Рішення № 138366917, 21.07.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 липня 2026 р. Справа № 127/2219/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови в призначенні ОСОБА_2 пенсії відповідно до Закону України №1058-IV.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення її недоліків.

У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі від 23.03.2026 року.

Ухвалою суду від 06.04.2026 було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відзиві представник відповідача зазначає, що ОСОБА_2 було призначено пенсію у зв`язку втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки для призначення пенсії в разі втрати годувальника на умовах Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутні законні підстави.

14.04.2026 року позивачем подано відповідь на відзив.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 26.04.2018 року.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 , є військовослужбовцем, який зник безвісті на території бойових дій (під час воєнних дій).

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20251028-5777, заяву/інформацію про безвісне зникнення особи зареєстровано 06.10.2025 у Відділенні поліції № 1 (м. Виноградів) Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області.

У зв`язку з чим, 10.11.2025 року позивач звернулася до відповідача з заяво про призначення її неповнолітньому сину ОСОБА_2 пенсії по втраті годувальника.

За наслідком розгляду даної заяви, ОСОБА_2 з 06.11.2025 року призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 3038 грн.

Не погодившись з таким розміром пенсії, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про надання інформації щодо порядку нарахування та виплати пенсії у разі втрати годувальника ОСОБА_3 , який зник безвісти.

За результатами розгляду вказаної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області своїм листом поінформовано позивача, що пенсія у разі втрати годувальника призначена на підставі Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в розмірі 3038,00 грн. є правильною.

Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" у розмірі 50% грошового забезпечення безвісті зниклого годувальника , позивач звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ.

Відповідно до ч. 9 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

За правилами частини першої статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 №1934-XII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (підпункт 3 пункту 1 статті 3 цього Закону).

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (надалі, також Закон № 2262-ХІІ).

Частиною 3 ст. 1 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Згідно з п. є) ч. 1 ст.1-2 Закону № 2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи із числа військовослужбовців строкової служби та члени сімей осіб з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, у передбачених цим Законом випадках.

Статтею 2 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії в разі втрати годувальника призначаються незалежно від тривалості служби.

Відповідно до статті 29 Закону № 2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Відповідно до статті 30 Закону України № 2262-ХІІ (в редакції, чинній на момент звернення за призначенням пенсії) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Відповідно до пункту "а" абзацу 4 цієї ж статті передбачено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків.

З системного аналізу вказаних вище норм права судом встановлено, що на пенсію вразі втрати годувальника мають члени сімей (в тому числі діти) військовослужбовців, які пропали безвісти, після їх звільнення з військової служби.

Докази наявності виключення ОСОБА_3 зі списків особового складу військової частини в якій він проходить службу, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, твердження позивача щодо зобов`язання відповідача призначити пенсію в разі втрати годувальника сину зниклого безвісти ОСОБА_3 відповідно до вимог Закону № 2262-ХІІ є безпідставним та відхиляється судом.

Разом з тим, частиною 1 ст. 49 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Так, суду необхідно зазначити, що з початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну встановлено поняття особа, зникла безвісти за особливих обставин та особа, зникла безвісти.

Особа, зникла безвісти - це фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук.

Згідно з частиною третьою статті 43 Цивільного кодексу України (далі ЦК - України) порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою визначений Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).

До встановлення факту відсутності особи у визначеному законом порядку вважається, що особа здійснює свої права та обов`язки.

Особа, зникла безвісти за особливих обставин - це особа, яка зникла безвісти у зв`язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.

Правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, визначається Законом України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" (далі - Закон) та іншими законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При деякій подібності вказаних понять, визначених національним законодавством України, існують істотні відмінності у відповідних правових статусах. Зокрема, законодавством визначені різні способи їх набуття. Так, фізичну особу може бути визнано безвісно відсутньою лише в судовому порядку . Своєю чергою, особа набуває статусу такої, що зникла безвісти, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до відповідного Реєстру.

Відповідно до частини першої статті 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Крім того, частиною другою вказаної статті визначено, що у разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому вказаним Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.

Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому Законом України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин". Надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством (частина третя статті 4 Закону).

Частиною четвертою статті 4 Закону визначено, якщо особа, зникла безвісти за особливих обставин, була оголошена померлою, але її місцеперебування, місце поховання чи місцезнаходження її останків не було встановлено, проведення розшуку в розумінні цього Закону не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження її останків.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" встановлено, що особам, які зникли безвісті за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів іх сімей" та іншими актами законодавства України. Особам, зниклим безвісти за особливих обставин продовжується нараховуватись грошове забезпечення. Такі особи перебувають на обліку у військових частинах де вони проходили службу.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Згідно із ч. 1 ст. 37 Закону №1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Частиною 1 ст. 38 Закону № 1058 передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із ч. 2 ст. 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону - довічно.

Відповідно до вказаного Закону розмір пенсії за віком особи залежить від її страхового стажу та заробітної плати, а також показника середньої заробітної плати по країні, який, відповідно до цього Закону, враховується для обчислення пенсії.

Так. згідно із статтею 27 Закону № 1058, розмір пенсії за віком визначається за формулою:

П = 3п х Кс. де: П - розмір пенсії. у гривнях: 3п - заробітна плата (дохід) застрахованої особи. визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія. у гривнях: Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 Закону.

Відповідно до статті 24 Закону № 1058, до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону (додатковий стаж).

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачу призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника на неповнолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Для обчислення пенсії за віком годувальника ( ОСОБА_3 ), з якої обчислюється розмір пенсії у зв`язку із втратою годувальника, враховано загальни страховий стаж годувальника 35 років 01 місяць 01 день, коефіцієнт якого становить 0.35083.

Пенсію обчислено з урахуванням заробітної плати годувальника за всі періоди страхового стажу на підставі відомостей реєстру застрахованих осіб.

Розрахунок пенсії з 06.11.2025 наступний:

5300,70 грн основний розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 27 Закону №1058 (15109,04 грн х 0, 35083);

Загальний розмір пенсії годувальника становить 5300,70 грн;

2650,35 грн розмір пенсії по втраті годувальника, обчислений відповідно до статті 37 Закону №1058 (5300,70 грн х 50%);

387,65 грн доплата особам, які отримують пенсію, не працюють (не провадять діяльність, пов`язану з отриманням доходу, що є базою для нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) та в яких щомісячний розмір пенсійних виплат з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації, щомісячної компенсації у разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 3038 гривень, надається щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсій; Загальний розмір пенсії з надбавками становить 3038,00 грн.

З викладеного слідує, що відповідачем виплачується пенсія ОСОБА_2 у відповідності до чинного законодавства, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що вона не позбавлена права повторного звернення до відповідача із заявою про призначення її сину пенсії по втраті годувальника у відповідності до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з одночасним наданням доказів звільнення ОСОБА_3 з військової частини, до списків особового складу якої його було включено.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, позивачем на підставі належних та допустимих доказів не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Підстави для застосування положень ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька область, 21005, код ЄДРПОУ: 13322403)

Суддя Чернюк Алла Юріївна