Постанова № 13836516, 19.01.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2011                                                                                           № 37/424

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко О.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Маяковська В.В. дов. №Д07/2010/12/29-8 від 29.12.2010 року

                               Цурка Н.О. дов. №Д07/2010/06/25-8 від 25.06.2010 року

від відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Експлуатаційна компанія "МГ-Сервіс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 01.11.2010

у справі № 37/424 ( .....)

за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   ТОВ "Експлуатаційна компанія "МГ-Сервіс"

про                                                   стягнення 67340,09 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”в особі Структурного підрозділу “Енергозбут Київенерго” до Товариства з обмеженою відповідальністю “МГ-СЕРВІС” про стягнення 59978,34 грн. основного боргу, 5716,00 грн. інфляційних нарахувань та 1645,75 грн. трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 2690096 від 06.11.09 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді та додатками до нього.

Рішенням Господарського суду м. Києва 01.11.2010 року у справі №37/424 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “МГ-СЕРВІС” на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” 49 736 (сорок дев’ять тисяч сімсот тридцять шість) грн. 52 коп. основного боргу, 4 754 (чотири тисячі сімсот п’ятдесят чотири) грн. 00 коп. інфляційної складової боргу, 1 645 (одна тисяча шістсот сорок п’ять) грн. 75 коп. трьох річних процентів, 663 (шістсот шістдесят три) грн. 78 коп. витрат по сплаті державного мита та 232 (двісті тридцять дві) грн. 63 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 10241,82 грн. основного боргу припинено. В позовних вимогах щодо стягнення 962,00 грн. інфляційної складової боргу відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений договором № 2690096 від 06.11.09 р. та додатками до нього строк оплату за спожиту теплову енергію здійснив не повністю. Частина основного боргу в розмірі 10241,82 грн. була погашена після звернення позивача з даним позовом до суду, отже в цій частині припинено провадження по справі. Решта суми основної заборгованості за договором № 2690096 від 06.11.09 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді у розмірі 49736,52 грн. визнана судом такою, що підлягає задоволенню. Також, судом першої інстанції стягнуто частково суму інфляційних втрат у розмірі 4754,00грн. та 3 % річних у сумі 1845,75 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2010 року у справі №37/424 в частині відмови у стягненні інфляційної складової боргу та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок. Жодним нормативно-правовим актом не зобов'язано кредитора розраховувати інфляційну складову боргу з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.01.2011 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2010 року у справі №37/424 в частині визначення суми основного боргу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що на момент розгляду справи сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 39 969,52грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.01.2011 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/6 від 18.01.2011 року у зв’язку з виробничою необхідністю – зайнятістю судді Калатай Н.Ф. при розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі №37/424 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Тищенко О.В., суддів Алданової С.О., Смірнової Л.Г. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 29 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2010 року у справі №37/424 скасувати в частині відмови у стягненні інфляційної складової боргу та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Заперечували проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судове засідання 19.01.2011 року не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 – 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 19.01.2011 року за відсутності представника відповідача.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

06.11.09 року між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго”в особі Структурного підрозділу “Енергозбут Київенерго”(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “МГ-СЕРВІС”(споживач) було укладено договір на постачання теплової енергії в гарячій воді №2690096, відповідно до умов постачальник зобов’язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов’язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у даному договорі.

Пунктом 2.1 договору № 2690096 від 06.11.09 р. визначено, що при виконанні умов даного договору, а також при вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов’язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією (КМДА), чинним законодавством України, правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Відповідно до п. 2.2.1 договору № 2690096 від 06.11.09 р., постачальник зобов’язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення –в період опалювального сезону; для потреб опалення –в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання –протягом року, згідно з заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1 до даного договору.

Згідно п. 2.3.1. вищезазначеного договору, споживач зобов’язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2 до цього договору.

Пунктом 2 додатку № 2 до договору № 2690096 від 06.11.09 р. визначено, що у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії –кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (додатки 3, 4).

Згідно з п. 3. додатку № 2 до договору № 2690096 від 06.11.09 р., у разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії споживача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначених цими приладами обліку, споживачем додаються теплові витрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з п. 1.3. додатку 1.

Відповідно до п. п. 4. і 5. додатку № 2 до договору № 2690096 від 06.11.09 р., дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку –по 25 число поточного місяця; споживач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ-2 за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 40 В –не пізніше 28 числа поточного місяця.

Згідно з п. 7. додатку № 2 до договору № 2690096 від 06.11.09 р., у випадку підключення декількох споживачів без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії до центрального теплового пункту (ЦТП) –від загального споживання теплової енергії, визначеної за комерційними приладами обліку встановленими на ЦТП, віднімаються обсяги споживання теплової енергії, визначені по будинкових комерційних приладах обліку споживачів, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється між споживачами без будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії пропорційно до їх договірних навантажень.

Пунктом 8 додатку № 2 до договору № 7560870 від 12.10.09 р. визначено, що у разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається:

-          на опалення –як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія;

-          на гаряче водопостачання –як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.

Відповідно до п. 9. додатку № 2 до договору № 2690096 від 06.11.09 р., споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ-2 за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 40 В оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно з п. 10. додатку № 2 до договору № 2690096 від 06.11.09 р., споживач щомісячно:

-          забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА;

-          до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Позивач в обґрунтування позовних вимог представив суду належним чином завірені копії наданих ТОВ “МГ-СЕРВІС” відомостей обліку споживання теплової енергії за періоди з 09.11.09 р. до 23.11.09 р., з 11.12.09 р. до 23.12.09 р., з 26.12.09 р. до 24.01.10 р., з 25.01.10 р. до 21.02.10 р., з 22.02.10 р. до 25.03.10 р., з 26.03.10 р. до 25.04.10 р., з 26.04.10 р. до 25.05.10 р., з 26.05.10 р. до 23.06.10 р., з 24.06.10 р. до 25.07.10 р. та облікові картки відповідача за період з листопада 2009 р. до липня 2010 р. Загальна сума спожитої відповідачем теплової енергії за період з 01.11.09 р. до 01.08.2010 р. становила 282250,96 грн.

Позивачем були належним чином виконані зобов’язання за договором №2690096 від 06.11.09 р., тоді як відповідач свої зобов’язання щодо оплати за спожиту теплову енергію виконав частково на суму 222272,62 грн., у зв’язку з чим станом на 01.08.10 р. у нього виникла заборгованість у розмірі 59978,34 грн.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідач сплатив частину основного боргу в розмірі 10241,82 грн., що підтверджується довідкою про надходження грошових коштів за спожиту від АЕК “Київенерго” теплоенергію Товариством з обмеженою відповідальністю “МГ-СЕРВІС”.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки частина основного боргу в розмірі 10241,82 грн. була погашена після звернення позивача з даним позовом до суду, судом першої інстанції правомірно було провадження у справі в цій частині позову припинено на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України в зв’язку з відсутністю предмету спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове скасування рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 49736,52 грн. основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “МГ-СЕРВІС” суми основного боргу за договором № 2690096 від 06.11.09 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді у розмірі 49736,52 грн. є обґрунтованою, а отже судом першої інстанції правомірно була задоволена.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути з відповідача 5716,00 грн. інфляційної складової боргу та 1645,75 грн. трьох відсотків річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором № 2690096 від 06.11.09 р. за період з 01.11.09 р. до 01.08.10 р.

Задовольняючи частково вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат, місцевий господарський суд виходив з того, що при нарахуванні інфляційних втрат позивачем не враховано зменшення інфляційних збитків, що пов’язані із встановленням рівня інфляції у квітні 2010 р., травні 2010 р., червні 2010 р. та липні 2010 р. на рівні 99,7 %, 99,4 %, 99,6 % та 99,8 % відповідно. З урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу інфляційні втрати позивача, на думку суду першої інстанції, становлять 4754,00 гривень.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Стаття 625 Цивільного кодексу України закріплює за кредитором право вимагати з боржника стягнення інфляційних втрат, як збільшення суми основного боргу у зв’язку з девальвацією грошової одиниці України.

Вимога щодо сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено зобов’язання кредитора розраховувати інфляційну складову боргу з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат на суму заборгованості взагалі не враховувались періоди, в які інфляційні нарахування мали від’ємне значення, здешевлення продукції не відбулось, а тому судом було помилково здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, дійшла висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5716,00грн. інфляційної складової боргу ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, апеляційна скарга Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”в особі Структурного підрозділу “Енергозбут Київенерго” - задоволенню.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги позивача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “МГ-СЕРВІС” залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного підрозділу “Енергозбут Київенерго” задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2010 року у справі №37/424 скасувати частково, виклавши резолютивну частині рішення в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МГ-СЕРВІС”(01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2, Н.П. 43, код ЄДРПОУ 34807197) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”(01001, м. Київ, площа І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 49 736 ( сорок дев’ять тисяч сімсот тридцять шість) грн. 52 коп. основного боргу, 5716 (п’ять тисяч сімсот шістнадцять) грн. 00 коп. інфляційної складової боргу, 1 645 (одна тисяча шістсот сорок п’ять) грн. 75 коп. трьох річних процентів, 673 (шістсот сімдесят три) грн.. 40 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 10241,82 грн. основного боргу припинити.”

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МГ-СЕРВІС”(01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2, Н.П. 43, код ЄДРПОУ 34807197) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”(01001, м. Київ, площа І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 51 (п’ятдесят одна) грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

6. Матеріали справи №37/424 повернути до Господарського суду м. Києва

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді