Рішення № 138402343, 21.07.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/5527/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мачульського В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) в якому з врахуванням заяви від 01.06.2026 про збільшення позовних вимог просить суд:

1) Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 27.08.2024 по 31.05.2026 у розмірі 146428,56 грн.

2) Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 27.08.2024 по 31.05.2026 у розмірі 146428 гривень 56 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31.12.2025 у справі № 140/10413/25, яке набрало законної сили 31.01.2026, зобов`язано ГУ ПФУ в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.08.2024 про призначення пенсії за віком, визначивши пенсійний вік необхідний для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту а) частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23 січня 2020 року рішенні № 1-р/2020. Вищевказане рішення суду ГУ ПФУ в Запорізькій області виконало повністю. За результатами повторного перегляду зазначеної вище заяви ГУ ПФУ в Запорізькій області прийнято рішення про призначення позивачу пенсії з 27.08.2024 (довічно).

ГУ ПФУ у Волинській області виплату пенсії позивачу розпочато 20.04.2026 у сумі 7 016,44 грн., що є меншим від визначеного самим відповідачем розміру місячної пенсії позивача за квітень 2026 року, який становить 7 885,00 грн.

Згідно довідки про доходи № 1868 0085 2228 3824, сформованої 01.06.2026 засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, сума нарахованої позивачу пенсії за травень 2026 року становить 7 885,00 грн. Разом з цим, згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» № DP717SR716TJG69Q від 24.05.2026 відповідачем 19.05.2026 сплачено позивачу пенсії на загальну суму 5 825,00 грн. (2 458,00 + 780,00 + 100,00 + 2 487,00). Вищевказані суми пенсії, нарахованої та сплаченої відповідачем на користь позивача у травні 2026 року, підтверджуються також даними, розміщеними в особистому кабінеті позивача на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України, згідно з якими останньому в травні 2026 року відповідачем було нараховано пенсії 7 885,00 грн., а сплачено лише 5 825,00 грн. Різниця між сумами пенсії, нарахованої та сплаченої відповідачем на користь позивача у травні 2026 року, становить 2 060,00 грн. (7 885,00 - 5 825,00). Враховуючи викладене вище, загальна заборгованість відповідача перед позивачем з пенсійних виплат за період з 27.08.2024 по 31.05.2026 становить 146 428,56 грн. (144 368,56 + 2 060,00).

Дана заборгованість буде виплачуватися на підставі вимог, передбачених Порядком здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 (далі Порядок № 821), при надходженні відповідних коштів з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України.

Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати їй нарахованої пенсії за період з 27.08.2024 по 31.05.2026 в сумі 146 428,56 грн. протиправними у зв`язку з чим звернулась до суду із даним позовом.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без (виклику) повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).

Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі відповідач отримав 08.05.2026 у зареєстрований через підсистему «Електронний суд» кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, проте правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31.12.2025 у справі № 140/10413/25, яке набрало законної сили 31.01.2026, зобов`язано ГУ ПФУ в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.08.2024 про призначення пенсії за віком, визначивши пенсійний вік необхідний для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту а) частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23 січня 2020 року рішенні № 1-р/2020. Вищевказане рішення суду ГУ ПФУ в Запорізькій області виконало повністю. За результатами повторного перегляду зазначеної вище заяви ГУ ПФУ в Запорізькій області прийнято рішення про призначення позивачу пенсії з 27.08.2024 (довічно).

ГУ ПФУ у Волинській області виплату пенсії позивачу розпочато 20.04.2026 у сумі 7 016,44 грн..

Як слідує з довідки про доходи № 1868 0085 2228 3824, сформованої 01.06.2026 засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, сума нарахованої ОСОБА_1 пенсії за травень 2026 року становить 7 885,00 грн. Разом з цим, згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» № DP717SR716TJG69Q від 24.05.2026 відповідачем 19.05.2026 сплачено позивачу пенсії на загальну суму 5 825,00 грн. (2 458,00 + 780,00 + 100,00 + 2 487,00).

Вищевказані суми пенсії, нарахованої та сплаченої відповідачем на користь позивача у травні 2026 року, підтверджуються також даними, розміщеними в особистому кабінеті позивача на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України, згідно з якими останньому в травні 2026 року відповідачем було нараховано пенсії 7 885,00 грн., а сплачено лише 5 825,00 грн. Різниця між сумами пенсії, нарахованої та сплаченої відповідачем на користь позивача у травні 2026 року, становить 2 060,00 грн. (7 885,00 - 5 825,00).

Відтак, загальна заборгованість відповідача перед позивачем з пенсійних виплат за період з 27.08.2024 по 31.05.2026 становить 146 428,56 грн. (144 368,56 + 2 060,00), яку ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. І).

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у ч. І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Суд зауважує, що право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Відповідно до ст. 46 Закону № 1058-VI нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Одночасно суд зауважує, що встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд повинен з`ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення таких.

Під порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому, особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Разом з тим, відсутність порушеного права є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Верховний Суд України у постанові від 15.12.2015 у справі №800/206/15 вказав, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.

Також Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зазначив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України у Рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17 і зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) неправовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч. 2 ст.124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу ;

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зазначає, що у розумінні КАС України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду. Тому, будучи ініціатором судового розгляду справи, позивач, насамперед, має визначитися з предметом спору, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав. Тобто, невірно обраний спосіб захисту порушеного права є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судом встановлено, що позивач не зверталася до відповідача з приводу не проведення виплати заборгованості пенсійних виплат за оспорюваний період, відповідно рішення щодо відмови у такій виплаті не приймалось.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На час звернення позивача у цій справі із позовом до суду спору щодо не проведення пенсійних виплат сум не існувало, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає передчасними заявлені позивачем позовні вимоги.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 243-246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський