Рішення № 138361705, 07.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.07.2026Справа № 910/3228/26Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М. за участю секретаря судового засідання Легкої А.С., розглянув матеріали господарської справи

за позовом заступника керівника Конотопської окружної прокуратури в інтересах держави

до 1. Державної служби геології та надр України,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙ"

третя особа: Фізичну особа-підприємець Виговський Євген Аркадійович

про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу та спеціального дозволу на користування надрами, визнання права власності на грошові кошти в сумі 188 660,00 грн

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Конотопської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Державна служба геології та надр України, Товариство з обмеженою відповідальністю "РАЙ" з вимогами в яких просив:

- визнати недійсними результати електронного Аукціону, оформленого протоколом про результати Аукціону N SUE001-UA-20210920-33660 від 09.11.2021;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ підземних вод Ділянки надр в с. Пиротчине (трубчасті колодязі № 1, № 2), яка знаходиться Конотопському районі Сумської області від 07.12.2021 № 5/16-21;

- визнати недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами "Ділянка надр в с. Пиротчине (трубчасті колодязі № 1, № 2) від 28.01.2022 № 5361, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "РАЙ";

- застосувати правові наслідки недійсності правочину, визначені ч.3ст. 228 ЦК України, шляхом визнання права власності за державою на грошові кошти в сумі 188 660 грн, сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю "РАЙ" за придбання спеціального дозволу на користування надрами від 28.01.2022 № 5361.

Позовні вимоги мотивовані тим, що результати аукціону, оформлені протоколом електронного аукціону, та укладений за його результатами між відповідачами договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами суперечать інтересам держави та суспільства з умислу Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙ", антиконкурентні узгоджені дії якого призвели до усунення конкуренції під час торгів, у зв`язку з чим прокурор просить суд визнати недійсними результати аукціону, визнати недійсним договір на підставі ст. ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом визнання права власності за державною на грошові кошти в сумі 188 660 грн., сплачені товариством з обмеженою відповідальністю «РАЙ» за придбання спеціального дозволу на користування надрами.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.03.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, вирішив справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

13.04.2026 відповідач 2. подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, оскільки прокурором не доведено у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору про закупівлю за результатами відкритих торгів, наявність протиправних наслідків, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства.

14.04.2026 відповідач 1. подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог. Просив проводити розгляд справи за відсутності його представника.

20.04.2026 прокурор подав суду відповіді на відзиви, в яких проти викладених відповідачами у відзивах обставинах заперечував.

27.04.2026 відповідач 2. подав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких проти викладених прокурором у відповіді на відзив обставинах заперечував.

У судовому засіданні 19.05.2026 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.

06.07.2026 відповідач 2. подав суду додаткові пояснення у справі.

У судовому засіданні 07.07.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача 2, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

На електронному порталі «Прозорро. Продажі» (https://prozorro.sal elauitionlsuE00l-U$-20210920-33660/) розміщено дані про аукціон з продажу спеціального дозволу на користування надрами Ділянка надр в с. Пиротчине (трубчасті колодязі №1, №2) строком на 5 років.

Стартова ціна продажу: 178 656,00 грн без ПДВ.

Організатором електронного Аукціону є Державна служба геології та надр України (відповідач 1.).

Електронні торги проведено 09.11.2021 у формі трираундового англійського аукціону.

У торгах взяли участь 2 учасники: Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙ" (відповідач 2.) та Фізична особа-підприємець Виговський Євген Аркадійович.

Відповідно до протоколу про результати електронного аукціону, сформованого 09.11.2021 о 13:24, аукціон відбувся та його переможцем визнано відповідача 2., який запропонував найбільшу цінову пропозицію.

07.12.2021 на підставі протоколу електронного Аукціону відповідачі уклали договір купівлі-продажу спеціального дозволу па користування надрами.

Також відповідачем 1. видано відповідачу 2. спеціальний дозвіл на користування надрами від 28.01.2022 № 5361.

Адміністративною колегією Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України розглядалася справа № 2/01-47-23 за ознаками вчинення ТОВ «РАЙ» та ФОП Виговським Є.А. порушення, передбаченого п .4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів аукціону.

За результатами розгляду справи № 2/01-47-23 адміністративною колегією Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 08.05.2025 прийнято рішення № 70/96-р/к.

Згідно вказаного рішення, ТОВ «РАЙ» та ФОП Виговський Є.А. вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів аукціону, проведеного Державною службою геології та надр України за лотом «Спеціальний дозвіл на користування надрами - Ділянка надр в с. Пиротчі (трубчасті колодязі №1, №2).

Звертаючись в суд з указаним позовом прокурор обгрунтовував вимоги тим, що результати аукціону, оформлені протоколом електронного аукціону, та укладений за його результатами між відповідачами договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами суперечать інтересам держави та суспільства з умислу Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙ", антиконкурентні узгоджені дії якого призвели до усунення конкуренції під час торгів, у зв`язку з чим прокурор просить суд визнати недійсними результати аукціону, визнати недійсним договір на підставі ст. ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом визнання права власності за державною на грошові кошти в сумі 188 660 грн., сплачені товариством з обмеженою відповідальністю «РАЙ» за придбання спеціального дозволу на користування надрами.

За змістом ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, виснувала, що: «Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.».

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

За змістом ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Чітке законодавче визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства» відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття «інтерес» є ширшим, адже охоплює, наприклад, «охоронюваний законом інтерес», «публічний інтерес», «суспільний інтерес» тощо.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес»: у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Таким чином, державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Поняття «інтереси держави» має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Суд зазначає, що не всі порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Наявність наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18.

У постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду вирішила уточнити висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, таким чином:

«При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчиненні особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.».

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у зазначеній постанові також виснувала, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, відбувається непропорційне втручання у право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа «Air Canada v. the United Kingdom»).

Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 922/3456/23 виснувала про те, що застосування наслідків, передбачених ч. 3ст. 228 ЦК України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У даній справі прокурор зазначає, що дії відповідача 2. спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору купівлі-продажу спеціального дозволу па користування надрами не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечать інтересам держави та суспільства, оскільки порушують правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяють, а навпаки, обмежують розвиток конкуренції у державі. У діях відповідача 2. вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Водночас, як зазначалося вище, антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Прокурор в обґрунтування недійсності оспорюваного правочину посилався на порушення принципу добросовісної конкуренції серед учасників, як однієї зі складових умислу, передбаченого ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України. Як на доказ покликався виключно на рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Водночас прокурор не доводив у позові, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти, отримала товар/роботу неналежної якості, тощо.

За таких умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, прокурор не доводить, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

Суд звертає увагу, що лише сам факт вчинення відповідними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням органу Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України), оскільки антиконкурентна поведінка не завжди має мету завдати шкоди державі та не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України. Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Ураховуючи наведене вище, з огляду на правове регулювання спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд вважає, що вимоги прокурора про наявність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, з огляду на те, що допущення учасниками спірної закупівлі при її проведенні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, не є підставами для визнання недійсним спірного договору з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.

Враховуючи викладене, у позові відповідно до вимог ст.ст. 16, 215, 228 ЦК України слід відмовити.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову заступника керівника Конотопської окружної прокуратури відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на прокурора.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 20.07.2026.

Суддя О.М.Ярмак