Рішення № 138384595, 20.07.2026, Ренійський районний суд Одеської області

РЕНІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

Провадження № 2/510/715/26

Справа № 510/2530/25

20 липня 2026 року м. Рені Одеської області

Ренійський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Гончарової-Парфьонової О.О.,

за участю секретаря Міхайліченко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Рені Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

встановив:

Представник позивача звернулась до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором, яким просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 2891886 від 07 вересня 2020 року в розмірі 31 263 грн. 75 коп., а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та 13 000 грн. понесених витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07 вересня 2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», правонаступником якого є ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 2891886. Однак, з причини неналежного виконання умов договору, у відповідача сформувалась заборгованість в розмірі 31 263 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту 10 000 грн. та заборгованості за процентами 21 263 грн. 75 коп.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, представник позивача звернулась із позовом до суду.

Представник позивача у судове засідання не з`явилась, направила до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, наполягала на задоволенні позовних вимог, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце його проведення сповіщався належним чином, про причини неявки не повідомив. Відзив у встановлений судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 4 ст. 44 ЦПК України, суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги неодноразове неприбуття у судові засідання належним чином повідомленого відповідача, задля недопущення порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності відповідача, за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що причини неявки відповідача є неповажними та є підстави для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов наступного.

Дійсно як встановлено судом, 07 вересня 2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , в порядку передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію», укладено договір про надання споживчого кредиту № 2891886.

За умовами зазначеного договору, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (п. 1.2 Договору), сума кредиту становить 10 000 грн. (п.п. 1.2, 1.3 Договору), строк кредиту 30 днів (п. 1.4 Договору), знижена процента ставка 0,57 % в день від суми кредиту (п. 1.5.1 Договору), стандартна процентна ставка 1,90 % в день від суми кредиту (п. 1.5.2 Договору) та ін.

Згідно положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, що визначено ч. 1 ст. 638 ЦК України.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (утому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Таким чином, 07 вересня 2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір.

ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» на виконання умов договору та відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, надало грошові кошти (кредит) відповідачу у розмірі та на умовах, встановлених договором, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» належним чином виконало свої зобов`язання перед відповідачем ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем порушено умови договору, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

26 березня 2021 року між ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» укладено договір факторингу № 26032021, відповідно до якого ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло право грошової вимоги на заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 2891886 від 07 вересня 2020 року.

23 травня 2024 року між ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» та позивачем укладено договір факторингу № 23/05/24, відповідно до якого ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТЕНРС» набуло право грошової вимоги на заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 2891886 від 07 вересня 2020 року.

20 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТЕНРС» укладено додаткову угоду № 1 до договору факторингу № 23/05/24 від 23 травня 2024 року, відповідно якої, внесені зміни в реєстри заборгованостей, які вказані у додатковій угоді (п.п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 Додаткової угоди).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Так, судом встановлено, що позивач у відповідності до ст. 512 ЦК України, набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками, включно і до ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 2891886 від 07 вересня 2020 року.

Частиною 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Позивачем доведено та матеріалами справи підтверджується, що відповідач має непогашену заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10 000 грн.

Заявлена заборгованість відповідачем не спростована, контр розрахунку не надано, як і не надано доказів її сплати як первісному кредитору так і факторам.

Разом із тим, відносно стягнення заборгованості за процентами, суд зазначає наступне.

Договором про надання споживчого кредиту № 2891886 від 07 вересня 2020 року визначений строк кредитування: 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є додатком №1 до цього договору. Згідно графіку платежів для споживача ОСОБА_1 визначено дату повернення кредиту та сплати нарахованих процентів 07 жовтня 2020 року. Водночас, строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в розділі 4 цього договору (п. 1.4 Договору).

Докази пролонгації строку кредитування у відповідності до умов договору представником позивача не надані, а отже, суд зазначає, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними, незважаючи навіть на те, що сторони в кредитних договорах визначили, що проценти нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України, поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості за процентами лише у межах погодженого сторонами договору строку кредитування 30 днів (до 07 жовтня 2020 року), тобто в розмірі 5 700 грн. (190 х 30).

За таких обставин, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у загальному розмірі 15 700 грн.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких входять витрати на професійну правничу допомогу (ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача під час пред`явлення позову до суду, сплачено судовий збір у належному розмірі 2422,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0587690002 від 10 грудня 2025 року.

Отже, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору підлягає 1 216 грн. 28 коп. (50,21% від розміру задоволених позовних вимог).

Щодо вирішення питання про витрати, пов`язані із професійною правничою допомогою.

За положеннями ст. ст. 133, 137 ЦПК України, учасник справи має право на відшкодування лише професійної правової допомоги, наданої адвокатом.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг правничої допомоги. Так, на підтвердження понесених позивачем витрат у справі надано договір про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02 липня 2024 року, який містить опис робіт, а загальна вартість наданих послуг за договором складає 13 000 грн., що підтверджується витягом з акту № 23 про надання юридичної допомоги від 28 листопада 2025 року.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу ч. 3 ст. 141 ЦПК України, можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правову допомогу в зазначеному розмірі у сумі 13 000 грн., адже цей розмір, окрім іншого має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд вважає за необхідне врахувати, що матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання яких адвокат витратив би значний час, та те, що даний спір є типовим і особливої складності не представляє, а сама по собі ціна позову не свідчить про необхідність стягнення витрат у визначеному розмірі.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає що витрати позивача на професійну правову допомогу, враховуючи критерії розумної необхідності таких витрат, становлять 4 000 грн. і підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 2 008 грн. 40 коп. (50,21% від розміру задоволених позовних вимог), на підставі п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 58, 81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, -

вирішив:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, ЄДРПОУ 42640371) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 2891886 від 07 вересня 2020 року в розмірі 15 700 (п`ятнадцять тисяч сімсот) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, ЄДРПОУ 42640371) 1 216 (одна тисяча двісті шістнадцять) грн. 28 коп. витрат зі сплати судового збору та 2 008 (дві тисячі вісім) грн. 40 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.О. Гончарова-Парфьонова