Рішення № 138367437, 17.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року Справа № 160/8304/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2

до Відділу формування і ведення реєстру ТГ Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3

про визнання протиправною, скасування відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03.04.2026 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Відділу формування і ведення реєстру ТГ Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР, в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову Відділу формування і ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради у реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

- зобов`язати Відділ формування і ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпро від 16 червня 2020 року шлюб між Позивачем та ОСОБА_3 було розірвано. Позивач з донькою проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у будинку, що належить на праві власності батькам позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (бабусі та дідусю дитини). За вказаною адресою також зареєстровані як позивач, так і батько дитини ОСОБА_3 . Батько дитини - ОСОБА_3 з середини 2025 року проходив військову службу в Збройних Силах України. Згідно зі Сповіщенням № 7/127 від 14 лютого 2026 року, виданим відповідним командуванням, ОСОБА_3 (солдат) зник безвісти 10 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Покровськ Донецької області. За фактом зникнення зареєстровано кримінальне провадження № 12026042350000223 від 17.02.2026 у Самарівському районному відділі поліції ГУ НП в Дніпропетровській області. З того часу місце перебування ОСОБА_3 невідоме, зв`язок з ним відсутній. ОСОБА_2 , якій на момент звернення виповнилось 15 років, 31 березня 2026 року особисто звернулась до Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Того ж дня, 31 березня 2026 року, відповідач відмовив у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 . Відмова оформлена як рукописна відмітка безпосередньо на заяві дитини такого змісту: «Орган реєстрації відмовляє на підставі п. 3 ст. 12 ЗУ «Про надання публ. послуг щодо деклар м/п», а саме відсутня згода батька дитини на реєстр м/п». Позивач вважає вказану відмову протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

08.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та залучено до участі у справі третю особу.

Станом на дату винесення рішення по справі відповідачем відзив на позовну заяву до суду не надано про причини такого неподання суд не повідомлено.

Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 14 лютого 2011 року у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які перебували у зареєстрованому шлюбі, народилась донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 23 лютого 2011 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпро від 16 червня 2020 року у справі №199/1830/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.

Батько дитини - ОСОБА_3 з середини 2025 року проходив військову службу в Збройних Силах України. Згідно зі Сповіщенням № 7/127 від 14 лютого 2026 року, виданим відповідним командуванням, ОСОБА_3 (солдат) зник безвісти 10 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Покровськ Донецької області. За фактом зникнення зареєстровано кримінальне провадження № 12026042350000223 від 17.02.2026 у Самарівському районному відділі поліції ГУ НП в Дніпропетровській області

ОСОБА_2 , якій на момент звернення виповнилось 15 років, 31 березня 2026 року особисто звернулась до Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

31 березня 2026 року відповідач відмовив у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 . Відмова оформлена як рукописна відмітка безпосередньо на заяві дитини такого змісту: «Орган реєстрації відмовляє на підставі п. 3 ст. 12 ЗУ «Про надання публ. послуг щодо деклар м/п», а саме відсутня згода батька дитини на реєстр м/п»..

Позивач вважає відмову Відділу формування і ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради у реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що в силу ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів визначає Сімейний кодекс України.

Відповідно до ч.3 ст.160 Сімейного кодексу України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

В свою чергу, відповідно до приписів ч.2 ст.29 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У відповідності до ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (тут і далі у редакції на момент спірних правовідносин), відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

При цьому, відповідно до ст.4 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», законодавство про свободу пересування та вільний вибір місця проживання складається з Конституції України, цього Закону, інших законів та міжнародних договорів України.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються норми міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Обмеження вільного вибору місця проживання визначається статтею 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до якої вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться: у прикордонній смузі; на територіях військових об`єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на тимчасово окупованих територіях.

Вільний вибір місця проживання обмежується щодо: осіб, які не досягли 14-річного віку; осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов`язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.

Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг регулює Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (тут і далі у редакції на момент спірних правовідносин).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади

Відповідно до п.12 ч.1 ст.2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою:

1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;

2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;

3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» висуває загальні вимоги до декларування та реєстрації місця проживання (перебування) особи, відповідно до пункту 6 якої, реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.

При цьому, умова про надання згоди батька щодо реєстрації місця проживання (перебування) дитини наведена лише у пункті 4 зазначеної статті, а саме щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років за місцем проживання (перебування) одного з батьків чи законних представників, з яким проживає дитина.

Суд звертає увагу, що вимога щодо згоди батька, який не проживає з дитиною, яка досягла 14 років, приписи Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» не містять.

Порядок реєстрації місця проживання (перебування) особи визначений статтею 9 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», відповідно до частини 1 якої, у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку (далі - представник).

До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: 1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; 2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років; 3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України); 4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника); 5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору; 7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку) (ч.2 ст.9 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом (ч.7 ст.9 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»).

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо: 1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування); 2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям у поданих особою документах або даних; 3) особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі; 4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними, або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився; 5) за декларуванням або реєстрацією місця проживання (перебування) особи звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів; 6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку; 7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об`єкт нерухомого майна, який не належить до житла; 8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій стосовно цієї дитини; 9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій цією дитиною.

На підставі наведених норм Законів України вбачається безумовне право дитини, яка досягла чотирнадцяти років самостійно як визначити своє місце проживання, так і звернутись за його реєстрацією.

Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів визначає Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 (далі - Порядок №265).

Відповідно до п.3 Порядку №265, декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.

Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні (абз.1 п.5 Порядку №265).

Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) за адресою житла незалежно від форми власності (п.27 Порядку №265)

Особи, які досягли 14-річного віку, самостійно подають заяву про реєстрацію місця проживання (перебування) (п.31 Порядку №265).

У разі подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особою, яка не досягла 18-річного віку, реєстрація місця проживання (перебування) здійснюється за згодою батьків або інших законних представників такої особи. Згода не надається у разі коли особа є здобувачем освіти та здійснює реєстрацію свого місця проживання (перебування) в гуртожитку, що належить до сфери управління закладу освіти (п.32 Порядку №265).

У разі коли місце проживання батьків або інших законних представників особи віком до 18 років задекларовано/зареєстровано за однією адресою, згода іншого з батьків або законних представників не надається (п.34 Порядку №265).

Отже, як вбачається з п.32 Порядку №265, дитина віком з 14 до 18 років обмежена правом на місце реєстрації та, відповідно, й на вільне обрання місця проживання згодою того з батьків, який проживає окремо, що не відповідає правам такої дитини, які надані їй приписами Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України та не вбачається обмежень й з приписів Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Суд зазначає, що юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Так, відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України, Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Отже, з огляду на наведене, суд відхиляє посилання відповідача як на підставу правомірності прийняття спірного рішення щодо відмови дитині, яка досягла 14 років у здійсненні реєстрації місця проживання без згоди батька, та вважає його таким, що прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, а відтак визнає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

При цьому суд зазначає, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на наведене, похідна позовна вимога про зобов`язання Відділ формування і ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , без згоди батька, підлягає задоволенню також.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1064,96 грн., що документально підтверджується квитанцією №1651-4749-9215-0422 від 03.04.2026 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено, судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 1064,96 грн.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу формування і ведення реєстру ТГ Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР (49000, місто Дніпро, проспект Яворницького Дмитра, будинок 75, код ЄДРПОУ 40392181), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про визнання протиправною, скасування відмови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Відділу формування і ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради у реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Відділ формування і ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу формування і ведення реєстру ТГ Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв