Рішення № 138389054, 21.07.2026, Франківський районний суд м. Львова

465/4261/26

2/465/4094/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

21.07.2026 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Баран О.І.,

за участі секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» (код ЄДРПОУ:43115064, електронна адреса: briteinvest@gmail.com, місцезнаходження: 49001, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, буд. 9),

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),

предмет позову: стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

5 травня 2026 року уповноважений представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 2028069145_CARD від 19.12.2019 в розмірі 10 684,39 грн, що складається із:

6 916,66 грн тіла кредиту;

3 767,73 грн процентів.

Позов мотивовано укладенням між первинним кредитором (АТ «ОТП Банк») відповідачем указаного кредитного договору, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 16384,00 грн з кінцевим терміном повернення 19.06.2021, із сплатою процентів щомісячно у розмірі 5% (та 0,01% упродовж пільгового періоду). Свої зобов`язання первинний кредитор виконав повністю, надавши відповідачу кредит. Однак відповідач не повернув своєчасно грошові кошти. Станом на день звернення до суду відповідач має заборгованість за кредитним договором, яка становить 10 684,39 грн.

Одночасно із поданям до суду в електронній формі заяви по суті справи, у відповідності до ч.7 ст. 43 ЦПК України, до позовної заяви надано докази надсилання таких матеріалів відповідачу (а.с. 7-8).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 11.05.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи, судове засідання у справі призначено на 09.06.2026 (а.с. 57-58).

Відповідач у встановлений строк правом на подання відзиву не скористався, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не надав, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судові засідання у справі призначалися неодноразово.

У чергове судове засідання, призначене на 21.07.2026, сторони повторно не з`явились.

Представник позивача в окремій заяві від 23.06.2026, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, просив про розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечив (а.с. 71).

Відповідач про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, скерованими за її зареєстрованим місцем проживання. Однак, такі повернулися на адресу суду без вручення (штрихкодові ідентифікатори ПАТ «Укрпошта» R067171458347, R067197309641), із відміткою «однржувач відсутній за вказаною адресою» (а.с.62-63, 69-70).

Між тим, неможливість вручення судової повістки у зв`язку відсутністю адресата за вказаною адресою, відповідно до постанови Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18, вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відтак, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Крім цього, відповідно до п. 31, 32 рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2021 у справі «Сидоренко Світлана Василівна проти України», заява №73193/12 («Svitlana Vasylivna Sydorenko against Ukraine», https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-208971%22]}), хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, з`ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що 19.01.2019 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2028069145. Відповідно до кредитного договору, Банк надає Позичальнику кредит у розмірі 16 384,00 грн на придбання Товару у продавця-1 (ТОВ «ДІЄСА» ЄДРПОУ: 36483471), із датою його повернення згідно із Графіком платежів та датою остаточного повернення - 19.06.2021, із сплатою за додаткову послугу «СМС-Довідку» 390,00 грн (п. 1.1. Договору).

Датою (моментом) надання Банком та отримання позичальником кредиту вважається дата підписання позичальником кредитного договору. Кредит нарається шляхом перерахування за дорученнями позичальника коштів на поточний рахунок Продавця-1 на придбання товару.

Відповідно до п. 1.2. протягом дії Кредитного договору для розрахунку процентів за користування Кредитом буде використовуватись: фіксована процентна ставка у розмірі 0,01% річних.

Відповідно до п. 2.1. Договору, клієнт також отримав тип картки MC GOLD. Валюта рахунку - гривня, номер карткового рахунку - НОМЕР_2 (а.с. 19).

Також пунктом 2.1. Договору, визначено умови обслуговування кредитної лінії (надалі - Кредит/Кредитна лінія). За користування Кредитом, Банк нараховує проценти, які розраховуються Банком на підставі процентної ставки, розмір якої визначається Тарифами Банку та Інформаційним листком, який є невід`ємною частиною та додатком до Договору (надалі - Інформаційний листок). На дату укладення Заяви-Анкети розмір процентної ставки становить: 5 % в місяць. На дату укладення Заяви-Анкети розмір процентної ставки упродовж Пільгового періоду становить 0,01 % річних. Заява-Анкета є невід`ємною частиною Договору про видачу та обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток (особистих) та Правил користування карткою (надалі - Правила), Інформаційного листка, Тарифів Банку, які розміщені на Офіційному сайті Банку (у розділі «Дебетні та кредитні картки») (а.с. 12).

Умови обслуговування кредитної лінії: Банк нараховує проценти, які розраховуються Банком на підставі процентної ставки, розмір якої визначається Тарифами Банку та Інформаційним листком, який є невід`ємною частиною та Додатком до Договору (надалі - Інформаційний листок). На дату укладення Заяви-анкети розмір процентної ставки становить 5% в місяць. На дату укладення Заяви-анкети розмір процентної ставки впродовж Пільгового періоду становить 0,01% річних. Всі інші умови кредитування (зобов`язання по кредитній лінії) визначено у інформаційному листку (п. 2.1. Договору).

Указаний Договір містить підпис відповідача ОСОБА_1 , що свідчить про його обізнаність з умовами кредитування та зобов`язаннями за Договором (а.с.19).

До Договору додано Графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту за Договором (Додаток №1), відповідно до якого, встановлено дати чергових платежів, кількість днів у розрахунковому періоду, суми платежів, тощо (а.с. 20).

Також до Договору додано Паспорт споживчого кредиту (Інформація, яка надається споживачу до укладення Договору про споживчий кредит), із Додатком №1 (Орієнтовний графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту) (а.с. 21).

Паспортом споживчого кредиту встановлено 0,01 % (річних) - процентна ставка, що діє протягом пільгового періоду до 55 днів, 5% (в місяць) - процентна ставка, що діє після закінчення пільгового періоду. Тривалість пільгового періоду може коливатися від 52 до 55 днів, залежно від кількості календарних днів у місяцях, протягом яких він діє. Діє тільки для операцій, здійснених у торгівельній мережі та мережі Інтернет (а.с. 20 зворот).

Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за Кредитним договором № 2028069145_CARD від 19.12.2019, укладеного між АТ «ОТП Банк» та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 24.03.2023 його заборгованість становить 10 684,39 грн (а.с. 22-34).

Також, з виписки з рахунку НОМЕР_3 приватного клієнта № 2028069145_CARD, сформованої 13.08.2025 АТ «ОТП Банк» за розрахунковий період 19.12.2019 - 24.03.2023 вбачається, що кредитодавець Акціонерне товариство «ОТП Банк» свої зобов`язання виконав та надав позичальнику обумовлену договором суму грошових коштів. При цьому, відповідач скористався наданими кредитними коштами, та частково сплачував заборгованість за Договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору, проте зобов`язання належним чином за вищезазначеним Договором не виконав, в результаті чого виникла прострочена заборгованість (а.с.35-38).

Згідно з договором факторингу №24/03/23 від 24.03.2023, укладеним між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Брайт Інвестмент», Клієнт (Первісний Кредитор) передає, а Фактор (Новий Кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить Клієнту, і стає кредитором за Кредитними договорами, укладеними між Клієнтом і Боржниками, в розмірі Портфеля Заборгованості. Фактор передає грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату відповідно до умов цього Договору. За цим Договором Фактор одержує право (замість Клієнта) вимагати від Боржників належного виконання всіх зобов`язань за Кредитними договорами (п. 1.1. - 1.3. Договору факторингу від 24.03.2023) (а.с.10-14).

Вказаний договір факторингу №24/03/23 від 24.03.2023 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В., зареєстрований в реєстрі за №265, за умовами якого, а також згідно з платіжним дорученням №46 від 24.03.2023, актами приймання- передачі реєстру Боржників № 1 до вказаного договору, ТОВ «Брайт Інвестмент» набуло права вимоги до відповідача на суму боргу 10 684,39 грн.

ТОВ «Брайт Інвестмент» листом від 05.12.2025, скерованим відповідачу засобами поштового зв`язку позивач вимагав у позичальника усунути порушення кредитних зобов`язань упродовж 20 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги, але не пізніше 18.112.2025 та погасити прострочену заборгованість у розмірі 10 684,39 грн, що складається із:

6 916,66 грн тіла кредиту;

3 767,73 грн процентів (а.с. 39-44).

Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов`язання за Договором не надано.

Оцінка суду

Щодо доведення факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

На підтвердження укладення договору факторингу і переходу до позивача права вимоги за кредитним договором укладеним первісним кредитором з відповідачем позивач надав суду копії відповідних доказів, описаних вище, які є достатніми для доведення факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем та первісним кредитором.

Відтак, позивачем доведено факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем із первісним кредитором. Позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за вказаним кредитним договором.

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на нового кредитора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги кредитора справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Щодо суми стягнення

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Суд дійшов висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного кредитного договору. Після підписання Договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки.

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.

З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі №607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право -обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд у постанові від 30.11.2022 у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц, від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 07.12.2022 у справі №298/825/15-ц.

Суд вважає доведеним факт надання Банком грошових коштів (кредиту) відповідачу.

Дослідивши наявну у матеріалах справи виписку судом встановлено, що її дані повністю відповідають наданому позивачем розрахунку та вимозі про усунення порушень кредитних зобов`язань.

За змістом зазначеної виписки відповідач отримав кредитні кошти, користувався ними та частково виконував зобов`язання щодо їх повернення.

Встановлено, що суми вказані в розрахунку заборгованості, вимозі та в банківській виписці збігаються. Відтак, розмір заявленої заборгованості підтверджено.

Згідно з правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 січня 2023 року у справі №209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Із вказаного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов`язком відповідача, як позичальника, а не позивача, чого зроблено при розгляді даної справи не було.

Будь-яких даних, що відповідач у добровільному порядку в повному обсязі або хоча б частково погасив нараховану заборгованість за кредитним договорам матеріали справи не містять.

Відтак, відповідач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним заборгованості та спростування доводів представника позивача про її наявність.

Оскільки станом на день розгляду справи борг за кредитним договором відповідачем не повернуто, відзиву на позов на надано, розмір заборгованості не спростовано, альтернативного розрахунку суду не надіслано, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено 2 622,40 грн. судового збору (а.с. 9, 54).

Позовні вимоги задоволені у повному обсязі, а тому судовий збір потрібно покласти на відповідача.

Стосовно стягнення витрат на правову допомогу.

Представник позивача просить суд стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пункт 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).

Згідно із частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до змісту додаткової постанови від 30.01.2025 у справі № 923/69/22 Верховний Суд наголосив на тому, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України (ч. 1 ст. 86 ГПК України), суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України (ст. 74 ГПК України) сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 76-80 ЦПК України.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду копії:

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником ТОВ «Брайт Інвестмент» надано суду Договір про надання правової допомоги № 02/01-26 від 02.01.2026, укладений між позивачем та Адвокатським бюро «Юлії Чміль», із Додатоком №1 від 02.01.2026 до нього (погодженою вартістю послуг), акт від 28.04.2026 про надання правової допомоги №2804-26 (а.с. 48-52).

Згідно з наданими доказами позивач поніс витрати на правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн за надання таких послуг:

ознайомлення з матеріалами справи за наданим пакетом документа Клієнтом, аналіз наданих документів, ознайомлення з судовою практикою та визначення перспективи справи (40 хвилин) - 1 000,00 грн.;

складання позовної заяви, у тому числі формування пакету документів для подання позовної заяви з додатками для суду 4 000,00 грн.

Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), принципу «pactasuntservanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому уст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 року у справі № 910/15191/19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, основні засади (принципи) цивільного судочинства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях: від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», заява № 72277/01 (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06 (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04 (пункт 268), від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11 (пункт 95), від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заява N 66561/01 (аункт 88), зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Докази, які підтверджують оплату позивачем наданих адвокатом послуг не є визначальними для розгляду заяви представника позивача, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Суд відзначає, що указані складові надання професійної правової допомоги, визначені адвокатом у п. 1 на суму13 000,00 грн охоплюються послугою із складання та подання позовної заяви (4 000,00 грн) і не підлягають виокремленню, про що також неодноразово зазначає і Верховний Суд, мають організаційний характер та зводяться до єдиної дії - формування правової позиції позивача та є складовими підготовки позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про доведеність розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн, які за відсутності заперечень відповідача, підлягають стягненню із нього.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У додатковій постанові Верховного Суду від 17.01.2022 у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21), також викладено висновок про те, що зустріч із клієнтом та погодження заперечень на касаційну скаргу мають організаційний характер, є складовими підготовки відзиву на касаційну скаргу та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, немає підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.

Виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат з складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, значенням справи для сторони, результатом розгляду справи, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» 10 684 (десять тисяч шістсот вісімдесят чотири) гривні 39 копійок заборгованості за № 2028069145_CARD від 19.12.2019.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу та 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної чинності, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 22.07.2026.

Суддя: Баран О.І.