Рішення № 138397460, 22.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2026Справа № 910/3571/26Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» (04176, місто Київ, вул.Електриків, будинок 29-А, кімната 119-а, Ідентифікаційний код юридичної особи 44628749) до проПриватного підприємства «САНТРОН» (02132, місто Київ, вул.Зарічна, будинок 1Б, приміщення 236, Ідентифікаційний код юридичної особи 42872894) стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 418 970 грн. 91 коп.Представники:

від Позивача: Дикий Ю.О. (представник на підставі ордеру);

від Відповідача: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» (надалі також - «Позивач») звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «САНТРОН» (надалі також - «Відповідач») про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 418 970 грн. 91 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення безпідставно набутих грошових коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/3571/26, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.04.2026 року.

10.04.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

29.04.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання за відсутності уповноваженого представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача про витребування доказів, витребувано від Головного управління ДПС у м. Києві інформацію по справі, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 03.06.2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2026 року витребувано від Головного управління ДПС у м. Києві інформацію про відображення Приватним підприємством «ФАРМІМПУЛЬС», яке змінило найменування на Приватне підприємство «САНТРОН», (Ідентифікаційний код юридичної особи 42872894) у податкових деклараціях з податку на додану вартість за 2021 рік сум ПДВ за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» з отримання коштів на підставі платіжних інструкцій №212 від 16.03.2021 року на суму 159 125 грн. 00 коп., №243 від 26.03.2021 року на суму 65 000 грн. 00 коп., №545 від 07.04.2021 року на суму 531 000 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: «оплата зг. накладної ФІ000000001 від 09.03.2021»; належним чином завірені копії податкових декларацій з податку на додану вартість Приватного підприємства «ФАРМІМПУЛЬС», яке змінило найменування на Приватне підприємство «САНТРОН», (Ідентифікаційний код юридичної особи 42872894) в розрізі наявності контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» (ідентифікаційний код юридичної особи 42456429) за відповідні періоди 2021 року.

15.05.2026 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Головного управління ДПС у м. Києві надійшла інформація на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 24.06.2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.07.2026 року.

21.07.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

В судовому засіданні 22 липня 2026 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд її задовольнити. Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою про відправлення на ухвалі суду.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Приватного підприємства «САНТРОН» є 02132, місто Київ, вул.Зарічна, будинок 1Б, приміщення 236.

Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/3571/26 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Приватного підприємства «САНТРОН», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 22 липня 2026 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

16.03.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» перерахувало на користь Приватного підприємства «ФАРМІМПУЛЬС», яке змінило найменування на Приватне підприємство «САНТРОН», грошові кошти в розмірі 159 125 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №212 від 16.03.2021 року із зазначенням призначенням платежу: «оплата зг. накладної ФІ000000001 від 09.03.2021». (а.с.15)

26.03.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» перерахувало на користь Приватного підприємства «ФАРМІМПУЛЬС», яке змінило найменування на Приватне підприємство «САНТРОН», грошові кошти в розмірі 65 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №243 від 26.03.2021 року із зазначенням призначенням платежу: «оплата зг. накладної ФІ000000001 від 09.03.2021». (а.с.16)

07.04.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» перерахувало на користь Приватного підприємства «ФАРМІМПУЛЬС», яке змінило найменування на Приватне підприємство «САНТРОН», грошові кошти в розмірі 531 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №545 від 07.04.2021 року із зазначенням призначенням платежу: «оплата зг. накладної ФІ000000001 від 09.03.2021 за мамоліптун». (а.с.17)

20.01.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» (Фактор) було укладено Договір факторингу №20/01-1, відповідно до умов якого Фактор зобов?язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов?язується відступити Факторові свої права грошової вимоги (надалі за текстом - Право вимоги) до ПП «Фармімпульс», ЄДРПОУ 42872894 (надалі за текстом- Боржник) в розмірі 1 343 339,65 грн, яка складається з: основної заборгованості в розмірі 755 125,00 грн, інфляційний витрати за період з квітня 2021 по грудень 2024 в розмірі 434 313,97 грн, 3% річних за період з 07.04.2021 по 20.01.2025 р. в розмірі 85 898,05 грн., штрафні санкції за період з 22.08.2021 по 23.02.2022 р. в розмірі 68 002,63 грн.. Основна заборгованість підтверджується Платіжним дорученням №212 від 16.03.2021 р., Платіжним дорученням №243 від 26.03.2021 р., Платіжним дорученням №545 від 07.04.2021. (а.с.11-12)

Згідно з п.1.2 Договору права грошової вимоги вважаються відступленими Фактору з моменту підписання даного Договору. Додаткового оформлення відступлення прав вимоги не вимагається. Після переходу прав вимоги до Фактора останній стає кредитором по відношенню до Боржника та набуває відповідні права вимоги. Таке відступлення не потребує вчинення будь-яких додаткових дій з боку Фактора або Клієнта або підписання будь-яких документів.

У п.3.1 Договору визначено, що загальна сума прав грошової вимоги, що відступається відповідно до умов даного Договору становить - 1 343 339 грн. 65 коп.

Фактор зобов`язаний передати в розпорядження Клієнту грошві кошти в розмірі 1000 грн. без ПДВ шляхом перерахування на рахунок в ПАТ «Кредобанк» в строк до 31.12.2025 року. (п.3.2 Договору)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору факторингу №20/01-1 від 20.01.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» в свою чергу прийняло документацію, що підтверджується Актом приймання передачі документації від 20.01.2025 року. (а.с.13)

Також на виконання умов Договору факторингу №20/01-1 від 20.01.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» в свою чергу прийняло право вимоги в обсязі та на умовах, визначених Договором, що підтверджується Актом приймання передачі права вимоги від 20.01.2025 року (зворотна частина а.с.13), та здійснило оплату за право вимоги у розмірі 1000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №118 від 27.03.2026 року. (а.с.14)

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» надіслало на адресу Приватного підприємства «САНТРОН» повідомлення №23022026/1 від 23.02.2026 року про відступлення права вимоги на підставі Договору факторингу №20/01-1 від 20.01.2025 року з вимогою протягом 7 днів з дня пред`явлення вимоги повернути безпідставно перераховані грошові кошти у розмірі 755 125 грн. 00 коп., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 23.02.2026 р., накладної, фіскального чеку, роздруківкою з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта». (а.с.26-28)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що договірні відносини між сторонами відсутні, Відповідачем не було повернуто помилково перераховані грошові кошти. За таких підстав, Позивач просить суд стягнути з Приватного підприємства «САНТРОН» безпідставно набуті кошти у розмірі 755 125 грн. 00 коп. Крім того, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 3% річних у розмірі 112 937 грн. 88 коп. та інфляційні у розмірі 550 908 грн. 03 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено Судом, 16.03.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» перерахувало на користь Приватного підприємства «ФАРМІМПУЛЬС», яке змінило найменування на Приватне підприємство «САНТРОН», грошові кошти в розмірі 159 125 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №212 від 16.03.2021 року із зазначенням призначенням платежу: «оплата зг. накладної ФІ000000001 від 09.03.2021». (а.с.15)

26.03.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» перерахувало на користь Приватного підприємства «ФАРМІМПУЛЬС», яке змінило найменування на Приватне підприємство «САНТРОН», грошові кошти в розмірі 65 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №243 від 26.03.2021 року із зазначенням призначенням платежу: «оплата зг. накладної ФІ000000001 від 09.03.2021». (а.с.16)

07.04.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» перерахувало на користь Приватного підприємства «ФАРМІМПУЛЬС», яке змінило найменування на Приватне підприємство «САНТРОН», грошові кошти в розмірі 531 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №545 від 07.04.2021 року із зазначенням призначенням платежу: «оплата зг. накладної ФІ000000001 від 09.03.2021 за мамоліптун». (а.с.17)

Судом встановлено, що у платіжних дорученнях №212 від 16.03.2021 року, №243 від 26.03.2021 року, №545 від 07.04.2021 року у призначенні платежу зазначено: «оплата зг. накладної ФІ000000001 від 09.03.2021»

Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а Відповідачем в свою чергу не надано жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» та Приватним підприємством «ФАРМІМПУЛЬС», яке змінило найменування на Приватне підприємство «САНТРОН», відповідного договору, на виконання умов якого Товариством з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» й були перераховані грошові кошти у загальному розмірі 755 125 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2026 року витребувано від Головного управління ДПС у м. Києві інформацію про відображення Приватним підприємством «ФАРМІМПУЛЬС», яке змінило найменування на Приватне підприємство «САНТРОН», (Ідентифікаційний код юридичної особи 42872894) у податкових деклараціях з податку на додану вартість за 2021 рік сум ПДВ за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» з отримання коштів на підставі платіжних інструкцій №212 від 16.03.2021 року на суму 159 125 грн. 00 коп., №243 від 26.03.2021 року на суму 65 000 грн. 00 коп., №545 від 07.04.2021 року на суму 531 000 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: «оплата зг. накладної ФІ000000001 від 09.03.2021»; належним чином завірені копії податкових декларацій з податку на додану вартість Приватного підприємства «ФАРМІМПУЛЬС», яке змінило найменування на Приватне підприємство «САНТРОН», (Ідентифікаційний код юридичної особи 42872894) в розрізі наявності контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» (ідентифікаційний код юридичної особи 42456429) за відповідні періоди 2021 року.

На виконання вимог ухвали суду Головне управління ДПС у м. Києві у листі №12797/5/26-15-04-04-03 від 12.05.2026 року повідомило, що відсутня інформація щодо декларування показників по взаємовідносинах з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ». (а.с.69-70)

Таким чином, Суд приходить до висновку, що грошові кошти у загальному розмірі 755 125 грн. 00 коп. є безпідставно отриманими Приватним підприємством «ФАРМІМПУЛЬС», яке змінило найменування на Приватне підприємство «САНТРОН».

20.01.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» (Фактор) було укладено Договір факторингу №20/01-1, відповідно до умов якого Фактор зобов?язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов?язується відступити Факторові свої права грошової вимоги (надалі за текстом - Право вимоги) до ПП «Фармімпульс», ЄДРПОУ 42872894 (надалі за текстом- Боржник) в розмірі 1 343 339,65 грн, яка складається з: основної заборгованості в розмірі 755 125,00 грн, інфляційний витрати за період з квітня 2021 по грудень 2024 в розмірі 434 313,97 грн, 3% річних за період з 07.04.2021 по 20.01.2025 р. в розмірі 85 898,05 грн., штрафні санкції за період з 22.08.2021 по 23.02.2022 р. в розмірі 68 002,63 грн.. Основна заборгованість підтверджується Платіжним дорученням №212 від 16.03.2021 р., Платіжним дорученням №243 від 26.03.2021 р., Платіжним дорученням №545 від 07.04.2021. (а.с.11-12)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору факторингу №20/01-1 від 20.01.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» в свою чергу прийняло документацію, що підтверджується Актом приймання передачі документації від 20.01.2025 року. (а.с.13)

Також на виконання умов Договору факторингу №20/01-1 від 20.01.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАН-СТАЙЛ» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» в свою чергу прийняло право вимоги в обсязі та на умовах, визначених Договором, що підтверджується Актом приймання передачі права вимоги від 20.01.2025 року (зворотна частина а.с.13), та здійснило оплату за право вимоги у розмірі 1000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №118 від 27.03.2026 року. (а.с.14)

Статтею 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Правовий аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання цілком і повністю зберігається, а відбувається зміна лише суб`єктивного складу кредиторів.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до частини 2 статті 517 Цивільного кодексу України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2015 року по справі №6-979цс15.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 р. у справі № 910/10963/19 зазначено, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні, а не документи, що засвідчують права, які передаються. Документи ж, які засвідчують саме право (вимогу) не є предметом договору цесії і не мають ніякого відношення до статусу цесіонарія, а тому їх не передання цесіонарію означає лише не виконання цедентом додаткового юридичного обов`язку, наявного у нього в силу закону, та не звільняє боржника від виконання своїх зобов`язань перед новим кредитором. Ні положення ст. 512 ЦКУ, ні положення ст. 517 цього ж Кодексу не пов`язують факт виникнення у нового кредитора прав вимоги у зобов`язанні з передачею документів, які засвідчують право вимоги, що передається, і так само не містять зобов`язань первісного кредитора передавати новому кредиторові оригінали таких документів.

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що на підставі Договору факторингу №20/01-1 від 20.01.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» набуло право грошової вимоги до Приватного підприємства «ФАРМІМПУЛЬС», яке змінило найменування на Приватне підприємство «САНТРОН», яка виникла на підставі платіжних доручень №212 від 16.03.2021 року, №243 від 26.03.2021 року, №545 від 07.04.2021 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» надіслало на адресу Приватного підприємства «САНТРОН» повідомлення №23022026/1 від 23.02.2026 року про відступлення права вимоги на підставі Договору факторингу №20/01-1 від 20.01.2025 року з вимогою протягом 7 днів з дня пред`явлення вимоги повернути безпідставно перераховані грошові кошти у розмірі 755 125 грн. 00 коп., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 23.02.2026 р., накладної, фіскального чеку, роздруківкою з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта». (а.с.26-28)

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі №910/3831/22, Велика Палата Верховного Суду досліджуючи обставини щодо початку періоду прострочення з часу безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, виснувала, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала.

Таким чином, обов`язок боржника сплатити суму боргу виникає з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України, обов`язок Відповідача по поверненню безпідставно перерахованих грошових коштів у загальному розмірі 755 125 грн. 00 коп. на момент розгляду даної справи настав, а саме з моменту безпідставного одержання Відповідачем грошових коштів.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення Відповідачем безпідставно перерахованих грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» в розмірі 755 125 грн. 00 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив повернення безпідставно перерахованих грошових коштів в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 755 125 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 17.03.2021 р. по 27.03.2026 р. у розмірі 112 937 грн. 88 коп. та інфляційні у розмірі 550 908 грн. 03 коп.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Глава 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» знаходиться в підрозділі 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу 3 «Окремі види зобов`язань», який входить до книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі №910/3831/22, Велика Палата Верховного Суду досліджуючи обставини щодо початку періоду прострочення з часу безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, виснувала, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала.

Таким чином, передбачений ч. 2 ст.625 ЦК України обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Така позиція Верховного Суду щодо застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України у подібних правовідносинах є сталою та послідовно підтримується у постановах від 24.10.2024 у справі №914/2694/23, від 07.08.2024 у справі №916/2914/23, від 17.09.2024 у справі №915/1377/23, від 11.02.2025 у справі №910/14481/23, від 27.03.2025 у справі №914/2947/23.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на це за встановлених обставин безпідставного набуття Відповідачем грошових коштів 16.03.2021 року, 26.03.2021 року, 07.04.2021 року, початком періоду прострочення Відповідача є 17.03.2021 року. При цьому, Суд зазначає, що обов`язок Відповідача з повернення безпідставно отриманих коштів виникає не з моменту ухвалення судового рішення у даній справі, оскільки такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем повернення помилково перерахованих грошових коштів за загальний період прострочки з 17.03.2021 р. по 27.03.2026 р. у розмірі 112 937 грн. 88 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2020 у справі №905/21/19, аналізуючи, зокрема, приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, статей 1, 2, 3 Закону України Про індексацію грошових доходів населення, пунктів 1, 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, суд касаційної інстанції вказав про те, що при розрахунку інфляційних втрат, у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми вже згаданих Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення і Методики розрахунку базового індексу споживчих цін.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також виснувала, що:

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику дефляція, то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що вартість грошей з індексом інфляції за попередній період є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.

У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке касаційний суд вважає за доцільне роз`яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці А на певну суму (до прикладу 100 грн.) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду Х, помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, і-1), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

Х * і-1 - 100 грн = ЗБ,

де Х - залишок боргу на початок розрахункового періоду, і-1 - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а ЗБ - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць (ЗБ відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, і від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду (ЗБ) перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Отже, при зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

У постанові від 06.06.2020 у справі №905/21/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також окремо зазначила, що не погоджується з правильністю визначення судами попередніх інстанцій величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції), який має заокруглюватися до десяткового числа після коми.

У постанові від 23.09.2021 у справі №924/2/21 Верховний Суд, перевіряючи правильність нарахування сукупного індексу інфляції відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, не погодився з правильністю визначення судами попередніх інстанцій величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції) та зазначив, що такий індекс має заокруглюватися до десяткового числа після коми. Так, Верховний Суд, зокрема, зауважив, що за період з червня до жовтня 2019 року сукупний індекс інфляції складає 100%, а не 99,99% (як визначено в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції), а за період із травня до жовтня 2020 року при заокруглюванні до десяткового числа після коми сукупний індекс інфляції має визначатись як 101,2%, а не 101,19%, оскільки саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України.

У постанові від 13.08.2025 у справі №910/11038/24 Верховний Суд зазначив, що: Верховний Суд у постанові від 01.04.2025 у справі № 910/9201/23 вже виснував про те, що висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 в контексті застосування частини другої статті 625 ЦК України (який безумовно є висновком Верховного Суду у розумінні статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 ГПК України) включає в себе й тлумачення процедури визначення величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми..

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 17.03.2021 р. по 27.03.2026 р. у розмірі 550 908 грн. 03 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.

Таким чином, з Приватного підприємства «САНТРОН» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 755 125 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 112 937 грн. 88 коп. та інфляційні у розмірі 550 908 грн. 03 коп.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» до Приватного підприємства «САНТРОН» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 418 970 грн. 91 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» - задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного підприємства «САНТРОН» (02132, місто Київ, вул.Зарічна, будинок 1Б, приміщення 236, Ідентифікаційний код юридичної особи 42872894) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАМ» (04176, місто Київ, вул.Електриків, будинок 29-А, кімната 119-а, Ідентифікаційний код юридичної особи 44628749) безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 755 125 (сімсот п`ятдесят п`ять тисяч сто двадцять п`ять) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 112 937 (сто дванадцять тисяч дев`ятсот тридцять сім) грн. 88 коп., інфляційні у розмірі 550 908 (п`ятсот п`ятдесят тисяч дев`ятсот вісім) грн. 03 коп. та судовий збір у розмірі 17 027 (сімнадцять тисяч двадцять сім) грн. 65 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22 липня 2026 року.

Суддя О.В. Чинчин