Ухвала суду № 138371738, 21.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

21 липня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/9809/26

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Молодецький Р.І., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МИРІНВЕСТРЕСУРС» про забезпечення позову від 20.07.2026 (вхідний № 54448/26), подану одночасно з пред`явленням позову Товариства з обмеженою відповідальністю «МИРІНВЕСТРЕСУРС» до Миргородської міської ради про визнання протиправними та нечинними рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МИРІНВЕСТРЕСУРС» (далі Позивач, Заявник) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Миргородської міської ради (далі - Відповідач), в якій товариство заявляє вимоги та просить суд:

- визнати протиправним та нечинним рішення Миргородської міської ради від 11.07.2025 № 208 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель Миргородської міської територіальної громади»;

- визнати протиправним та нечинним рішення Миргородської міської ради від 12.07.2024 № 196 «Про розгляд та затвердження технічних документацій з нормативної грошової оцінки земельних ділянок».

Підставою для звернення до суду позивач зазначає порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин оскаржуваним рішенням відповідача. Зокрема за твердженнями позивача, наведеними в обґрунтування заявлених позовних вимог, Миргородська міська рада всупереч вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не оприлюднила на офіційному веб-сайті Миргородської міської ради, друкованому виданні повідомлення про оприлюднення проєкту регуляторного акта (тобто проєктів рішень Миргородської міської ради від 12.07.2024 № 196 «Про розгляд та затвердження технічних документацій з нормативної грошової оцінки земельних ділянок» та від 11.07.2025 № 208 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель Миргородської міської територіальної громади» стосовно затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок), а також іншу інформацію, передбачену ст. 9 Закону України № 1160-IV та не розробила і не оприлюднила аналіз регуляторного впливу щодо проєкту вказаних рішень про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки вказаних земельних ділянок. На переконання позивача, крім порушення процедури прийняття регуляторних актів проєктів рішень про затвердження нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а саме проєктів оскаржуваних рішень, Миргородська міська рада не оприлюднила не лише самі проєкти рішень разом із відповідним аналізом регуляторного впливу, а й звіти про відстеження результативності регуляторних актів.

Одночасно з пред`явленням позову Товариство з обмеженою відповідальністю «МИРІНВЕСТРЕСУРС» подало до суду заяву про забезпечення позову від 20.07.2026 (вхідний № 54448/26) шляхом зупинення дії рішень Миргородської міської ради від 11.07.2025 № 208 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель Миргородської міської територіальної громади» та від 12.07.2024 № 196 «Про розгляд та затвердження технічних документацій з нормативної грошової оцінки земельних ділянок» в частині застосування нормативної грошової оцінки щодо земельної ділянки загальною площею 12 га, кадастровий номер 5310900000:50:010:0006, розташованої за адресою: Полтавська область, місто Миргород, вулиця Українська, 58-Б, яка належить на праві власності ТОВ «МИРІНВЕСТРЕСУРС» (код за ЄДРПОУ 35716986), до набрання законної сили рішенням у справі.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивачем серед іншого зазначено, що Миргородська міська рада листом від 14.07.2026 № 2569/4234/01-23 повідомила, що рішення Миргородської міської ради від 12.07.2024 № 196 «Про розгляд та затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок» та від 11.07.2025 № 208 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель Миргородської міської територіальної громади» не є регуляторними актами в розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Позиція Миргородської міської ради про «нерегуляторність» це правова позиція, яка, на переконання заявника, не витримує критики ані з точки зору закону, ані з точки зору судової практики Верховного Суду. Твердження Миргородської міської ради про «неругуляторність» оскаржуваних рішень суперечить як прямій вказівці закону, так і усталеній практиці Верховного Суду, а тому є юридично неспроможними і свідчить про очевидну протиправність цих рішень, що виправдовує вжиття заходів забезпечення позову. Заявник зазначає, що відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій. Кожен проект регуляторного акту оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних осіб та юридичних осіб, їх об`єднань. Отже позивач виснує, що з огляду на наведе слідує, що за умови не проведення при прийнятті регуляторного акта відповідної процедури, передбаченої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», наявні підстави для висновку про його очевидну протиправність, що є підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Очевидність протиправності оскаржуваних рішень, на думку позивача, є настільки беззаперечною, що не потребує додаткового доведення. Вона вбачається з самого змісту рішень, з порівняння їх із змістом закону, з позиції Верховного Суду, та з грубого ігнорування регуляторної процедури. Це саме той випадок, коли сумніватися неможливо. Також заявник зауважує, що якщо суд не вживе заходів забезпечення адміністративно позову, ТОВ «МИРІНВЕСТРЕСУР» буде змушене сплачувати абсурдний податок або накопичувати борг, що призведе до податкової застави, стягнення коштів, продажу майна. Судовий процес буде тривати місяцями, а бізнес буде знищено вже зараз. Тому вважає, що з метою запобігання заподіянню непоправної шкоди ТОВ «МИРІНВСТРЕСУРС» та захисту прав іноземних інвесторів наявні всі правові підстави для вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень Миргородської міської ради від 12.07.2024 № 196 «Про розгляд та затвердження технічних документацій з нормативної грошової оцінки земельних ділянок» та від 11.07.2025 № 208 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель Миргородської міської територіальної громади» в частині застосування нормативної грошової оцінки щодо земельної ділянки загальною площею 12 га, кадастровий номер 5310900000:50:010:0006, яка належить на праві власності товариству. Позивач стверджує, що зупинення дії оскаржуваних рішень в частині застосування нормативної грошової оцінки щодо земельної ділянки загальною площею 12 га, кадастровий номер 5310900000:50:010:0006, яка належить на праві власності ТОВ «МИРІНВЕСТРЕСУРС» не порушить баланс інтересів сторін і не завдасть непоправної шкоди Миргородській міській раді, оскільки лише тимчасово відновлює попередній, стабільний рівень оподаткування, який діяв протягом багатьох років. Зупинення дії оскаржуваних рішень в частині, що стосується лише земельної ділянки, яка належить ТОВ «МИРІНВЕСТРЕСУРС», не перешкоджає застосуванню цих рішень до інших суб`єктів.

Частиною 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

За змістом пункту 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МИРІНВЕСТРЕСУРС» про забезпечення позову від 20.07.2026 (вхідний № 54448/26), подану одночасно з пред`явленням позову Товариства з обмеженою відповідальністю «МИРІНВЕСТРЕСУРС» до Миргородської міської ради про визнання протиправними та нечинними рішень, та надаючи правову оцінку доводам вказаної заяви про забезпечення позову суд виходить з такого.

Статтею 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Так забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Отже заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

Адекватність заходу забезпечення позову, який має застосовувати суд, визначається його відповідністю тим вимогам, для забезпечення яких цей захід вживається, через зіставлення права чи інтересу, про захист якого просить заявник, із майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Пропорційність у такому випадку означає співвідношення між негативними наслідками, що можуть виникнути від застосування заходів забезпечення позову, та наслідками, що можуть настати через їх неприйняття.

Аналогічні висновки щодо критеріїв забезпечення позову Верховний Суд висловлював у постановах від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21, від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 280/5917/22 та ін.

Зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта (частина п`ята статті 151 КАС України).

Отже, для зупинення дії нормативно-правового акта як заходу забезпечення позову суду слід з`ясувати обсяг позовних вимог і пересвідчитися, що між сторонами дійсно виник спір та існують очевидні ознаки протиправності нормативно-правового акта і ним порушуються права чи інтереси позивача. Такі заходи мають бути співмірними, адекватними та пропорційними, забезпечувати ефективний захист прав позивача, водночас запобігати порушенню прав інших осіб, не залучених до участі у справі.

У статті 4 КАС України визначено поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»:

- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Правові висновки щодо застосування статті 4 КАС України та статті 1 Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" в аспекті визначення ознак нормативно-правового регуляторного акта викладені у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2019 року у справі № 826/14366/15, від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16, від 9 грудня 2020 року у справі № 813/746/18, від 24 червня 2021 року у справі № 560/3160/20, від 1 лютого 2022 року у справі № 160/1936/21, від 20 травня 2022 року у справі № 160/9717/21 та від 11 вересня 2023 року у справі № 320/258/19.

Згідно із правовим висновком сформованим та застосованим у цих справах нормативно-правові акти - це акти, які встановлюють, змінюють (скасовують), припиняють загальні правила регулювання однотипних відносин; розраховані на широке коло осіб та на довгострокове неодноразове застосування; зазвичай невизначеність дії у часі; встановлюють загальні правила поведінки; регулювання однотипних відносин; ті, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення; не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Питання стосовно правової природи рішення органу місцевого самоврядування, яким затверджується технічна документація з нормативної грошової оцінки землі, неодноразово вирішувалися Верховним Судом.

Зокрема, у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/7868/13 Суд дійшов висновку, що рішення про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки мають ознаки нормативно-правового акта, оскільки прийняті уповноваженим органом суб`єкта владних повноважень, змінюють норми права, скасовують інший правовий акт, поширюються на невизначене коло осіб (платників орендної плати за землю, коло яких не є конкретно визначеним) та спрямовані на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та іншими суб`єктами господарювання.

Аналогічні висновки неодноразово були наведені у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі № 428/7176/14-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 826/2507/18, від 6 березня 2019 року у справі № 803/417/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 1940/1662/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 615/1182/15-a, від 29 квітня 2020 року у справі № 161/6580/16-а, від 10 червня 2021 року у справі № 823/902/17, від 15 червня 2021 року у справі № 200/12944/19-а, від 16 грудня 2021 року у справі № 826/8114/17, від 1 лютого 2022 року у справі № 160/1936/21, від 1 червня 2022 року у справі № 280/5928/19, від 2 лютого 2023 року у справі № 807/125/18 та від 4 лютого 2023 року у справі № 695/2607/17.

З огляду на наведене правове регулювання, повертаючись до матеріалів даної справи, слід дійти висновку, що положення частини п`ятої статті 151 КАС України є застосованим у спірних правовідносинах під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки оскаржуване рішення відповідача має ознаки нормативно-правового акту.

При вирішенні питання про забезпечення позову шляхом зупинення дії нормативно-правового акта суд має дотримуватися конституційного принципу розподілу влади, закріпленого у статті 6 Конституції України. Судовий контроль за актами органів виконавчої влади не може перетворюватися на втручання у дискреційні повноваження або фактичну заміну правової оцінки під час розгляду справи по суті. Забезпечення позову - це виключно попередній тимчасовий захід, який допустимий лише у разі, коли наявність ознак протиправності є очевидною, тобто такою, що не потребує додаткового дослідження фактичних обставин чи правових норм. Особливу обачність суд має проявляти у випадках, коли зупинення дії нормативного акта може мати системний вплив на функціонування публічного управління або суспільний інтерес, зокрема в умовах особливих правових режимів, таких як воєнний стан.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вважає, що забезпечувальні заходи (тимчасові заборони), які суд застосовує під час вирішення спору, мають відповідати закону, враховувати суспільні інтереси та забезпечувати пропорційність між обраними засобами й метою, яку прагне досягти суд. Зазначена позиція відображена в рішеннях ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі "Джиніч проти Хорватії" (Dћiniж v. Croatia, № 38359/13, пункти 61- 62) та від 16 березня 2021 року у справі "Карагасаноглу проти Туреччини" (Karahasanoglu v. Turkey, заяви № 21392/08 та дві інші, пункти 144- 153).

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен вказати мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними (постанови Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20, від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20).

Як слідує з матеріалів заяви про забезпечення позову, позивач, зокрема, стверджує, що оскаржувані ним рішення Миргородської міської ради від 11.07.2025 № 208 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель Миргородської міської територіальної громади» та від 12.07.2024 № 196 «Про розгляд та затвердження технічних документацій з нормативної грошової оцінки земельних ділянок», є протиправними через порушення процедури, передбаченої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема без аналізу регуляторного впливу та оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

Водночас нормативно-правовий акт, як акт загальної дії, що регулює однотипні публічно-правові відносини та застосовується щодо невизначеного кола осіб, має особливий правовий статус. Його зупинення як захід забезпечення позову є допустимим лише за наявності беззаперечних та очевидних ознак протиправності, а не лише припущень або правових сумнівів, які вимагають повноцінної оцінки у процесі розгляду справи по суті.

З огляду на комплексний характер правового регулювання, яке здійснюється через нормативно-правовий акт, втручання суду у його чинність не повинно підміняти собою остаточне судове рішення. Такий підхід забезпечує стабільність нормативного регулювання та правову визначеність, а також запобігає передчасному втручанню у публічне управління без достатніх правових підстав.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті, яке фактично ґрунтується на тих самих аргументах, які покладені в підстави позову, є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 22.12.2020 у справі №640/9593/20.

Мотиви оцінки очевидної протиправності оскаржуваного рішення відповідача, з яких заявлений позов, у разі застосування їх судом, за своїм змістом можуть свідчити про правову позицію суду наперед до розгляду справи по суті, позаяк вдаючись до оцінки відповідності оскаржуваного позивачем рішення відповідача положенням законодавства щодо принципів та базових засад державної регуляторної політики України, яке, як стверджує позивач, прийняте без аналізу регуляторного впливу, а також без оприлюднення проекту регуляторного акта тощо, суд фактично надасть правову оцінку правомірності такому акту, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві. З`ясування таких обставин наближається до розгляду законності рішень відповідача, що є предметом основного провадження, а не забезпечення позову. Будь-які остаточні оцінки правомірності таких рішень на стадії забезпечення позову є передчасними, що унеможливлює застосування такого заходу відповідно до стандарту доказування prima facie.

За таких обставини суд констатує, що надати оцінку заявленій підставі забезпечення позову «про очевидну протиправність рішення» неможливо, оскільки такі дії суду можуть містити загрозу порушення процесу та фактичного вирішення спору по суті, а ознаки протиправності оскаржуваних рішень, які стосуються прав та інтересів позивача, не є очевидними, підлягають встановленню та доведенню під час розгляду справи по суті.

Суд зазначає, що надання правової оцінки доводам позивача, висловленим на обґрунтування позовних вимог по суті спору, має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб, фактично, призводить до вирішення спору по суті й може мати вплив на судове рішення, яке згодом буде ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту (аналогічний за змістом висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 у справі №640/9167/19).

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість самого позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Саме такого висновку дійшла колегія суддів КАС ВС (постанова Верховного Суду від 19 травня 2020 року (справа № 160/10287/19).

Відповідно до частини 5, 6 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

З урахуванням наведеного правового регулювання та вкладених обставин, на переконання суду, відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «МИРІНВЕСТРЕСУРС» про забезпечення позову від 20.07.2026 (вхідний № 54448/26), поданої одночасно з пред`явленням позову Товариства з обмеженою відповідальністю «МИРІНВЕСТРЕСУРС» до Миргородської міської ради про визнання протиправними та нечинними рішень, слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 5, 150-156, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «МИРІНВЕСТРЕСУРС» про забезпечення позову від 20.07.2026 (вхідний № 54448/26), поданої одночасно з пред`явленням позову Товариства з обмеженою відповідальністю «МИРІНВЕСТРЕСУРС» до Миргородської міської ради про визнання протиправними та нечинними рішень, - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Р.І. Молодецький