Ухвала суду № 138390662, 21.07.2026, Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 766/9837/23

номер провадження 1-кп/650/99/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області в складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченої ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченої ОСОБА_7 ,

розглянувши на відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 , за ч. 1 ст. 111-2 КК України, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023230000000673 від 01.05.2023 року,

встановив:

26.11.2025 року до Великоолександрівського районного суду Херсонської області від Херсонської апеляційного суду надійшли матеріали кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 , за ч. 1 ст. 111-2КК України, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023230000000673 від 01.05.2023 року.

Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу тримання під вартою терміном на 60 діб, оскільки не відпали ризики передбачені ст. 177 КПК України.

Обвинувачена ОСОБА_6 заперечувала проти клопотання прокурора та просила про зміну запобіжного заходу на домашній арешт за місцем проживання її доньки.

Захисник ОСОБА_7 з клопотанням прокурора не погодився, заперечив проти задоволення клопотання посилаючись, що ризики прокурором не підтвердженні. Не конкретизовано обвинувачення. Підтримав клопотання обвинуваченої про зміну запобіжного заходу на домашній арешт.

При вирішенні питання щодо доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою суд виходить з наступного.

За положенням ч.3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченої більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується в тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного (обвинуваченого); міцність його соціальних зв`язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; постійного місця роботи, навчання; репутація, його майновий стан; наявність судимостей; повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється (обвинувачується) особа.

Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, повинно містити в тому числі виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Відповідно до ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Згідно ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Стороною обвинувачення доведено наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України.

Оскільки строк тримання під вартою ОСОБА_6 спливає 03.08.2026, судовий розгляд кримінального провадження продовжується, ризики, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченої зберігаються і на даний час, суд не вбачає підстав для зміни йому раніше обраного запобіжного заходу на більш м`який.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суд не вправі на даному етапі судового розгляду оцінювати докази, які прокурором не долучалися до матеріалів кримінального провадження так і не вправі оцінювати покази свідків, які не допитані в судовому засіданні без оцінки доказів в сукупності. На даному етапі суд тільки встановлює наявність чи відсутність ризиків передбачених ст.177 КПК України для вирішення обґрунтованості продовження чи не продовження обвинуваченому запобіжного заходу і не вправі досліджувати докази по справі.

При вирішенні зазначеного клопотання суд взяв до уваги в сукупності обставини, передбачені ст.178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_6 , у разі доведення обсягу обвинувачення за вчинене кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України під час судового розгляду; репутацію обвинуваченої; наявність міцних соціальних зв`язків, як то перебування на утриманні неповнолітньої дитини, наявність офіційного місця роботи.

Наявність у обвинуваченої міцних соціальних зв`язків, не може бути визнано достатнім чинником, який нівелює встановлені у кримінальному провадженні ризики.

Судом також враховано вік та стан здоров`я обвинуваченої, які не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості її утримання під вартою до суду не надходило, що дало можливість зробити висновок про те, що стан її здоров`я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув`язнення.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_6 , до якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обвинувачується, у вчиненні злочину проти основ національної безпеки України, вчинене в умовах воєнного стану та збройної агресії Російської Федерації, за вчинення якого передбачено покарання, у виді позбавлення волі .

Тому, судом враховано той факт, що за правилами ч.6 ст.176 КПК України щодо обвинуваченої можливе застосування запобіжного заходу виключно у виді тримання під вартою.

У рішенні від 19.06.2024 року № 7-р(II)/2024 Конституційний Суд України зауважив, що застосування за частиною шостою статті 176 Кодексу під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.

Зазначеним рішенням Конституційного Суду визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), частину шосту статті 176 Кримінального процесуального кодексу України.

Вказана норма кримінального процесуального закону наразі є чинною на території України та не визнана в передбаченому законом порядку не конституційною, внаслідок чого підлягає застосуванню судами під час вирішення питання про застосування до зазначеної категорії осіб запобіжних заходів.

При цьому колегія суддів зазначає, що сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст.177 КПК України.

Оцінюючи наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, у якому вона обвинувачується, суд врахував реальну наявність ризиків, а також суспільну небезпечність інкримінованого їй кримінального правопорушення.

У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.

Отже, Європейський суд з прав людини підкреслює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Також, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

З огляду на викладене судом не встановлено, об`єктивних підстав , для зміни обвинуваченій обраного запобіжного заходу на більш м`який.

Щодо посилання сторони захисту про відсутність доказів на обґрунтування клопотання прокурора, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно засад кримінального провадження та процесуальної самостійності сторін, сторона обвинувачення самостійно визначає обсяг і зміст матеріалів, якими обґрунтовує подане клопотання про продовження строку тримання під вартою. Подання доказів, які, на думку прокурора, є необхідними для підтвердження доводів клопотання, належить до його дискреційних повноважень Кожне клопотання про продовження строку тримання під вартою є самостійним предметом судового розгляду, а тому підлягає оцінці виходячи з актуального обсягу доводів та матеріалів, поданих на момент його розгляду. Суд не вправі за власною ініціативою збирати докази на підтвердження позиції сторони обвинувачення, оскільки це призвело б до фактичного розширення предмета судового розгляду та виходу за межі процесуальної позиції сторін. Предметом оцінки є виключно ті доводи та матеріали, які були визначені прокурором при поданні клопотання, а тому судове рішення ухвалюється на підставі поданого клопотання у його фактичному змісті та в межах заявленого обсягу.

Крім того, на цій стадії процесу, суд повинен оцінювати лише підстави вважати обґрунтованим зникнення або зменшення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які існували під час обрання запобіжного заходу. Саме під час обрання запобіжного стосовно обвинуваченої прокурором, певними доказами, обґрунтовано наявність певних ризиків. Зазначені докази відомі і обвинуваченій, оскільки клопотання про обрання запобіжного заходу розглядалося за її участі. На подальшому існуванні саме цих ризиків і зазначає в своєму клопотанні прокурор.

З огляду на наведене, з урахуванням цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, враховуючи, що мета, підстави, що стали обставиною для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу тримання під вартою є й надалі актуальними, суд приходить до висновку про необхідність продовжити строк застосування запобіжного заходу в межах строку, визначеного законом.

Об`єктивних даних, які б свідчили що вказаний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченої, судом на даному етапі не встановлено.

Керуючись ст..ст. 75, 76, 80, 81, 82, 371, 372 КПК України, суд

постановив:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.

Обвинуваченій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строк тримання під вартою на шістдесят днів - до 18.09.2026 року, включно.

В задоволення клопотання обвинуваченої відмовити.

Ухвала може бути оскаржена, в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду протягом п`яти діб з дня її винесення (для обвинуваченої, яка утримується під вартою з моменту вручення цієї ухвали).

Повний текст ухвали виготовлено 22.07.2026 року.

Головуюча суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3