Рішення № 138388194, 21.07.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/6665/26

Провадження № 2/638/6980/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова

у складі: головуючого судді: Хайкіна В.М.,

за участю секретаря: Кирилішиної М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

ВСТАНОВИВ:

31.03.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Шевченківського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, згідно прохальної частини якої просить суд: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором №Р20.22088.005247737 від 11.05.2019 року у розмірі 31 059,49 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 662,40 грн. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 13 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.05.2019 року між Акціонерним товариством «Ідея банк» та ОСОБА_1 укладено договір №Р20.22088.005247737. Згідно з умовами кредитного договору, відповідачу було надано кредит у розмірі 13 158,00 грн. під 15,00% річних із зобов`язанням повернення кредитних коштів та сплати всіх передбачених договором платежів, у тому числі але не виключно процентів за користування кредитом, у строки та в порядку, визначені графіком платежів. Кредитор належним чином та в повному обсязі виконав свої зобов`язання за кредитним договором. Станом на дату подання позову, відповідач не здійснив повернення отриманих кредитних коштів у строки, визначені договором, а також не сплатив відсотки за користування кредитом. 11.12.2025 року було укладено договір №11-12/25, відповідно до якого Акціонерне товариство «Ідея банк» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №Р20.22088.005247737. Таким чином позивач наділено правом вимоги до відповідача за договором №Р20.22088.005247737. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом становить 31 059,49 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 12 119,05 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 5 962,85 грн., заборгованість за комісіями 12 977,59 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 09.04.2026 року відкрито провадження у вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання.

В прохальній частині позову представник позивача просить розгляд справи провести за відсутності представника позивача та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялась своєчасно та належним чином, про що свідчать поштові документи та матеріали справи, причину неявки суду не повідомила, відзиву на позовну заяву, який би відповідав вимогам статті 178 ЦПК України, чи будь-яких письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів, заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову, до суду не надала. Також виклик відповідача здійснювався через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, причини неявки визнані судом неповажними, і тому неявка відповідача не може бути перешкодою для заочного розгляду судом справи, що відповідає положенням частини 1 статті 280 ЦПК України.

Відповідно до статті 280 ЦПК України, якщо відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням вказаної статті.

Суд, дослідивши доводи позивача, викладені у позові, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що 11.05.2019 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея банк» укладено договір кредиту та страхування №Р20.22088.005247737, який підписано споживачем особисто.

Умовами договору визначено, що шляхом нанесення власноручного підпису під цим договором позичальник акцептує оферту №БКГ1 від 14.03.2019 ПрАТ «страхова компанія «Уніка життя». Згідно з умовами договору, відповідачу було надано кредит у розмірі 13 158,00 грн. під 15,00% річних, на строк 60 місяців, із зобов`язанням повернення кредитних коштів та сплати всіх передбачених договором платежів, у тому числі але не виключно процентів за користування кредитом, у строки та в порядку, визначені графіком платежів.

Під час користування кредитом, банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлюється плата відповідно до п. 5 Додатку №1, як «інші послуги банку». Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку сплачується згідно діючих тарифів банку. Тарифи є невід`ємною частиною договору та розміщені на сайті банку (п. 1.5 Договору).

Дата повернення кредиту 11.05.2024 року. Повернення заборгованості за договором здійснюється через рахунок №29098000739384, відкритий у банку відповідно до графіку, викладеного в додатку №1 до даного договору (п. 1.6 Договору).

Банк надає кредит позичальнику шляхом переказу коштів за наступними реквізитами (реквізити вказані) (п. 1.7.1 Договору).

Пунктом 3.12 Договору визначено, що позичальник просить відкрити поточний рахунок в банку № НОМЕР_1 у валюті гривня на своє ім`я ОСОБА_1 .

Відповідачем також особисто підписано Паспорт споживчого кредиту Додаток №1 до Договору кредиту та страхування №Р20.22088.005247737 від 11.05.2019 року.

Відповідно до меморіального ордеру №3330718 від 11.05.2019 року та виписки по рахунку відповідачем отримано кредитні кошти у розмірі 13 158,00 грн.

Як вбачається з довідки-розрахунку, складеної АТ «Ідея Банк», заборгованість відповідача складає 31 059,49 грн, з яких: 12 119,05 грн. - заборгованість за основним боргом; 5 962,85 грн. - заборгованість за відсотками, 12 977,59 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями.

Як вбачається з договору факторингу №11-12/25 від 11.12.2025 року, укладеного між АТ «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс», витягу з Додатку до вказаного договору, АТ «Ідея Банк» відступило позивачу право вимоги до відповідача за кредитним договором №Р20.22088.005247737 від 11.05.2019 року в розмірі 31 059,49 грн., з яких: 12 119,05 грн. - заборгованість за основним боргом, 5 962,85 грн. - заборгованість за відсотками, 12 977,59 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями.

За приписами частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються учасниками цивільної справи.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із положеннями статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з позицією Європейського Суду з прав людини в аспекті оцінки аргументів сторін, сформовану по справі «Серявін та інші проти України» № 4909/04, принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» № 303A, п. 29).

Частиною другою статті 95 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із змістом статей 626 та 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із приписами частин першої та третьої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із приписами статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частин першої - третьої статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно із абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Окрім того, суд зазначає, що у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 22.04.2024 року у справі № 559/1622/19 зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15).

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно із частиною першою статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 361/2105/16-ц).

Стосовно заборгованості відповідача за основним боргом, відсотками у зазначеному позивачем розмірі суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

У даній справі встановлено, що кредитний договір №Р20.22088.005247737 від 11.05.2019 року підписано сторонами, що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Враховуючи встановлені обставини справи та зазначені вище норми законодавства, суд дійшов до висновку, що сторони узгодили розмір кредитів (позики), грошову одиницю, в якій надані кредити (позики), строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача на укладення правочинів на таких умовах, шляхом особистого підписання.

На підтвердження вимог наявності заборгованості відповідача, позивачем подано розрахунок, відповідно до якого розмір заборгованості відповідача за кредитним договором №Р20.22088.005247737 від 11.05.2019 року в розмірі 31 059,49 грн., з яких: 12 119,05 грн. - заборгованість за основним боргом, 5 962,85 грн. - заборгованість за відсотками, 12 977,59 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями.

З аналізу долучених до матеріалів справи доказів підтверджений факт відступлення права грошової вимоги Акціонерного товариства «Ідея банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №Р20.22088.005247737 від 11.05.2019 року.

Відповідно до положень статті 526, 530, 610, частини 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Не виконуючи належним чином зобов`язання за вказаним договором, відповідач порушив умови кредитного договору та норми законодавства.

Відповідач не надав даних, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку, не надав беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав його звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій позичальник не звертався.

Виходячи з того, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження тих обставин, що він належним чином виконував умови вказаного вище кредитного договору, а також з огляду на встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про наявність порушення відповідачем прав позивача за вказаним вище кредитним договором, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12 119,05 грн. та заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 5 962,85 грн.

Щодо стягнення заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями у розмірі 12 977,59 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з абз. 3 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини 1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Правилами частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Як зазначалося судом вище, умовами укладеного між сторонами договору встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на вказане, положення кредитного договору №Р20.22088.005247737 від 11.05.2019 року про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості суперечать положенням частини 1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.

Таким чином, оскільки зміст укладеного між сторонами кредитного договору не розкриває суті комісії і, при цьому, комісія банком нараховується відповідачу за дії, які банк здійснює на власну користь, а відтак, позовні вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс» про стягнення заборгованості за комісією на загальну суму 12 977,59 грн. є суперечливими та необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із вимогами частин першої та шостої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинне здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 569/15311/21 зазначено, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Отже, ураховуючи наведене вище, оцінивши надані позивачем докази та встановлені відповідно ним обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість у загальному розмірі 18 081,90 грн., що складається з тіла кредиту та заборгованості за відсотками,а в іншій частині позову слід відмовити за необґрунтованістю та недоведеністю їх вимог.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., позовні вимоги задоволені частково, а відтак з урахуванням викладеного з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати за подачу позову в сумі 1 544,19 грн.

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи також належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 141 ЦПК України - інші судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано до суду: копію договору про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024, копію прайс-листа АО «Лігал Ассістанс», заявку на надання юридичної допомоги №1360 від 02.02.2026 року, витяг з акту №29 про надання юридичної допомоги від 27.02.2026 зі змісту якого вбачається що сума наданих послуг складає 13 000,00 грн. (надання усної консультації з вивченням документів 2 години 4 000,00 грн.; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 3 години 9 000,00 грн.).

Європейський суд з прав людини висловив правову позицію, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, № 33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, № 37246/04).

Враховуючи висновки Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, якими визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд, при розподілі витрат на професійну правничу допомогу, враховує, що ця справа є типовою справою незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у даних справах є майже типовими та фактично шаблонними, існує відпрацьована адвокатська практика у даній категорії справ, а обсяг досліджених доказів є невеликим.

Тому, суд вважає, що співмірним та справедливим є стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн., з урахуванням часткового задоволення позову, рівня складності справи та фактичного обсягу виконаних робіт.

Керуючись статтями 2, 4, 13, 19, 76-81, 141, 263-265, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг патрнерс», код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, 6, оф. 521, заборгованість за договором №Р20.22088.005247737 від 11.05.2019 року у розмірі 18 081 (вісімнадцять тисяч вісімдесят одна) грн. 90 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг патрнерс», код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, 6, оф. 521, сплачений судовий збір у розмірі 1 544 (одна тисяча п`ятсот сорок чотири) грн. 19 коп. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя: