Вирок № 138395404, 22.07.2026, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/1674/26

провадження №: 1-кп/398/370/26

ВИРОК

Іменем України

"22" липня 2026 р. м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

представника потерпілих - адвоката ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026120000000060 від 01 лютого 2026 року, за обвинуваченням у вчиненні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч.1 ст. 135 КК України,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області, громадянина України, який має повну загальну середню освіту, військовослужбовець на посаді старшого стрільця-оператора ІНФОРМАЦІЯ_6 військової частини НОМЕР_1 , у званні «старший солдат», учасник бойових дій, одружений, на утриманні має малолітню дитину, адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

В С Т А Н О В И В

Старший солдат ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, який з 05 травня 2025 року на підставі Указу Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою оборони та захисту держави та з 12 липня 2025 року на підставі наказу № 196 проходить військову службу на посаді старшого стрільця-оператора ІНФОРМАЦІЯ_6 військової частини НОМЕР_1 , діючи з недбалістю, в порушення вимог ст.ст. 3, 65, 68 Конституції України, ст.ст. 11, 13 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 01 лютого 2026 року перед початком експлуатації та керуванням з технічної точки зору справним автомобілем марки «Mercedes Vito», реєстраційний номер іноземної реєстрації НОМЕР_2 , порушуючи вимоги п. 2.3 (а) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР), не забезпечив належну перевірку транспортного засобу.

Так, ОСОБА_7 розпочав керування вказаним автомобілем, який знаходився в працездатному, але технічно-невідповідному стані, що полягав у встановленні на задню вісь шин, різних моделей з різними малюнками, що суперечить вимогам п.п. 31.4, 31.4.5 (г) ПДР, та забороняє експлуатацію транспортного засобу, адже шини з різними типами малюнка протектора і різних конструкцій мають різні властивості та різну ефективність під час гальмування та маневру транспортного засобу, що може призвести до його заносу або втрати стійкості. Дані несправності об`єктивно могли бути виявлені водієм за результатами зовнішнього візуального огляду, проведеного перед початком експлуатації автомобілем. Здійснюючи рух на вказаному транспортному засобі по проспекту Соборний в місті Олександрія Кіровоградської області, з боку перехрестя з вул. Січових Стрільців в напрямку перехрестя з вул. Айвазовського, водій ОСОБА_7 проявив власну необережність та самовпевненість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, позбавивши себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати транспортним засобом, щоб мати можливість постійно контролювати напрямок свого руху, чим грубо порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б, д) ПДР.

Під час подальшого руху, на вказаному транспортному засобі, в темну пору доби, близько о 01 год. 00 хв., водій ОСОБА_7 , маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити дорожній знак № 5.38.1 ПДР, рухаючись із перевищенням дозволеної швидкості руху в межах населеного пункту (близько 90 км/год) та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, порушуючи вимоги п.п. 12.1, 12.3, 12.4 та 18.1 ПДР, не відреагував на зміну дорожньої обстановки, яка полягала у виході пішоходів на проїзну частину дороги, та не вжив жодних заходів для зменшення швидкості керованого ним транспортного засобу. Так, водій ОСОБА_9 , не передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, хоча повинен і міг їх передбачити, в межах нерегульованого пішохідного переходу на відстані 8,91 м до кута будинку № 98 по проспекту Соборний в місті Олександрія Кіровоградської області, допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які здійснювали рух зліва-направо відносно напрямку руху автомобіля.

Свідоме порушення водієм ОСОБА_7 зазначених вимог ПДР, перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди, у результаті якої пішохід ОСОБА_10 загинула на місці події.

Дії ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , органом досудового розслідування кваліфіковано як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Крім того, ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «Mercedes Vito», реєстраційний номер іноземної реєстрації НОМЕР_2 , 01 лютого 2026 року близько о 01 год. 00 хв. після вчинення наїзду на пішоходів ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в межах нерегульованого пішохідного переходу на відстані 8,91 м до кута будинку № 98 по проспекту Соборний в місті Олександрія Кіровоградської області, у результаті якого пішохід ОСОБА_10 загинула на місці події, умисно, усвідомлюючи, що допустив наїзд на пішохода, таким чином поставивши потерпілу у небезпечний для життя стан та будучи зобов`язаним і маючи змогу надати потерпілій допомогу, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, не вжив усіх можливих заходів для збереження слідів пригоди та з метою уникнення відповідальності за вчинене, на причетному до ДТП автомобілі, поїхав з місця пригоди та переховувався від органів досудового розслідування до моменту його встановлення працівниками поліції. Автомобіль «Mercedes Vito», реєстраційний номер іноземної реєстрації НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_7 отримав механічні пошкодження передньої правої частини та лобового скла, проте останній продовжив рух на пошкодженому автомобілі, тим саме з місця вчинення кримінального правопорушення зник, чим грубо порушив вимоги п. 2.10 (а, б, в, г, ґ, д, е) ПДР.

Дії ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , органом досудового розслідування кваліфіковано як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані, коли він сам ( ОСОБА_7 ) поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України.

У судовому засіданні прокурор підтримала обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_7 , просила суд з урахуванням обставин вказаних кримінальних правопорушень, наявності пом`якшуючої обставини - щирого каяття обвинуваченого, та відсутності обставин, що обтяжують покарання, призначити покарання за частиною 2 статті 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, за частиною 1 статті 135 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі ст. 70 КК України остаточне покарання призначити у виді 6 років позбавлення волі, зарахувавши у строк відбування покарання строк тримання обвинуваченого під вартою. Стягнути з обвинуваченого судові витрати пов`язані із залученням експертів у даному кримінальному провадженні, запобіжний захід до набрання вироком законної сили - залишити без змін, цивільні позови потерпілих задовольнити в повному обсязі. А також вирішити долю речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України, арешти, накладені ухвалами слідчого судді у цьому кримінальному провадженні, скасувати та, оскільки власник транспортного засобу «Mercedes Vito», реєстраційний номер іноземної реєстрації НОМЕР_2 невстановлений, застосувати до автомобіля спеціальну конфіскацію.

Потерпілі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та їх представник - адвокат ОСОБА_6 , просили суд застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_7 найсуворішу міру покарання, оскільки не вірять у каяття обвинуваченого у скоєному, обвинуваченого потерпілі не пробачили. Просили суд врахувати, що ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем, та маючи обов`язок захищати країну та її громадян під час війни, у нічний час доби, не будучи при виконанні військового завдання, на власний розсуд, з перевищенням швидкості (близько 90 км/год), їздив вулицями міста створюючи небезпеку для жителів міста. Та після наїзду на потерпілих, розуміючи небезпечність наслідків його дій, залишив їх у безпорадному стані, з місця ДТП втік, переховувався з метою уникнення покарання та, за вказівкою військового керівництва, через добу повідомив своє місце перебування поліції. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та їх представник - адвокат ОСОБА_6 , наполягали на задоволенні цивільних позовів в повному обсязі. Представник потерпілих - адвокат ОСОБА_6 зазначив, що єдиними близькими родичами ОСОБА_10 є її син ОСОБА_5 та чоловік ОСОБА_4 , всі письмові докази щодо обґрунтування цивільного позову, наявні у його довірителів, долучені до матеріалів справи. Розрахункові документи відповідають вимогам встановленим законом і підтверджують понесені ОСОБА_4 витрати на поминальній обід, поховання та очікуваним витратам на встановлення меморіального пам`ятника дружині. Потерпілий ОСОБА_4 підтвердив, що дружина обвинуваченого зверталась із пропозицією відшкодувати шкоду завдану ОСОБА_7 та потеплілий відмовився, оскільки його біль від загибелі дружини неможливо відшкодувати. Проти розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України потерпілі та їх представник не заперечували.

Обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав повністю, розкаявся, на колінах просив пробачення у потерпілих за скоєне, зазначив, що має намір відшкодувати заподіяну потерпілим шкоду майнового та морального характеру, цивільні позови визнає в повному обсязі, за допомогою його дружини намагався відшкодувати шкоду в досудовому порядку, проте потерпілі відмовились. Підтвердив фактичні обставини обвинувачення, добровільність визнання вини, без примусу, зазначив що готовий нести відповідальність за скоєне, після наїзду на потерпілих сильно злякався, розгубився, запанікував, поїхав з місця ДТП, про що щиро шкодує, повернувся до військової частини, пізніше повідомив поліцію про свою причетність до ДТП. Зазначив що місце ДТП не було освітлено, потерпілу побачив за кілька метрів, не встиг відреагувати на зміну дорожньої обстановки, не помітив, що їде зі значним перевищенням швидкості, інших автомобілів на проїжджій частині не було. Зробив відповідні висновки щодо своїх дій, щодо покарання просив суд його суворо не карати, врахувати, що він має малолітнього сина, сім`ю, є військовослужбовцем, учасник бойових дій, хоче продовжити несення військової служби. Шкодує про скоєне, зазначив, що транспортний засіб, на якому він вчинив наїзд 01 лютого 2026 року на потерпілих, перебував у володінні військової частини, щодо офіційного оформлення автомобіля відомостей не має, він використовував транспортний засіб у службовій діяльності. Щодо мети використання транспортного засобу на час вчинення кримінального правопорушення не зміг зазначити.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 , при призначенні судом покарання просив врахувати що його підзахисний свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся, готовий відшкодувати потерпілим спричинену шкоду, не судимий, за місцем служби та проживання характеризується позитивно, є учасником бойових дій, прагне повернутися на військову службу для захисту Батьківщини, має на утриманні малолітнього сина. Транспортний засіб не перебував на обліку військової части, оскільки є волонтерською допомогою для ЗСУ. Зазначив, що відомостей про самовільне залишення військової частини його підзахисним 01 лютого 2026 року матеріали справи не містять. Просив суд застосувати до його підзахисного мінімальну міру покарання.

Сторони не заперечували щодо розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, наслідки, визначені ст. 349 КПК України, зрозумілі. Показання ОСОБА_7 щодо пред`явленого йому обвинувачення, на переконання суду, є послідовними та не викликають сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінальних правопорушень, добровільності та істинності його позиції.

Беручи до уваги повне визнання обвинуваченим ОСОБА_7 своєї вини, а також те, що він не піддає сумніву фактичні обставини справи, відсутність у суду сумніву в правильності розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, добровільності його позиції, суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ними не оспорюються, розглянув дане кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, попередньо роз`яснивши наслідки такого порядку дослідження доказів, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів досудового розслідування, зокрема даних, що характеризують особу обвинуваченого, вирішення долі речових доказів, судових витрат та цивільних позовів.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Аналізуючи обставини, що визнаються учасниками судового провадження, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 в обсязі пред`явленого обвинувачення є доведеною. Дії ОСОБА_7 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, та за ч. 1 ст. 135 КК України, тобто завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані, коли він сам ( ОСОБА_7 ) поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

До обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_7 відповідно до ст.66 КК України суд визнає щире каяття.

Суд зауважує, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди. В ході судового розгляду обвинувачений, свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав, критично оцінюючи свої дії, зазначив про обставини їх вчинення, щиро просив пробачення у потерпілих за скоєне, через близьких родичів, оскільки сам обвинувачений перебуває під вартою, вживав заходів щодо можливого відшкодування заподіяної потерпілим шкоди, що не заперечував потерпілий ОСОБА_4 , у зв`язку з наведеним суд дійшов висновку щодо дійсного щирого каяття ОСОБА_7 у власній протиправній поведінці і наслідків вчинених ним дій.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_7 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Підстав для застосування ст. 69 КК України до ОСОБА_7 суд не встановив.

Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Позиція потерпілих враховується судом при призначенні покарання, однак у цій справі не є вирішальною. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не тільки його суворістю, а й домірністю, яка є проявом справедливості.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, роз`ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», та враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання, як втручання держави в приватне життя особи, повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, воно має бути законним, тобто несвавільним, пропорційним, тобто не становити надмірного тягаря для особи, виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, що відносяться до категорії нетяжкого (ч. 1 ст. 135 КК України) та тяжкого (ч. 2 ст. 286 КК України) злочинів відповідно до ст. 12 КК України та характеризується умисною (ч. 1 ст. 135 КК України) та необережною (ч. 2 ст. 286 КК України) формою вини, фактичні обставини кримінального правопорушення, тяжкість заподіяних злочином наслідків, що настали в результаті дій обвинуваченого у виді смерті людини, особу винного, який має постійне місце проживання, військовослужбовець, учасник бойових дій, за місцем служби та проживання характеризується позитивно, одружений, має на утриманні малолітню дитину, раніше не судимий, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його ставлення до вчиненого, обставину, що пом`якшує покарання, відсутність обтяжуючих обставин та вважає доцільним призначити покарання за ч.1 ст.135 КК України - у виді 2 років позбавлення волі; за ч. 2 ст.286 КК України - у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначити остаточне покарання ОСОБА_7 за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначивши остаточну міру покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Суд дійшов висновку про необхідність застосування до ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на максимальний строк, передбачений санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, зважаючи на тяжкі наслідки, які настали внаслідок грубого порушення обвинуваченим вимог ПДР України та з метою недопущення вчинення ним у майбутньому подібних правопорушень.

Врахувавши висновки досудової доповіді, з якої вбачається, що орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та становить середню небезпеку для суспільства (у тому числі, окремих осіб), особи обвинуваченого, який є діючим військовослужбовцем, обставини його служби, участь у бойових діях ,зважаючи на ступінь тяжкості скоєного із необережності злочину, у якому ОСОБА_7 повністю визнав вину і щиро розкаявся, відсутності обтяжуючих покарання обставин, необхідність продовження проходження ним військової служби, використання його бойового досвіду та службових якостей, що має істотне значення для висновку, про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 , який повністю усвідомивши протиправність своїх дій, на що вказує його процесуальна поведінка, можливе із застосуванням до нього відповідно до ст.75 КК України, покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку, що буде доцільним, необхідним і достатнім для виправлення обвинувачення та попередження вчинення нових злочинів.

Саме таке покарання, на переконання суду, в умовах воєнного стану та підвищеної потреби держави у військовослужбовцях забезпечить досягнення його мети, передбаченої ст. 50 КК України, забезпечуватиме співмірність діяння та кари, відповідатиме дотриманню розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Частиною 1 статті 76 КК України в імперативному порядку передбачено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

При цьому, нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.

Відтак, на період іспитового строку нагляд за засудженим під час проходження ним військової служби здійснює командир відповідної військової частини, а у разі звільнення з військової служби протягом іспитового строку, такий засуджений зобов`язаний з`явитися до органу пробації за місцем проживання й до завершення іспитового строку виконувати обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.

Щодо вирішення пред`явлених цивільних позовів в рамках кримінального провадження, по суті, слід зазначити наступне.

Потерпілий ОСОБА_5 подав цивільний позов до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, просив суд стягнути з ОСОБА_7 , моральну шкоду в розмірі 300000,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. В обґрунтування позову зазначив, що в результаті вчиненого кримінального правопорушення йому було завдано моральної шкоди, так він є сином загиблої ОСОБА_10 . Діями відповідача позивачу завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у його житті: негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов`язків, переживання фізичних незручностей, тривала відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання; побоювання щодо майбутнього стану здоров`я внаслідок перенесеного емоційного стресу. Наявність моральної шкоди обґрунтовує неоціненною втратою - смертю матері. Неможливо описати та зрозуміти ту душевну біль, яку ОСОБА_5 пережив та продовжує проживати кожного дня . Так, після смерті матері, у нього погіршився психоемоційний стан, він втратив спокій, став погано спати вночі. Осягнути в повній мірі рівень моральних страждань внаслідок вчинення кримінальних правопорушень неможливо, а тим більше оцінити їх в грошовому виразі надзвичайно важко. Однак, враховуючи всі перелічені фактори, заподіяну позивачу смертю матері, моральну шкоду ОСОБА_5 визначив у розмірі 300 000,00 гривень.

Щодо стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого витрат на правничу допомогу, зазначив, що з адвокатом ОСОБА_6 був укладений договір про надання правничої допомоги у даній справі. Сторонами вказаного договору визначено вартість правничих послуг в рамках даного кримінального провадження у розмірі 10000,00 грн.

Крім того ОСОБА_4 подав цивільний позов до ОСОБА_7 , Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням, просив суд стягнути з МТСБУ на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 103764,00 коп, моральну шкоду в розмірі 219100,00 грн , з ОСОБА_7 матеріальну шкоду в розмірі 71131,00 грн, моральну шкоду в розмірі 280 900,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. В обґрунтування позову зазначив, що в результаті вчинених кримінальних правопорушень позивачу як потерпілому було завдано матеріальну та моральну шкоди. Приймаючи до уваги, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив інкриміновані йому злочини, керуючи транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, вважає, що як відповідача по справі слід залучити Моторне (транспортне) страхове бюро України. Щодо завданої матеріальної шкоди на загальну суму 174 895,00 грн зазначив про понесені витрати на поховання дружини (ритуальні послуги, поминальний обід, тощо), що складають загальну суму 32895 грн, витрати на виготовлення та становлення меморіального пам`ятника, вартість якого складає 142000,00 грн, який ОСОБА_4 замовив, але не має змоги оплатити на даний час, так як не має таких коштів, долучив роздруківку вартості робіт і матеріалів замовленого пам`ятника. Враховуючи вимоги діючого законодавства щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, та ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» просив стягнути з МТСБУ максимальний розмір виплати страхового відшкодування у даному випадку, що становить 103 764 грн, та 71131,00 грн - з обвинуваченого. Крім того, внаслідок вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень в рамках даного кримінального провадження потерпілому було завдано також і моральну шкоду, що полягає у немайнових втратах, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у його житті: негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов`язків, фіксованість уваги на проблемі, переживання фізичних незручностей, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання; побоювання щодо майбутнього стану здоров`я внаслідок перенесеного емоційного стресу. В момент ДТП ОСОБА_4 пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності, страху за своє здоров`я, а головне страху за своє життя. Наявність моральної шкоди обґрунтовується неоціненною втратою - смертю дружини. Неможливо описати та зрозуміти ту душевну біль, яку потерпілий пережив та продовжує проживати кожного дня. Так, після смерті дружини, у нього погіршився психоемоційний стан, він втратив спокій, став погано спати вночі. Осягнути в повній мірі рівень моральних страждань внаслідок вчинення кримінального правопорушення неможливо, а тим більше оцінити їх в грошовому виразі надзвичайно важко. Однак, враховуючи всі перелічені фактори, заподіяну позивачу смертю дружини, моральну шкоду ОСОБА_4 оцінюю розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень. Враховуючи, що страховик, у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю потерпілої фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим) , загальний розмір таких страхових (регламентних) виплат зазначеним особам стосовно одного померлого становить 25 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку, і виплачується таким особам у рівних частинах, максимальний розмір виплати страхового відшкодування у даному випадку становить 219 100,00 грн, які повинен сплатити страховик, а різницю яка не покриває страхову виплату, повинен сплати ОСОБА_7 в розмірі 280 900 грн. Щодо стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого витрат на правничу допомогу, зазначив, що з адвокатом ОСОБА_6 був укладений договір про надання правничої допомоги у даній справі. Сторонами вказаного договору визначено вартість правничих послуг в рамках даного кримінального провадження у розмірі 10 000,00 грн.

Представник Моторного (транспортного) страхового бюро України в судове засідання не з`явився, просив розглянути справу без участі представника, подав відзив на цивільний позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, стягнути судові витрати, які планує понести МТСБУ зв`язку із розглядом справи в розмірі 2000,00 грн з позивача. В обґрунтування відзиву зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази, щодо повного кола осіб, які мають право на отримання регламентної виплати передбачені ст. 25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на сьогодні право на отримання регламентної виплати мають батьки, дружина та інші діти, а отже позовні вимоги в цій частині є повністю безпідставними. МТСБУ вважає, що цивільний позов в частині стягнення витрат на поминальний обід в день поховання як витрат на поховання не може бути задоволено, оскільки проведення поминального обіду не охоплюється поняттям поховання в розумінні положень діючого законодавства і така позиція узгоджується з практикою ВССУ (ухвала від 31 липня 2014 року у справі № 5-2742км14, ухвала від 25 серпня 2016 року у справі № 753/6911/15-к). Товарний чек від 03 лютого 2026 року, який додано до позовної заяви, не відповідає положенню Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Положення про форму та зміст розрахункових документів, який затверджено наказом від 21 січня 2016 року № 13 Міністерства фінансів України та не може прийматися судом, як доказ проведення оплати потерпілим на рахунок фізичних осіб-підприємців. Відсутні підстави щодо відшкодування витрат на поховання, які не підтверджені належними та допустимими доказами, а також такі витрати, що повинні бути понесені, як це передбачено Законом України № 3720-IX, оскільки потерпілий після отримання коштів може їх використати не для встановлення пам`ятника, тому вимоги щодо оплати пам`ятника, який буде встановлено пізніше не відповідає Законом України № 3720-ІХ. Крім того представник відповідача зазначив, що у МТСБУ відсутні правові підстави для здійснення регламентної виплати за позовною заявою, оскільки не надано усіх документів для отримання регламентної виплати та у зв`язку з відсутністю вироку МТСБУ було зупинено строк для прийняття рішення та повідомляє про очікування вироку для здійснення регламентної виплати заявнику, а отже позовні вимоги заявлені передчасно.

Обвинувачений ОСОБА_7 цивільний позов ОСОБА_5 та цивільний позов ОСОБА_4 визнав в повному обсязі.

Дослідивши цивільні позови та відзив на цивільний позов, заслухавши позиції учасників судового розгляду, оцінивши докази, суд вважає, що цивільний позов ОСОБА_5 підлягає до задоволенню в повному обсязі, цивільний позов ОСОБА_4 підлягає до часткового задоволення враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1 ст.127 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 128, ч. 1 ст. 129 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, в КПК не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону (ч. 1 ст. 1177 ЦК України).

Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого

Згідно положень ст.1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Відповідно до положень ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»). При цьому, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зокрема зазначив, що суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс. При наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Щодо цивільного позову ОСОБА_5 .

В ході судового провадження достовірно встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної події, яка сталась з вини обвинуваченого, настала смерть матері позивача - ОСОБА_10 . Смерть рідної людини для її дитини безумовно має тяжкі психологічні наслідки, які полягають у душевних стражданнях та занепокоєнні за майбутнє, відсутність батьківської підтримки. Оцінюючи характер вчиненого кримінального правопорушення та ступінь вини обвинуваченого, а також враховуючи непоправні наслідки злочинних дій обвинуваченого смерть особи, глибину фізичних і моральних страждань, спричинених потерпілому внаслідок смерті матері, та керуючись принципами розумності, виваженості і справедливості, суд вважає обґрунтованим розмір моральної шкоди в сумі 300000,00 грн, та враховуючи позицію обвинуваченого ОСОБА_7 суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_5 в повному обсязі.

Щодо цивільного позову ОСОБА_4 .

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон № 3720-ІХ), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно Закону № 3720-ІХ обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 5 Закону № 3720-ІХ).

В ході судового розгляду судом встановлено, що до транспортного засобу «Mercedes Vito», реєстраційний номер іноземної реєстрації НОМЕР_2 , на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у відповідності до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» .

МТСБУ відповідно до ст. 41 Закону № 3720-ІХ несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями обвинуваченого, в межах, визначених цим Законом.

Згідно ст. 43.1. Закону № 3720-ІХ МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, серед іншого, транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, та майну, яке перебувало в ньому.

Відповідно до ч.3, ч. 4 ст. 25 Закону № 3720-ІХ страховик, а у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю потерпілої фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір таких страхових (регламентних) виплат зазначеним особам стосовно одного померлого становить 25 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку, і виплачується таким особам у рівних частинах. Страховик (МТСБУ) здійснює страхову (регламентну) виплату особі, яка здійснила витрати на поховання та/або спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання йому документів на підтвердження таких фактів та витрат. Загальний розмір такої виплати стосовно одного померлого не може перевищувати 12 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку, і не залежить від сум, отриманих особою за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням.

В ході судового розгляду, суд дійшов обґрунтованого висновку, що до кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_10 в порядку Закону № 3720-ІХ належать: син померлої - ОСОБА_5 , та чоловік померлої - ОСОБА_4 . Отже загальний розмір такої страхової (регламентної) виплати ОСОБА_4 стосовно померлої становить частка від 25 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку, оскільки виплачується таким особам у рівних частинах. Отже максимальний розмір страхового відшкодування потерпілому моральної шкоди за цим позовом, заподіяної смертю потерпілої фізичної особи у даному випадку становить 108087,50 грн (25*8647,00 грн/2). В той час як страхова виплата особі, яка здійснила витрати на поховання та/або спорудження надгробного пам`ятника не може перевищувати 103764, 00 грн.

Встановивши доведеність винуватості ОСОБА_7 , суд, з урахуванням, що на момент інкримінованих подій цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 не була застрахована, у зв`язку з чим МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених ст. 43 Закону № 3720-IX, дійшов висновку про стягнення з МТСБУ на користь цивільного позивача матеріальної шкоди в межах розміру регламентної виплати, частини матеріальної шкоди заявленої позивачем за цим позовом. Суд визнає, що доведеною сумою, які підлягають стягненню зі страховика - 18495,00 грн, що включає документально підтвердженні витрати на організацію та поховання померлої ОСОБА_10 (фіскальний чек від 03 лютого 2025 року на суму 3690,00 грн, товарний чек від 03 лютого 2026 року на суму 14805,00 грн); в той же час, з урахування повного визнання ОСОБА_7 суми пред`явленого до нього цивільного позову, витрати, що мусить зробити ОСОБА_4 для встановлення померлій ОСОБА_10 надгробного пам`ятника та затрат на поминальний обід, в межах заявлених до обвинуваченого позовних вимог на суму 71 131, 00 грн підлягають стягненню з обвинуваченого.

Суд зауважує, що згідно вимог Закону № 3720-ІХ МТСБУ здійснює страхову (регламентну) виплату особі, яка здійснила витрати на поховання та/або спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання документів на підтвердження таких фактів та витрат, проте витрати на спорудження надгробного пам`ятника на час постановлення вироку не понесені, а плануються лише бути понесеними, а затрати у сумі 14 400 грн на поминальний обід, не належать до витрат, пов`язаних із похованням (постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 185/687/18), отже не можуть бути покладенні на відповідача МТСБУ та враховуючи, що обвинувачений в ході судового розгляду свою вину в спричинені потерпілим шкоди визнав повністю, зазначив про намір та готовність відшкодувати спричинену кримінальними правопорушеннями шкоду потерпілим, визнав позовні вимоги ОСОБА_4 в повному обсязі, цивільний позов про стягнення з ОСОБА_7 71 131, 00 грн матеріальної шкоди на поминальний обід та на спорудження у майбутньому ОСОБА_10 надгробного пам`ятника, в цій частині підлягають до задоволення.

Оцінюючи характер вчиненого кримінального правопорушення та ступінь вини обвинуваченого, а також враховуючи непоправні наслідки злочинних дій обвинуваченого смерть особи, глибину фізичних і моральних страждань, спричинених потерпілому ОСОБА_4 внаслідок смерті дружини, та керуючись принципами розумності, виваженості і справедливості, з урахуванням вимог Закону № 3720-ІХ, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з МТСБУ на користь потерпілого ОСОБА_4 підлягає стягненню спричинена йому моральна шкода в розмірі 108087,50 грн (в межах максимального розміру страхового відшкодування належного позивачу), з обвинуваченого на користь потерпілого ОСОБА_4 - 280900,00 грн моральної шкоди.

Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

З огляду на те, що до позовних заяв надано документи в підтвердження надання адвокатом ОСОБА_6 правничої допомоги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за договорами від 24 квітня 2026 року на суму 10000,00 грн, зазначені витрати цивільних позивачів на професійну правничу допомогу, мають бути стягнуті з обвинуваченого на користь потерпілого ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати цивільних відповідачів залишити як фактично понесені.

Вирішуючи питання щодо розподілу процесуальних витрат на підставі ст. 124 КПК України, в загальному розмірі 10 969, 54 грн, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта на проведення:

судової інженерно-транспортної експертизи (транспортно-трасологічні дослідження) № СЕ-19/112-26/1477-ІТ від 23 лютого 2026 року - 4457,00 грн;

судової інженерно-транспортної експертизи (технічного стану транспортного засобу) № СЕ-19/112-26/1463-ІТ від 10 лютого 2026 року - 3119,90 грн;

судової інженерно-транспортної експертизи (обставини ДТП) № 114/26-27 від 18 лютого 2026 року - 3392,64 грн.

Враховуючи, що до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також те, що при призначенні покарання суд застосував норми ст. 75 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк дії якого закінчується 23 серпня 2026 року, підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України, попереднє ув`язнення - період з 01 лютого 2026 року до 22 липня 2026 року, слід зарахувати в строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Питання щодо скасування арешту майна у кримінальному провадженні підлягає вирішенню відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України.

Долю речових доказів по справі необхідно вирішити у відповідності ст. 100 КПК України.

На підставі ст. ст. 96-1, 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію.

Керуючись статтями 368, 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України, призначивши покарання:

за ч.1 ст. 135 КК України - у виді 2 (двох) років позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 286 КК України - у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України призначити остаточне покарання ОСОБА_7 за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначивши остаточну міру покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування призначеного основного покарання з іспитовим строком на 3 роки та з покладенням відповідно до ст. 76 КК України обов`язків: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

На підставі ч. 4 ст. 76 КК України на період іспитового строку нагляд за засудженим ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час проходження ним військової служби покласти на командира відповідної військової частини.

У разі звернення вироку до реального виконання на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_7 зарахувати строк попереднього утримання у даному кримінальному провадженні з 01 лютого 2026 року до 22 липня 2026 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку, тобто з 22 липня 2026 року.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судові витрати на залучення експертів для проведення судових експертиз у розмірі 10 969 (десять тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять) грн 54 коп.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (адреса: АДРЕСА_2 ) на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди в розмірі 300000 (триста тисяч) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (адреса: м. Київ, Русанівський бульвар, 8, ЄДРПОУ 21647131) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди в розмірі 18495 (вісімнадцять тисяч чотириста дев`яносто п`ять) грн 00 коп. та моральної шкоди в розмірі 108087 (сто вісім тисяч вісімдесят сім) грн 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди в розмірі 219100 (двісті дев`ятнадцять тисяч сто) грн 00 коп., матеріальної шкоди в розмірі 71131 (сімдесят одна тисяча сто тридцять одна) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6176 (шість тисяч сто сімдесят шість) грн 00 коп.

У іншій частині позову відмовити.

Скасувати арешт накладений на підставі ухвали слідчого судді Подільського районного суду міста Кропивницького від 03 лютого 2026 року у справі № 405/612/26 (провадження № 1-кс/405/432/26) на автомобіль «Mercedes Vito», реєстраційний номер іноземної реєстрації республіки Литва НОМЕР_2 , що перебував у користуванні ОСОБА_7 .

Скасувати арешт накладений на підставі ухвали слідчого судді Подільського районного суду міста Кропивницького від 03 лютого 2026 року у справі № 405/612/26 (провадження № 1-кс/405/431/26) на тимчасово вилучене майно 01 лютого 2026 року під час огляду транспортного засобу «Mercedes Vito», реєстраційний номер іноземної реєстрації республіки Литва НОМЕР_2 , а саме: виріз тканини з водійського сидіння, перчатки зеленого кольору вставки коричневі та шеврон синього кольору, недопалки 4 шт. «Kent», змив з водійського руля (керма), змив з передньої лівої ручки дверей, змив з ручки перемикання передач, змив з підголівника водійського, ключ сигналізації.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- виріз тканини з водійського сидіння, що упаковано до паперового конверту, запломбовано NPU-9875091, NPU-9875092; недопалки 4 шт. «Kent», що упаковано до паперового конверту, запломбовано NPU-9875095, NPU-9875096; змив з водійського руля (керма), що упаковано до паперового конверту, запломбовано NPU-9875097, NPU-9875098; змив з передньої лівої ручки дверей, що упаковано до паперового конверту, запломбовано NPU-9875099, NPU-9875100; змив з ручки перемикання передач, що упаковано до паперового конверту, запломбовано NPU-9875101, NPU-9875102; змив з підголівника водійського, що упаковано до паперового конверту, запломбовано NPU-9875103, NPU-9875104, уламки дзеркала заднього виду, дзеркало заднього виду, частини покажчика повороту, що поміщено до спеціального пакету НПУ YН0076570, уламки фар, які поміщено до спеціального пакету НПУ YН0076569, передані на зберігання до кімнати речових доказів Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області, знищити;

- DVD-диск із відеозаписами під назвою «Ch2_20260201001634» та «Ch3_20260201001633» з камер спостереження, які встановлені на приміщенні супермаркету «АТБ-маркет» за адресою: вул. Січових Стрільців, 12, м. Олександрія, Кіровоградська область, зберігати при матеріалах кримінального провадження;

- перчатки зеленого кольору, вставки коричневі, та шеврон синього кольору, що упаковано до паперового конверту, запломбовано NPU-9875093, NPU-9875094, повернути ОСОБА_7 ;

Відповідно до ст. ст. 96-1, 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію - після набрання вироком законної сили конфіскувати в дохід держави знаряддя вчинення кримінального правопорушення автомобіль «Mercedes Vito», реєстраційний номер іноземної реєстрації НОМЕР_2 , що перебував 01 лютого 2026 року у користуванні ОСОБА_7 , (тимчасово зберігається на території автостоянки за адресою: вулиця Нагорна, 106, місто Олександрія, Кіровоградської області, постанова про визнання та приєднання речових доказів від 01 лютого 2026 року), ключ сигналізації, що упаковано до поліетиленового пакету NPU 5750777.

Скасувати запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звільнити ОСОБА_7 з-під варти негайно із зали суду.

На вирок суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1