Рішення № 138362266, 21.07.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2026 Справа № 18/257(917/794/26)

за позовною заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36011, м. Полтава, вул. Гоголя, 34, код ЄДРПОУ 13967927)

до Публічного акціонерного товариства Бурова компанія Букрос (36034, м.Полтава, вул. Половка, 88/1 код ЄДРПОУ 00143136 )

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

про стягнення 15243,06 грн

Суддя Киричук О.А.

Секретар судового засідання Тертична О.О.

Представники сторін: згідно протоколу

В провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває господарська справа № 18/257 про визнання Публічного акціонерного товариства Бурова компанія Букрос банкрутом.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2023 року справу № 18/257 розподілено судді Киричуку О.А.

До Господарського суду Полтавської області в межах справи № 18/257 про визнання Публічного акціонерного товариства Бурова компанія Букрос банкрутом, надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до Публічного акціонерного товариства Бурова компанія Букрос про стягнення невідшкодованої суми заборгованості пенсій, що становлять різницю між сумою пенсій, призначених відповідно до Закону України Про наукову та науково-технічну діяльність і сумою пенсій, обчислених відповідно до інших законодавчих актів за період з жовтня 2006 по 30.09.2011 в розмірі 15243,06 грн.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду між суддями від 22.04.2026р. справа за позовною заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до Публічного акціонерного товариства Бурова компанія Букрос про стягнення 15243,06 грн. передана на розгляд судді Киричуку О.А.

Ухвалою від 28.04.2026 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі, справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 19.05.2026, запропонувати, зокрема, відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.

04.05.26 від керуючої санацією Тищенко О.І. надійшов відзив (вх. № 5993), згідно якого Відповідач погоджується із сумою нарахувань та просить суд розгляд справи № 18/257 (917/794/26) здійснити без участі представника ВІДПОВІДАЧА ПАТ БК «БУКРОС»; задовільнити вимоги про стягнення 15243,06 грн. та суму судових витрат 2 662,40 грн., разом 17 905.46 грн.

19.05.26 від кредитора ОСОБА_1 надійшло клопотання про залучення його до розгляду справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою від 19.05.26 суд постановив залучити до участі у справі № 18/257(917/794/26) в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , сторонам направити завчасно на адресу третьої особи документи, які відсутні у третьої особи (докази направлення надати суду), відкласти підготовче засідання на 28.05.2026 р., запропонувати учасникам справи вчинити дії на виконання завдання підготовчого провадження.

21.05.26 від позивача надійшло клопотання, згідно якого заявник надав докази направлення на адресу третьої особи документів по справі.

У підготовчому засіданні, 28.05.2026р., судом здійснено дії та з`ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 28.05.2026р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 18/257(917/794/26), призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 25.06.2026.

20.07.26 від третьої особи ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

21.07.26 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

У судове засідання з розгляду справи по суті представники учасників справи не з"явилися.

Суд враховує, що керуюча санацією Тищенко О.І. у відзиві просила суд розгляд справи № 18/257 (917/794/26) здійснити без участі представника ВІДПОВІДАЧА ПАТ БК БУКРОС, а позивач та третя особа надали клопотання про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника учасників справи.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство Бурова компанія Букрос (далі по тексту - Відповідач) зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 0014136.

При цьому, у провадженні господарського суду Полтавської області перебуває справа № 18/257 про банкрутство ПАТ БК «Букрос», провадження у якій порушено ухвалою господарського суду Полтавської області (далі - ГСПО) від 18.07.2006 року, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів з наслідками, передбаченими ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі - Закон).

31.08.2006 року ухвалою ГСПО введено процедуру розпорядження майном ПАТ «Бурова компанія «Букрос».

24.10.2008 року затверджено реєстр вимог кредиторів ПАТ БК «Букрос».

Ухвалою ГСПО від 21.11.17 у справі № 18/257 введено процедуру санації ПАТ «Бурова компанія «Букрос». На даний час провадження перебуває в процедурі санації.

Відповідно до статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства № 2597-VIII від 18.10.2018, кредитор це юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно частини 2 статті 7 Кодексу з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна та спори щодо інших вимог до боржника.

Статтею 41 Кодексу з процедур банкрутства визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Відповідно до п.8 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.

21.04.2019 набрав чинність Кодекс України з процедур банкрутства (далі КУзПБ), прийнятий Верховною Радою України 18.10.2018, який визначив підсудність господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, всіх інших справ, стороною в яких є боржник.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедури банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 зазначила, що ст. 7 КУзПБ виокремлено категорію спорів, які розглядаються в межах справи про банкрутство господарським судом, а саме: майновий спір, стороною в якій є боржник, тобто незалежно від того, чи є боржник у справі про банкрутство позивачем або відповідачем у іншому майновому спорі. Вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство із визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.

Положеннями Кодексу не встановлено жодних винятків щодо спорів, розгляд яких концентрується в межах справи про банкрутство. З введенням в дію Кодексу Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах дійшла висновку, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови ВП ВС від 15.01.2020 по справі № 607/6254/15- ц, від 28.01.2020 по справі № 50/311-б). Постанова КГС у складі ВС від 12.01.2021 у справі № 916/97/20 Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства).

Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. 61. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 15 січня 2020 року у справі N 607/6254/15-ц (провадження N 14-404цс19), відступати від яких правових підстав немає. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції чинній до 19.01.2013, який є спеціальним щодо регулювання правовідносин у зв`язку з порушенням справи про банкрутство юридичної особи, до грошових зобов`язань відносить і зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, тому в разі наявності заборгованості в боржника перед органом Пенсійного фонду України такий орган набуває статусу кредитора.

Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області діє на підставі Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014р. № 28-2 (із змінами). Основними завданнями управління Фонду є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення, ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, виконання інших завдань, визначених законом. Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань в тому числі здійснює стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів. Управління забезпечує ефективне та цільове використання коштів Фонду.

Публічне акціонерне товариство Бурова компанія Букрос перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Головним управлінням Пенсійного фонду в Полтавській області відповідно до Про наукову і науково-технічну діяльність, Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначені пільгові пенсії особам, які працювали у Публічному акціонерному товаристві Бурова компанія Букрос.

В обгрунтування позову позивач вказує, що:

- у передбачений чинним законодавством строк Відповідачем не відшкодовано витрати на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за період 1 жовтня 2006 по 30 вересня 2011 у розмірі 15 243,06 грн, що підтверджується відомостями картки особового рахунку по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

- заперечень щодо підстав і порядку призначення працівникам пільгових пенсій, суми яких включено до розрахунків, а також відносно правомірності розрахунків до Управління боржником - Відповідачем не направлялося, і не оскаржувалося їх у встановленому порядку. Зазначені розрахунки направлялися на адресу Відповідача.

- між управлінням та керуючим санацією ПАТ БК Букрос Тищенко О.І. підписано акт звіряння сум заборгованості.

- Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області завдано істотної шкоди в зв`язку з невиконанням вимог чинного законодавства. Через несплату відповідачем заборгованості ускладнюється забезпечення фінансування витрат на соціальне забезпечення, що негативно впливає на здійснення своєчасних виплат пенсій та інших соціальних виплат і завдає шкоди інтересам Держави, яка відповідно до ст. 46 Конституції України гарантує громадянам України право на соціальний захист.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

На Публічному акціонерному товаристві Бурова компанія Букрос працювали громадяни, які набули науковий стаж, та отримували пенсію відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Згідно пункту 13 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про наукову і науково- технічну діяльність» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначеного Закону, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується відповідно до умов, передбачених Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Відповідно до положень статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 №1977-ХІІ різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується:

- для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів - за рахунок коштів державного бюджету;

- для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим Законом;

- для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів - за рахунок коштів цих установ, організацій та закладів.

Механізм фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи (далі - різниця у розмірі пенсії) визначає відповідний Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 №372 (далі Порядок №372).

Відповідно до п. 2 Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 372 від 24 березня 2004 року за рахунок коштів державного бюджету фінансується 50 відсотків різниці у розмірі пенсії наукових (науковопедагогічних) працівників державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації у розрахунку на одну особу. Інша частина фінансується за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів.

Пункт 5 Порядку № 372 визначає, що розмір витрат на фінансування різниці у розмірі пенсії за рахунок коштів державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації визначається у розрахунку на рік органами Пенсійного фонду до 20 січня поточного року та протягом 10 днів з дня призначення пенсії відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», про що відповідному підприємству, установі, організації або закладу відразу надсилається повідомлення за зразком, що додається.

Зазначені підприємства, установи, організації та заклади самостійно визначають суму, що підлягає до сплати у розрахунку на місяць, та щомісяця до 25 числа перераховують органу Пенсійного фонду за своїм місцезнаходженням відповідні кошти для фінансування різниці у розмірі пенсії, призначеної у минулому та поточному роках.

Наведене вказує, що підприємства, працівникам яких призначено пенсію на підставі норм Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», зобов`язані фінансувати різницю між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, шляхом перерахування коштів на рахунок органу Пенсійного фонду України.

Так, згідно розрахунку заборгованості зі сплати сум по відшкодуванню суми витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», і сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів по підприємству відповідача за період 1 жовтня 2006 по 30 вересня 2011 заборгованість складає 15 243,06 грн.

Заперечень щодо підстав і порядку призначення працівникам пільгових пенсій, суми яких включено до розрахунків, а також відносно правомірності розрахунків до Управління боржником - Відповідачем не направлялося, і не оскаржувалося їх у встановленому порядку. Зазначені розрахунки направлялися на адресу Відповідача.

У передбачений чинним законодавством строк Відповідачем не відшкодовано витрати на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», і сумою пенсій, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, за період 1 жовтня 2006 по 30 вересня 2011 у розмірі 15 243,06 грн, що підтверджується відомостями картки особового рахунку.

За вказаних обставин, у відповідача, відповідно до вимог чинного законодавства, наявний обов`язок відшкодувати органу Пенсійного фонду України витрати на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», і сумою пенсій, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, який ним добровільно не виконаний.

Відповідно до пункту 8 Порядку №372 у разі порушення строку сплати коштів, які спрямовуються на фінансування різниці у розмірі пенсії, органи Пенсійного фонду стягують відповідні суми у порядку, визначеному законодавством.

Відповідач у відзиві зазначив, що ПАТ Бурова компанія Букрос повністю визнає позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Згідно ст.46 ГПК України, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу. Згідно ст.191 ГПК України, Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

На підставі матеріалів справи суд дійшов до висновку, що визнання позову в цій справі не суперечить законодавству та не порушує будь-чиїх прав та інтересів, вчинено повноважною особою, тож приймає визнання позову відповідачем, що має наслідком ухвалення рішення про задоволення позову.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у відповідача обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За даних обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідальність страхувальників, банків, організацій, що здійснюють виплату і доставку пенсій, та їх посадових осіб визначена у статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Частиною п`ятнадцятою статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Фінансові санкції (штраф, пеня) та адміністративні стягнення, а також примусові стягнення органами виконавчої служби за несплату внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - підприємцями, які обрали особливий спосіб оподаткування, не застосовуються.

Разом з тим, наведена норма не містить в собі застережень, що строки давності не застосовуються з разі стягнення недоїмки виключно по сплаті страхових внесків.

Системний аналіз законодавчих положень, дозволяє дійти висновку, що сплата страхових внесків, витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, належать до платежів однієї категорії, облік надходження яких здійснює Пенсійний фонд, а тому до таких застосовується єдиний порядок стягнення.

Отже, у разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату суми фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, до відносин щодо стягнення такої заборгованості застосовуються положення частини п`ятнадцятої статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд звертає увагу на правовий висновок щодо застосування даної норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 804/18891/14 та від 26.06.2018 у справі № 804/8277/14, відповідно до якого у разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату суми фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, до відносин щодо стягнення такої заборгованості (недоїмки) застосовуються положення частини п`ятнадцятої статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, колегія суддів Верховного Суду у постановах від 28.11.2019 у справі №460/3113/18 та від 01.12.2021 у справі № 140/1205/19 не знайшла необхідності відступати від вказаного висновку, оскільки в даному випадку термін «недоїмка» вжито в широкому розумінні заборгованості. Тобто, в розумінні суми фінансових зобов`язань (грошових боргів), що підлягає погашенню, поверненню в певний термін.

Отже, у даному разі при вирішенні справи за позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, суд керується частиною п`ятнадцятою статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якої передбачено, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Розподіл судових витрат.

За приписами статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1792 від 09.04.2026. Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стаття 130 Господарського процесуального кодексу України регламентує розподіл судових витрат у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до частини першої названої статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, частина перша статті 130 ГПК України встановлює спеціальні правили, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Такі положення статті 130 ГПК України кореспондуються із частиною третьою статті 7 Закону України "Про судовий збір", де, зокрема відзначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України до питань, що суд вирішує при ухваленні судового рішення належать, зокрема питання розподілу судових витрат.

Системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.

При цьому, як відзначив Верховний Суд у постанові від 30.01.2025 у справі № 910/1157/24, з аналізу цих норм убачається, що відсутня умова повернення позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову, саме за заявою чи клопотанням учасника справи: як-то позивача чи відповідача.

Частина перша статті 130 цього Кодексу передбачає, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позовні вимоги в повному обсязі, позивачу відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України підлягає поверненню з Державного бюджету судовий збір у сумі 1331,20 грн (2662,40 грн * 50%), про що суд зазначає в судовому рішенні.

За вказаного, розмір судового збору, що підлягає поверненню з Державного бюджету позивачу, становить 1331,20 грн.

З урахуванням викладеного, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі покладаються на відповідача у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Бурова компанія Букрос (36034, м.Полтава, вул. Половка, 88/1 код ЄДРПОУ 00143136 ) на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36011, м. Полтава, вул. Гоголя, 34, код ЄДРПОУ 13967927) невідшкодовану суму заборгованості пенсій, що становлять різницю між сумою песній, призначених відповідно до Закону України Про наукову та науково-технічну діяльність і сумою пенсій, обчислених відповідно до інших законодавчих актів за період з жовтня 2006 по 30.09.2011 у сумі 15243,06грн. та 1331,20 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Повернути Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області (36011, м. Полтава, вул. Гоголя, 34, код ЄДРПОУ 13967927) з Державного бюджету України 1331,20 грн. судового збору, сплаченого платіжною інструкцією № 1792 від 09.04.26 року, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 21.07.26 р.

Суддя Киричук О.А.