Ухвала суду № 138377455, 21.07.2026, Менський районний суд Чернігівської області

Справа № 738/1961/25

№ провадження 1-кп/738/26/2026

Ухвала

21 липня 2026 року місто Мена Чернігівської області

Менський районний суд Чернігівської області в складі:

судді ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12025270000000479, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 травня 2025 року стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство України, уродженця міста Мена Корюківського району Чернігівської області, проживаючого по АДРЕСА_1 , неодруженого, непрацюючого, в силу статті 89 КК України раніше несудимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 121, частиною другою статті 345, частиною першою статті 263 КК України,

з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_3 , учасників судового провадження:прокурораОСОБА_4 ,представника потерпілогоОСОБА_5 ,захисникаОСОБА_6 ,обвинуваченогоОСОБА_2 ,

постановив:

1.Суть питання, що вирішується ухвалою

У провадженні Менського районного суду Чернігівської області на стадії судового розгляду перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 121, частиною другою статті 345, частиною першою статті 263 КК України.

02 липня 2026 року до суду надійшло клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого.

У клопотанні прокурор послався на те, що ризики, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 177 КПК України, які були встановлені ухвалами слідчого судді та суду при обранні та продовженні запобіжного заходу обвинуваченому не зменшились та продовжують існувати.

Цією ухвалою суд вирішує клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, яке надійшло до суду 02 липня 2026 року.

2.Виклад позиції учасників судового провадження.

Прокурор, представник потерпілого підтримали клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого.

Представник потерпілого зазначила про наявність ризику впливу на потерпілого ОСОБА_7 та свідків, які ще не були допитані.

Захисник та обвинувачений заперечували щодо клопотання прокурора стосовно продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, просили змінити запобіжний захід на більш м`який, що дозволило б обвинуваченому працювати, отримувати кошти та сплачувати кошти потерпілому. Також посилались на те, що під час досудового розслідування були проведені всі слідчі дії, в тому числі допитані свідки та потерпілі, один з яких є працівником правоохоронного органу як і більшість свідків, у зв`язку з чим ризик впливу на свідків та потерпілого відсутній, обвинувачений має матір та сестру, а тому має міцні соціальні зв`язки.

3.Встановлені судом обставини.

Кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 121, частиною другою статті 345, частиною першою статті 263 КК України перебуває на початковій стадії судового розгляду, у зв`язку з повторним автоматизованим розподілом справи, і судовий розгляд 21 липня 2026 року не буде завершений.

У даному кримінальному проваджені до обвинуваченого ОСОБА_2 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк дії якого закінчується о 17 годині 24 липня 2026 року.

02 липня 2026 року від прокурора до суду надійшло клопотання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого.

4.Мотиви, з яких суд виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керується.

Відповідно до вимог частини третьої статті 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

У пункті 4 частини другої статті 183 КПК України зазначено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до частини третьої статті 199 КПК України, при продовженні строку тримання під вартою суд враховує наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування/судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Особливість запобіжних заходів полягає у тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку обвинуваченого, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. При цьому слід враховувати, що ймовірність того, що обвинувачений зможе спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди.

Ризик, це завжди ймовірність настання того чи іншого факту, а тому твердження сторони захисту про те, що прокурор не навів конкретні нові обставин для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, є безпідставними, оскільки наведені прокурором ризики можливість переховуватися від суду, можливість впливу на потерпілих та свідків були встановлені як під час обрання запобіжного заходу під час досудового розслідування так і під час продовження строку запобіжного заходу, і на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

При судовому розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу або його зміну, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини відповідно до статті 178 КПК України.

Прокурор, заявляючи клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому послався на те, що на теперішній час продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1, 3 та 4 частини 1 статті 177 КПК України, а саме, можливість переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.

Аналізуючи ризик переховування ОСОБА_2 від суду в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, необхідно зазначити, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenkov. Russia (Панченко проти Росії)). Ризик втечі може оцінюватись у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Beccievv. Moldova (Бекчиев проти Молдови)).

Необхідно зазначити, що ОСОБА_2 в силу ст.89 КК України раніше не судимий, не має постійного місця роботи, а отже постійного та законного джерела доходів для існування, міцних соціальних зв`язків, обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121 КК України, санкція якої передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років, ч.1 ст.263 КК України, санкція якої передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, а тому враховуючи тяжкість вчинених злочинів та розуміючи про реальний термін відбування покарання та невідворотність у майбутньому покарання за вчинені ним злочини, у разі доведення його вини, існує реальний ризик залишення ним місця проживання в будь-який час задля уникнення кримінальної відповідальності.

Наявні підстави вважати, що існують ризики незаконного впливу ОСОБА_2 на свідків, які проживають в одному населеному пункті з обвинуваченим, та ризику можливого впливу на потерпілого ОСОБА_7 , про що також вказувала представник потерпілого, а тому, перебуваючи на волі, матиме реальну можливість шляхом погроз, вмовляння чи переконання впливати на них з метою зміни їх показань, тим самим перешкоджати встановленню обставин по справі, перешкоджати кримінальному провадженню, в зв`язку з чим перебування останнього в слідчому ізоляторі унеможливить їх спілкування.

Оцінюючи в сукупності всі обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_2 , тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 177 КПК України, які існували на момент обрання обвинуваченому запобіжного заходу, а також те, що судове провадження не завершене, не допитані свідки та потерпілі, а тому зазначені прокурором та встановлені судом обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою з метою забезпечення виконання останнім проц есуальних обов`язків та встановленню всіх обставин у кримінальному провадженні, та свідчать про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Підстави для зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на домашній арешт щодо обвинуваченого відсутні, оскільки застосування більш м`якого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання вищезазначених ризиків.

Суд дійшов висновку задовольнити клопотання прокурора, продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_2 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 17 вересня 2026 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 331, 372 КПК України, суд

постановив:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого задовольнити.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 до 17 години 17 вересня 2026 року.

Визначити 17 вересня 2026 року датою закінчення строку дії ухвали в частині строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 .

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити до Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор».

Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Суддя ОСОБА_1