Рішення № 138372563, 21.07.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 р. №520/7366/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасечнік О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Харківського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), у якій позивач просить суд, з урахуванням уточнених позовних вимог:

Визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_1 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 229193 гривні 54 копійки (з яких: нарахування - 163709,67 грн., ПДФО - 29467,74 грн., ЄСВ - 36016,13 грн.) та визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 безпідставно отриманої додаткової винагороди на загальну суму 229193 (двісті двадцять дев?ять тисяч сто дев?яносто три) гривні 54 копійки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає неправомірними та просить скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_1 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 229193 гривні 54 копійки (з яких: нарахування - 163709,67 грн., ПДФО - 29467,74 грн., ЄСВ - 36016,13 грн.) та визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 безпідставно отриманої додаткової винагороди на загальну суму 229193 (двісті двадцять дев?ять тисяч сто дев?яносто три) гривні 54 копійки.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначає, що оскільки у відкритті провадження досудового розслідування органом прокуратури відмовлено, а в Аудиторському звіті від 05.02.2025 № 535/29/1 визначенні конкретні особи, яким здійснено переплату, то для виконання обов`язкових та імперативних пропозицій цього звіту командиром військової частини НОМЕР_1 проведено перевірку, прийнято рішення та видано наказ (з основної діяльності) від 26.02.2026 № 710, яким зобов`язано утримати зі щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення визначених військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , у тому числі з позивача ОСОБА_1 , розмір додаткової винагороди в сумі 229 193 гривні 54 копійки (з яких: нарахування 163709,67 грн., ПДФО - 29467,74 грн., ЄСВ - 36016,13 грн.), як безпідставно отриманої.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, де вказує, що у своєму відзиві представник відповідача не навів жодного доказу наявності в діях позивача вини щодо нарахування та виплати йому грошових коштів; вчинення ним протиправних дій чи протиправної поведінки щодо нарахування та виплати йому грошових коштів; наявності причинно- наслідкового зв`язку між діями позивача та підставами нарахування та виплати грошових коштів.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 КАС України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 заяву представника позивача про уточнення позовних вимог по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу - прийнято; здійснено подальший розгляд справи у межах наступних позовних вимог: визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 року в частині зобов?язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_1 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 229193 гривні 54 копійки (з яких: нарахування - 163709,67 грн., ПДФО - 29467,74 грн., ЄСВ - 36016,13 грн.) та визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 безпідставно отриманої додаткової винагороди на загальну суму 229193 (двісті двадцять дев?ять тисяч сто дев?яносто три) гривні 54 копійки.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 клопотання представника позивача щодо витребування доказів по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу - залишено без задоволення. Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені копії документів, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення від 26.02.2026 №710.

IV. Фактичні обставини справи встановлені судом.

Позивач проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника фінансово-економічної служби - головний бухгалтер військової частини НОМЕР_1 .

Судом встановлено, що за результатами внутрішнього аудиту фінансово господарської діяльності військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2025 № 251 було призначено та проведено службове розслідування, в ході якого позивач надавав пояснення саме з приводу нарахування та виплати йому додаткової грошової винагороди.

За результатами розслідування та відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.06.2025 року №489 "Про результати службового розслідування за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_1 ", будь-яких неправомірних дій з боку позивача, порушення ним нормативно-правових актів чи обов`язків військової служби, не виконання наказів командира встановлено не було.

Відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №710 від 26.02.2026 «Про результати додаткової службової перевірки за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих військових частин НОМЕР_4 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 щодо нарахування та виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану" слідує, що підставою для наказу про повернення позивачем в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_1 , отриманих ним грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 229193 гривні 54 копійки слугували висновки за результатами внутрішнього аудиту фінансово-господарської діяльності військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , викладені в Аудиторському звіті НОМЕР_5 територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України №535/29/1 від 05.02.2025.

Командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (з основної діяльності) від 26.02.2026 № 710, яким зобов`язано утримати зі щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення визначених військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , у тому числі з позивача, розмір додаткової винагороди в сумі 229193 гривні 54 копійки, як безпідставно отриманої.

Позивач, не погоджуючись з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_1 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 229193 гривні 54 копійки (з яких: нарахування - 163709,67 грн., ПДФО - 29467,74 грн., ЄСВ - 36016,13 грн.) та визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 безпідставно отриманої додаткової винагороди на загальну суму 229193 (двісті двадцять дев?ять тисяч сто дев?яносто три) гривні 54 копійки, звернувся до суду з цим позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Зазначений конституційний припис є імперативним і поширюється на всі рішення суб`єктів владних повноважень, у тому числі командирів військових частин при виданні наказів щодо майнових питань військовослужбовців.

Правові засади проходження військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до якого військова служба є державною службою особливого характеру, що передбачає підвищений рівень дисципліни та спеціальний порядок регулювання службових, майнових і соціальних прав військовослужбовців.

Порядок та умови грошового забезпечення військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема винагороди та доплати, порядок виплати яких встановлюється уповноваженими органами державної влади.

Спеціальний порядок виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зазначеною постановою передбачено диференційований підхід до визначення розміру додаткової винагороди залежно від характеру та умов виконання військовослужбовцем завдань, зокрема участі у бойових діях або виконанні бойових (спеціальних) завдань у складі визначених угруповань сил оборони.

Порядок реалізації положень постанови № 168 деталізується відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України, які встановлюють критерії підтвердження права на відповідний розмір винагороди та процедури її нарахування і виплати.

Водночас питання притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності регулюються спеціальним Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

За визначенням у ст. 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Статтею 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

За вимогами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності саме рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

При цьому, суд зазначає, що саме по собі виявлення порушень у процесі фінансового контролю або внутрішнього аудиту не створює автоматичного обов`язку для фізичної особи щодо повернення коштів без встановлення передбачених законом юридичних підстав та без дотримання процедур індивідуальної відповідальності.

Суд зазначає, що спірний наказ №710 від 26.02.2026 прийнято відповідачем за результатами внутрішнього аудиту, який сам по собі не є процесуальною формою встановлення вини конкретної особи та не замінює собою передбачених законом процедур встановлення підстав матеріальної відповідальності військовослужбовця або стягнення з нього грошових коштів.

Відповідно до законодавства у сфері публічної служби та військової служби, зокрема положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», питання притягнення військовослужбовця до відповідальності, у тому числі матеріальної, потребує встановлення сукупності юридично значимих обставин: факту заподіяння шкоди, протиправності поведінки, причинного зв`язку між діями особи та настанням шкоди, а також вини такої особи у передбачених законом формах.

Аудиторський звіт, на який посилається відповідач, є результатом контрольного заходу фінансово-господарської діяльності установи та має на меті виявлення можливих порушень бюджетної дисципліни, оцінку ефективності використання бюджетних коштів та формування рекомендацій щодо усунення недоліків. Водночас такий документ не є ані рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні, що породжує безпосередні юридичні наслідки для конкретної фізичної особи, ані процесуальним актом, який встановлює юридичний факт безпідставного набуття майна конкретним отримувачем.

Суд наголошує, що висновки аудиторського звіту мають оціночний характер та ґрунтуються на внутрішньому аналізі документів фінансового обліку, однак самі по собі не замінюють належного доказування у судовому процесі. Вони можуть бути використані як джерело інформації для перевірки обставин справи, однак не мають наперед визначеної преюдиціальної сили та не звільняють відповідача від обов`язку доведення правомірності своїх дій у порядку, визначеному статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, застосування конструкції безпідставного збагачення, передбаченої статтею 1212 Цивільного кодексу України, у спірних правовідносинах можливе лише за умови доведення відсутності правової підстави для набуття майна саме на момент його отримання, а не постфактум, за результатами подальших контрольних заходів чи зміни підходів до оцінки правомірності виплат.

Між тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на момент виплати додаткової винагороди позивачу були відсутні правові підстави для її нарахування.

Отже, спірний наказ у частині покладення на позивача обов`язку повернути грошові кошти фактично підміняє собою встановлену законом процедуру вирішення питання про наявність або відсутність підстав для стягнення коштів, що є неприпустимим з огляду на вимоги статті 19 Конституції України щодо дії органів державної влади виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом.

Таким чином, оскаржуваний наказ у цій частині не ґрунтується на належних правових підставах, ухвалений без повного та всебічного встановлення всіх юридично значимих обставин справи, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених вище висновків суду не спростовують.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Розподіл судових витрат здійснюється за статтею 139 КАС України.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) про визнання протиправним та скасування наказу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_1 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 229193 гривні 54 копійки (з яких: нарахування - 163709,67 грн., ПДФО - 29467,74 грн., ЄСВ - 36016,13 грн.) та визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 безпідставно отриманої додаткової винагороди на загальну суму 229193 (двісті двадцять дев?ять тисяч сто дев?яносто три) гривні 54 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Пасечнік О.В.