Рішення № 138390885, 08.06.2026, Носівський районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 741/527/26

Провадження № 2/741/806/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 08 червня 2026 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі головуючого судді Киреєва О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі позивач) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

1 квітня 2026 року позивач звернувся до суду з цим позовом, мотивуючи його тим, що 27 липня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір (оферти) № 27.07.2025-100002299 (далі договір). Відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у розмірі 15000 грн. строком на 184 дні зі сплатою відсотків за користування кредитом та інших платежів, передбачених договором. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальному розмірі 53100 грн.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 27.07.2025-100002299 від 27 липня 2025 року в сумі 53100 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою від 14 квітня 2026 року у справі було відкрито провадження, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Сторони отримали копію ухвали про відкриття провадження у справі, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

28 квітня 2026 року представник відповідача адвокат Скользнєва В.В. подала до суду відзив на позовну заяву, суть якого зводиться до того, що відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. У матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, начебто, здійснювалося перерахування коштів за договором і первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували переказ коштів ОСОБА_1 за кредитним договором № 27.07.2025-100002299 від 27 липня 2025 року. Лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-2703 від 27 березня 2026 року не є належним та допустимим доказом, оскільки не підтверджує факт перерахування кредитних коштів саме відповідачу. Позивачем на обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи не надано ані виписки по рахунку, ані інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором зобов`язання з погашення заборгованості. Відсотки за ст. 625 ЦК України нараховані у період дії в Україні воєнного стану, а тому відповідач на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільняється від обов`язку сплати на користь позивача, як кредитодавця, таких відсотків. Послуга з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». З цих підстав представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 8000 грн.

30 квітня 2026 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, суть якого зводиться до того, що спірний кредитний договір був укладений між сторонами у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Документи, що складають кредитний договір, підписувались відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить йому або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку. Відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору) та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором. У кредитному договорі зазначено, що відповідач підтверджує факт ознайомлення зі змістом кредитного договору та погодився на відповідні умови кредитування. Відповідачем не було надано відомостей щодо оскарження умов кредитного договору у судовому порядку. На підтвердження факту видачі кредитних коштів позивач надав належні та допустимі докази. Ключовий доказ надання кредитних коштів не може бути визнаний неналежним доказом виключно з підстав відсутності у нього повного номера платіжної картки та персональних даних власника рахунку, оскільки відсутність зазначеної інформації є прямим наслідком законодавчих та регуляторних обмежень щодо обігу платіжних даних. Сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. Позивач виконав свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надав відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента-ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом системи BankID Національного банку. При подачі позовної заяви додано Відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID. Відтак, від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не підтвердив це відповідними засобами доказування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набув чинності 24 грудня 2023 року, а тому враховуючи дату укладення кредитного договору, денна процентна ставка, передбачена договором, є застосованою та законною. Одночасне заперечення відповідачем факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів, з одного боку, і заперечення умов цього ж договору щодо процентів, комісій та неустойки з іншого, свідчить про наявність суперечливої процесуальної поведінки. Позивач не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру. Комісія пов`язана із наданням послуги в даному випадку полягає у перерахуванні кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. З огляду на те, що ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не була позбавлена права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Ураховуючи незначну складність даної категорії справи, позивач вважає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 грн. є необґрунтованими та значно завищеними, непропорційним до предмета та ціни позову, враховуючи малозначність справи. Послуга «Ознайомлення з матеріалами справи» не є видом адвокатської діяльності в розумінні статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», в зв`язку з чим відшкодування витрат, пов`язаних з даною послугою є безпідставними та задоволенню не підлягають. У разі, якщо суд прийде до висновку про задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу з вищезазначених підстав, представник позивача просив суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3000 грн.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Статтями 626, 628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Інше щодо спору між сторонами законом не встановлено.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частинами 1 та 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлено, що електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

27 липня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем у формі електронного документа з використанням цифрового підпису (одноразовий ідентифікатор Е553) було укладено кредитний договір (оферти) № 25.07.2025-100002299 шляхом акцептування позичальником пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у сумі 15000 грн. строком на 184 дні із дати його надання зі сплатою відсотків та інших платежів, визначених договором. Процентна ставка (фіксована незмінна) становить 1% за 1 день користування кредитом. Комісія, пов`язана з наданням кредиту 20% від суми кредиту та дорівнює 3000 грн.

За таких обставин суд вважає встановленим факт укладення між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем кредитного договору № 25.07.2025-100002299 із дотриманням вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме переказало кошти на платіжну картку № НОМЕР_1 , вказану відповідачем у кредитному договорі, що підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» № 1-2703 від 27 березня 2026 року.

Відповідач не виконала належним чином зобов`язання за кредитним договором, в результаті чого виникла заборгованість, яка відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, становить 53100 грн., з якої 15000 грн. тіло кредиту, 27600 грн. відсотки, 3000 грн. комісія та 7500 грн. відсотки, нараховані по ст. 625 ЦК України.

Інші відомості щодо розміру заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем та її представником не надано суду доказів на спростування вказаного розрахунку заборгованості, не доведено належного повернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених договором, презумпція правомірності якого не спростована.

З огляду на викладене, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, зважаючи на те, що відповідач допустила порушення умов договору щодо своєчасної та повної сплати кредиту та плати за користування ним, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісією.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків, нарахованих по ст. 625 ЦК України, суд дійшов наступного висновку.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Ураховуючи те, що відсотки за ст. 625 ЦК України нараховані у період дії в Україні воєнного стану, вони підлягає списанню кредитодавцем, а тому позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача 7500 грн. таких відсотків задоволенню не підлягає.

За таких обставин суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 45600 грн.

Доводи представника позивача про те, що кредитний договір з відповідачем був укладений після набрання чинності змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому вимога про стягнення відсотків, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦПК України, є правомірною, з огляду також на те, що положення Закону України «Про споживче кредитування» є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування, суд визнає необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанова ВП ВС від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), постанова ВП ВС від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78) та постанова ВП ВС від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

За змістом частини 2 статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/2159/15-ц, законодавець встановив пріоритет ЦК України у договірних відносинах. Лише у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Доводи представника відповідача про те, що позивачем не надано доказів укладення кредитного договору, що відповідач не отримувала кредитні кошти і вони не надходили на реквізити її банківської платіжної картки, що позивачем не доведено наявність у нього права вимоги за кредитним договором, суд визнає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Доводи представника відповідача про те, що умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд визнає необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 вказано, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

При укладенні договору сторони погодили нарахування разової комісії, пов`язаної з наданням кредиту, право на нарахування якої прямо передбачено законом, а тому її стягнення з відповідача є правомірним.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Позовні вимоги задоволено на 85,88 %, а тому з відповідача на користь позивача підлягають присудженню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2286,47 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч. 3 ст. 141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При ухваленні судового рішення суд не вирішує питання щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України представником позивача у позовній заяві зазначено, що докази щодо понесення витрат на оплату правничої допомоги будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору про надання правничої допомоги від 12 листопада 2025 року, укладеного між відповідачем та адвокатом Скользнєвою Валерією Владиславівною, акту здачі-прийняття наданих послуг від 17 квітня 2026 року до цього договору, а також квитанції до прибуткового касового ордера № б/н від 17 квітня 2026 року, у зв`язку із розглядом цієї справи відповідач понесла витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

Частинами 5 та 6 ст. 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року в справі № 275/150/22.

Представник позивача просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, зазначив, що дана справа є малозначною та справою незначної складності. Послуга «Ознайомлення з матеріалами справи» не є видом адвокатської діяльності в розумінні статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Заявлений розмір витрат відповідача на правову допомогу не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості в зв`язку з чим підлягає зменшенню.

Суд погоджується з доводами представника позивача та ураховуючи ступінь складності справи, обсяг виконаних представником відповідача робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат приходить до висновку про необхідність зменшення розміру витрат, понесених відповідачем, на правничу допомогу адвоката Скользнєвої В.В., які підлягають розподілу між сторонами, до 5000 грн.

Ураховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню (на 85,88%), суд приходить до висновку, що наявні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 14,12% від обґрунтованих та документально підтверджених витрат в сумі 5000 грн., що складає 706 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 16, 525, 526, 610, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, заборгованість за кредитним договором № 27.07.2025-100002299 від 27 липня 2025 року в сумі 45600 (сорок п`ять тисяч шістсот) грн. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2286 (дві тисячі двісті вісімдесят шість) грн. 47 коп.

У задоволенні частини позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» відсотків, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , витрати на професійну правничу допомогу в сумі 706 (сімсот шість) грн.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Киреєв