Ухвала суду № 138391139, 21.07.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 21.07.2026

Справа № 316/919/13-ц

Провадження № 4-с/334/12/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Александрової А.С., представника Управління забезпечення виконання рішень у Запорізькій області Ткачук Т.О.

розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії Управління забезпечення виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), щодо не зняття арешту з нерухомого майна, стягувач: ПАТ КБ «Приватбанк»

В С Т А Н О В И В :

Скаржник ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Майорова В.О. звернувся до Дніпровського районного суду зі скаргою в порядку Розділу VII ЦПК України, в якій просить зобов`язати органу ДВС зняти арешт з усього нерухомого майна, накладений у межах виконавчого провадження.

Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями, скарга надійшла у провадження судді Новікової Н.В.

23 червня 2026 року, розпорядженням Керівника апарату Дніпровського районного суду м.Запоріжжя, у зв`язку з припиненням повноважень судді Новікової Н.В., дана скарга надійшла у провадження судді Козловій Н.Ю.

У судове засідання заявник та його представник не з`явилися. Про день та час розгляду скарги були повідомлені належним чином. Письмово з заявами або клопотаннями про розгляд справи за їх відсутністю не зверталися. У телефонному режимі повідомили про небажання приймати участь особисто або за допомогою ВКЗ.

Представник стягувача у судове засідання не з`явився, надав суду письмові пояснення про розгляд скарги за відсутністю стягувавча та ухвалити рішення на розсуд суду.

Представник Управління забезпечення виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у судовому засіданні пояснювала, що заявник помилково припустився того факту, що повна оплата заборгованості перед стягувачем (ПАТ КБ «Приватбанк»), є підставою для зняття арешту з майна боржника. Проте, згідно даних Системи виконавчий збір та витрати не стягнуто, виконавчі провадження, за якими боржником виступає ОСОБА_1 продовжують перебувати на виконанні у Відділі. Оскільки арешт на майно ОСОБА_1 був накладений з метою повного забезпечення реального виконання рішень, боржнику слід сплатити виконавчий збір та витрати, пов`язані з виконанням рішення, після чого арешт буде скасовано.

Крім того, представник наголошував, що скаржником пропущений строк для звернення до суду з відповідною скаргою, оскільки якщо навіть припустити той факт, що скаржник не знав про накладений арешт, його представник звертався з письмовою заявою до Управління забезпечення виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 08.05.2025 року та отримав відповідь 13.05.2025 року. Отже, з моменту отримання відповіді та можливістю звернутися до суду у нього було 10 днів. До суду заявник звернувся маже через рік. Клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку скаржником подано не було.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги скарги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду скарги і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що скарга ОСОБА_1 на дії Управління забезпечення виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), щодо не зняття арешту з нерухомого майна, стягувач: ПАТ КБ «Приватбанк» має бути залишена без розгляду виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 449 ЦПК України).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2022 року по справі № 761/38464/20 (провадження № 61-7465св22) зазначено, що «перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод».

Свою позицію щодо дотримання строків на подачу скарги на дії Управління забезпечення виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо не скасування арешту, скаржник обґрунтовує тим, що наявність незнятого арешту є «тривалим правопорушенням», а тому, на його думку, строк на оскарження не є пропущеним і триває безперервно.

Суд вважає такі доводи скаржника помилковими, виходячи з наступного.

Велика Палата Верховного Суду та Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду неодноразово висловлювали чітку правову позицію щодо застосування строків у подібних правовідносинах.

Зокрема, у Постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 640/13230/17 та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 207/3103/17 зазначено: «Порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен був дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Сама по собі концепція "триваючого правопорушення" не може слугувати підставою для ігнорування встановлених законом процесуальних строків звернення до суду, якщо особа достеменно знала про існування обмеження її прав (накладення арешту) і мала об`єктивну можливість звернутися до суду в установлений законом строк».

Аналогічний висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 686/22617/14-ц, де суд наголосив, що початок перебігу 10-денного строку пов`язується виключно з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення права, і неотримання ухвали чи триваючий характер арешту не скасовує обов`язку дотримання процесуального строку після фактичного виявлення такого арешту.

Оскільки Скаржник достеменно знав про наявність арешту з 08.05.2025 року та отримав відповідь 13.05.2025 року, перебіг 10-денного строку розпочався саме з цієї дати та закінчився у травні 2025 року. Проте, до суду він звернувся лише у 2026 році, що свідчить про пропуск строку більш ніж на півроку.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що чітке дотримання процесуальних строків є елементом принципу юридичної визначеності та права на справедливий суд.

У рішенні у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, № 44106/03) ЄСПЛ зазначив: «Провадження у суді повинно відповідати принципу юридичної визначеності (res judicata), тобто принципу остаточності рішення. Поновлення пропущеного строку без поважних причин нівелює цей принцип... Суди не повинні поновлювати строки автоматично, виключно з поваги до права на доступ до суду».

У рішенні у справі «Устименко проти України» (Ustimenko v. Ukraine, № 31353/08) Суд констатував: «Безпідставне поновлення процесуальних строків є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду».

Також у справі «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine, № 14552/02) ЄСПЛ наголосив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків, встановлених державою.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що згідно з ч. 1 ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Процесуальні дії, вчинені після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи не знайде підстав для поновлення строку (ч. 2 ст. 126 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 449 ЦПК України, пропущений строк для подання скарги може бути поновлений судом за наявності поважних причин за клопотанням заявника.

Отже, враховуючи, що скаржник клопотання про поновлення строку не заявив, помилково посилаючись на триваючий характер правопорушення, а суд за власною ініціативою без наявності такого клопотання та поважних причин поновлювати строк не має права, подана скарга підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись ст. 126, 260, 261, 353, 449 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії Управління забезпечення виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), щодо не зняття арешту з нерухомого майна, стягувач: ПАТ КБ «Приватбанк» залишити без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду та відсутністю клопотання про його поновлення.

Роз`яснити Скаржнику, що залишення скарги без розгляду не позбавляє його права повторного звернення до суду в загальному порядку після усунення обставин, що стали підставою для залишення скарги без розгляду (зокрема, шляхом подання клопотання із зазначенням поважних причин пропуску строку).

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у 15-денний строк з дня проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Козлова Н. Ю.