Ухвала суду № 138395407, 21.07.2026, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/6026/25

провадження №: 2/398/615/26

УХВАЛА

Іменем України

"21" липня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Молонової Ю.В.,

при секретарі Борозні Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олександрія цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Попельнастівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, як орган опіки та піклування, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області перебуває цивільна справа за позовом Виконавчого комітету Попельнастівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, як орган опіки та піклування, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Горбунов Р.В. в судовому засіданні подав клопотання про зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації. Вказане клопотання просить вирішити без його участі.

Представник позивача Пономаренко А.С. подала заперечення проти клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, посилалася на те, що зупинення провадження у справі буде порушувати права та інтереси дітей, з метою захисту яких орган опіки та піклування подав даний позов до суду. Вказане клопотання просить розглянути у її відсутність.

Відповідачка ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, в судове засідання не з`явилася.

Суд, дослідивши клопотання про зупинення провадження у справі, приходить до наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 2 ч. 4 ст. 10 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є верховенство права. Цей принцип полягає у тому, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Зупинення провадження у справі це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час розгляду справи з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому її розгляду, та передбачити усунення яких неможливо. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Так, згідно із п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан о 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.

Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і на даний час його дію не припинено.

Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі №754/947/22, провадження № 14-74цс25 зазначено, що під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого: 1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»; 2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі; 3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Також у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі вразі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

Відповідно до довідки ТВО командира військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2025 №487, солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.110).

Разом з тим, предметом спору у цій справі є позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у зв`язку з неналежним виконанням відповідачами своїх батьківських обов`язків щодо малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягнення аліментів на утримання дітей.

Категорія даних спорів є складною одночасно: з точки зору доказування; з процесуального боку; з етичної та психологічної перспективи. При розгляді справ цієї категорії суд повинен перш за все враховувати інтереси дитини, сприяючи їх найповнішому задоволенню, при цьому забезпечуючи розгляд справи в розумні строки.

Дотримання розумних строків розгляду справи є одним з пріоритетних принципів судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких провадження може бути зупинено.

Інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Відповідно до вимог частин сьомої - дев`ятої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У пунктах 98-100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) зазначено, що «розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі [на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України]. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та диспозитивність цивільного процесу. Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства».

Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (пункт 112 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду).

За змістом ЦПК Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у конкретних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в подібних суспільних правовідносинах (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року у справі №201/16373/16-ц зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Спільність, подібність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, тобто взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Тому для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вживається термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

Оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників є основним, а два інші - додатковими, на що вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.

Подібність спірних правовідносин, виявлену одночасно за трьома критеріями, можна кваліфікувати як тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього), що не вимагає процесуальний закон.

Якщо вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то такий підхід звузив би роль Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, та порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій). Лише у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, установити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).

Суд враховує, що матеріально-правові відносини у справі № 754/947/22, в якій Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, та в даній справі відрізняються. Справа № 754/947/22 стосувалася встановлення порядку користування житловим приміщенням, в той же час дана справа стосується усунення в житті дітей умов проживання, які загрожують їх життю та здоров`ю. Остання стосується насамперед захисту інтересів дітей. Вона може мати значення також для інших правовідносин, але визначальними є ті, які стосуються виконання батьківських обов`язків відповідачем відносно його малолітніх дітей.

Отже, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в справі № 754/947/22 не є релевантним посиланням у даному випадку та його не можна розуміти як безальтернативний обов`язок суду зупинити провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК у справі, що стосується інтересів дитини, без з`ясування судом, чи таке зупинення є сумісним із завданнями цивільного судочинства та міжнародними стандартами.

Поміж тим, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства. Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (див.: постанову Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 524/7569/16-ц (провадження № 61-1912св26).

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини).

Наведеною нормою права закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань, зокрема, щодо забезпечення дитині необхідний рівень життя для повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Принцип найкращих інтересів дитини передбачає, що при розв`язанні будь-якого спору чи вирішення питання, де зачіпаються права та інтереси дитини, необхідно спершу визначити інтереси самої дитини у цьому питанні і лиш потім ухвалювати рішення, яке буде сприяти таким інтересам та захищати їх на майбутнє.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

На підставі Резолюції № 2 про правосуддя, дружнє до дітей, що прийнята на 28-й Конференції європейських міністрів юстиції (Лансароте, 25-26 жовтня 2007 року), 17 листопада 2010 року Комітетом міністрів Ради Європи були прийняті «Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей».

Керівними було визначено п`ять основних принципів: «Участь», «Найкращі інтереси дитини», «Гідність», «Захист від дискримінації» та «Верховенство права», які мають застосовуватися до кримінального, цивільного та адміністративного права під час відправлення правосуддя та на інших стадіях взаємодії дитини з будь-яким адміністративним органом влади, незалежно від її статусу або правоздатності.

За приписами керівних принципів, правосуддя, дружнє до дітей, відноситься до систем правосуддя, які гарантують повагу та ефективне здійснення прав усіх дітей на найвищому рівні і з належним урахуванням рівня зрілості та розуміння дитини, а також обставин справи.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного й соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод.

Аналогічні правові висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 27 травня 2026 року у справі №344/432/24.

Вирішуючи клопотання представника відповідача по суті, суд не заперечує факт перебування ОСОБА_2 на військовій службі, що є документально доведеним, та з об`єктивних причин ускладнює його безпосередню участь в судових засіданнях при розгляді справи.

Разом з тим, суд констатує, що участь у рамках даної справи бере його повноважний представник адвокат Горбунов Р.В., який вступив у справу 11.02.2026 (ордер серії ВА №1089982 від 11.02.2026), який також представляє інтереси іншого відповідача ОСОБА_1 на підставі доручення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, а тому обізнаний з усіма обставинами справи і вправі висловити від імені свого клієнта позицію по суті заявлених вимог у процесуальний спосіб, визначений ЦПК України, а саме, шляхом подання відзиву або письмових пояснень, додаткових доказів на підтвердження заперечень тощо, адже обсяг його повноважень умовами ордеру не обмежений.

Крім того, перебування відповідача на військовій службі не позбавляє його права на подання заяви про дистанційну участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції тощо, адже у реалізації своїх прав як відповідача, у тому числі через представника, він не обмежений.

Право дітей на забезпечення їх життєдіяльності, створення умов для забезпечення сприятливих умов життя та здоров`я є переважним по відношенню до права особи на особисту участь у судовому засіданні.

Суд зауважує, що зупинення розгляду даного позову на неозначений строк створює умови невизначеності у житті дітей, становить загрозу їх життю, здоров`ю, гармонійному розвитку та не відповідає їх найкращім інтересам.

На підставі викладеного клопотання представника відповідача про зупинення провадження по справі задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 251, 260 ЦПК України, суд, -? ?

?

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Горбунова Р.В. про зупинення провадження у справі відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Суддя Ю.В. Молонова