Ухвала суду № 138398330, 21.07.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

про забезпечення позову

21 липня 2026 року Справа № 915/907/26

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали заяви (вх. № 10382/26 від 17.07.2026) про забезпечення позову по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР «САР», вул. Целевича Юліана, буд. 36-В, прим. 14, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., 76008 (код ЄДРПОУ 45230710)

до відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення грошових котів в сумі 1 655 625, 42 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

1. Предмет та підстави позову.

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР «САР» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за договором постачання № 0501-26 від 05.01.2026 у розмірі 1 655 625, 42 грн., з яких: 1 356 419, 20 грн. - основного боргу; 205 246, 94 грн. - пені; 73 455, 56 грн. - інфляційних втрат; 20 503, 72 грн. - коп. 3% річних.

Позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір та інші витрати, понесені у зв`язку з розглядом цієї справи.

Підставою позову зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору постачання № 0501-26 від 05.01.2026, який було укладено між ТОВ «НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР «САР» та ФОП Шевчуком Віталієм Олександровичем, а саме зобов`язань щодо оплати за поставлений товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 1 356 419, 20 грн.

За порушення виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати, а також пеню.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 11, 15, 16, 509, 526, 549, 610, 625, 626, 627, 629, 692, 712 ЦК України, судовою практикою та умовами договору.

2. Заява про забезпечення позову.

17.07.2026 до Господарського суду Миколаївської області через підсистему Електронний суд від ТОВ «НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР «САР» надійшла заява (вх. № 10382/26 від 17.07.2026) про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР «САР» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, у вигляді:

- накладення арешту на грошові кошти, належні ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансових установах.

- накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 93587951101, належна ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на праві особистої приватної власності.

Підставами подання заяви про забезпечення позову зазначено наступні обставини.

Позовна заява мотивована тим, що між позивачем та відповідачем 05.01.2026 укладено договір постачання, на виконання умов якого позивач здійснив постачання товару на загальну суму 1 356 419, 20 грн., проте відповідачем оплату не здійснено.

Вимоги позивача, викладені у претензії вих. № 23/06-2 від 23.06.2026 про добровільне виконання умов договору, відповідачем залишено без виконання.

Позивач зазначає, що поведінка відповідача є недобросовісною та такою, що свідчить про намір ухилитися від виконання зобов`язань за Договором, продовжувати безпідставно утримувати грошові кошти.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стало відомо, що 14.07.2026 відповідач припинив свою підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, про що до реєстру внесено відповідний запис.

Позивач зазначає, що припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця саме в період здійснення претензійно-досудового врегулювання спору, коли відповідачу вже було достеменно відомо про наявність майнових вимог позивача та високу ймовірність звернення останнього до суду, є обставиною, що підтверджує обґрунтованість припущення щодо можливого вчинення відповідачем дій, спрямованих на ускладнення або унеможливлення виконання майбутнього судового рішення.

Оскільки позов є майновим і враховуючи істотний розмір заборгованості, застосування такого способу забезпечення позову як накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу є ефективним та належним, адже відповідач, який є власником майна та грошових коштів, може у будь-який час ним розпорядитися на власний розсуд, що може ускладнити реальне виконання рішення суду, у разі його задоволення.

Забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу, не завдасть збитків відповідачу, не позбавить права володіння та користування цим майном, отримання доходів тощо, а лише тимчасово обмежить право розпорядження цим майном та грошовими коштами.

Вжиття наведених заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача до моменту вирішення спору в суді та в разі задоволення позову забезпечить можливість виконання такого рішення суду, тоді як, невжиття зазначених заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду в разі прийняття його на користь позивача (заявника).

На виконання п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України позивачем повідомлено, що зустрічне забезпечення у цій справі незастосовне.

До заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивачем подано докази сплати судового збору у сумі 1 331, 20 грн. що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 566 від 15.07.2026 на суму 1 331, 20 грн.

21.07.2026 до Господарського суду Миколаївської області через підсистему Електронний суд від позивача надійшли заперечення на заяву про застосування зустрічного забезпечення та заперечення проти заяви про забезпечення позову (вх. № 10519/26 від 21.07.2026), в яких позивач просить суд:

1. Заяву позивача про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.

2. Відмовити у задоволенні заяви про застосування зустрічного забезпечення позову.

3. Правова позиція ОСОБА_1 .

20.07.2026 до Господарського суду Миколаївської області через підсистему Електронний суд від ОСОБА_1 надійшла заява про застосування зустрічного забезпечення та заперечення проти заяви про забезпечення позову (вх. № 10411/26 від 20.07.2026), в якій відповідач просить суд:

1. Відмовити у задоволенні заяви ТОВ «НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР «САР» про забезпечення позову (вих. № 16/07-4 від 16.07.2026) - повністю.

2. У разі задоволення заяви про забезпечення позову повністю або частково виключити з переліку заходів забезпечення позову накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 93587951101), як таке, що утворює подвійне забезпечення грошової вимоги, а арешт грошових коштів обмежити сумою, що не перевищує ціни позову.

3. У разі задоволення заяви про забезпечення позову повністю або частково - застосувати зустрічне забезпечення відповідно до ст. 141 Господарського процесуального кодексу України, зобов`язавши ТОВ «НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР «САР» (код ЄДРПОУ 45230710) внести на депозитний рахунок Господарського суду Миколаївської області грошові кошти у розмірі, визначеному судом та співмірному із застосованими заходами забезпечення позову, - на забезпечення відшкодування можливих збитків Відповідача.

4. Якщо на момент надходження цієї заяви ухвалу про забезпечення позову вже постановлено - розглянути цю заяву як заяву про застосування зустрічного забезпечення та про заміну заходу забезпечення позову в порядку ст. 141, 143 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування поданих заперечень щодо заяви про забезпечення позову відповідач зазначає наступне.

Заявлені заходи є неспівмірними із позовними вимогами, утворюють подвійне забезпечення однієї грошової вимоги та прямо суперечать висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на який посилається сам позивач.

Відповідач зазначає, що арешт грошових коштів без обмеження сумою є неспівмірним за визначенням ч. 4 ст. 137 ГПК України.

Відповідач зазначає, що позивач просить накласти арешт на грошові кошти на будь-яких рахунках відповідача у будь-яких банківських або інших фінансових установах без зазначення граничної суми арешту.

Арешт грошових коштів без обмеження сумою за своєю природою не може бути співмірним із грошовою вимогою, оскільки не має верхньої межі: під арешт потрапляють усі кошти, які надійдуть на рахунки Відповідача протягом усього розгляду справи, незалежно від того, скільки разів вони перевищать ціну позову. Все, що перевищує ціну позову, до мети забезпечення відношення не має.

Відповідач зазначає, що позивач просить накласти арешт одночасно і на грошові кошти, і на нерухоме майно Відповідача, не навівши жодного обґрунтування, чому забезпечення лише коштами (у межах ціни позову) є недостатнім.

Модель співмірного забезпечення грошової вимоги наведена у постанові Верховного Суду від 17.01.2025 у справі № 903/497/24: арешт коштів у межах ціни позову, а іншого майна - лише в межах різниці між ціною позову та вартістю арештованих коштів у разі їх недостатності.

Заявлений позивачем арешт коштів без обмеження сумою за визначенням охоплює всю ціну позову. За таких умов додатковий арешт єдиного об`єкта житлової нерухомості відповідача не додає забезпеченню нічого, крім обтяження, і має ознаки заходу впливу, а не гарантування виконання рішення.

Позивач не навів жодного обґрунтування, чому арешту коштів недостатньо, та не зазначив, у якій частині квартира покриває вимогу. Поточної ринкової вартості об`єкта позивач не довів: у довідці зазначено лише ціну, встановлену у договорі купівлі-продажу від 01.09.2021, що не є доказом вартості станом на 2026 рік.

Припинення підприємницької діяльності ризику невиконання рішення не створює (ч. 1 ст. 52 ЦК України) та спростовується власними твердженнями позивача у позовній заяві і хронологією збирання ним відомостей про майно.

Щодо підстав для застосування зустрічного забезпечення відповідачем зазначено наступне. Заявлені заходи спричинять відповідачу реальні збитки, а саме:

- Арешт грошових коштів на всіх рахунках відповідача без обмеження сумою означає блокування всіх без винятку поточних розрахунків фізичної особи: сплати податків і зборів, комунальних платежів, виконання прийнятих зобов`язань перед третіми особами, задоволення повсякденних потреб. Кожне з цих обмежень має вартісний вимір і в разі відмови у позові становитиме збитки, що підлягають відшкодуванню.

- Арешт єдиного об`єкта житлової нерухомості додатково унеможливлює будь-яке розпорядження ним протягом усього строку розгляду справи.

Відповідач зазначає, що позивач фактично пропонує суду наперед вирішити спір по суті на стадії забезпечення позову. Оцінка «шансів на задоволення позову» на цій стадії не здійснюється, а обґрунтованість вимог встановлюється виключно за результатами розгляду справи по суті.

Отже, у разі застосування заявлених заходів відповідачу будуть заподіяні реальні збитки, що є підставою для зустрічного забезпечення згідно зі ст. 141 ГПК України.

Заперечення обґрунтовані приписами ст. 52 ЦК України, ст. 137, 141 ГПК України, судовою практикою.

4. Розгляд заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Системний аналіз положень ст. 140 ГПК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Виклик особи, що подала заяву про забезпечення позову, за нормами ч. 3 ст. 140 ГПК України здійснюється судом у разі необхідності вчинення додаткових дій: отримання пояснень, доказів. В свою чергу у випадку недостатності наданих заявником пояснень та доказів - призначається судове засідання (ч. 4 ст. 140 ГПК України).

Враховуючи викладені в позовній заяві та заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини справи, проаналізувавши подані заявником докази, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

5. Правове регулювання питання вжиття заходів забезпечення позову.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.

Згідно рішення ЄСПЛ від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні ЄСПЛ від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 14 ст. 137 ГПК України не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.

Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 ГПК (п. 3.5 постанови КГС ВС від 28.07.2024 у справі № 916/143/24).

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 17.11.2020 № 922/2419/20).

Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).

Метою заходу забезпечення є підтримання "status quo", поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (постанова КГС ВС від 19.01.2026 по справі № 921/341/24(921/275/25)).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 № 911/949/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення (постанови КГС ВС від 17.09.2021 у справі 910/3547/21, від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 06.12.2023 № 917/805/23, постанова ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Об`єднаної палати КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанови КГС ВС від 11.12.2023 № 904/1934/23, від 06.12.2023 № 917/805/23).

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів та визнання договору розірваним, тобто вимоги майнового та немайнового характеру. Отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а тому застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов`язане із предметом позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).

При цьому використання судом терміну "боржник" не свідчить про упередженість і про передчасне вирішення ним питання щодо наявність заборгованості відповідача перед позивачем до розгляду спору по суті, оскільки відповідно до статей 509, 510 ЦК сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (постанова КГС ВС від 11.12.2023 № 904/1934/23).

Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами" (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).

У разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанови КГС ВС від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 11.12.2023 № 904/1934/23, постанова КГС ВС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24).

Арешт коштів на рахунках означає, що гроші залишаються у власності боржника і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21 (постанова КГС ВС від 11.12.2023 № 904/1934/23).

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.

Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (постанова ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Суд дійшов правильного висновку про можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і на майно, яке належить останньому, але саме у межах суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.

Накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами (постанова КГС ВС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24, постанова від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Для цілей вжиття заходів забезпечення позову, побудова судового рішення на припущені є допустимою, за умови, що таке припущення було достатньо обґрунтованим (постанова КГС ВС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24).

За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать Відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 23 238 041,19 грн. доцільно було накласти арешт на майно Відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (постанова ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Крім того, навіть з урахуванням змісту доказів, на які посилається скаржник (фінансова спроможність, наявність активів, загальні відомості про фінансовий стан), вони не усувають процесуальної підстави застосування забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів, оскільки забезпечення позову застосовується, зокрема, з огляду на об`єктивну можливість вільного розпорядження відповідачем грошовими коштами до завершення розгляду справи по суті, а не виключно з огляду на формальну платоспроможність.

Посилання заявника на фінансову спроможність, добросовісність поведінки або на загальні міркування щодо відсутності наміру відчуження (розпорядження) майна/коштів, самі по собі не можуть розцінюватися як докази відпадання підстав забезпечення, оскільки забезпечення позову спрямоване не на "покарання" сторони, а на процесуальне гарантування реальної дієвості судового захисту, і оцінка ризику стосується не лише намірів заявника, а й об`єктивної можливості зміни фактичного стану речей до завершення розгляду спору (п. 82, 98 постанови постанова КГС ВС від 19.01.2026 по справі № 921/341/24(921/275/25)).

У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК, під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15.09.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22).

Водночас 03.03.2023 у cправі № 905/448/22 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду прийняв постанову, в якій не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору, зазначивши:

"Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.

Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.".

Ураховуючи вказане, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і на майно, яке належить останньому, але саме у межах суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.

Накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Вказане також підтримано Верховним Судом у постанові від 03.03.2023 у cправі №905/448/22.

У цьому контексті варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такого висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, і на нього послалися суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.

Посилання скаржника на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом у численних постановах, про те, що для застосування заходів забезпечення позову заявник має надати суду докази вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), колегія суддів відхиляє, оскільки такі висновки Верховного Суду були сформовані раніше, аніж висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 щодо застосування статей 136-139 ГПК, які були застосовані судами у цій справі №916/143/24.

У справі № 905/448/22 об`єднана палата, фактично, уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), про які йде мова у постановах Верховного Суду, наведених скаржником у касаційній скарзі, може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування; по-друге, викладення наведених висновків саме у постанові об`єднаної палати свідчить про те, що зазначені висновки мають пріоритет у застосування перед висновками Верховного Суду у складі колегії суддів, а тому до вирішення аналогічних спорів мають застосовуватися саме висновки об`єднаної палати.

Відтак, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо) (п. 3.9-3.13, 3.23, 3.24-3.26 постанови КГС ВС від 28.07.2024 у справі № 916/143/24).

6. Правове регулювання питання вжиття зустрічного забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ГПК України суд може зобов`язати особу, за заявою якої вжито заходи забезпечення позову, надати зустрічне забезпечення з метою гарантування відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені такими заходами забезпечення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 141 ГПК України зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснене шляхом:

1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів;

2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову.

Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 141 ГПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення.

Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача відповідно до ст. 146 ГПК України, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.

За положенням ч. 2 ст. 141 ГПК України зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснене шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову.

За правовою природою зустрічне забезпечення є процесуальною гарантією компенсаційного характеру, а не способом вирішення спору по суті чи формою перевірки обґрунтованості позовних вимог. При цьому суд має оцінити, чи доведено реальну ймовірність понесення збитків саме внаслідок вжиття заходів забезпечення позову та розмір потенційних збитків, а також співмірність заявленої суми зустрічного забезпечення характеру та наслідкам забезпечувальних заходів.

Верховний Суд звертає увагу, що зустрічне забезпечення не є інструментом перевірки правильності чи помилковості забезпечення позову, не спрямоване на нівелювання ризиків, які стали підставою для його застосування, і не може використовуватися як альтернатива заяві про скасування заходів забезпечення позову в порядку ст. 145 ГПК України.

Сам по собі факт накладення арешту на грошові кошти у межах ціни позову не є підставою для покладення на позивача обов`язку внести на депозит суду ідентичну суму: зустрічне забезпечення має компенсаційну природу та вимагає доведення реальних (ймовірних) збитків і їх орієнтовного розміру.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 28.07.2023 у справі №911/2797/22 не спростовує висновків судів попередніх інстанцій у цій справі.

Наведена судова практика розкриває загальне призначення зустрічного забезпечення як процесуальної гарантії компенсаційного характеру, спрямованої на забезпечення балансу інтересів сторін та можливості відшкодування відповідачу збитків, які можуть бути спричинені заходами забезпечення позову. Водночас застосування зустрічного забезпечення у кожній конкретній справі потребує встановлення судом реальної ймовірності заподіяння таких збитків саме внаслідок вжитих заходів забезпечення позову та хоча б орієнтовного обґрунтування їх розміру.

У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що заява АТ "НЗФ" про зустрічне забезпечення не містить належного обґрунтування ймовірних збитків від забезпечення позову, не підтверджена доказами їх можливого виникнення та розміру, а наведені у заяві доводи здебільшого стосуються заперечення позовних вимог і обставин спору по суті. За таких умов підстав для висновку про неправильне застосування судами ст. 141 ГПК України не вбачається (п. 107-109, 113-114, 118-120 постанова КГС ВС від 19.01.2026 по справі № 921/341/24(921/275/25)).

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

7. Висновки суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором постачання № 0501-26 від 05.01.2026 у розмірі 1 655 625, 42 грн. (ціна позову).

Отже, позивачем пред`явлено позов, який містить вимогу майнового характеру, тобто судове рішення у випадку задоволення позову підлягатиме примусовому виконанню.

Підставою позову заявником зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору постачання № 0501-26 від 05.01.2026, який було укладено між ТОВ «НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР «САР» та ФОП Шевчуком Віталієм Олександровичем, а саме зобов`язань щодо оплати за поставлений товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 1 356 419, 20 грн.

Заявник просить суд накласти арешт на грошові кошти, належні Шевчуку В.О., що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансових установах, та на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 93587951101, яка належить Шевчук В.О на праві особистої приватної власності.

Відповідно до інформації з ЄДРЮОФОПГФ, за параметрами пошуку «РНОКПП НОМЕР_1 » відповідач Шевчук В.О. припинив свою підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець 14.07.2026, про що внесено відповідний запис.

Відповідно до інформаційної довідки № 484179496 від 01.07.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна право власності квартиру, об`єкт житлової нерухомості (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 93587951101), загальною площею 31,1 кв.м., за адресою АДРЕСА_3 , зареєстровано 01.09.2021 за Шевчуком В.О. на підставі договору купівлі-продажу № 873 від 01.09.2021.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно відповідача в межах ціни позову з огляду на наступне.

Враховуючи, що предметом спору у справі заявлена вимога майнового характеру про стягнення коштів, отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Суд зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такого висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.

При цьому, суд зазначає, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Також суд зазначає, що об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 дійшла висновку стосовно того, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми спору доцільно було накласти арешт на майно відповідача саме в межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.

Відповідач скористався правом на висловлення своєї правової позиції щодо вжиття заходів забезпечення позову у даній справі. Натомість, відповідачем не подано жодного доказу на підтвердження наявності у нього на рахунках грошових коштів (в межах ціни позову). Відповідно до інформаційної довідки № 484179496 від 01.07.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ціна нерухомого майна, встановлена в договорі (квартири; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 93587951101) становить 590 300, 00 грн. Будь-яких інших доказів на підтвердження вартості нерухомого майна відповідачем суду не подано.

Отже, оскільки предметом спору є вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1 655 625, 42 грн., суд дійшов висновку про обґрунтованість та накладення арешту на грошові кошти та належне відповідачу нерухоме майно в межах ціни позову, що в свою чергу матиме наслідком дотримання принципів розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Судом враховано, що відповідач припинив підприємницьку діяльність, будь-яких доказів наявності джерел доходу відповідач не зазначив. З огляду на наявність між сторонами спору про стягнення коштів, а також можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, оцінивши наведені позивачем підстави для вжиття заходів для забезпечення позову у цій справі та, відповідно, обґрунтованість зазначеного позивачем припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, зважаючи на значну суму позову (1 655 625, 42 грн.), встановивши безпосередній зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та накладення арешту на грошові кошти та майно, які належать ОСОБА_1 , в межах суми позову 1 655 625, 42 грн.

Щодо заяви відповідача про зустрічне забезпечення та посилань відповідача на те, що заявлені заходи можуть спричинити відповідачу реальні збитки, то суд зазначає наступне.

Як зазначено судом вище, в заяві про застосування зустрічного забезпечення та заперечення проти заяви про забезпечення позову (вх. № 10411/26 від 20.07.2026) відповідач зазначає наступне:

- арешт грошових коштів на всіх рахунках відповідача без обмеження сумою означає блокування всіх без винятку поточних розрахунків фізичної особи: сплати податків і зборів, комунальних платежів, виконання прийнятих зобов`язань перед третіми особами, задоволення повсякденних потреб. Кожне з цих обмежень має вартісний вимір і в разі відмови у позові становитиме збитки, що підлягають відшкодуванню.

- арешт єдиного об`єкта житлової нерухомості додатково унеможливлює будь-яке розпорядження ним протягом усього строку розгляду справи

Щодо арешту грошових коштів без обмеження сумою, то в цій частині доводи відповідача є обґрунтованими, та оскільки суд вживає заходи забезпечення позову саме в межах ціни позову, то відсутні підстави вважати, що відповідачу будуть завдані збитки.

Щодо арешту нерухомого майна, то суд зазначає, що забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно якраз і спрямоване на унеможливлення розпоряджання його відповідачем, тобто є тимчасовим збереженням майна на час розгляду спору в суді. Відповідач не позбавлений можливості користуватись нерухомим майном. Крім того, відповідач не навів жодного доводу яким чином заборона розпоряджатися йому нерухомим майном (арешт майна) може завдати збитки.

Звертаючись із заявою про вжиття заходів зустрічного забезпечення позову, відповідач не довів жодними доказами реальну ймовірність понесення збитків саме внаслідок вжиття заходів забезпечення позову та не зазначив розмір потенційних збитків.

Отже, в задоволенні заяви про застосування зустрічного забезпечення судом відмовлено.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. 137, 140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Частково задовольнити заяву позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР «САР» про забезпечення позову (вх. № 10382/26 від 17.07.2026).

2. Вжити заходи забезпечення позову у справі № 915/907/26, а саме:

Накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 31,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 93587951101), яка належить ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на праві власності у межах ціни позову в розмірі 1 655 625, 42 грн.

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР «САР», вул. Целевича Юліана, буд. 36-В, прим. 14, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., 76008 (код ЄДРПОУ 45230710)

Боржник: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )

3. Відмовити в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про застосування зустрічного забезпечення (вх. № 10411/26 від 20.07.2026).

Ухвала є виконавчим документом відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Строк пред`явлення ухвали до виконання відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 144 ГПК України).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256, 257, 258 ГПК України.

Суддя Е.М. Олейняш