Рішення № 138372401, 21.07.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року Справа № 480/5534/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі: розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5534/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Сумській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій просила:

1) визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області №183950008071 від 26.04.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком;

2) зобов`язати ГУ ПФУ в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі п.3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як матері інваліда з дитинства, з дати звернення з відповідною заявою, а саме з 18.04.2024.

Свої вимоги мотивувала тим, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Позивач звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення їй пенсії за віком на підставі вказаного п.3 ч.1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", втім рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області їй відмовлено.

Це рішення ОСОБА_1 вважає незаконним, оскільки вона, як матір особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до шестирічного віку, досягла віку 50 років та має більше ніж 15 років страхового стажу, має право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до вказаного п.3 ч.1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Наголосила при цьому, що Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не містить вимоги визнання дитини інвалідом з дитинства до досягнення шестирічного віку, як умову для призначення дострокової пенсії за віком.

Відтак, вважає рішення ГУ ПФУ Запорізькій області про відмову у призначенні їй такого виду пенсії протиправним, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, цією ухвалою у відповідача витребувано додаткові докази у справі.

ГУ ПФУ в Запорізькій області у відзиві просило відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що відповідно наданих документів, а саме довідки N« 649 витяг протоколу ЛКК від 19.11.2021, копії медичного висновку №32 від 10.12.2008 та довідки до акта догляду медико-соціальною експертною комісією 12ААГ №760386 від 07.03.2024 не підтверджується визнання дитини інвалідом з дитинства до досягнення шестирічного віку, що не відповідає п.2.18 Порядку № 22-1 від 25.11.2005.

ГУ ПФУ в Сумській області надало витребувані ухвалою суду докази. Відзиву при цьому надано не було, втім у поясненні, поданому разом з доказами, представник вказав, що ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю права згідно статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Також у поясненні вказав, що за наданими документами право на призначення пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутнє, оскільки не надано медичний висновок закладу охорони здоров`я про визнання дитини з інвалідністю до досягнення шестирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

18.04.2024 позивач звернулась до Білопільського об`єднаного УПФУ Сумської області із заявою про призначення пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, згідно п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.46, 68 зворот).

До заяви було додано: паспорт, РНОКПП, виписку з акту МСЕК про встановлення, зняття або зміну групи інвалідності; диплом про навчання; довідку про зміну назви організації; довідку про прийняття на роботу; документ про визначення дитини заявника інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом; свідоцтво про народження дитини; свідоцтво про шлюб. Вказане підтверджується розпискою-повідомленням до заяви та не заперечувалося відповідачами (а.с.66).

За принципом екстериторіальності заява позивача була розгляду ГУ ПФУ в Запорізькій області, рішенням якого від 26.04.2024 №26.04.2024 позивачу відмовлено у призначені пенсії у зв`язку з За принципом екстериторіальності заява позивача була розгляду ГУ ПФУ в Запорізькій області, рішенням якого від 26.04.2024 №26.04.2024 позивачу відмовлено у призначені пенсії у зв`язку з відсутністю необхідних документів.

відсутністю необхідних документів. Зокрема, вказано, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років.

Вік заявниці становить 53 роки 06 місяці 20 днів.

Згідно наданих документів страховий стаж становить 26 років 03 місяців 04 дні.

Відповідно до п.2.18 Постанови Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду а МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надасться відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Відповідно наданих документів, а саме довідки № 649 витягу протоколу ЛКК від 19.11.2021, копії медичного висновку № 32 від 10.12.2008 та довідки до акта догляду медико-соціальною експертною комісією 12ААГ № 760386 від 07.03.2024 не підтверджується визнання дитини інвалідом з дитинства до досягнення шестирічного віку, що не відповідає п. 2.18 Порядку № 22-1 від 25.11.2005.

Враховуючи викладене, прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у зв`язку з відсутністю необхідних документів (а.с.10, 48, 69).

Позивач з цим рішенням не погодилась та звернулася до суду для захисту своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено чинним на час виникнення спірних правовідносин Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV, Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування).

Згідно частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Згідно із пунктом 3 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у редакції чинної станом на час вперше виявлення хвороби у дитини позивачки, тимчасово, до прийняття відповідного Закону жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 був доповнений Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування розділом XIV-1, у тому числі статтею 115, відповідно пункту 3 частини 1 якої право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Згодом до цієї норми були внесені зміни, зокрема, зазначено, що особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, що не оспорюється у цій справі). За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.

При цьому загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю установлюється статтею 2 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, а також статтею 1 Закону України від 06.10.2005 №2961-ІV Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні (надалі - Закон №2961-ІV).

Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону №2961-ІV дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.

Суд звертає увагу на те, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі № 2109-III. Втім за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), чинного на час прийняття оскаржуваного рішення, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Зі змісту пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-ІV убачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 18 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Отже, для призначення пенсії на підставі пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-ІV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно із ч. 12 ст. 7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917, передбачено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абз. першим п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону).

Згідно із підпунктом 6 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсій, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду на інший, до заяви про призначення пенсії за віком, як матері дитини з інвалідністю з дитинства, додаються ще такі документи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника інвалідом з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність.

Пунктом 2.18 Порядку № 22-1 передбачено, що визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок л і к а р с ь к о-консультаційної комісії п р о т е, що вона м а л а медичні п о к а з а н н я для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення ш е с т и р і ч н о г о віку, та/ або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.

Отже, пункт 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням Закону № 1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року (справа №330/2181/16-а), в якій Велика Палата Верховного Суду підтримала позицію Верховного Суду України у постанові від 27 травня 2014 року (справа №21-133а14), яка полягає у тому, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. При вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності. У цій справі, обставини якої є тотожними до обставин справи, що розглядається судом, Велика Палата зробила висновок про відсутність у позивача права на призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, оскільки вона не надала Управлінню ПФУ висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Ці висновки також підтримані у постанові Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі №448/1650/17.

У цій справі судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , є матір`ю ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.45, 68 зворот).

Згідно медичного висновку закладу охорони здоров`я №32 від 10.12.2008 визначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має патологічний стан з переліком захворювань, що відповідає розділу V пункту 1 підпункту 1.1 Переліку медичних показань, що дають право на одержання соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, затвердженого Наказ Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 №454/471/516 (а.с.13, 37).

Тобто вперше сина позивачки визнано дитиною-інвалідом з дитинства до 18 років у віці 6 років 10 місяців про що виданий відповідний висновок за формою №080/0, затвердженої наказом МОЗ України від 27.12.199 №302.

У подальшому медичними висновками закладу охорони здоров`я за формою №080/0, затвердженої наказом МОЗ України від 04.12.2001 №482 за №47 від 13.12.2010, №47 від 08.12.2015, довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №760386 (а.с.14, 15, 16) цей статус підтверджувався. При цьому довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №760386 від 15.02.2024 визначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за результатом повторного огляду визнаний особою з інвалідністю з дитинства та встановлено III групу інвалідності (а.с.16, 35, 67).

Зазначеними доказами, які були надані органу Пенсійного фонду України, підтверджено, що син позивачки визнаний дитиною-інвалідом з дитинства після досягнення ним шестирічного віку.

Отже, за умовами нормативних актів, які регулюють спірні правовідносини, право позивачки на призначення дострокової пенсії за віком прямо пов`язано з обов`язком надання нею висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю саме до досягнення шестирічного віку.

Судом встановлено, що позивачка до заяви про призначення пенсії надала Довідку №649 витягу з протоколу ЛКК від 19.11.2021, наданої Комунальним некомерційним підприємством "Лебединська лікарня ім. лікаря К.О.Зільберника" Лебединської МР, згідно якого визначено, що ОСОБА_2 захворів у віці 6 років 5 місяців (а.с.12, 44), тобто після досягнення ним 6 років.

Будь-яке інше документальне підтвердження того, що син позивачки мав показання саме до 6-річного віку для визнання його дитиною-інвалідом, зокрема, висновку лікарсько-консультативної комісії, до пенсійного органу надано не було.

Отже, оскільки визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню 50-річного віку є саме час встановлення інвалідності дитини (до шестирічного віку) або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала дійсні медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення вказаного віку, суд вважає обґрунтованим висновок відповідача щодо відсутності документів, що підтверджують право позивачки на призначення дострокової пенсії за віком за пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV.

Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є таким, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати згідно статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. С.Бандери, буд.43, м.Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 21.07.2026.

Суддя І.Г. Шевченко