Ухвала суду № 138388835, 22.07.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 22.07.2026

Справа № 334/7144/26

Провадження № 2-з/334/32/26

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

22 липня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Фетісова М.В., за участю секретаря судового засідання Засько О.А.,

розглянувши заяву позивача Запорізької міської ради про забезпечення позову,

встановив:

представник Запорізької міської ради Мироненко Н.В. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідачки на користь позивача дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2024 по 10.12.2025 у сумі 251 332,30 грн. та судовий збір за подання позову в сумі 3 015,98 грн.

Одночасно з позовною заявою представником позивача подана заява про забезпечення позову, в якій вона просить накласти арешт в межах ціни позову на нерухоме майно: квартиру, загальною площею 49,9 кв.м., житлова площа 18,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована на підставі договору про у фонді фінансування будівництва № 309-2 від 26.05.2016 (реєстраційний номер майна 2039499580000) та відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві власності належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Заяву обґрунтовує тим, що до відповідача заявлена позовна вимога, про стягнення 251 332,30 грн. Таким чином співмірним заходом забезпечення про стягнення коштів буде накладення арешту на належне відповідачу майно квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 3 725 911,75 грн. Наявність суду першої інстанції про стягнення з відповідача коштів без попереднього його забезпечення, дозволить відповідачу вчинити дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, що в подальшому унеможливить або суттєво ускладнить виконання судових рішень. Накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу є вкрай необхідним, оскільки його заборгованість перед місцевим бюджетом територіальної громади міста Запоріжжя є значною, відповідачем не визнається та в добровільному порядку, після направлення вимог про повернення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, не сплачується, податкові зобов`язання не декларуються. Тому забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, буде справедливим та співмірним заявленим вимогам, сприятиме відновленню порушених прав позивача та недопущення їх порушень в подальшому, а також відповідатиме принципам процесуальної доцільності. У свою чергу, накладення арешту на грошові кошти відповідача у розмірі позовних вимог суттєво може погіршити його майновий стан, у той час як накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, мінімально впливатиме на повсякденну роботу відповідача, не ускладнюючи його господарську діяльність.

Відповідно до частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Дослідивши заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру, що передбачене частиною одинадцятою статті 150 ЦПК.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 4 постанови від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі - Постанова № 9), згідно з пунктом 1 частини першої статті 152 ЦПК позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. З метою забезпечити виконання судового рішення в майбутньому можна накласти арешт також на випущені у будь-якій формі акції, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, оскільки такий арешт не зупиняє та не обмежує інші права учасників товариства, у тому числі право на участь в управлінні останнім, на одержання інформації про його діяльність і дивідендів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно з пунктом 43 рішення у справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

У пункті 6 Постанови № 9 зазначено, що забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Арештом майна є тимчасове позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном.

Так, з позовної заяви та доданих до неї письмових доказів вбачається, що між сторонами дійсно існує спір про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна.

З огляду на викладене, вбачається висновок, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову про накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачці, не співвідноситься з предметом позову, яким є стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, а отже не існує конкретного зв`язку між арештом майна і предметом позовної вимоги.

Висновок суду узгоджується з викладеною у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 911/527/19 та від 10.10.2019 у справі № 904/1478/19 правовою позицією, суть якої полягає в тому, що, накладаючи арешт на нерухоме майно, яке належить відповідачу, суд першої інстанції не врахував, що у такому випадку немає зв`язку між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги про стягнення грошових коштів, оскільки накладення арешту має стосуватися майна, що належить до предмета спору.

Судом встановлено, що належних і допустимих доказів, які б могли свідчити про те, що відповідачка має намір розпорядитися своєю квартирою до заяви про забезпечення позову не додано.

Також суд зазначає, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову є неадекватним заявленим позовним вимогам, оскільки предметом позову є стягнення з відповідачки доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, в сумі 251 332,30 грн., а вартість квартири, на яку представник позивача просить накласти арешт становить 3 725 911,75 грн.

При цьому арешт майна передбачає тимчасове позбавлення його власника права розпоряджання, володіння та користування майном, а отже може бути накладений лише на все майно відповідачки, а не в межах ціни позову.

З огляду на викладене, вбачається висновок, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову, не співвідноситься з предметом позову, є неадекватним, а тому вказаний захід забезпечення позову не буде спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Обґрунтування представником позивача заяви висновками, викладеним у постановах Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 915/373/20, від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 08.10.2020 у справі № 465/4985/18, від 15.06.2021 у справі № 757/48375/20, є безпідставними, оскільки обставини вищевказаних справ стосуються господарських правовідносин та є нерелевантними обставини цієї справи, які стосуються цивільних правовідносин.

Керуючись статтями 149, 150, 151, 153, 157, 260, 268 ЦПК України, суд

постановив:

відмовити у забезпеченні позову.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Запоріжжя. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали. Учасник справи, якому повна ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Суддя М.В. Фетісов