нести ризик відповідальності за невиконання припису, спосіб виконання якого контролюючим органом взагалі не визначено. Така ситуація суперечить принципу правової визначеності, який є складовою принципу верховенства права та підлягає врахуванню судом під час оцінки співмірності заходів забезпечення позову.

При цьому застосування заходу забезпечення позову не порушить баланс приватних і публічних інтересів, не призведе до порушення прав інших осіб та має тимчасовий характер лише до набрання законної сили рішенням суду.

Статтею 154 частиною 1 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 154 частини 1 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Приписами статті 154 частин 2, 3 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи, та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також немає необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін. Відтак, розгляд поданої заяви проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.

Розглянувши заяву, дослідивши необхідні для розгляду заяви, матеріали адміністративної справи, суд вважає, що у задоволенні такої необхідно відмовити, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 150 частини 1 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно зі статтею 150 КАС України, її частиною 2 забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов`язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється. Забезпечення позову допускається, якщо не вжиття цих заходів може ускладнити або привести до неможливості виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя у разі задоволення вимог позивача (заявника).

Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи призвести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача у разі задоволення позову.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.

Проаналізувавши мотиви, якими заявник обґрунтовує подану заву, суд дійшов висновку про відсутність об`єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав та інтересів без вжиття таких заходів.

Обґрунтовуючи заяву, заявник покликається на те, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та законним інтересам позивача ще до ухвалення рішення суду, оскільки невиконання припису може бути підставою для проведення повторного заходу державного контролю, застосування заходів реагування та притягнення посадових осіб до відповідальності, тоді як виконати його у спосіб, визначений законом, позивач не має можливості.

Однак дані твердження не підтверджені жодними доказами. Вся заява обгрунтована мотивами щодо незаконності оскаржуваного рішення, законність якого суду може бути оцінена судом тільки під час судового розгляду позовної заяви .

Усталеною є позиція Верховного Суду, що безумовно рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний негативний вплив на суб`єктів господарювання, зокрема, на їх господарську діяльність. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Разом з цим, заявником у цій справі не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Суд зазначає, що сам по собі факт прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично підтверджувати те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Отже, суд дійшов висновку про те, що з доводів заявника не вбачається наявності виняткового, виключного випадку, який би зумовлював існування передбачених процесуальним законом підстав для забезпечення позову й вимагав невідкладного вжиття таких заходів з тією метою, яка закладена законодавцем у інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві.

Подання даного адміністративного позову, не може бути єдиним та беззаперечним доказом очевидної ознаки протиправності таких дій чи рішень суб`єкта владних повноважень.

Статтею 151 частинами 1, 2 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб

Отже, суд у кожному випадку повинен встановити, виходячи з конкретних доказів, чи є хоча б одна з зазначених обставин у наведеній нормі, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Як вказувалося вище, ідеєю інституту забезпечення позову полягає у вжитті судом заходів для запобігання ситуації, коли виконання рішення суду стане неможливим або значно ускладниться. Інститут забезпечення позову є юридичним інструментом, який дозволяє обмежити права відповідача ще до розгляду справи по суті, щоб ґарантувати реальне виконання майбутнього судового рішення яке може бути ухвалене на користь позивача.

Суд, також, не приймає доводи позивача про очевидну протиправність оскаржуваного рішення, оскільки зробити такий висновок неможливо без дослідження правомірності винесення оскаржуваного рішення. Натомість, суд вважає, що зупинення дії рішення фактично вирішує спір в частині, що на думку суду є неприпустимим.

Суд наголошує, що наявність чи відсутність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення суд може встановити лише під час розгляду справи за даним позовом.

Крім того не зрозуміло які саме дії згідно припису спричинять шкоду правам та інтересам позивача та враховуючи, що заявником не доведено існування обставин, вказаних у статті 150 частині 2 КАС України, на час вирішення заяви про забезпечення позову відсутні підстави стверджувати про протиправність рішення суб`єкта владних повноважень, а також про наявність підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, оскільки вирішення вказаного питання на даній стадії фактично є розглядом справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Також необхідно зауважити, що із врахуванням предмету позову у випадку задоволення позовних вимог, відновлення прав заявника стане можливим без вжиття заходів забезпечення позову. Тобто сам факт задоволення вимог позивача поновить право позивача за захистом якого, заявник планує звернутися до суду.

У зв`язку з наведеним, виходячи із змісту поданої заяви та доводів, наведених заявником на її обґрунтування, суд дійшов висновку про її необґрунтованість, а тому не вбачає підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись статтями 150, 151, 154, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі за адміністративним позовом Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адмінсуду протягом п`ятнадцяти днів.

Суддя З.Б.Плеханова