Рішення № 138377531, 21.07.2026, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/483/26

Єдиний унікальний № 314/3848/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області у складі головуючого судді Фетісової Н.В., за участю секретаря судового засідання Шептун В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду, через систему «Електронний суд», з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову, представник позивача зазначає, що 21 серпня 2024 року між ТОРВ «Іннова Фінанс» і ОСОБА_1 було укладено договір про надання грошових коштів у позику №5122150824. Вказує, що із змісту договору позики, разом із правилами надання споживчих кредитів, затверджених 23.04.2024 складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений. Договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Проте, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 27.08.2025 утворилась заборгованість в розмірі 25380 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту 6000,00 грн., процентів 16380 грн, 3000 грн. неустойка, чим порушуються права та інтереси ТОВ «ІнноваФінанс». Тому, позивач і звернувся до суду та просить стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу за кредитним договором та судові витрати по справі. А також, зазначає, що у відповідності до ч.8 ст.141 ЦПК України після ухвалення рішення суду має намір подати заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу разом з підтвердженням розміру витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2025 року цивільну справу за позовом ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення забогрованості за кредитиним договром направлено за підсудністю до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 жовтня 2025 року дану справу передано на розгляд судді Фетісовій Н.В.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду, яке відкладено до 21.07.2026, а також цією ухвалою витребувано докази у банка-емітента АТ КБ «Приват Банк», щодо інформації про зарахування коштів відповідачу.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Згідно матеріалів цивільного позову просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Проти заочного розглядусправи не заперечує.

Відповідач та його представник в судове засідання також не з`явились хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Згідно письмової заяви представника просили розгляд справи проводити без їх участі. Згідно додаткових пояснень позовні вимоги визнали частково, в частині стягнення 5502 грн. Свої заперечення мотивують тим, що заявлені позовні вимоги є незаконними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Позивачем не доведено належними доказами підписання кредитного договору, що є предметом спору в даній справі, а тому надані позивачем докази мають бути визнані судом як неналежні докази. До позовної заяви також не надано доказів, які б підтверджували процедуру верифікації відповідача за допомогою технології BankiD або іншим способом, до підписання договору або під час його підписання, передбаченої як чинним законодавстьвом, так і положеннями Правил надання коштів у позику, договору №5122150824 від 21.08.2024. Відповідач заперечує проти нарахування неустойки в розмірі 3000 грн., оскільки розрахунок штрафу проведений позивачем в період дії в Україні воєнного стану, що є необгрунтованим та не підлягає задоволенню. Розмір заборогованості по відсоткам є неспівмірним з розміром тіла кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності. Вважають, що сума заборгованості по кредиту не може перевищувати 5502 грн. 6 коп.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 21 серпня 2024 року між ТОВ «ІнноваФінанс» і ОСОБА_1 укладено договір надання грошових коштів у позику №5122150824, відповідно до умов якого ТОВ «ІнноваФінанс» надав позичальникові позику в розмірі 6000 грн шляхом перерахунку на банківський рахунок (банківську картку) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно з п. 2.6.1, п.4.1-4.2 та/або п.4.4 цього договору, і його додатків.

Відповідно до пп. 2.4, 2.7 кредитного договору, тип позики - кредит; мета отримання кредиту - для споживчих потреб.

Відповідно до пп. 2.6 2.6.1 кредитного договору, стандартна процентна ставка становить 1% в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п.2.5 цього Договору.

Строк кредиту (строк дії договору) становить 360 днів.

Пунктом 3.1 розділу 3 договору передбачено, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, включаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 .

Згідно п. 6.1 розділу 6 вказаного Договору, сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів.

У Паспорті споживчого кредиту та анкеті клієнта ОСОБА_1 вказав свій номер мобільного телефону на який направлено одноразовий ідентифікатор для підписання договору позики №5122150824.

Вищезазначені кредитний договір та паспорт споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 з використанням одноразового ідентифікатора.

Невід`ємною частиною цього Договору є Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «ІнноваФінанс», які набрали чинності 20.02.2024. Приймаючи умови договору, позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватись.

Згідно копії квитанції до платіжної інструкції №19956-1354-134170590, 21.08.2024 о 12:42:27 ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» здійснило переказ в сумі 6000 грн., призначення латежу: кредитні кошти, поповнення картки НОМЕР_1 , НОМЕР_2 .

Крім того, як вбачається з листа АТ «Приватбанк» від 09.12.2025, на ім`я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 в банку емітовано карту НОМЕР_4 . По вказаному рахунку було зарахування коштів на суму 6000 грн. від 21.08.2024.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наведеного у позовній заяві, борг за кредитним договором №5122150824 від 21.08.2024 становить 25380 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту 6000,00 грн., процентів16380 грн, 3000 грн. неустойка.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщосторони в належнійформідосяглизгоди з усіхістотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторонни домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторонни домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що наддав таку пропозицію.

Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» ).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом йогопідписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умовиви користання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Суд констатує, що у данному випадку договір про надання позики (кредиту) підписані ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 21.08.2024 правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Отже, сторонни досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Відповідач пройшов процедуру ідентифікації, надав згоду на обробку персональних даних, пройшов процедуру верифікації своєї платіжної картки, ознайомився із текстом примірного договору, відповідними правилами та умовами надання кредиту. Після прийняття відповідачем умов кредитного договору, останній, уклав кредитний договір, який був підписаний відповідно до вимогст.ст. 6, 8, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20); від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21); від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , з урахуванням особливостей укладення кредитного договору в електронній формі шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 21.08.2024 уклав договір позики надання грошових коштів у позику №5122150824 з ТОВ «ІННОВА ФІНАНС».

Судом встановлено, що ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» свої зобов`язання перед відповідачем за договором позикиви конало та наддало йому кредит в сумі 6000 грн., що підтверджено як квитанцієї щодо перерахування коштів (позики) відповідачу згідно Договору про надання грошових коштів у позику №5122150824 від 21.08.2024 так і листом АТ «Приватбанк» від 09.12.2025.

Таким чином, встановивши факт укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору, а також факт отримання відповідачем коштів за договором позики та їхне не повернення відповідно до умов вказаного договору та у строки визначені сторонами, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь ТОВ «ІнноваФінанс» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6000 грн.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання грошових коштів у позику. Зазначений договір не дійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Відповідно до розрахунку заборгованості наявного в матеріалах справи, ОСОБА_1 має заборгованість у сумі 25380 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту 6000,00 грн., процентів16380 грн, 3000 грн. неустойка,

Як вбачається з детального розрахунку заборогованості за договором №5122150824 від 21.08.2024, відповідач частково погасив заборгованість на загальну суму 3497 грн. 40 коп., які враховані позивачем при підрахунку заборогованості за кредитивним договром.

Часткова сплата боргу є беззаперечним доказом. Відповідно до усталеної практики, здійснення платежу в рахунок погашення кредиту свідчить про визнання особою боргу, а також самого факту укладення кредитного договору та отримання коштів, навіть якщо договір укладався онлайн (без паперового підпису).

З розрахунку заборгованості за договором вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, що підтверджується частковим погашенням наданих кредитних коштів.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в позику коштів зіс платою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на йому картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за договором про надання грошових коштів у позику №5122150824 від 21.08.2024, а тому з нього на користь ТОВ «ІнноваФінанс» слід стягнути заборгованість за наданим тілом кредиту в сумі 6000 грн.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

В силу положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У даній справі встановлено, що згідно умов кредитного договору, кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту 6000 грн.; дата надання кредиту 21.08.2024; строк кредитування - 360 днів; стандартна % ставка 1% в день.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитуваннячи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Кредитодавець виконав своє зобов`язання за кредитним договором та наддав відповідачу кредитні кошти згідно умов кредитного договору.

В позовній заяві позивачем наведено розрахунок процентів на суму 16380 грн., який не спростований відповідачем.

За таких обставин заявлена позивачем сума боргу за кредитним договором у розмірі 22380 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 6000 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 16380 грн є обґрунтованою та доведеною.

При цьому, помилковим є посилання представника відповідача щодо несправедливості нарахованих кредитодавцем процентів, розмір яких значно перевищує суму заборгованості за кредитом, та їх суперечність ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, у п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Така компенсація є притаманною випадкам невиконання (неналежного виконання) зобов`язання, однак не може застосовуватися за відсутності факту прострочення боржником виконання свого зобов`язання.

Разом з тим, за приписами ст. 1048, 1056-1 ЦК України проценти є платою за користування кредитними коштами та нараховуються в межах строку дії кредитного договору незалежно від його виконання.

При цьому, судом враховано, що спірні проценти були нараховані банком позичальнику у межах строку дії кредитного договору і їх ставка складає 0,01 %, що не перевищує встановленого з 24.12.2023 р. положеннями ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» обмеження максимального розміру денної процентної ставки (1%).

За таких обставин, не можна вважати умови укладеного між сторонами кредитного договору щодо порядку та розміру нарахування процентів несправедливими й такими, що створюють дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, а тому вони не підпадають під дію ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, підписуючи кредитний договір, відповідач погодився з розміром процентів за користування кредитними коштами, які передбачені умовами цього правочину і не суперечили вимогам чинного законодавства.

При цьому, викладені в кредитному договорі умови щодо періоду та розміру нарахування відсотків є чіткими та зрозумілими, попередньо були доведені до позичальника й у Паспорті споживчого кредиту. Враховуючи принцип свободи договору відповідач мав можливість не вступати з позивачем у кредитні правовідносини, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування кредитними коштами несправедливим, протее погодився на такі умови договору, підписавши його без будь яких застережень. Більше того, не дивлячись на своє гарантоване право, передбачене п.1.12 договору, на відмову протягом 14 календарних днів від договору без пояснення причин відповідач продовжував користуватися кредитними коштами позивача й до нього з жодними заявами не звертався.

При цьому, як вбачається з здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, останнім нараховано неустойку на суму 3000 грн.

Відповідно до ч.1 ст.14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що:

- на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі №910/8349/22);

- на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі №706/68/23.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) в періо ді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд зауважує, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 31 січня 2024 року у справі №183/7850/22.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан неодноразово було продовжено.

З урахуванням викладеного, нарахування позивачем неустойки на суму 3000 грн. є безпідставним.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна протиУкраїни»).

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлені позовні вимоги на загальну суму 25380 грн, однак позов підлягає задоволенню на суму 22380 грн, тобто на 88%, тому й сума судового збору, яка підлягає стягненню, складає 2131 грн. 71 коп.

На підставі ст. 526, 530, 551, 610,612,616, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст.12,13,76,81,89,141,247,258,259,263-265, 280-283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договоромзадовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП- НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс», код ЄДРПОУ 44127243, юридична адреса: 04071, м.Київ, вул.Верхній Вал, буд.10, поверх 2, офіс 5, заборгованість за кредитним договором №5122150824 від 21 серпня 2024 року в розмірі 22380 (двадцять дві тисячі триста вісімдесят) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП- НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІнноваФінанс», код ЄДРПОУ 44127243, юридична адреса: 04071, м.Київ, вул.Верхній Вал, буд.10, поверх 2, офіс 5, суму сплаченого судового збору у розмірі 2131 грн. 71 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцятиднів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцятиднів з дня вручення йому повногорішення суду.

Суддя Наталія ФЕТІСОВА