Рішення № 138372567, 21.07.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 р. № 520/6153/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 як інваліду ІІ групи;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату пенсії по інвалідності як інваліду ІІ групи з моменту фактичного припинення виплати пенсії, а саме з 08.08.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно припинено виплату пенсії по інвалідності ІІ групи. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався. Відповідні документи у встановлений строк до суду не надходили.

Згідно з ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - позивач), є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання, встановленою безстроково, та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з 2012 року, та має пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 , що видане 18.11.2020 року, копія якого додана до позову.

23.03.2022 року позивач повторно пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого йому встановлено інвалідність ІІ групи загального захворювання безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 327673 від 23.03.2022 року.

Позивач безперервно отримував пенсію по інвалідності з 2012 року по 08.08.2025 року.

Протягом зазначеного періоду позивачу постійно підтверджувалась інвалідність ІІ групи, що свідчить про сталість його стану здоров`я та наявність безперервного права на пенсійне забезпечення.

Однак, 08.08.2025 року виплату пенсії по інвалідності було на думку позивача безпідставно припинено.

З метою з`ясування підстав припинення пенсії, 02.09.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про надання відповідної інформації. Вказана заява була прийнята, проте відповіді на неї позивач не отримав.

У подальшому, 09.01.2026 року позивач повторно звернувся до відповідача через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із аналогічною заявою.

Листом від 30.01.2026 року № 6109-2157/Д-03/8-2000/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило, що виплата пенсії позивачу проводилась відповідно до підпункту 14-6.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону 1058 без результатів повторного огляду на період воєнного стану по 08.08.2025 р. Разом з тим, відповідач зазначив, що згідно даних електронної пенсійної справи та даних електронного документообігу виписка з акту огляду МСЕК серії 12 ААВ № 327676, що надсилається за місцем призначення пенсії чи місцезнаходження пенсійної справи, виданою Міжрайонною Куп`янською медико-соціальною експертною комісією 23.03.2022 року, до головного управління не надходила. Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Міністерством розвитку громад та територій України, місто Куп`янськ Куп`янської міської територіальної громади Харківської області перебувало в тимчасовій окупації російської федерації у період з 24.02.2022 року по 09.09.2022 року. З метою підтвердження факту видачі позивачу виписки з акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 327673 від 23.03.2022 року, відповідачем було направлено відповідні запити до Комунального некомерційного підприємства «Зміївська центральна районна лікарня» Зміївської міської ради Харківської області, а саме: листом від 19.11.2025 року № 2000-0310-8/179444; повторно листом від 16.01.2026 року № 2000-0307-8/8860.

За результатами розгляду вказаних запитів, КНП «Зміївська центральна районна лікарня» листом від 20.01.2026 року № 76 повідомило, що архівна справа позивача у реєстрі архівних справ відсутня.

Посилаючись на зазначені обставини, відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для продовження виплати пенсії позивачу.

Позивач, не погоджуючись із вказаними діями відповідача, вважаючи їх протиправними та такими, що порушують його законні права та інтереси, звернувся до суду з даним позовом.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

За приписами частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За змістом частини 1 статті 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Підставою для припинення нарахування та виплати позивачу пенсії з серпня 2025 року відповідач, із посиланням на положення пункту 3 постанови КМУ № 1338, зазначив відсутність у ГУ ПФУ в Харківській області рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи щодо визнання позивача особою з інвалідністю.

Оцінюючи дії відповідача в спірних правовідносинах суд зазначає, що відповідно до підпункту 14-6.1 пункту 14-6 розділу XV Закону № 1058-IV для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, яким призначено пенсію по інвалідності або пенсію у зв`язку з втратою годувальника, у яких строк припинення виплати такої пенсії припадає на період дії воєнного стану, надзвичайного стану в Україні, у разі неможливості проходження повторного огляду або оцінювання повсякденного функціонування особи з причин, визначених Кабінетом Міністрів України, виплата пенсії продовжується до дати проведення повторного огляду або оцінювання повсякденного функціонування особи або протягом шести місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, надзвичайного стану в Україні (для осіб, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у період дії воєнного стану, - не менш як на весь строк їхньої військової служби). Якщо при повторному огляді, оцінюванні повсякденного функціонування особі з інвалідністю встановлено іншу групу (підгрупу) інвалідності, розмір пенсії, виплату якої продовжено відповідно до цього пункту, переглядається з місяця, наступного за місяцем надходження повідомлення про встановлення інвалідності до територіального органу Пенсійного фонду України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" установлено, що в разі коли особі інвалідність (із зазначенням строку повторного огляду) була встановлена до набрання чинності цією постановою відповідно до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 Питання медико-соціальної експертизи (Офіційний вісник України, 2009 р., № 95, ст. 3265), і строк повторного огляду припав на період воєнного стану на території України, але яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 8 березня 2022 р. № 225 Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період воєнного стану на території України (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1310) не проходила такий повторний огляд в медико-соціальних експертних комісіях: чоловіки віком від 25 до 60 років, яким була встановлена друга або третя група інвалідності із зазначенням строку повторного огляду, зобов`язані у період з 1 квітня 2025 р. до 1 листопада 2025 р. пройти оцінювання повсякденного функціонування відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою; інші особи, за винятком тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, проходять оцінювання повсякденного функціонування до 1 квітня 2026 року.

До числа тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, належать:

особи, місцем проживання яких є території, що включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації;

особи, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, не чують, не розмовляють, не бачать (на обидва чи одне око), не мають очей (ока), кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, в яких наявне онкологічне захворювання, інтелектуальні порушення чи психічні розлади, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми, причина інвалідності з дитинства.

Аналізуючи наведені норми законодавства, слід зазначити, що інвалідність позивачу була встановлена ще у 2012 році, що підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами, тобто до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1338 від 26.11.2024.

При цьому строк повторного огляду позивача припав на період дії воєнного стану на території України, у зв`язку з чим позивач пройшов відповідний огляд та за його результатами отримав інвалідність ІІ групи безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 23.03.2022 року.

Отже, позивач належним чином підтвердив свій статус особи з інвалідністю, а встановлення інвалідності безстроково свідчить про відсутність необхідності у подальшому переогляді та підтвердженні такого статусу.

Відтак, твердження відповідача щодо правомірності припинення виплати пенсії по інвалідності з серпня 2025 року у зв`язку з відсутністю у Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідки до акта огляду МСЕК є необґрунтованими, оскільки такі обставини не впливають на вже встановлений факт інвалідності позивача.

Крім того, відсутність відповідних документів у відповідача не може бути підставою для припинення виплати пенсії, оскільки обов`язок щодо належного ведення обліку, витребування та обміну інформацією між державними органами покладається саме на суб`єкта владних повноважень, а не на позивача.

За таких обставин припинення виплати пенсії по інвалідності є протиправним, необґрунтованим та таким, що порушує гарантоване державою право позивача на соціальний захист.

У зв`язку з викладеним, наявні правові підстави для поновлення виплати пенсії по інвалідності з моменту її припинення та виплати заборгованості за весь період невиплати.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Щодо клопотання позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених позивачем витрат на надання професійної правничої (правової) допомоги до позовної заяви додано копію ордеру серії ВІ №1381745 від 12.03.2023 на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Бова Веронікою Олегівною, виданого адвокатським об`єднанням "Адвокатське об`єднання "Мельник та партнери", копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.05.2025, копію договору про надання професійної правничої допомоги №б/н від 05.03.2026.

Також, до позовної заяви додано копію Акта №б/н від 17.03.2026 здавання-приймання наданих послуг, рахунок №1 від 05.03.2026 до Договору про надання професійної правничої допомоги №б/н від 05.03.2026, відповідно до якого загальна вартість наданих послуг склала 5000 грн. Наданою до позову квитанцією №4784-3199-1156-4057 від 05.03.2026 підтверджується оплата Дмитренком О.М. послуг адвоката за договором про надання професійної правничої допомоги №б/н від 05.03.2026.

Суд зазначає, що згідно із ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Суд також враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.04.2022 у справі № 500/1410/21, відповідно до якого однією з особливостей нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу за Кодексом адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, з огляду на те, що, дана справа належить до категорії справ незначної складності, обсяг доказів є незначним, судове засідання не проводилось, суд доходить до висновку, що клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат за професійну правничу (правову) допомогу підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню на користь позивача суми у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 як інваліду ІІ групи.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату пенсії по інвалідності як інваліду ІІ групи з моменту фактичного припинення виплати пенсії, а саме з 08.08.2025.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати пов`язані з наданням правничої допомоги адвоката в розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Панов