Рішення № 138388650, 22.07.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/570/26

Провадження № 2/302/393/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., з участю секретаря судового засідання Сити Л. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», в інтересах якого діє представник Мохир Ярослав Вікторович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі ТОВ «Споживчий центр», товариство), в інтересах якого діє представник Мохир Я. В., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 2 листопада 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі кредитний договір (оферти) № 02.11.2025-100001326, за умовами якого позичальнику ОСОБА_1 було надано на умовах строковості, платності і зворотності кредит у розмірі 12 000 грн, строком на 168 днів, тобто до 18.04.2026, шляхом перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4323-34ХХ-ХХХХ-9173, зі сплатою незмінної фіксованої процентної ставки «Стандарт» у розмірі 1% за один день користування кредитом протягом перших семи чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів і процентної ставки «Економ» у розмірі 0,5% за один день користування кредитом протягом наступних чергових періодів за ставкою «Стандарт», сплатою комісії за надання кредиту в розмірі 5% від суми кредиту, що становить 600 грн, комісії за обслуговування кредитної заборгованості 600 грн у кожному з трьох чергових періодів, наступним за першим черговим періодом.

Звертало увагу, що ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за цим кредитним договором виконало повністю, однак відповідач свої зобов`язання за даним договором належним чином не виконав, унаслідок чого в нього перед товариством станом на дату подання цього позову наявна заборгованість у загальному розмірі 36 360 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту 12 000 грн, процентів 15 960 грн, комісії за надання кредиту 600 грн, комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1 800 грн та відсотків, нарахованих у порядку ст. 625 ЦК України 6 000 гривень.

Посилаючись на наведені вище обставини товариство просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 02.11.2025-100001326 від 02.11.2025 у розмірі 36 360 грн, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662,40 грн та сплаті поштового відправлення відповідачу позовних документів у розмірі 149,18 гривень.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 04.05.2026 цю позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У відзиві на позов ТОВ «Споживчий центр» відповідач ОСОБА_1 посилався на безпідставність позовних вимог до нього. Зазначав, що верифікація начебто особи проходила з використанням його дійсного мобільного номера НОМЕР_1 . Водночас у самій позовній заяві та розрахунках позивач указує, що кредитний договір був підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на телефонний номер НОМЕР_2 , який йому не належить, що свідчить про повну відсутність його волі на укладення цього правочину і кредитний договір без його належного підпису є неукладеним.

Також посилався на те, що наданий позивачем лист від платіжної системи ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (iPay.ua) є внутрішнім інформаційним повідомленням і немає статусу первинного бухгалтерського документа. Без надання офіційної банківської виписки про успішне зарахування 12 000,00 грн на платіжну картку, яка належить саме йому, факт передачі грошей є недоведеним. Також у матеріалах справи відсутні докази належності рахунку саме йому та надходження на його рахунок грошових коштів на підставі кредитного договору. На підтвердження розміру заборгованості ТОВ «Споживчий центр» надало довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, що також не є первинним бухгалтерськими документом відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», створеним безпосередньо під час банківської операції по перерахуванню коштів. Довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором складена самим позивачем та не може бути належними та допустимими доказами на підтвердження факту надання йому кредиту, оскільки інформація у довідці повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони ТОВ «Споживчий центр».

Звертав увагу і на те, що 17.11.2023 всі його банківські рахунки перебувають під повним арештом у межах виконавчого провадження № 73372216, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Петренком Д.О. на підставі виконавчого листа Балаклійського районного суду Харківської області, а тому на момент нібито укладення кредитного договору у листопаді 2025 року мої рахунки вже більше двох років були заблоковані і зарахування будь-яких сторонніх переказів технічно блокується банками з поверненням коштів відправнику. Відтак він не отримував та не міг отримати чи використати кошти позивача, що ще раз підтверджує про штучність заявлених до нього вимог.

Надані позивачем роздруківки електронних систем, таблиць розрахунків та скриншотів сторінок не можуть вважатися належними і допустимими доказами.

Стверджував і про незаконне нарахування позивачем відсотків у порядку ст. 625 ЦК України у розмірі 6 000 грн та комісії в сумі 2 400 гривень.

З огляду на наведене вище просив у задоволені позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив представниця позивача ОСОБА_2 посилалася на безпідставність доводів відповідача ОСОБА_1 , оскільки останнім не доведено відповідними доказами своїх обґрунтувань і заперечень на позов, так як між сторонами був укладений в електронній формі кредитний договір, який підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, та відповідачу було надано кредитні кошти, однак своїх зобов`язань за цим договором відповідач не виконав. За таких обставин просила позовні вимоги задовольнити.

У запереченнях на відповідь на відзив ОСОБА_1 стверджував про надуманість доводів позивача, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не спростовано його доводи щодо різних номерів телефонів, так як верифікація особи нібито проводилася за номером телефону НОМЕР_1 , а одноразовий ідентифікатор (SMS-код), яким начебто підписано договір, був направлений на інший номер телефону НОМЕР_2 . Позивач у своїй відповіді жодним чином не спростував ці обставини та не надав: доказів належності номера 0958776888 саме йому; договору з оператором мобільного зв`язку; журналів SMS-авторизації; звітів SMS-шлюзу про доставку повідомлення; IP-логів; Device ID; технічних логів проходження електронної ідентифікації; підтвердження отримання саме ним одноразового ідентифікатора. Також позивачем не доведено факт надання йому кредитних коштів, дані BankID НБУ є застарілими, тобто за 27.08.2025, хоча спірний договір укладено 02.11.2025 та позивачем незаконно нараховано йому в порядку ст. 625 ЦК України проценти, які є фактично прихованою пенею, а також незаконно нараховано комісії. З огляду на наведене просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Представниця позивача у судове засідання не з`явилася повторно, хоча була повідомлена належним чином про дату, час і місце розгляду справи, однак безпосередньо в позовній заяві та відповіді на відзив просила суд розглянути цю справу без її участі.

Відповідач ОСОБА_1 також повторно у судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся належним чином про дату, час і місце розгляду справи, проте у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив просив суд розглянути дану справу за його відсутності.

З огляду на наведене вище суд уважає за можливим розглянути цю справу за відсутності сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини у справі та об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для справи, суд зазначає таке.

Судом установлено, що 2 листопада 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі кредитний договір (оферти) № 02.11.2025-100001326, за умовами якого позичальнику ОСОБА_1 було надано на умовах строковості, платності і зворотності кредит у розмірі 12 000 грн, строком на 168 днів, тобто до 18.04.2026, шляхом перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4323-34ХХ-ХХХХ-9173, зі сплатою незмінної фіксованої процентної ставки «Стандарт» у розмірі 1% за один день користування кредитом протягом перших семи чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів і процентної ставки «Економ» у розмірі 0,5% за один день користування кредитом протягом наступних чергових періодів за ставкою «Стандарт», сплатою комісії за надання кредиту в розмірі 5% від суми кредиту, що становить 600 грн, комісії за обслуговування кредитної заборгованості 600 грн у кожному з трьох чергових періодів, наступним за першим черговим періодом (а.с.46-60).

Цей кредитний договір підписані його сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», про що зазначено у розділі 2 кредитного договору. Договір містить повну інформацію щодо особи позичальника, його персональні дані, номери мобільних телефонів (а.с.59), на один з яких і було відправлено одноразовий ідентифікатор у виді E195 в якості аналога власноручного підпису позичальника, номер платіжного засобу банківської картки ОСОБА_1 .

Позивач виконав узяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору та перерахував йому грошові кошти в розмірі 12 000 грн на картковий рахунок відповідача, про що свідчить відповідний лист-підтвердження ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 24.04.2026 № 1-2404 про переказ відповідачу 12 000 грн за кредитним договором № 02.11.2025-100001326 (а.с.30).

Із наданої суду відповіді АТ «А-БАНК» від 02.07.2026 видно, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , на яку 02.11.2025 було зараховано грошовий переказ коштів у розмірі 12 000 гривень (а.с.182-190).

Відповідач ОСОБА_1 своїх договірних зобов`язань не виконав, у зв`язку з чим у нього перед позивачем станом на дату закінчення строку кредитування 18.04.2026 утворилася заборгованість у загальному розмірі 36 360 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту 12 000 грн, процентів 15 960 грн, комісії за надання кредиту і за обслуговування кредитної заборгованості 2 400 грн та відсотків, нарахованих у порядку ст. 625 ЦК України 6 000 грн, про що свідчить відповідний розрахунок заборгованості (а.с.31-35).

Розглядаючи цей спір, суд керується тим, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються загальними положення ЦК України про зобов`язання, параграфом 2 Глави 71 ЦК України «Кредит», законами України «Про споживче кредитування», «Про електронну комерцію».

Так, за правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У пункті 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір уважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору (ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюється законом.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, установлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, установлених договором.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. (ст. 536 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як кореспондують частини перші ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

З приводу доводів відповідача, що кредитний договір був підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на телефонний номер НОМЕР_2 , який йому не належить, що начебто свідчить про повну відсутність його волі на укладення цього правочину і даний кредитний договір без його належного підпису є неукладеним, суд уважає їх надуманими, оскільки відповідачем в інформаційному повідомленні як додаток до кредитного договору зазначено свої контактні дані у виді двох номерів телефонів як 0950134668, так і 0958776888 (а.с.59), на останній який і було направлено одноразовий ідентифікатор у виді Е195.

Щодо посилання відповідача на те, що наданий позивачем лист від платіжної системи ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (iPay.ua) є внутрішнім інформаційним повідомленням і немає статусу первинного бухгалтерського документа відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», створеним безпосередньо під час банківської операції по перерахуванню коштів, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Згідно з пунктом 3 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання відповідача на ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним.

Аналогічні висновки викладені і в постанові Верховного Суду від 12.06.2023 у справі № 263/3470/20, які враховуються судом до спірних правовідносин на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Із приводу твердження ОСОБА_1 про не укладення ним кредитного договору і не отримання кредитних коштів, суд уважає їх безпідставним за наведених вище обставин, а також через те, що з наданої суду відповіді АТ «А-БАНК» від 02.07.2026 видно, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , на яку 02.11.2025 було зараховано грошовий переказ коштів у розмірі 12 000 гривень (а.с.182-190). При цьому відповідачем не доведено, що цього дня, тобто 02.11.2025, кошти на його банківський рахунок саме в сумі 12 000 грн були переказані не позивачем, а третьою особою.

Отже, зважаючи на те, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань щодо повернення тіла кредиту, нарахованих процентів у межах строку кредитування і нарахування яких не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки 1%, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідача на безпідставність нарахування комісії, суд зазначає наступне.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання, обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону № 1734-VIII, Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, де додатком 2 передбачено, що до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, зокрема комісію за надання й обслуговування кредиту. Ці правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону № 1734-VIII та підтверджують правомірність дій кредитодавця щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за надання кредиту.

Варто зауважити і те, що споживач (позичальник) не звільнений від обов`язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з`ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки. Ураховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із позивачем, якщо дійсно вважав установлення комісії за видачу, обслуговування кредиту несправедливою умовою, яка безпосередньо передбачена в кредитному договорі, натомість він погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, позичальник засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, в яких установлення комісії за видачу й обслуговування кредиту не суперечить п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону № 1734-VIII та постанові Правління Національного банку України від 08.06.2017 № 49 про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

З огляду на наведене суд доходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог у частині щодо стягнення з відповідача комісії.

Із приводу стягнення з відповідача процентів у розмірі 6 000 грн, нарахованих у порядку ст. 625 ЦК України у межах строку кредитування, суд зазначає таке.

Приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України регламентовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у пунктах 55, 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18) констатовано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому неправомірним є нарахування процентів на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України до повного погашення заборгованості за кредитом.

Суд також зазначає, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України й охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту, кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, комісіями, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України чи інші платежі; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати інфляційних утрат, процентів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Як видно із наданого позивачем розрахунку, ним нараховувалися у межах строку дії кредитного договору одночасно і проценти за користування кредитом, і проценти в порядку ст. 625 ЦК України, що не узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Окрім цього, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Суд ураховує, що норми ЦК України мають пріоритет над нормами інших законів, які мають юридичну силу, якщо вони стосуються однакових правовідносин і мають різний зміст. Так, Велика Палата ВС у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 вказала, що закріплення в ЦК України необхідності ухвалення інших законів відповідно до цього кодексу є достатньої підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має силу закону України. Тобто в даному випадку над нормами Закону України «Про споживче кредитування».

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Відтак позивачем не враховано наведеного вище, у тому числі перехідних положень ЦК України, та протиправно здійснено нарахування у межах строку кредитування відповідачу в порядку ст. 625 ЦК України заборгованості в розмірі 6 000 грн, а відтак у задоволені цієї вимоги слід відмовити.

Отже, з огляду на наведене вище суд доходить висновку, що позивач частково довів поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами свою вимогу, які частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справиа відтак позов підлягає до часткового задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1, пункту 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

За таких обставин з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача ТОВ «Споживчий центр»понесені останнім у справі судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, що із задоволених позовних вимог у 83,50% із суми сплаченого судового збору в розмірі 2 662,40 грн (а.с.1), становить 2 223,10 грн, а також 124,57 грн витрат, пов`язаних із учиненням процесуальних дій, необхідних для підготовки для розгляду справи пропорційно до розміру задоволених вимог (а.с.38).

Керуючись статтями 76-81, 89, 133, 140, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», в інтересах якого діє представник Мохир Ярослав Вікторович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 02.11.2025-100001326 від 02.11.2025 у розмірі 30 360 (тридцять тисяч триста шістдесят) гривень.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» сплачений судовий збір у розмірі 2 223 (дві тисячі двісті двадцять три) гривень 10 копійок та понесені витрати, пов`язані з учиненням процесуальних дій, необхідних для підготовки для розгляду справи у розмірі 124 (сто двадцять чотири) гривні 57 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначено ст. 273 ЦПК України.

Повне судове рішення складено та підписано 22.07.2026.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 37356833;

Відповідач ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя В. Ю. Готра