Рішення № 138363925, 21.07.2026, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/4969/26

Провадження № 2/487/3339/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2026 Заводський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого-судді А.А. Лагоди

секретаря К.Е. Мамчур

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача Гриненко Ігоря Івановича в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, -

ВСТАНОВИВ:

24.06.2026 представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом. Просить суд зобов`язати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відновити залишок коштів на рахунку № НОМЕР_1 відкритого на ім`я ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адрес: АДРЕСА_1 ), до стану, який був перед проведенням 5 квітня 2022 року несанкціонованої операції. Також позивач просить стягнути витрати на адвоката в сумі 20000грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що справа розглядалась неодноразово та постановою Миколаївського апеляційного суду від 18.06.2026 апеляційну скаргу "ПРИВАТБАНКА" задоволено частково. Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 29.04.2026 по справі №487/1912/25 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення безпідставно списаних коштів. Миколаївським апеляційним судом було досліджено всі наявні докази по справі які надавались позивачем, відповідачем, та надано такий обґрунтований висновок: - "Позивач звернувся до суду не з позовом про зобов`язання вчинити певні дії, а з вимогою про стягнення коштів з відповідача АТ КБ «ПриватБанк», який не є набувачем цих коштів, що належали позивачу, але при тому мав обов`язок щодо негайного відновлення коштів на рахунку. Таким чином у цій справі позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права. За наведених обставин, судове рішення, яке ухвалене, хоча за правильно встановлених судом обставин, але шляхом задоволення вимог через неналежно обраний позивачем спосіб захисту, підлягає скасуванню відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України з ухваленням нового про відмову у задоволенні вимог про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» коштів на користь ОСОБА_1 ". З березня 2019 року Відповідач надає позивачу різні види банківських послуг, зокрема, на його ім`я у банку відкрито поточний рахунок та видана платіжна картка № НОМЕР_1 , яку він використовує для розрахункових операцій з особисто належними йому коштами. 4 квітня 2022 року на його телефонний номер надійшов дзвінок від особи, яка назвалася працівником компанії «Київстар», та повідомила про пошкодження у нього вдома дротів інтернет-зв`язку, внаслідок чого для проведення робіт з відновлення інтернет-зв`язку йому необхідно підтвердити коди від мобільного оператора, які надійдуть на його мобільний номер телефону. Спілкуючись з представником «Київстару» та знаходячись на блокпосту поза домом, у нього не виникло сумнівів щодо доцільності повідомлення представнику мобільного оператора коду задля відновлення інтернет-зв`язку. Втім, через деякий час мобільний зв`язок на його телефоні зник та був відсутній наступного дня, а 6 квітня 2022 року він дізнався від персонального банківського консультанта про списання з його рахунку 11 055 грн. особистих коштів. Того ж дня позивач звернувся до правоохоронних органів та за його заявою зареєстровано кримінальне провадження. В подальшому, у квітні 2023 року АТ КБ Приватбанк» звернувся до нього з позовом про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі, тієї суми, що булла списана незаконно з його кредитного рахунку, і цей спір вирішено судом. В той же час, незаконно списані з його рахунку особисті кошти в розмірі 11 055 грн. досі не повернуті йому банком, хоча їх списання допущено з вини працівників банку та в порушення норм Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Позивачем у судових засіданнях доведено, що авторизація у системі мобільного оператора «Київстар» здійснена ним без надання своїх особистих даних, тим паче без сприяння у наданні будь-якого ПІН коду чи іншої банківської інформації за допомогою якого можна підтвердити таку особу. Оскільки в цій справі встановлено, що за відсутністю мобільного зв`язку у позивача з 18 год 05 хв 4 квітня 2022 року, після чого на замінену невідомими особами сім-картку було направлено повідомлення від ПриватБанк в той же день, але о 18 год 05 хв 02 сек, то банк є таким, що не виконав свій обов`язок з належного повідомлення власника рахунку про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Позивач не порушував вимог нормативних актів, внаслідок якого ініційовано цю платіжну операцію, яку ОСОБА_2 не санкціонував та не здійснював. Тому при відновленні мобільного зв`язку та обізнаності про вчинення несанкціонованої операції позивач невідкладно повідомив банк про несанкціоноване списання з його рахунку. Отже, за сукупністю встановлених обставин слід дійти висновку, що усі ризики, які відбулися під час несанкціонованого списання коштів з рахунку клієнта несе банк, і тому є усі підстави для відновлення залишку коштів на рахунку ОСОБА_2 до стану, який був перед проведенням 5 квітня 2022 року несанкціонованої операції. Внаслідок цього він і був змушений звернутись до суду із позовом.

Ухвалою суду від 25.06.2026 по справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

06.07.2026 до суду від представника відповідача адвоката Шевченко А.О. надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідача не визнає позов в повному обсязі та мотивує це тим, що списання коштів відбулося в рамках автоматизованого виконання корректно авторизованих платіжних інструкцій через систему «Приват24». Причиною компрометації даних стала груба необережність самого позивача, який добровільно розголосив третім особам секретний код «3875» мобільного оператора ПрАТ «Київстар». Вказаний код був надісланий на його платіжний інструмент - фінансовий номер телефону НОМЕР_3 , який позивач у Анкеті-заяві від 23.12.202 особисто визначив як засіб своєї однозначної ідентифікації та доручив банку використовувати його для підтвердження та виконання будь-яких фінансових операцій і правочинів. Передавши цей ідентифікаційний код іншій особі, позивач грубо порушив правила безпеки та умови договору, що за своїми правовими та технологічними наслідками прирівнюється до фактичної добровільної передачі контролю над своїм платіжним інструментом та фінансовим номером телефону стороннім особам. Позивач тривалий час не вживав заходів щодо блокування платіжних інструментів. Висновки колегії суддів у попередніх провадженнях (постанова Миколаївського апеляційного суду від 16.07.2025 у справі № 487/6024/23 та постанова Миколаївського апеляційного суду від 18.06.2026 у справі № 487/1912/25.) про те, що дії позивача «не свідчать про його сприяння шахрайству», є суто суб`єктивною правовою оцінкою. При розгляді першої справи №487/6024/23 суди взагалі не володіли розгорнутими технічними даними від ПрАТ «Київстар» та логами служби безпеки банку, які залучені до поточної справи та докорінно змінюють фактичну картину подій, доводячи наявність грубої необережності клієнта.

23.12.2020 між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про надання

банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви клієнта - фізичної особи та заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідно до статті 634 ЦК України, даний правочин є договором приєднання, умови якого визначені у стандартній формі та розміщені в мережі Інтернет на офіційному сайті Банку. На підставі вказаних договірних документів позивачу було відкрито поточний рахунок та видано платіжну картку № НОМЕР_1 . Під час підписання анкети-заяви позивач особисто визначив та підтвердив свій мобільний номер телефону НОМЕР_3 як фінансовий номер телефону клієнта. Згідно з пунктом 1.1.1.71 Умов та Правил, фінансовий номер телефону є персоналізованим платіжним інструментом, за допомогою якого здійснюється віддалена ідентифікація, автентифікація та виконання платіжних операцій у цифрових каналах банку. Особливе значення для цієї справи має розділ 3 Заяви про приєднання та сторінка 3 анкети-заяви, де викладена «Угода про використання простого електронного підпису». Відповідно до умов цієї угоди, сторони дійшли беззаперечної згоди про те, що при наданні банком послуг з переказу коштів чи укладення правочинів, ідентифікація клієнта здійснюється за допомогою простого електронного підпису. Способами такого підпису клієнт визнав введення одноразових OTP-паролів, використання QR-кодів та натискання інтерактивних кнопок («Підтверджую», «Підпис») у програмних комплексах та мобільному додатку «Приват24». У тексті угоди клієнт погодився з наступним правилом безпеки: «При здійсненні будь-якої операцій та правочинів між Сторонами за допомогою ОТР-паролю як простого електронного підпису Сторони домовилися вважати, що він однозначно ідентифікує особу Клієнта та є логічно пов`язаний із електронними даними про будь-яку операцію або правочин виключно за умови, якщо підтвердження Клієнтом здійснення операції або укладення правочину здійснено шляхом введення у відповідне поле інтерфейсу програмного комплексу або сайту Банку цифрової послідовності, яка повністю ідентична надісланому Банком ОТПпаролю на фінансовий номер телефону Клієнта, яким є номер: НОМЕР_3 ». Сторони окремо узгодили, що правочини та платіжні інструкції, підтверджені у такий спосіб, є повністю дійсними, обов`язковими для виконання та не потребують жодного додаткового двостороннього підтвердження. Таким чином, порядок надання згоди на виплату коштів був чітко врегульований чинним договором. Банк, отримуючи розпорядження, підписане узгодженим електронним підписом, не мав правових підстав відмовити у його негайному виконанні.

Позивач намагається перекласти відповідальність за втрату коштів на працівників банку, стверджуючи про «неналежне блокування рахунків». Ключовим аргументом для виправдання власної тривалої бездіяльності є твердження про те, що 04.04.2022 приблизно о 14:23, одразу після того, як він продиктував секретний код невідомому зловмиснику (який представився працівником «Київстар»), мобільний зв`язок на його телефоні «взагалі зник та був відсутній понад добу». Ці свідчення позивача повністю спростовуються офіційною відповіддю мобільного оператора ПрАТ «Київстар» від 04.12.2025 №17464/3/КТ та доданою до неї деталізацією з`єднань, яка є об`єктивним, незалежним та незаперечним письмовим доказом у справі: взаємодія із зловмисниками: 04.04.2022 о 14:23:49 на номер позивача НОМЕР_3 надійшов вхідний дзвінок з шахрайського номера НОМЕР_4 , який тривав 249 секунд (понад 4 хвилини). Паралельно обладнанням оператора зафіксовано отримання вхідних SMS від системи Kyivstar: о 14:20:38, 14:24:35 та 14:25:58. Саме під час цієї комунікації позивач добровільно передав одноразові коди доступу, які дозволили шахраям увійти в його персональний кабінет «Мій Київстар». Доказ наявності зв`язку та вихідної активності позивача: Технічний лог комунікаційного обладнання свідчить, що після завершення розмови із шахраями фізична SIM-картка позивача залишалася повністю активною в мережі оператора ще майже 4 години. Позивач не перебував в ізоляції, а особисто продовжував здійснювати вихідні дзвінки, реєструючись у зоні дії базової станції за адресою: Миколаївська область, с. Надбузьке, вул. Леніна, 18. Хронологія дзвінків Позивача після компрометації даних: 15:47:20 - вихідний дзвінок позивача на номер НОМЕР_7 тривалістю 232 секунди (майже 4 хвилини розмови); 15:53:16 - успішне прийняття вхідного дзвінка від номера НОМЕР_5 тривалістю 37 секунд; 16:00:24 - вихідний дзвінок позивача на номер НОМЕР_8 тривалістю 29 секунд; 16:06:02 - вихідний дзвінок позивача на номер НОМЕР_9 тривалістю 34 секунди; 17:43:23 - вихідний дзвінок позивача на номер НОМЕР_10 тривалістю 11 секунд. Фізична SIM-картка позивача припинила обслуговуватись базовою станцією у Миколаївській області лише о 18:05:02 04.04.2022. Таким чином, позивач мав безперешкодну технічну можливість та працюючий засіб зв`язку протягом майже 4-х годин після передачі первинного коду шахраям. Він міг негайно зателефонувати до контакт-центру банку за коротким номером 3700 або скористатися мобільним додатком для миттєвого блокування рахунків. Проте позивач проявив грубу необережність, не вжив жодних захисних дій та звернувся до банку лише ввечері наступного дня - 05.04.2022, тобто через добу після компрометації платіжних інструментів.

Долучений до матеріалів справи висновок службової перевірки управління безпеки АТ КБ «ПриватБанк» від 12.11.2024 (подія ІТ26222) детально та покроково розкриває хронологію та технічний алгоритм несанкціонованого виведення коштів: активація електронної картки еSIM зловмисниками: отримавши доступ до кабінету «Мій Київстар» через код, добровільно наданий позивачем, зловмисники 05.04.2022 о 00:16 ініціювали процедуру самостійної заміни та перенесення номера НОМЕР_3 із пластикової картки на eSIM. Вже о 00:17:57 пристрій зловмисників з активованою еSIM успішно зареєструвався в мережі та прийняв перше SMS. Дана активність була зафіксована базовою станцією оператора у зовсім іншому регіоні - за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Волосевича, 1. З цього моменту шахраї отримали повний контроль над фінансовим номером позивача. Зміна пароля до онлайн-банкінгу за допомогою ПІН-коду картки: о 00:52:29 зловмисники через мобільний канал «p24mob» здійснили операцію змінення та відновлення пароля до системи «Приват24» (restore access/CHANGE PASSWORD). Логи безпеки відображають, що запит надійшов з IPадреси НОМЕР_11 (пристрій TECNO CH7n, координати локації: 47.9085404, 33.3869138, м. Кривий Ріг). Ця операція є технологічно неможливою без введення таємного ПІН-коду пластикової картки № НОМЕР_1 . Даний факт беззаперечно свідчить, що окрім SMS-коду оператора зв`язку, позивач розголосив (або допустив витік) конфіденційні банківські реквізити своїх карток, які знав тільки власник картки. Виконання платіжних інструкцій: о 00:52:33 зловмисники виконали вхід до «Приват24». О 01:31:45 було ініційовано та в подальшому виконано спірний переказ особистих коштів позивача у розмірі 11 000,00грн. (з комісією 11055,00грн.) з дебітної картки № НОМЕР_1 на користь отримувача в АТ «Райффайзен Банк» (картка № НОМЕР_6). Програмно-технічним комплексом «PanLike» зафіксовано, що транзакція проводилась з ручним введенням повного номера картки позивача та з обов`язковим ручним введенням таємного тризначного коду безпеки CVV (posentry mode-12, resp code-1). Верифікація платежу відбулася за допомогою одноразового OTP-пароля, надісланого банком на фінансовий номер, отримання якого зафіксовано обладнанням ПрАТ «Київстар» о 01:53:28. Для автоматизованої банківської системи надання повного набору автентифікаційних даних (пароль, логін, ПІН-код, CVV-код та OTP-код з фінансового номера) є беззаперечним підтвердженням волевиявлення клієнта. Банк діяв як автоматизована система і згідно з ч. 3 ст. 1068 ЦК України був зобов`язаний виконати платіжну інструкцію в день її надходження, оскільки жодних повідомлень про втрату картки чи компрометацію номера на той момент від Клієнта не надходило. Вина працівників Банку у проведенні транзакцій повністю відсутня.

Спірні відносини регулюються спеціальними нормами матеріального права, які покладають весь ризик збитків на клієнта до моменту офіційного повідомлення банку, що підтверджується постановою Верховного Суду від 24 вересня 2025 року у справі № 184/1539/24 (провадження № 61-5070св25), яка винесена за тотожних обставин і долучена до матеріалів справи. Верховний Суд відмовив клієнту у відновленні залишку коштів. ВС зазначив, що відповідно до п. 140 розділу VII Положення, затвердженого постановою Правління НБУ №164, та ч.20 ст.38 Закону України «Про платіжні послуги», користувач зобов`язаний не розголошувати індивідуальну облікову інформацію. До моменту повідомлення емітента ризик збитків від виконання неналежних операцій покладається виключно на користувача, а встановлення точного часу такого повідомлення має вирішальне значення. Оскільки позивач ОСОБА_1 повідомив банк із запізненням, відповідальність за транзакції покладається на нього.

Позивач просить стягнути з банку витрати на професійну правничу допомогу адвоката Гриненка І.І. у розмірі 20 000,00грн. На підтвердження вказаних витрат до матеріалів справи долучено Акт прийому-передачі виконаних робіт від 24.06.2026. Оцінюючи зазначені вимоги на предмет відповідності критеріям реальності, належності та пропорційності, визначеним статтею 137 ЦПК України, відповідач заперечує проти їх задоволення у повному обсязі з огляду на очевидне завищення обсягу та вартості наданих послуг. Щодо пунктів 1 та 2 Акту (ознайомлення з матеріалами справ №487/6024/23 та № 487/1912/25 - вартість 6 000,00грн). Включення цих послуг до калькуляції гонорару є безпідставним. Як вбачається з преамбул раніше ухвалених судових рішень у цих справах, саме адвокат Гриненко І.І. особисто здійснював представництво інтересів ОСОБА_1 протягом усього часу їх розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій. Таким чином, представник позивача був досконало обізнаний з усіма матеріалами, доказами та процесуальними нюансами зазначених проваджень. Проведення повторного «ознайомлення з матеріалами» із нарахуванням 4 годин робочого часу та стягненням 6 000,00грн. є економічно невиправданим та свідчить про намір збільшити суму судових витрат. Щодо пунктів 3 та 4 Акту (складання юридичних висновків щодо правових підстав - вартість 4 000,00 грн). Зазначені пункти дублюють один одного та не несуть жодної самостійної правової цінності. Правова оцінка та остаточні висновки щодо спірних кредитно-дебітних відносин сторін у цих провадженнях уже були детально сформульовані Миколаївським апеляційним судом у постановах від 16.07.2025 та від 18.06.2026. Будь-яка додаткова аналітична робота з боку адвоката з метою формування «нових висновків» щодо вже вирішених апеляційною інстанцією питань була фактично відсутня, а текст поточної позовної заяви є коротким переказом вже наявних судових актів. Щодо пунктів 5 та 6 Акту (збір доказів та виготовлення позовної заяви - вартість 7 000,00грн). Вказаний у звіті час (по 24 години на кожну послугу) є перебільшенням. Матеріали справи не містять нових документів чи адвокатського запиту, ініційованого представником під час підготовки цієї справи. Весь пакет додатків складається виключно з особистих документів позивача, копії анкети позивача які вже перебували у його розпорядженні, та копій рішень суду. Стягнення 2 000,00грн. за механічне копіювання паперів та 5 000,00грн. за написання позовної заяви обсягом 3 сторінки змістовного тексту (з урахуванням реквізитів сторін та найменування додатків 5 сторінок), який повторює позицію попередніх процесів, прямо суперечить принципу розумності. Щодо пункту 7 Акту (участь у судовому засіданні та подання інших заяв - вартість 3 000,00грн.). Внесення цієї суми до Акту виконаних робіт є процесуальним порушенням, оскільки на момент підписання документа (24.06.2026) жодного судового засідання у справі № 487/4969/26 ще не відбулося. Ухвалою судді Лагоди А.А. від 25.06.2026 чітко визначено, що розгляд даної справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження. Включення до фінального розрахунку оплати за послуги, які фактично не надавалися і термін виконання яких не визначено, підтверджує незаконний характер калькуляції. У даному провадженні предметом спору є зобов`язання відновити залишок рахунку на суму 11 055,00грн. Заявлений позивачем гонорар адвоката у розмірі 20 000,00 грн. майже вдвічі перевищує ціну самого спору (становить близько 180% від суми позову).

В судове засідання сторона позивача не з`явився, у поданих заявах просить про розгляд справи за відсутності, позов задовольнити у повному об`ємі.

Сторона відповідача в призначене судове засідання не з`явилась, від представника надано письмову згідно якої просить розглянути справу у письмовому провадженні з урахуванням раніше поданих заперечень.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи і оцінивши отримані докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Предметом позову у цій справі є вимоги про захист прав споживачів шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії.

Судом встановлено, що постановою Миколаївського апеляційного суду від 16.07.2025 у справі №487/6024/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.04.2025 змінено, зменшено розмір заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» з 99545,44грн. до 10419,73грн., а судовий збір з 2232,41грн. до 233,50грн. Стягнуто з банку 8000грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3000,19грн. В постанові суд апеляційної інстанції встановив, що досліджені докази свідчать, що ОСОБА_1 станом на 04.04.2022 мав кредитну заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» у сумі 10 419,73 грн. 04.04.2022 о 14 год 23 хв на мобільний телефон ОСОБА_1 НОМЕР_3 з телефону НОМЕР_4 зателефонував чоловік, який представився працівником компанії «Київстар». Він повідомив йому про пошкодження у нього вдома інтернет-дротів. Для їх заміни і відновлення Інтернету цей чоловік запропонував йому продиктувати код, який буде надісланий на мобільний телефон ОСОБА_1 . У вказаний час на телефон відповідача надійшло повідомлення з ПрАТ «Київстар» з код-паролем, яке він повідомив чоловіку, який телефонував. Докази того, що цей пароль надійшов ОСОБА_1 від АТ КБ «ПриватБанк» через СМС повідомлення або Приват24, що дозволяло відповідачу піддати сумніву телефонну розмову, відсутні. АТ КБ «ПриватБанк» не представив суду доказів того, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, її особовому рахунку, акаунту чи додатку «Приват24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 05.04.2022 щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на суму 89 337,57 грн. Гроші з карткового рахунку ОСОБА_1 були переведені на карткові рахунки у АТ «Райффайзен Банк» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які проживають у м.Кривий Ріг, та були зняті у банкоматі цього міста. ОСОБА_1 у стислий термін повідомив банк та правоохоронні органи про шахрайські дії з його кредитною карткою. Усе вказане у сукупності свідчить про те, що відсутні підстави стверджувати, що відповідач отримав кредитні кошти у сумі 89 337,57 грн. у банку для власних потреб, або вчинив дії чи бездіяльність, що призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Саме на банк, який є професійним учасником ринку надання банківських послуг, покладено обов`язок доведення того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони.

Також судом встановлено, що постановою Миколаївського апеляційного суду від 18.06.2026 у справі №487/1912/25 апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.04.2026 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення безпідставно списаних коштів. Суд апеляційної інстанції зазначив у постанові, що оскільки в цій справі встановлено, що за відсутністю мобільного зв`язку у позивача з 18 год 05 хв 4 квітня 2022 року, після чого на замінену невідомими особами сім-картку було направлено повідомлення від ПриватБанк в той же день, але о 18 год 05 хв 02 сек, то банк є таким, що не виконав свій обов`язок з належного повідомлення власника рахунку про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. В той же час позивач не порушував вимог нормативних актів, внаслідок якого ініційовано цю платіжну операцію, яку ОСОБА_1 не санкціонував та не здійснював. Тому при відновленні мобільного зв`язку та обізнаності про вчинення несанкціонованої операції позивач невідкладно повідомив банк про несанкціоноване списання з його рахунку. Отже, за сукупністю встановлених обставин слід дійти висновку, що усі ризики, які відбулися під час несанкціонованого списання коштів з рахунку клієнта несе банк, і тому є усі підстави для відновлення залишку коштів на рахунку ОСОБА_1 до стану, який був перед проведенням 5 квітня 2022 року несанкціонованої операції. Втім, позивач звернувся до суду не з позовом про зобов`язання вчинити певні дії, а з вимогою про стягнення коштів з відповідача АТ КБ «ПриватБанк», який не є набувачем цих коштів, що належали позивачу, але при тому мав обов`язок щодо негайного відновлення коштів на рахунку. Таким чином у цій справі позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права. За наведених обставин, судове рішення, яке ухвалене, хоча за правильно встановлених судом обставин, але шляхом задоволення вимог через неналежно обраний позивачем спосіб захисту, підлягає скасуванню відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України з ухваленням нового про відмову у задоволенні вимог про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» коштів на користь ОСОБА_1 .

Також в постанові зазначено, що при вирішені справи судом встановлено, що 5 квітня 2018 року, 21 березня 2019 року та 2 листопада 2020 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договори шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та за ними отримано декілька платіжних карток, серед яких позивачем 20 травня 2020 року отримана платіжна картка MasterCardPlatinum з номером №…… та терміном дії до квітня 2023 року. Під час підписання анкет-заяв ОСОБА_1 , серед іншого, погоджено при здійсненні платіжних операції використання простого електронного підпису: ОТП-пароль, QR-код, підпис стилусом на планшеті у відділенні Банку, кнопки «Підпис», «Підписав», «Підтверджую», «Ознайомився» тощо. За період з дня видачі кредитних карток та інших платіжних карток і до здійснення спірних операцій 5 квітня 2022 року між ОСОБА_1 та банком спорів щодо користування кредитними та належними йому особисто коштами не виникало. До того ж, вказано, що наявність у позивача мобільного зв`язку 4 квітня 2022 року, після отримання смс-повідомлення від мобільного оператора і до 18 год 05 хв, не свідчить про бездіяльність позивача у запобіганні використання його особистих даних, що призвело до несанкціонованого списання коштів з його банківського рахунку, так як вчинення відносно нього дій з несанкціонованого списання коштів почалося відбуватися, після зникнення зв`язку, починаючи з 18 год 05 хв 02 сек з отримання повідомлення від ПриватБанку, яке позивач не бачив, так як був позбавлений можливості користуватися своїм номером телефону та мобільним зв`язком. Таким чином, списання коштів в загальному розмірі 11 055 грн. відбулося вночі 5 квітня 2022 року о 1 год 53 хв 38 сек, після переходу сім-карти на eSIM та з іншого пристрою у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, з правильним, але ручним вводом номеру картки та cvv-коду та без коду інтернет-платежів, з використанням фінансового телефонного номеру позивача. Тобто інших обставин, ніж ті, що були встановлені у постанові Миколаївського апеляційного суду від 16 липня 2025 року стосовно відсутності вини ОСОБА_1 у передачі банківської інформації, яка могла сприяти втраті ним коштів з банківського рахунку, у цій справі судами не виявлено. Навпаки, у цій справі судом першої інстанції досліджено витребувані за клопотаннями сторін додаткові докази, які свідчать на користь обставин, наведених ОСОБА_1 в якості обґрунтування поданого ним позову, а саме того, що ним не вчинялося дій чи бездіяльності, які сприяли б втраті інформації, що дала б змогу невідомим особам вчинити дії зі списання належних йому коштів з його банківського рахунку, та цими діями не можуть бути визнані інші дії з отримання та передачі позивачем смс-повідомлення мобільного оператора виключно стосовно порядку врегулювання та надання йому мобільних послуг, які навіть, не були пов`язані з переходом або перевипуском сім-карти. В подальшому, за тривалою відсутністю мобільного зв`язку, позивачем прийняті заходи щодо з`ясування виниклих проблем, під час яких 6 квітня 2022 року представницею АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 повідомлено про списання, як належних йому коштів з його платіжної картки, так і оформлення та отримання від його імені кредитних коштів. Після отримання повідомлення працівниці банку про списання коштів з банківської картки, ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів та АТ КБ «Приватбанк» з заявами про вчиненні відносно нього шахрайських дій. За заявою ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження та проводиться досудове слідство, під час якого встановлено порядок списання коштів третіми особами у місті Кривий Ріг. Тобто ці обставини беззаперечно вказують на те, що місце розташування номеру телефону, який до цього використовував позивач, змінено з метою зняття коштів задля ідентифікації особи та отримання доступу до онлайн банкінгу позивача Приват24 за допомогою іншого пристрою та іншими особами за вчиненням ними самостійних дій, без використання кодів або іншої інформації, яка позивачем не надавалася та не давала змогу ініціювати платіжні операції за мовчазною згодою ОСОБА_1 . Отже, позивачем у судових засіданнях доведено, що авторизація у системі мобільного оператора «Київстар» здійснена ним без надання своїх особистих даних, тим паче без сприяння у наданні будь-якого ПІН коду чи іншої банківської інформації за допомогою якого можна підтвердити таку особу.

Далі, апеляційний суд зазначає, що в цій справі встановлено, що за відсутністю мобільного зв`язку у позивача з 18 год 05 хв 4 квітня 2022 року, після чого на замінену невідомими особами сім-картку було направлено повідомлення від ПриватБанк в той же день, але о 18 год 05 хв 02 сек, то банк є таким, що не виконав свій обов`язок з належного повідомлення власника рахунку про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. В той же час позивач не порушував вимог нормативних актів, внаслідок якого ініційовано цю платіжну операцію, яку ОСОБА_2 не санкціонував та не здійснював. Тому при відновленні мобільного зв`язку та обізнаності про вчинення несанкціонованої операції позивач невідкладно повідомив банк про несанкціоноване списання з його рахунку.

Отже, за сукупністю встановлених обставин слід дійти висновку, що усі ризики, які відбулися під час несанкціонованого списання коштів з рахунку клієнта несе банк, і тому є усі підстави для відновлення залишку коштів на рахунку ОСОБА_2 до стану, який був перед проведенням 5 квітня 2022 року несанкціонованої операції. Втім, позивач звернувся до суду не з позовом про зобов`язання вчинити певні дії, а з вимогою про стягнення коштів з відповідача АТ КБ «ПриватБанк», який не є набувачем цих коштів, що належали позивачу, але при тому мав обов`язок щодо негайного відновлення коштів на рахунку. Таким чином у цій справі позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права.

У відповідності до положень частини 19, 20 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги», змісту пунктів 3, 6, 8 розділу VI Положення про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів №705 від 5 листопада 2014 року, в редакції чинній на момент здійснення спірних операцій, визначається, що оскільки одним із обов`язків банку є повідомлення користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу, то у разі невиконання якого ризик збитків від виконання таких операцій несе емітент. В той же час користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. У цьому разі, до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Тому емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Отже, відповідальність емітента платіжного засобу презюмується, якщо не доведено протилежне. Тобто саме на емітента платіжного засобу законодавством покладений обов`язок повідомляти користувача про здійснення операцій з використання електронного платіжного засобу та у випадку здійснення належного повідомлення доводити факт порушення користувачем вимог нормативних актів, внаслідок якого ініційовано платіжну операцію, яку користувач не санкціонував та/або не здійснював. У цьому разі власник рахунку не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, за відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Відповідачем не спростовано в загальному порядку встановлені судовими рішеннями обставини, зокрема, списання з банківської картки № НОМЕР_1 особистих коштів позивача у сумі 11055,00 грн. шахрайським шляхом.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу суд приймає до уваги норми ч.ч. 4, 5ст. 137 ЦПК України щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Право на професійну правничу допомогу гарантоване статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц наголошено на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно матеріалів справи ОСОБА_1 22.06.2026 уклав договір про надання правничої допомоги адвокатом Гриненко І.І. На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надані копії договору №б/н від 22.06.2026, прибутково-касовий ордер від 24.06.2026, акт прийому передачі виконаних робіт за договором від 22.0+6.2026 на суму 20000,00 грн.

Так, відповідно до п.3.1 договору від 22.06.2026 розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правову допомогу становить 20000,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд вважає, що ця справа не є складною, позовна заява не є значною за обсягом та складною за своїм змістом. Суд звертає увагу, що за актом прийому-передачі виконаних робіт від 24.06.2026 вказано перелік послуг та їх вартість. Так, ознайомлення з матеріалами справи №487/6024/23 у суді 2 год. вартість 3000,00 грн., ознайомлення з матеріалами справи №487/1912/25 у суді 2 год. вартість 3000,00 грн., юридичний висновок щодо правових підстав позовних вимог, консультація по справі №487/6024/23 2 год. вартість 2000,00 грн., юридичний висновок щодо правових підстав позовних вимог, консультація по справі №487/1912/25 2 год. вартість 2000,00 грн., виготовлення та подання позовної заяви 24год. вартість 5000грн., участь у судовому засіданні (при необхідності), подання інших процесуальних заяв до суду, зацікавлених органів час не визначено вартість 3000,00 грн. Суд наголошує, що представник ОСОБА_1 адвокат Гриненко І.І. представляв у рамках цивільних справ №487/6024/23, №487/1912/25 інтереси ОСОБА_1 та обізнаний зі всіма деталями і правовими позиціями по цим справам, нові докази по ним не наведені адвокатом, що підтверджується наданими ним доказами. В справі 487/6024/23 було стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 8000,00 грн. Обсяг наданих послуг у вигляді професійної правничої допомоги не є значним, розгляд справи у суді здійснювався в спрощеному порядку, адвокат участі у судовому засіданні не приймав. Враховуючи вищевикладене, характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд вважає, що витрати на правничу допомогу позивача мають становити 5000,00 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частина 6 цієї норми визначає, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Отже з огляду на результат розгляду справи та ураховуючи, що позивач як споживач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вбачає підстави для стягнення з відповідача в дохід держави судового збору в розмірі 1331,20грн.

Керуючись ст.ст.10-13, 81, 141, 176, 247 ч.2, ст.ст.258, 259, 264, 265, ч.4 ст.268, 280-289 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов представника позивача Гриненко Ігоря Івановича в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів - задовольнити.

Зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» відновити залишок коштів на рахунку № НОМЕР_1 відкритого на ім`я ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адрес: АДРЕСА_1 ), до стану, який був перед проведенням 05.04.2022 несанкціонованої операції.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Суддя А.А. Лагода