Ухвала суду № 138374510, 20.07.2026, Радехівський районний суд Львівської області

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

20 липня 2026 рокуСправа №459/1613/26 Провадження № 2-о/451/59/26

Суддя Радехівського районного суду Львівської області Магонь О.З., розглянула заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Рава-Руської міської ради, про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей,

УСТАНОВИЛА:

21.04.2026 заявник ОСОБА_1 звернувся до Шептицького міського суду Львівської області із заявою про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей (назва), в якій просив позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) батьківських прав щодо його малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с.1-6).

23.04.2026 суддя Шептицького міського суду Львівської області Грабовський В.В. постановив ухвалу про передачу справи на розгляд Жовківського районного суду Львівської області, оскільки отримав інформацію із Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про місце реєстрації заінтересованої особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , хоч справа зареєстрована в порядку окремого провадження (а.с.101-103).

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області Олещук М.М. від 22.05.2026 справу надіслано за підсудністю Шептицькому міському суду Львівської області, оскільки суддя отримала інформацію із Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про місце реєстрації заявника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ( а.с.109-112).

25.06.2026 суддя Шептицького міського суду Львівської області Новосад М.Д. постановив ухвалу про передачу справи на розгляд Радехівського районного суду Львівської області, оскільки зареєстрованим місцем проживання заявника є с. Павлів, тому заява підсудна Радехівському районному суду Львівської області.

16 липня 2026 року, автоматизованою системою документообігу суду Д-3, судді Магонь О.З. передані згадані вище матеріали справи, для розгляду.

Дослідивши матеріали заяви, доходжу висновку про відмову у відкритті провадження у справі з таких підстав.

Відповідно до ч. 2, 7 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Розгляд справи у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві неможливий, якщо: (а) спір про право уже існує/існував на час подання у цьому порядку заяви про встановлення факту; (б) спір про право виникає під час розгляду справи у такому порядку.

Заявник ОСОБА_1 подав заяву, яка містить назву про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей, в порядку окремого провадження. Заінтересованими особами у справі заявником зазначено батька дітей ОСОБА_2 та Службу у справах дітей Рава-Руської міської ради.

Метою встановлення факту заявник зазначає оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Водночас, у своїй заяві про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей він просить: позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) батьківських прав щодо його малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с. 6).

Такі вимоги як встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей (визначені у назві заяви), як і вимоги про позбавлення батьківських прав не можуть вирішуватися судом у порядку окремого провадження, а лише виключно в порядку позовного провадження, оскільки вони містять спір про право.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.

Із урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні. Аналогічний висновок сформульовано Верховним Судом в постанові від 15 серпня 2025 року справа № 709/1954/24, провадження № 61-3860св25.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року справа № 551/812/23 зазначено, що: «задовольняючи вимоги заяви, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки доведення факту утримання падчерки вітчимом пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких біологічний батько дитини не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини та безумовно впливає на права і інтереси самої дитини. Такий факт утримання дитини не біологічним батьком, а вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Таким чином, за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі батька дитини у її матеріальному забезпеченні/утриманні, а отже, питання, заявлене у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій батька дитини та може вирішуватись у межах спору про право за загальним правилом у позовному провадженні».

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 139/122/14-ц вказано, що: «під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право».

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.

Отже, питання утримання дітей до 18 років, унормовано саме положеннями СК України, відповідно до положень якого саме батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

У заявника, як вітчима дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , обов`язок по утриманню виникає лише за умов, визначених ст. 268 СК України, тобто за умови відсутності у дитини батьків, дідів, бабів, та неможливості цих осіб, саме з поважних причин, надавати дитині належне утримання.

При цьому, враховуючи, що у дітей є мати та батько, які відповідно до положень СК України зобов`язані їх утримувати до досягнення повноліття, вбачається спір про порядок утримання дітей.

Згідно із ч. 2 ст. 166 Сімейного кодексу України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. Обов`язок утримувати дитину є індивідуальним, тобто рівною мірою стосується як батька, так і матері дитини.

Таким чином спір існує між заявником та батьками дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки вони не звільнені від обов`язку щодо утримання дітей.

Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Враховуючи викладене, вважаю, що у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 необхідно відмовити, в зв`язку з тим, що із заяви та доданих до неї документів вбачається спір про право.

Заяву зі всіма доданими до неї документами відповідно до ч. 3 ст. 186 ЦПК України, необхідно повернути заявникові.

Керуючись ст. 13, 81, 186, 258-260, ч.4 ст.315, 353 ЦПК України, суддя

УХВАЛИЛА:

відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Рава-Руської міської ради, про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей, роз`яснивши заявнику його право на звернення до суду із позовною заявою за правилами загального позовного провадження.

Повернути ОСОБА_1 заяву про встановлення факту з усіма доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили в момент підписання її суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя Магонь О. З.