Вирок № 138384324, 21.07.2026, Турківський районний суд Львівської області

Справа № 458/464/26

1-кп/458/78/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2026 м. Турка

Турківський районний суд Львівської області в складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

за участі сторін кримінального провадження

сторона обвинувачення:

прокурор Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 ,

прокурор Турківського відділу Самбірської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_4 ,

сторона захисту:

обвинувачений ОСОБА_5 ,

захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Турка Львівської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.02.2025 року № 62025140120000422 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Комарники Турківського району Львівської області, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, з професійно-технічною освітою, не одружений, солдат, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 03.03.2022 року призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, відповідно до вимог ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався нормативно-правовими актами та триває до теперішнього часу. Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства. Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Діючи в порушення вимог згаданих нормативних документів, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків в умовах воєнного стану, без поважних причин самовільно залишив територію тимчасового розташування батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) та проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконуючи до 11.01.2025 року, тобто до моменту з`явлення до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ), де виявив бажання у продовженні проходження військової служби, чим припинив вчинення триваючого кримінального правопорушення.

Окрім того, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків в умовах воєнного стану, без поважних причин, 04.06.2025 року не з`явився вчасно на службу після відпустки до розташування підрозділу військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ) та проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконуючи до 09.12.2025 року, тобто до моменту з`явлення до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ), де виявив бажання у продовженні проходження військової служби, чим припинив вчинення триваючого кримінального правопорушення.

Також, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків в умовах воєнного стану, без поважних причин, 27.12.2025 року не з`явився вчасно на службу після лікування до розташування підрозділу військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_5 ) та проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконуючи до 05.04.2026 року, тобто до моменту його затримання в приміщенні СВ ВнП №2 Самбірського РВП ГУНП у Львівській області (Львівська область Самбірський район м. Турка, вул. В. Стуса, 14), чим було припинено вчинення триваючого кримінального правопорушення.

Суд вважає, що дії ОСОБА_5 необхідно кваліфікувати за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Дії ОСОБА_5 виразились у нез`явленні його, як військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільне залишення місця служби його, як військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ.

Позиція сторони обвинувачення.

Прокурор зазначив, що під час судового розгляду даного кримінального провадження обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_5 кримінального правопорушення знайшли своє підтвердження в повному обсязі, його покази є аналогічні до фабули обвинувачення, дії ОСОБА_5 кваліфіковано за ч.5 ст.407 КК України, кваліфікація є вірною і обґрунтованою, а винність обвинуваченого повністю підтверджена отриманими та дослідженими доказами. Визнавальні покази є аналогічні до фабули обвинувачення, зважаючи на те, що свою вину за інкримінованим обвинуваченням визнав повністю, зазначив, що відносно обвинуваченого доцільно обрати покарання в межах санкції статті кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення у покарання згідно санкції статті за ч. 5 ст.407 КК України 5 років позбавлення волі. Прокурор звернув увагу, що вирок Золочівського районного суду Львівської області від 11.06.2026 року, яким ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у відповідності до ч. 3 ст. 72 КК України, виконувати самостійно.

Позиція обвинуваченого.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, пояснення дав аналогічні до фабули обвинувачення, щиро розкаявся у скоєному, про свій вчинок шкодує, в подальшому не вчинятиме нових правопорушень, просить його суворо не карати, підтвердив, що він є військовослужбовцем, пояснив, що після першого випадку задишення служби, в подальшому проходив службу у військовій частині, де були створені неналежні умови служби, тому вирішив не прибувати в інші військові частини для проходження служби, проте станом на сьогоднішній день виявив бажання в подальшому продовжити військову службу.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 просив обрати мінімальну міру покарання зважаючи на визнавальні покази його підзахисного, який прийшов до переконання продовжити військову службу.

Зважаючи на послідовність показань ОСОБА_5 , суд вважає ці показання достовірними.

Зазначені пояснення обвинуваченого суд оцінює в сукупності з іншими доказами, які підтверджують, що саме внаслідок протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_5 було скоєно правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Незважаючи на повне визнання вини обвинуваченим, на підтвердження встановлених судом обставин вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень свідчать докази, дослідженні під час судового розгляду у порядку ст.94 КПК України.

Суд, дослідивши обставини справи та перевіривши їх наявними долученими доказами, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, під час розгляду обвинувального акта підтверджено факт вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення та кваліфікує його дії за ч.5 ст.407 КК України нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Дії ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч.3 ст.246 КК України і його провина доводиться повністю наступними дослідженими судом в ході судового розгляду доказами, а саме:

-витяг з ЄРДР ;

-протокол затримання особи від 05.04.2026 року;

-повідомленн про зміну раніше повідомленої підохри від 27.04.2026 року;

-постанова про об`єднання матервлів досудового розслідування від 02.04.2026 року;

-ухвала про обрання запобіжного заходу від 06.04.2026 року.

Зазначені докази є належними, оскільки у своїй сукупності прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст.91 КПК України, та є допустимими, оскільки отримані у порядку, встановленому КПК України.

Визнання обвинуваченим ОСОБА_5 своєї вини, свідчить про те, що він усвідомив суспільно-небезпечний характер своїх дій, визнання ним своєї вини також свідчить про його бажання нести відповідальність за вчинене.

Отже, суд вважає послідовними та узгодженими між собою докази сторони обвинувачення про причетність ОСОБА_5 до нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Таким чином, вивчивши обвинувальний акт, долучені до нього додатки та матеріали кримінального провадження суд, зважаючи на визнання ОСОБА_5 своєї вини, приходить до висновку, що вина ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, іншими письмовими матеріалами справи, що узгоджується з фактами, які мали місце і досліджені судом.

Відповідно до ст.94 КПК України, аналізуючи вищезазначені докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх матеріалів кримінального провадження, керуючись законом, приходить до переконання, що зазначені докази є належними, допустимими, достовірними, перебувають між собою у взаємозв`язку, доповнюють один одного, не суперечать між собою, тобто події кримінального правопорушення мали місце, провина обвинуваченого повністю доведена, противоправні дії ОСОБА_5 слід кваліфікувати за ч.5 ст.407 КК України, оскільки він при вищезазначених і досліджених судом обставинах своїми умисними діями, здійснив нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Правова оцінка та мотиви суду.

Суд, ухвалюючи по справі рішення, керується нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав для його ухвалення.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Суд зобов`язаний мотивувати прийняте рішення, а саме обґрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію та переконливо довести, чому одні докази покладені в його основу, а інші - відкинуті або не враховані. За наявності суперечливих доказів суд повинен проаналізувати їх, навести мотиви свого рішення. Тобто вирок суду повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.370 КПК України, щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості.

Європейський суд з прав людини вимоги щодо вмотивованості судового рішення саме пов`язує з належним здійсненням правосуддя, так як у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються ( справи «Кузнецов та інші проти Росії», «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

За приписами статей 1, 22 та 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особа, яка має статус військовозобов`язаного та визнана придатною, підлягає призову під час мобілізації, якщо відсутні передбачені законом підстави для відстрочки.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Своєю чергою, громадяни мають обов`язок з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) або у строки, визначені командирами військових частин. Це також стосується військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, які повинні з`явитися на виклики керівників відповідних органів.

Згідно Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних визначених Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921, саме на військовозобов`язаного покладено обов`язок самостійно повідомити відповідний орган, в якому така особа стоїть на військовому обліку про наявність у неї підстав для відстрочки від призову на військову службу і надати документи, які це право підтверджують.

Проходження військової служби в особливий період регулюється законом та передбачає продовження строків контракту, призов під час мобілізації та особливі умови звільнення.

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ст.ст.55,124 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний суворо додержуватись закріпленого у ст.62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При ухваленні вироку відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики ЄСПЛ» суд вважає за необхідне застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950), яка згідно з ч.1 ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд враховує, що практика ЄСПЛ вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» п. 43).

Також суд при постановленні вироку приймає до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» п.86).

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Згідно з положеннями ч.ч.1,3 ст.3 КК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК України.

Згідно з вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування встановлено обставини вчинення кримінального правопорушення, яке підтверджують обставини, встановлені судом.

Обвинувачений ОСОБА_5 обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України не оспорює, вважає, що вони встановлені в повному обсязі, в суді свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнає повністю, його позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу.

Суд, дослідивши обставини справи та перевіривши їх наявними у справі доказами, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дійшов висновку, що під час розгляду обвинувального акта підтверджено факт вчинення ОСОБА_5 правопорушення та кваліфікує його дії за ч.5 ст.407 КК України - нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Предметом правопорушення є поняття військового злочину засноване на загальному визначенні злочину, сформульованому в ст. 11 КК України.

Крім того, воно має ще ряд специфічних ознак. Цими ознаками є: 1) спеціальний об`єкт злочину - встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби; 2) спеціальний суб`єкт злочину - військовослужбовець, а також військовозобов`язаний під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів

Родовим об`єктом військових злочинів є встановлений законодавством України порядок несення або проходження військової служби.

Цей порядок визначений низкою законів Укр аїни, Військовою присягою, військовими статутами, положеннями про проходження військової служби різними категоріями військовослужбовців, наказами відповідних начальників та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, слід вважати, що порядок проходження військової служби охоплює ті суспільні відносини, які виникають у зв`язку з регулюванням процесу життєдіяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, пов`язаного з виконанням покладених на ці військові формування завдань.

Порядок несення військової служби охоплює більш вузьке коло суспільних відносин. Мова йде про ті суспільні відносини, які виникають у зв`язку з регулюванням діяльності, пов`язаної з реалізацією військовослужбовцями спеціальних прав, обов`язків щодо виконання завдань бойового чергування, внутрішньої, прикордонної, вартової (вахтової) та патрульної служб на певний період часу.

Поняття військового правопорядку включає в себе: порядок підлеглості та військової честі; порядок проходження військової служби; порядок експлуатації озброєння і військової техніки та користування військовим майном; порядок несення спеціальних служб; порядок здійснення своїх повноважень військовими службовими особами; порядок виконання військового обов`язку в бою та інших особливих умовах; порядок дотримання звичаїв та правил ведення війни.

Таким чином родовим об`єктом військових злочинів є встановлений порядок несення військової служби, який являє собою сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі проходження служби різними категоріями військовослужбовців, їх службової і бойової діяльності і регламентованих нормами права, підзаконними нормативними актами.

Військовий злочин безпосередньо посягає не на весь порядок несення або проходження військової служби, а на окремі сторони (елементи) цього порядку.

Безпосереднім об`єктом конкретного військового злочину є ті відносини військової служби, проти яких спрямоване злочинне діяння.

Суб`єктами військових злочинів можуть бути солдати, матроси, сержанти, старшини, прапорщики, мічмани, особи офіцерського складу, курсанти та слухачі військово-навчальних закладів та військовозобов`язані під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів згідно Закону України «Про військовий обов язок і військову службу».

Військова служба у Збройних Силах Укр аїни регулюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» і полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян Укр аїни, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Встановлено такі види військової служби: 1) строкова військова служба; 2) військова служба за контрактом солдатів і матросів, сержантів і старшин; 3) військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; 4) військова служба (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) з програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу; 5) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; 6) військова служба осіб офіцерського складу за призовом; 7) кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до Збройних Сил України та інших військових формувань до запровадження військової служби за контрактом.

Об`єктом правопорушення є установлений порядок проходження військової служби, який зобов`язує військовослужбовців строкової служби постійно перебувати в розташуванні військової частини чи місця служби, не залишати їх без дозволу відповідного начальника (ст. 2 Закону України «Про військовий обов язок і військову службу» від 25 березня 1992р.; статті 59, 216-222, 260-264 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999р.; статті 23, 25 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р.; Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України; Положення про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України; Положення про проходження військової служби (навчання) за контрактом у Збройних Силах України курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів; Положення про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України; Положення про проходження строкової військової служби солдатами і матросами, сержантами і старшинами Служби безпеки України; Положення про проходження військової служби (навчання) за контрактом курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів Служби безпеки України: затв. Указом Президента України від 7 листопада 2001 р.).

Судом встановлено, що ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків в умовах воєнного стану, без поважних причин самовільно залишив територію тимчасового розташування батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) та проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконуючи до 11.01.2025 року, тобто до моменту з`явлення до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ), де виявив бажання у продовженні проходження військової служби, чим припинив вчинення триваючого кримінального правопорушення.

Окрім того, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків в умовах воєнного стану, без поважних причин, 04.06.2025 року не з`явився вчасно на службу після відпустки до розташування підрозділу військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ) та проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконуючи до 09.12.2025 року, тобто до моменту з`явлення до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ), де виявив бажання у продовженні проходження військової служби, чим припинив вчинення триваючого кримінального правопорушення.

Також, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків в умовах воєнного стану, без поважних причин, 27.12.2025 року не з`явився вчасно на службу після лікування до розташування підрозділу військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_5 ) та проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконуючи до 05.04.2026 року, тобто до моменту його затримання в приміщенні СВ ВнП №2 Самбірського РВП ГУНП у Львівській області (Львівська область Самбірський район м. Турка, вул. В. Стуса, 14), чим було припинено вчинення триваючого кримінального правопорушення.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається в самовільному залишенні військової частини або місця служби; та нез`явлення вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або лікувального закладу.

Самовільне залишення частини полягає у тому, що військовослужбовець в будь-який час залишає територію військової частини або місце служби, не одержавши дозволу відповідного начальника.

Під військовою частиною слід розуміти територію у межах казарменого, табірного, похідного чи бойового розташування частини.

Місцем служби військовослужбовця, як правило, є військова частина, в якій він проходить службу, і тому поняття військової частини і місця служби звичайно збігаються. Якщо вони не збігаються, то під місцем служби слід розуміти всяке інше місце, де військовослужбовець повинен протягом деякого часу виконувати військові обов`язки або перебувати відповідно до наказу або дозволу командира (начальника). Ними вважаються місця виконання службових завдань або господарських робіт поза розташуванням частини, проведення навчальних занять або культурно- масових заходів, пересування у складі ком анди - ешелон, поїзд, колона тощо. Маршрут руху та місце перебування у відрядженні мають бути вказані у посвідченні на відрядження.

Для складу злочину, передбаченого ст. 407 КК України необхідно, щоб залишення військової частини або місця служби мало самовільний характер, тобто було вчинене без дозволу начальника.

Залишення частини не є самовільним, якщо воно мало місце з дозволу начальника, який не мав права надавати такий дозвіл.

Нез явлення вчасно на службу полягає в тому, що, залишивши військову частину або місце служби на законній підставі та маючи об`єктивні можливості для повернення в установлений час, військовослужбовець своєчасно в частину не з`являється і перебуває поза її розташуванням понад установлений строк. У цьому випадку ухилення від несення обов`язків військової служби здійснюється шляхом бездіяльності.

Поважними причинами нез`явлення в строк на службу слід вважати такі об`єктивні фактори, що перешкоджають військовослужбовцю своєчасно з`явитися в частину (стихійне лихо, затримання органами влади, перерва в русі транспорту тощо).

Початком злочину вважається момент фактичного самовільного залишення військової частини або місця служби, а кінцем - день повернення в частину або затримання поза межами частини.

Початком нез явлення на службу вважається закінчення установленого строку з`явлення, а кінцем - час повернення в частину або затримання.

В діях ОСОБА_5 відобразилася об`єктивна сторона - нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

В діях ОСОБА_5 існує причинний зв`язок між його діянням і наслідками.

Правопорушення, вчинене ОСОБА_5 є закінченим, оскільки настали наслідки нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Оскільки згідно ч.1 ст. 13 КК України закінченим кримінальним правопорушенням визнається діяння, яке містить усі ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею КК України.

Суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України є основним елементом, і вона характеризується прямим умислом - особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, незаконно здійснює активні дії по відношенню до лісового фонту в частині незаконної зрізки майна, на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає завдати таку шкоду.

Суб`єктивна сторона правопорушення проявляється у внутрішній стороні суспільно-небезпечного діяння, яка характеризує психічне ставлення особи до вчинюваного ним суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Вона виражається у вині в формі умислу, а також у мотиві і цілі, які в сукупності відображають зв`язок волі і свідомості особи з суспільно небезпечним діянням, яке вона вчиняє, і його наслідками.

Відповідно до ч.2 ст.24 КК України прямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Таким чином, прямий умисел характеризується трьома ознаками: 1) усвідомленням суспільної небезпеки діяння; 2) передбаченням суспільно небезпечних наслідків цього діяння; 3) бажанням настання передбачуваних наслідків. Дві перших ознаки складають інтелектуальний момент умислу, остання вольовий. Вольовий момент прямого умислу згідно з ч.2 ст.24 КК України характеризується бажанням особи настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння. Під бажанням наслідків необхідно розуміти прагнення їх настання.

Вольовий момент прямого умислу згідно з ч.2 ст.24 КК характеризується бажанням особи настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння. Під бажанням наслідків необхідно розуміти прагнення їх настання.

Вольова поведінка людини, у тому числі і злочинна, виходить із визначених мотивів і направляється на досягнення певної мети. Мотивом може бути особисті неприязні стосунки; помста, ревнощі; хуліганські мотиви; корисливі мотиви тощо.

Зміст інтелектуального моменту прямого умислу при крадіжці полягає в усвідомленні особою фактичної сторони вчинюваного, а також передбачені нею настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії. Усвідомлюючи фактичну сторону вчинюваного, суб`єкт усвідомлює й соціальне значення свого діяння, його характер і суспільну небезпеку.

Судом встановлено, що в діях ОСОБА_5 розкрита суб`єктивна сторона в формі прямого умислу, оскільки ОСОБА_5 усвідомлював суспільно небезпечний, протиправний характер свого діяння, передбачав і бажав настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій у формі нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Окрім цього, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 є суб`єктом правопорушення оскільки він є осудною особою, такою оскільки може бути тільки військовослужбовець.

Крім цього, ОСОБА_5 може нести кримінальну відповідальність за вчинене ним правопорушення, оскільки він є фізичною особою, тобто людиною, і може нести кримінальну відповідальність оскільки є громадянином України, що відповідає вимогам ст.18, ст. 22 КК України.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_7 , будучи суб`єктом правопорушення, діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків в умовах воєнного стану, без поважних причин самовільно залишив територію тимчасового розташування військової частини, оскільки нез`явився як військовослужбовець вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільно залишив місце служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Таким чином підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності може бути нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Таким чином, аналізуючи дії ОСОБА_5 та оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази, кожен з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що події кримінального правопорушення мали місце, вина ОСОБА_5 доведена поза розумним сумнівом, а його дії слід кваліфікувати за ч.5 ст.407 КК України.

За таких обставин, у діяннях ОСОБА_5 містяться всі елементи (ознаки) складу правопорушення - нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Суд, дослідивши обставини справи та перевіривши їх наявними у справі доказами, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дійшов висновку, що під час розгляду обвинувального акта підтверджено факт вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення та кваліфікує його дії за ч.5 ст.407 КК України як нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Згідно з ч.2 ст.50 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують його покарання.

Призначаючи покарання відносно обвинуваченого, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, оскільки вчинене ОСОБА_5 правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років, яке відповідно ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, оскільки згідно ч. 5 ст. 12 КК України кримінальні правопорушення поділяються на проступки і злочини, а злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі, а тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.

При цьому, слід мати на увазі, що ст.62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Судом, відповідно до ст.66 КК України, при вирішенні справи, приймається до уваги обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченої особи - щире каяття у скоєному, сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яке виражається в активній участі.

Судом встановлено, що наявні обставини, які пом`якшують покарання.

Судом, відповідно до ст.66 КК України, прийняті до уваги обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , який внутрішньо переконавшись, надавши критичну оцінку своїй протиправній поведінці через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, активно, за власною ініціативою сприяв розкриттю злочину, надавав докази і іншу інформацію про свою злочинну діяльність. Тому судом враховано як обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого це щире каяття у скоєному та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки згідно п.1 ч.1 66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання є щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину, і такі обставини характеризують знижений ступінь суспільної небезпеки особи злочинця та вчиненого ним діяння, слугують критерієм індивідуалізації покарання.

Формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Зважаючи на вказане, в діях ОСОБА_5 проявилося щире каяття.

Судом враховано вимоги постанови Верховного Суду від 30.10.2018 року у справі №559/1037/16-к, де надано роз`яснення, що активне сприяння розкриття злочину і щире каяття є окремими обставинами, що пом`якшують покарання, у зв`язку з чим суд розцінює щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину альтернативними, незалежними, окремо існуючими обставинами, що пом`якшують покарання.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 року ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_5 відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.

Судом в повному об`ємі вивчена особа обвинуваченого ОСОБА_5 , який має постійне місце реєстрації по АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України, характеристикою, довідкою про склад сім`ї.

За місцем проходження служби характеризується з посередньої сторони.

ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальноті станній раз притягався згідно вироку Золочівського районного суду Львівської області від 11.06.2026 року, яким ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що сишовнть 8500, 00 грн, у відповідності до ч. 3 ст. 72 КК України, виконувати самостійно.

Враховано відсутність сім`ї обвинуваченого, оскільки він, не має на утриманні дітей чи осіб похтдого віку.

Судом встановлено, що відсутні у ОСОБА_5 підстави для звільнення звійськовї служби згідно Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу», або будь-які рішення про визнання протиправними та скасування наказів про результати проведення службового розслідування та про притягнення до дисциплінарної відповідальності, про скасування наказів в частині накладення дисциплінарних стягнень та поновлення на посаді, стягнення суми заробітної плати (грошового забезпечення) з дня звільнення по день поновлення на службі, про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини про звільнення його з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини і зняття з усіх видів забезпечення, у звільненні з військової служби з огляду на наявність підстав для постійного догляду за відповідними особами, у зв`язку з визнанням протиправною бездіяльності щодо незвільнення його, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, та з інших підстав.

Судом враховано психічні ознаки, оскільки на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, що свідчить про його осудність, і відсутність психічного розладу.

Також обвинувачений не є депутатом, будучи працездатним ніде не був працевлаштований до часу мобілізацї.

На протязі всього судового розгляду ОСОБА_5 вину у вчиненні інкримінованих йому правопорушення визнавав, у скоєному покаявся, не намагався уникнути.

Відсутні підстави звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, у зв`язку з передачею особи на поруки, у зв`язку із зміною обстановки, у зв`язку із закінченням строків давності.

Судом враховано обставини, що виключають кримінальну протиправність діяння, ОСОБА_5 не вчинив правопорушення з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Його дії не були спрямовані на затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. Правопорушення не було вчинено у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Також ОСОБА_5 не вчинив правопорушення під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками, або вчинення діяння в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Оцінюючи поведінку обвинуваченого, суд звертає увагу на те, і бере до уваги факти виконання ним процесуальних обов`язків, систематичні явки в усі судові засідання, що не призвело до затягування судового розгляду, що вказує на добросовісну і відповідальну процесуальну поведінку обвинуваченого.

За сукупності вище наведених обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, характеру та ступеню суспільної небезпеки скоєного, його наслідків, даних про особу обвинуваченого, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_5 можливе при застосуванні до нього покарання в межах санкції ч.5 ст.407 КК України.

Суд призначає покарання в дотримання вимог ст.65 КК України у межах, установлених у санкцією ч.5 ст.407 КК України, що передбачає відповідальність за вчинені кримінальне правопорушення відповідно до положень Загальної частини КК України враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_5 попередження вчинення ним кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

З урахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення, думки прокурора, який в судових дебатах просив призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, позицію обвинуваченого та захисника які просили призначити мінімальні міру покарання, суд вважає можливим призначити обвинуваченому за вчинене ним кримінальне правопорушення покарання у межах санкції статей за ч.5 ст.407 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Таким чином, згідно зі ст.6 Конвенції виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду, завершальною стадією судового провадження. У зв`язку із цим під час розгляду питань про відстрочку, розстрочку необхідно дотримуватися вимог Конвенції щодо виконання судового рішення упродовж розумного строку (справи «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Дубенко проти України» від 11.01.2005 року, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року та інші).

Покарання, яке обирає суд є пропорційним характеру вчиненого ОСОБА_5 дій та їх небезпечності, і є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Окрім цього, суд не вбачає підстав вважати, що обране покарання буде явно несправедливим унаслідок м`якості.

Призначаючи покарання суд стверджує принцип невідворотності покарання.

Питання про долю речових доказів і документів вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження і таке питання потрібно вирішити в порядку ст.100 КПК України.

У зв`язку з відсутністю речових доказів, дане питання не вирішується.

Вимогами ч.4 ст.174 КПК України передбачено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

На підставі ч.4 ст.174 КПК України, суд, одночасно з ухваленням рішення, вважає що у зв`язку з тим, що судовий розгляд закінчується, на переконання суду дане питання не вирішується, оскільки таке питання на досудовому розслідуванні не вирішувалося.

Щодо заходів забезпечення кримінального провадження.

При вирішенні даного питання, судом встановлено, що речові докази відсутні.

Арешт на речові докази не накладався судом.

При вчиненні правопорушення ОСОБА_5 було судом встановлено, що ОСОБА_5 не було використано сторонні знаряддя і засоби.

Інші письмові докази і характеризуючі особу матеріали, які були долучені до матеріалів кримінального провадження, у подальшому слід зберігати при матеріалах справи.

06.04.2026 року ухвалою слідчого судді Турківського районного суду Львівської області відносно ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з утриманням у ДУ «Львівська установа виконання покарань № 19», без можливості внесення застави, строком до 03.06.2026 включно.

26.05.2026 року ухвалою Турківського районного суду Львівської області ОСОБА_5 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 24.07.2026 року включно.

14.07.2026 року ухвалою Турківського районного суду Львівської області ОСОБА_5 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 11.09.2026 року включно.

Строк тримання під вартою ОСОБА_5 вирішено рахувати з 05.04.2026 року 10 год 52 хв з моменту фактичного затримання.

Питання про судові витрати суд вирішує на підставі ст.124 КПК України.

У відповідності до положень ч.2 ст.124 КПК, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, здійснені документально підтверджені процесуальні витрати.

У кримінальному провадженні витрати на залучення експерта відсутні.

Покарання, яке обирає суд є пропорційним характеру вчиненого ОСОБА_5 дій та їх небезпечності, і є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Окрім цього, суд не вбачає підстав вважати, що обране покарання буде явно несправедливим унаслідок м`якості.

Судом також враховано вимоги п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 7,8,9,22,30-33,84-86,110,368-371,373- 374,376 КПК України, суд

УХВАЛИВ :

Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_5 залишити без змін у виді тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з дня його фактичного затримання - з 05.04.2026 року 10 год 52 хв.

Вирок Золочівського районного суду Львівської області від 11.06.2026 року, яким ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становит 8500, 00 грн, у відповідності до ч. 3 ст. 72 КК України, виконувати самостійно.

Докази, які підтверджують вину в скоєному і які були долучені до матеріалів кримінального провадження - витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні, а також докази, які характеризують обвинувачену особу - зберігати при кримінальній справі.

Вирок суду першої інстанції може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому, його захиснику та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Роз`яснити учасникам кримінального провадження право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1