Рішення № 138364104, 20.07.2026, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 333/9585/25

Провадження № 2/945/743/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

20 липня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді Лопіної О.О., за участю секретаря судового засідання Швець Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей,

встановив:

Позивач Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 є матір`ю дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Реєстрація народження дітей здійсненна відповідно до ст. 135 Сімейного кодексу України. Мати неодноразово потрапляла у поле зору правоохоронних органів, центру соціальних служб та служб у справах дітей у зв`язку з асоціальною поведінкою та зловживанням алкогольними напоями. Родина прибула на територію Заводського району м. Миколаєва з с. Іванівка Нечаянської територіальної громади.

За попереднім місцем проживання родина перебувала на контролі служби у справах дітей Нечаянської сільської ради, у зв`язку з неналежним виконанням матір`ю батьківських обов`язків. З 09.06.2025 діти перебувають на обліку служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради як такі, що опинились у складних життєвих обставинах, у зв`язку з ухиленням матері від виконання батьківських обов`язків.

Мати неналежно виконує батьківські обов`язки, не приділяє дітям уваги, не забезпечує їм належний медичний догляд, досі не укладено декларації з лікарем-педіатром, не створює належних умов для виховання дітей, не влаштувала дітей до навчального закладу, чим порушує право дітей на отримання освіти та медичної допомоги. З родиною системно проводилася робота по підвищенню рівня мотивації матері до подолання складних життєвих обставин, але мати відмовилася від співпраці з фахівцями центру соціальних служб. Біологічному батькові, який проживає разом з дітьми, неодноразово наголошено про необхідність звернення до РАЦСу та встановлення батьківства щодо дітей.

Відповідач ОСОБА_1 , зі слів сусідів, характеризується з негативного боку, з сусідами підтримує посередні відносини, постійно зловживає алкогольними напоями, діти без належного догляду. Під час неодноразового відвідування родини спеціалістами служби у справах дітей адміністрації Заводського району, мати постійно знаходилась в стані алкогольного сп`яніння, факт зловживання алкогольними напоями відповідач не заперечує.

Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, тому службою у справах дітей ініційовано до поліції притягнення матері до відповідальності за ст. 184 КУпАП. З матір`ю неодноразово проводились психолого - педагогічні бесіди щодо відповідального ставлення до виконання батьківських обов`язків, особливостей розвитку дітей відповідного віку, необхідності ведення здорового способу життя, роз`яснено наслідки вживання алкогольних та наркотичних речовин, проте позитивний результат відсутній. Питання щодо забезпечення прав дітей та виконання матір`ю батьківських обов`язків 10.07.2025 розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Миколаївської міської ради. Комісія дійшла висновку, що позбавлення матері батьківських прав буде відповідати інтересам дітей. Таким чином, тривале невиконання відповідачем батьківських обов`язків стосовно дітей на думку позивача дають підстави для позбавлення її батьківських прав.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21.01.2026 року відкрито провадження у даній справі та постановлено дану справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 15.05.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, при цьому подав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явилася, про дату, час і місце судового засідання повідомлялася у встановленому законом порядку, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна поштова кореспонденція, яка була повернута оператором поштового зв`язку у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою; шляхом розміщення оголошення на веб-сайті Судової влади.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 10.05.2023 № 755/17944/18 (61-185св23), довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідачка не використала наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з`явилася у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у її відсутності до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача.

Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.

Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача, постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, окрім допиту свідка не здійснювалось.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Запис про батька здійснений відповідно до ч.1 ст.135 СК України.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 04.07.2025 встановлено, що житло розміщено на 1 поверсі одноповерхового будинку, складається з 3 кімнат, наявне газо-, водо- та електропостачання, наявне технічне обладнання. У дітей є своя окрема кімната зі спальним місцем, письмовий стіл, шафа з одягом за сезоном, іграшки, наявні продукти харчування.

Відповідно до листа Миколаївського міського центру соціальних служб Миколаївської міської ради від 04.07.2025, фахівцями Центру 01.07.2025 здійснено відвідування сім`ї ОСОБА_1 за адресою проживання, на момент якого в помешканні було чисто та прибрано, однак помешкання потребує провітрювання через стійкий запах тютюну. Діти забезпечені речами першої необхідності в обмеженій кількості. Зі слів сусідів ОСОБА_1 зловживає алкогольними напоями.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1256 від 22.08.2025 року вирішено про негайне відібрання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та улаштування до КНП ММР «Міська дитяча лікарня №2» для проведення медичного обстеження.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав № 11909/02.02.01-22/03/14/26 від 07.05.2026 року, прийнято рішення вважати доцільним позбавлення ОСОБА_1 відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав.

З висновку вбачається, що на час розгляду справи діти перебувають у родині патронатного вихователя.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках в разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", № 39948/06, параграф 50).

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові № 384/170/23 від 15 січня 2025 року «доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача».

Представник позивача жодного разу в судове зсідання не з`явився.

Допитаний представник Служби у справах дітей Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області у якості свідка начальник ССД (за клопотанням представника позивача) у судовому засідання зазначила, що відповідачка разом із дітьми переїхала у 2023 році з м. Очаків до с.Іванівка Миколаївського району. Починаючи з 18.07.2023 року діти перебували на обліку як такі, що опинилися у складних життєвих обставинах. Кожен місяць представники служби відвідували сім`ю, проводили профілактичну роботу з матір`ю, проте результатів не дало.

За згодою матері 25 лютого 2025 року дітей влаштували до Березківського мистецького ліцею, а матір переїхала до м. Миколаєва. З цього часу сім`ю не супроводжували.

Крім того зауважила, що матір не пройшла Корекційну програму, проходила її, але повністю не виконала.

Разом з тим, будь яких доказів проведення профілактичної роботи з відповідачкою, матеріали позову не містять.

Суд не встановив свідомого, "злісного" ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, абсолютної байдужості до дітей, фактів заподіяння шкоди дітям або того, що матір становила загрозу для здоров`я та розвитку дітей, відсутні докази притягнення відповідачки до відповідальності, у тому числі адміністративної.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів, окрім того, що сім`я бралась під соціальний супровід, які саме вчиняла дії держава в особі позивача перед зверненням до суду з цим позовом, з метою допомоги відповідачу вийти зі скрутного становища, які соціальні послуги надавала задля збереження цілісності цієї сім`ї, внаслідок чого позивач вимушений був звернутися до суду для захисту інтересів дітей.

З урахуванням обставин, норм матеріального права та практики їх застосування, немає підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки виняткових обставин для застосування такого заходу впливу у спірному випадку немає. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Перелік підстав позбавлення батьківських прав, визначений статтею 164 СК України, є вичерпним, і заявлена обставина до цього переліку не входить. Права біологічної матері та інтересами дитини у контексті сімейних зв`язків, врахування єдності та возз`єднання сім`ї у разі розлучення є невід`ємним аспектом права на повагу до сімейного життя відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (висновок Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 554/1924/20).

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, пункти 57, 58).

Суди обов`язково враховують, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості матері/батька як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.

З огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року в справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22 та інші).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини(постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

У матеріалах справи міститься висновок органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

Разом з тим, висновок органу опіки та піклування з тих підстав, що мати дітей самоусунулась відвиконання батьківських обов`язків, не створила умов, які гарантували б дітям безпечне, стабільне й належне середовище для проживання та виховання - не є достатньо об`єктивним та обґрунтованим, оскільки не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а також переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав.

Суд, за наслідками перевірки підстав та доказів позову, не встановив свідомого, «злісного» ухилення відповідачкою від виконання своїх обов`язків стосовно виховання дітей, абсолютної байдужості до дітей, фактів заподіяння шкоди дитині, або того, що матір становила загрозу для здоров`я та розвитку дітей.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно ч. 4 ст. 164 СК України, під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Судом не встановлено обставин, які б однозначно свідчили про те, що відповідачка не бажає чи об`єктивно не взмозі виховувати дітей чи самоусувається від виконання своїх обов`язків, тим більше «злісно» ухиляється. На перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. В таких правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної обставини без формального та уніфікованого підходу.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таких доказів суду не надано, а відтак і не встановлена винна поведінка відповідачки. Позбавлення батьківських прав, в чергове наголошується, є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для матері, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Установивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого нехтування матір`ю своїми обов`язками щодо дітей, відсутність передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу та з урахуванням найкращих інтересів дитини, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. 164 -167 СК України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-289, Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

У задоволені позову Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ЄДРПОУ) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ) про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей - відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з положеннями ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідно до ст. 289 ЦПК України заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.

Суддя Олена Лопіна