Рішення № 138383853, 14.07.2026, Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

ЄУН 387/744/26

Номер провадження по справі 2/387/820/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року селище Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області у складі

головуючого судді Солоненко Т. В.

із секретарем судового засідання Перепелицею ВІ.Д.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача (в режимі відеоконференції) Єльнікової Н.О.

представника відповідача ( в режимі відеоконференції) Могилян Л.В.

розглянувши у судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу "Локомотивне депо Помічна" філії "Локомотивна компанія" АТ "Укрзалізниця" про стягнення одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Локомотивне депо Помічна» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» про стягнення одноразової грошової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, передбачену п. 4.17 Колективного договору у розмірі 216 360,41 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 193 954,08 грн. Згідно зі ст.430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що перебував у трудових відносинах з Виробничим підрозділом «Локомотивне депо Помічна» філії «Локомотивна компанія АТ «Укрзалізниця» на посаді машиніста електровоза 2 класу.

Наказом від 03.09.2025 №7/ОС позивача було звільнено з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років. У пункту 7 цього наказу передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги у відповідності до п. 4.17 Колективного договору у розмірі 7,0 середньомісячних заробітків.

Протоколом засідання комісії від 03.09.2025 № 4 встановлено: загальний стаж роботи позивача в галузі: 27 років 09 місяців, 01 день; середньомісячна заробітна плата за останні два календарні місяці 30908,63 грн; розмір одноразової допомоги 216 360,41 грн. Проте, у день звільнення, 03.09.2025, відповідач не виплатив позивачу зазначену допомогу, не надав письмового повідомлення про її нарахування та не вручив протокол №4. Про існування означеного протоколу та визначену у ньому суму допомоги позивач дізнався лише 14.05.2026, після отримання відповіді на адвокатський запит.

Позивач вважає безпідставними доводи відповідача про призупинення відповідних виплат, оскільки положення Колективного договору є обов`язковими для сторін трудових правовідносин. На його думку, рішення правління АТ«Укрзалізниця» не може змінювати або скасовувати трудові гарантії, встановлені Колективним договором.

Також позивач вказує, що у зв`язку з непроведенням остаточного розрахунку в день звільнення має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України у розмірі 193 954,08 грн.

Враховуючи, що належні йому виплати не були здійснені в день звільнення та не виплачені на час звернення до суду, позивач вважає наявними правові підстави для стягнення як самих невиплачених сум, так і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За наведеного, позивач просив позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 21.05.2026 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 387/744/26 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 19.06.2026.

03.06.2026, через систему ЄСІТС «Електронний суд», надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача ОСОБА_2 наводить заперечення проти позову. Суть заперечень зводиться до наступного.

Позивач був звільнений відповідачем 08.09.2025 на підставі наказу (розпорядження) №7/ОС від 03.09.2025, в якому зазначено, що виплатити одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 4.17 Колективного договору у розмірі 7,0 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т.). Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/53 Ком.т.).

З наказом (розпорядженням) №7/ОС від 03.09.2025 позивач ознайомлений, копію наказу отримав 08.09.2025 в день свого звільнення, проте до суду звернувся лише 16.05.2026, тобто після спливу 3-х місячного строку, встановленого ст. 233 КУпАП.

Тобто, позивачем з 09.12.2025 пропущено 3-х місячний строк звернення з позовом до суду, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідач вказує, що 27.06.2024 правлінням АТ «Укрзалізниця» прийнято рішення (протокол № Ц-82/39 Ком.т.) згідно п. 9 якого, підпункт 1.1.4 п. 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втратив чинність з 01.07.2024.

Окремо звертає увагу на те, що приймаючи за погодженням Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України рішення від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), правління АТ «Укрзалізниця» не керувалося ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», посилання на дану норму як в проекті рішення, так і у самому рішенні правління відсутнє. Рішення про призупинення виплати матеріальної допомоги є спільним рішенням роботодавця та працівників, направленим на стабілізацію роботи відповідача та забезпечення мінімально необхідних соціальних гарантій працівників в умовах воєнного стану.

Зважаючи на ситуацію в державі, з метою стабілізації фінансово економічного становища товариства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати виникла необхідність запровадження окремих обмежувальних заходів тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану та до нормалізації ситуації в товаристві.

Підпункт 1.1.4 п. 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) було погоджено Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України, яка діє в галузі та є стороною Галузевої угоди та профспілкою, до складу якої входить ряд первинних профспілкових організацій та яка об`єднує найбільшу кількість працівників АТ «Укрзалізниця». Враховуючи відсутність в АТ «Укрзалізниця» одного колективного договору, та з огляду на те, що кількість колективних договорів становить 448, погодження підпункту 1.1.4 п. 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України, без окремого погодження з кожною із профспілок, які входять до її складу та які підписали ці 448 колективні договори відповідає ст. 97 КЗпП України.

Згідно ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній з 24.03.2022 по 13.09.2025), на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Зі змісту даної норми вбачається, що для реалізації роботодавцем права на зупинення окремих положень колективного договору необхідна ініціатива роботодавця, тобто активна дія. При цьому, форма вираження такої активної дії Законом не визначена.

Згідно листа № ЦЦУП-10/195 від 25.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами), відповідно до вимог Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ та на виконання рішення правління від 14.03.2022 №Ц-45/31 Ком.т. керівникам структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця» та керівникам регіональних філій, філій направлено до виконання перелік кодів видів оплат, за якими проводитиметься нарахування на період дії правового режиму воєнного стану. Згідно даного переліку, нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення (вид оплати № 392), одноразової матеріальної допомоги працівникам, які виходять на пенсію вперше, в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті відповідно до умов колективного договору (код виплати № 602) призупиняється на період дії воєнного стану з 24.03.2022 відповідно до норм ЗУ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 № 2136-ІХ. З наведеного вбачається, що призупинення роботодавцем передбаченої колективним договором виплати матеріальної допомоги, за якою працівник звернувся після 24.03.2022, повністю узгоджується зі ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Також представник відповідача вказав на необхідність врахування право суду зменшувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залежно від фактичних обставин конкретної справи, що підтверджується і висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, викладеними у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

З висновків, викладених у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду вбачається, що стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України має відповідати одночасно двом умовам визначення розміру такого стягнення: дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності, співмірності; врахування максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку не більше шести місяців.

Крім того вказав на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 11.10.2021 у справі № 757/1997/20-ц, за якими Суд визнав можливим стягнення на користь колишнього працівника АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 % від заявленої позовної вимоги.

Наголосив, що в умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23.

В судовому засіданні 19.06.2026 оголошено перерву до 03.07.2026, про що постановлено протоколу ухвалу.

В судовому засіданні 03.07.2026 оголошеного перерву до 14.07.2026, про що постановлено протокольну ухвалу.

В судовому засіданні представник позивача, з урахуванням даних довідки відповідача щодо розміру заробітної плати за два місяці, що передували місяцю звільнення позивача, вказала, що стороною позивача зменшується розмір позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2025 по 03.03.2026 до суми 180 723,56 грн. Вимогу щодо стягнення одноразової грошової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію підтримала в заявленому у позовній заяві розмірі. Просила задовільнити зменшені позовні вимоги, з підстав та обставин, наведених в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні просила застосувати до спірних правовідносин положення ст. 233 КЗпП України та відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позивачем установленого законом строку звернення до суду за вирішенням трудового спору. На думку представника відповідача, позивач знав або повинен був знати про порушення свого права значно раніше, проте звернувся до суду поза межами строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України. Додатково наголосила, що відповідач не відмовляється від виплати позивачу одноразової грошової допомоги, проте, з огляду на ситуацію, що наразі склалася, такі виплати на даний час проводяться працівникам, що звільнилися у 2024 році. Тому виплати позивачу будуть проведені в порядку черговості.

Суд, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного висновку.

Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 1 ст. 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" охоплює три основні елементи: 1) наявність "суду", який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду. У своєму рішенні в справі "Голдер проти Сполученого Королівства", 1975 р. Суд відзначив: "Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Із протоколу №4 комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію виробничого підрозділу «Локомотивне депо Помічна» філії «Локомотивна компанія» від 03.09.2025 встановлено, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 у залізничній галузі становить 27 років 09 місяців 01 день, що відповідно до пункту 4.17 Колективного договору надає йому право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 7-ми середньомісячних заробітків. Даним протоколом також визначено розмір зазначеної допомоги, який становить 216 360,41 грн.

З повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 03.09.2025 вбачається, що у день звільнення ОСОБА_1 було нараховано 68332,94 грн. При цьому до вказаного повідомлення включено відомості про компенсацію за невикористані відпустки, однак відсутні відомості про нарахування або виплату одноразової грошової у зв`язку з виходом на пенсію, яка є предметом спору у даній справі.

Наказом (розпорядженням) заступника начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Помічна» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» №7/ОС від 03 вересня 2025 року позивача звільнено із займаної посади з 08 вересня 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах за ст.38 КЗпП України.

Вказаним наказом також визначено компенсувати позивачу за невикористані 57 днів відпустки: в тому числі 7 днів за період 08.12.2022-31.12.2023; 17 днів за період 01.01.2024-07.12.2024; 0 днів за період 01.01.2024-08.09.2025; 33 дні за період 08.12.2024-08.09.2025. Виплатити одноразову матеріальну допомогу відповідно до п.4.17 Колективного договору в розмірі 7,0 середньомісячних заробітків, з урахуванням рішення правління від 24 жовтня 2022 року (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т.). Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т.).

З наказом (розпорядженням) №7/ОС від 03 вересня 2025 року позивач ознайомлений 08.09.2025, що засвідчив власним підписом на вказаному наказі (розпорядженні).

З довідки про розрахунок середньомісячної заробітної плати для обчислення одноразової вихідної допомоги при виході на пенсію вперше, відповідно до п. 4.17 Колективного договору, встановлено, що ОСОБА_1 за липень 2025 року нараховано заробітну плату в розмірі 46 646,61 грн за відпрацьованих 261,77 годин. Норма робочого часу за липень 2025 року становить 181,0 годин. За серпень 2025 року нараховано заробітну плату в розмірі 43843,01 грн за відпрацьованих 254,96 годин. Норма робочого часу за серпень 2025 року становить 172 години. Відповідно всього нараховано 90489,92 грн за відпрацьованих 516,73 годин. Середньомісячна норма годин за 2 місяці (липень, серпень) 176,5 годин. Середньомісячна заробітна плата з розрахунку 90489,62/516,73*176,5 склала 30908,63 грн.

Як встановлено судом основну одноразову грошову допомогу при звільнені у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 7,0 середньомісячних заробітків, позивачу не виплачено як у день звільнення, так і наразі.

Колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Помічна Одеської залізничної дороги на 2011-2015 роки, схваленим на конференції трудового колективу 17 лютого 2011 року зі змінами та доповненнями (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачено:

- при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основну одноразову грошову допомогу відповідно до Додатка №8 в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п`ять середньомісячних заробітків…. Крім того, у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше за три місяці (без урахування тимчасової непрацездатності і терміну дії воєнного стану в Україні) виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. від 25 до 30 років для чоловіків два середньомісячних заробітки…. (п.4.17 договору).

Отже, оскільки виплата одноразової грошової допомоги передбачена п.4.17 Колективного договору, тому позивач має право на її отримання.

Обгрунтовуючи підстави не проведення виплати позивачу основної одноразової грошової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, відповідач посилається на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, пунктом 1.1.4 якого передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги.

Згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Згідно пункту 1 витягу з протоколу №Ц-82/63 Ком. т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024, ухвалено виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4. пункту 1.1. рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились і будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року в порядку черговості згідно з пунктом 2 цього рішення та з урахуванням пункту 3 цього рішення. Відповідно до пункту 3 протоколу, виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 1 цього рішення, здійснювати в рамках погоджених показників виплат оперативного плану та ролінгу руху грошових коштів згідно з Порядком формування та виконання консолідованого оперативного плану руху грошових коштів АТ «Укрзалізниця», затвердженим рішенням Правління від 10.09.2020 (протокол №Ц-45/75 Ком.т.), зі змінами.

Повідомлення про нараховані але не виплачені суми при звільненні позивачу не видавалося. 07.05.2026 представник позивача звернулася до керівництва депо виробничого підрозділу «Локомотивне депо Помічна» в інтересах ОСОБА_1 з адвокатським запитом, в якому просила, серед іншого, надати інформацію про розмір та порядок нарахування виплати, передбаченої Колективним договором при звільненні працівника.

Про суму нарахованих, але не випалених коштів одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію, за доводами позивача, які не спростовані відповідачем, останній дізнався 14.05.2026 з відповіді депо виробничого підрозділу «Локомотивне депо Помічна», до якої долучено, з поміж іншого, протокол №4 комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розмір одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, де і зазначалася сума одноразової допомоги в розмірі 216 360,41 грн, яка підлягає виплаті позивачу.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон № 2136-ІХ, яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».

У частинах першій та другій Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Судом встановлено, що право позивача на одержання ним від відповідача основного грошового посібника та доданого грошового посібника в розмірі 7 середньомісячних заробітків, у зв`язку з виходом на пенсію уперше, передбаченого п.4.17. Колективного договору та не заперечується жодною із сторін. Водночас, відповідачем АТ «Укрзалізниця» зазначені виплати були призупинені на період дії воєнного стану в Україні. Вказане рішення було прийнято відповідачем на засіданні правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, що підтверджується наявним у справі витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року при перегляді справи №211/7338/23, залишено без змін рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким власне визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

У вказаній постанові суд касаційної інстанції виснував, що «товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Натомість вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи».

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідачем при звільненні позивача безпідставно, в порушення встановленого порядку, не виплачено суму належну при звільненні, у зв`язку з виходом на пенсію, зокрема право позивача на виплату 7 середньомісячних заробітків передбачених п. 4.17 Колективного договору розмір якої відповідно до розрахунку становить 216 360,41 грн, тому позивач правомірно звернувся до суду за захистом порушеного права.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, суд констатує наявність вини роботодавця - відповідача АТ «Укрзалізниця» у невиплаті належних звільненому працівникові позивачу ОСОБА_1 у день його звільнення коштів у виді одноразової грошової допомоги, у зв`язку із виходом на пенсію вперше (п. 4.17 Колективного договору) сумі 216360,41 грн, що також свідчить про наявність у відповідача обов`язку по виплаті останньому середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільнені, але не більше як за шість місяців.

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами (далі - Порядок).

Так, абз. 3 п. 2 Порядку встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом абз. 2 п. 3 Порядку суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до роз`яснень, наведених в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За розрахунком зменшених позовних вимог позивача, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2025 по 03.03.2026 без урахування податків та обов`язкових платежів становить 180 723,56 грн. При цьому суд не може погодитись з визначеним позивачем початком періоду нарахування (04.09.2026), позаяк згідно наказу (розпорядження) №7/ос від 03.09.2026, ОСОБА_1 звільнений 08.09.2025. Вітдак, початком періоду нарахування слід визначити 09.09.2025, в межах шести місяців, до 10.03.2026, що складає 129 робочих днів (з урахуванням ч.б ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів). Таким чином, до виплати підлягає 180 723,56 грн (1401,28 грн. середньоденна заробітна плата х 129 робочих днів), в межах суми заявлених вимог.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України наведених у п. 6 постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 13.10.2020 у справі № 712/9213/18, визначена судом сума середнього заробітку підлягає стягненню з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Таким чином, суд визначає суму, що підлягає стягненню без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку є обов`язком роботодавця та працівника.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача з приводу зменшення середнього заробітку, оскільки, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи конкретні обставини цієї справи, суд вважає, що обсяг відповідальності відповідача перед позивачем є пропорційним наслідкам порушення та має виключно компенсаційний характер. Сума середнього заробітку в розмірі 180 723,56 грн є справедливою та співмірною зі встановленим розміром заборгованості на день звільнення, та саме на вказану суму суд задовольняє позовні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку. Водночас, сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Щодо доводів заяви представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду та застосування наслідків пропуску строку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України та ст.ст.1,12 Закону України «Про оплату праці»; роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто, порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення невиплачених коштів при звільненні у зв`язку виходом на пенсію та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Суд виходить з того, що порушення обов`язку роботодавця провести повний розрахунок при звільненні є триваючим, а отже, перебіг строку звернення до суду починається з моменту фактичного проведення повного розрахунку, а не з дати звільнення працівника.

Оскільки відповідач повний розрахунок з позивачем не здійснив, строк звернення до суду не був пропущений, і підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності немає.

Також помилковими є посилання представника відповідача, що повідомлення роботодавця про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, яке позивач отримав 08.09.2025.

Як слідує з матеріалів справи, 08.09.2025 позивач отримала наказ (розпорядження) №7/ос від 03.09.2025, у якому спірні суми зазначені не були. Відсутні такі суми і в повідомленні про нараховані та виплачені суми працівнику при звільенні від 03.09.2026.

Про нараховані та невиплачені суми при звільненні позивача було повідомлено листом відповідача без номера та дати, який, за доводами представника позивача, останній отримав лише на адвокатський запит, 14.05.2026.

Таким чином строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачем не пропущено, і протилежного відповідачем не доведено.

З урахуванням наведеного, з огляду на встановлення судом факту невиплати позивачу належних сум у день звільнення та відсутність спору щодо самого права на їх отримання, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача: одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги при звільненні у сумі 216 360,41 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 180 723,56 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судом задоволені позовні вимоги майнового характеру на загальну суму 397 083,97 грн.. Разом з цим, позивач на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Отже, з відповідача підлягає до стягнення на користь держави судовий збір в сумі 3970,84 грн.

Керуючись ст.9, 10, 13, 18, 47, 97, 115, 116, 117 КЗпП України, ст.11, 15, 23, 1167 ЦК України, ст.12, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 274-279, 430 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу "Локомотивне депо Помічна" філії "Локомотивна компанія" АТ "Укрзалізниця" про стягнення одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити .

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з виходом на пенсію, відповідно до пункту 4.17 Колективного договору, у розмірі 216 360 (двісті шістнадцять тисяч триста шістдесят ) гривень 41 копійку.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2025 по 03.03.2026 у розмірі 180 723 (сто вісідесят тисяч сімсот двадцять три) гривні 56 копійок.

Вказані суми визначені без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення в частині стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 3 970 (три тисячі девятсот сімдесят) гривень 84 копійки.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються такі реквізити сторін та інших учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроджень села Колоково Добровеличківського району Кіровоградської області, житель АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» (вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, місто Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Таїсія СОЛОНЕНКО