Рішення № 13836158, 14.02.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

14 лютого 2011 року

справа № 5020-4/261

За позовом Державної екологічної інспекції в місті Севастополі

(ідентифікаційний код 349454961,

99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 83)

до Військової частини А4416

(99029, м. Севастополь, вул. Шабаліна, будинок 16),

про стягнення 6085,63 грн.,

Суддя О.С. Погребняк

За участю представників:

Позивач (Державна екологічна інспекція в місті Севастополі) –не з’явився;

Відповідач (Військова частина А4416) –не з’явився.

Суть спору:

Державна екологічна інспекція в місті Севастополі звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Військової частини А4416 про стягнення 6085,63 грн.

Позов обґрунтований порушенням вимог природоохоронного законодавства, а саме спричиненням шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства.

Ухвалою від 24.12.2010 позовну заяву прийнято до провадження суддею Погребняком О.С., справу призначено до розгляду у судовому засіданні 18.01.2011.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено у судових засіданнях 18.01.2011 на 01.02.2011, 01.02.2011 на 14.02.2011.

У судові засідання 18.01.2011, 01.02.2011 та 14.02.2011 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Поштова кореспонденція, яка направлялася на адресу відповідача поверталася до Господарського суду з відміткою пошти про таку причину повернення, як «закінчення терміну зберігання».

В пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Позивач у судове засідання 14.02.2011 явку уповноважених представників не забезпечив, про причини неявки не сповістив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно –рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, яке було підписано уповноваженим представником позивача –04.02.2011.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

В С Т А Н О В И В:

12.02-24.02.2010 працівниками Державної екологічної інспекції в місті Севастополі, на підставі статей 16 та 19 Конституції України, статей 20, 35, 36 58 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Положення про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 19.12.2006 №548 та зареєстрованого в Мінюсті України 13.02.2007 за №120/13387 та на підставі направлення №57 від 12.02.2010 до наказу №60 від 12.02.2010, виданого Державною екологічною інспекцією в місті Севастополі було проведено позапланову перевірку з питань дотримання природоохоронного законодавства військовою частиною А4416 Міністерства оборони України на підставі вимоги військової прокуратури Севастопольського гарнізону (вих. №318 від 05.02.2010), за результатами якої складено акт (а. с. 7-8).

З акту перевірки вбачається, що відповідачем, зокрема, допущено несанкціоноване звалище твердих побутових відходів на ґрунті, площею 3,8*3,5*3,3 м., товщиною шару відходів –0,1 м, що є порушенням вимог положень Закону України „Про відходи”, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Позапланова перевірка була проведена старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища міста Севастополя та державним інспектором охорони навколишнього природного середовища міста Севастополя у присутність т.в.о. командира військової частини В/ч 4416 та помічника ВПСГ, акт перевірки був складений та підписаний перевіряючими особами та присутніми представниками.

Звалення твердих побутових відходів було виявлено на земельній ділянці, що знаходиться у постійному користуванні військової частини А4416.

Згідно з розрахунком Державної екологічної інспекції в місті Севастополі, здійсненим згідно з Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства екологічної безпеки України від 27 жовтня 1997 року № 171 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 05 травня 1998 року за № 258/2725, розмір спричиненої шкоди державі складає 6085,63 грн, стягнення якої стало предметом позовних вимог у даній справі.

Вивчивши матеріали справи, давши оцінку доказам, суд, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Законом України "Про відходи" визначено правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України.

За змістом преамбули Закону України „Про відходи” цей Закон регулює як діяльність суб'єктів у сфері поводження з відходами, якими є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності, діяльність яких пов'язана із поводженням з відходами (розділ ІІІ Закону), так і діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами (розділ IV Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем спричинено звалення відходів на ґрунті.

Згідно зі статтею 1 Закону розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Відповідно до статті 13 вказаного Закону суб'єктами у сфері поводження з відходами є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності, діяльність яких пов'язана із поводженням з відходами.

Відповідно до статті 17 означеного Закону на суб’єктів господарської діяльності покладені обов’язки запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів, не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах, здійснювати контроль за станом місць чи об'єктів розміщення власних відходів.

За змістом статті 33 Закону України «Про відходи»забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у тому числі побутових у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, у інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України.

Заборона несанкціонованого скидання і розміщення відходів встановлена статтею 46 Закону України „Про охорону земель”, а саме - підприємства, установи та організації, а також громадяни, діяльність яких пов'язана з накопиченням відходів, зобов'язані забезпечувати своєчасне вивезення таких відходів на спеціальні об'єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

Відповідно до п."а" ч.1 ст.32 Закону України "Про відходи" з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Статтею 55 Закону України „Про відходи” передбачено, що суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення; розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Актом перевірки встановлений факт несанкціонованого розміщення відходів на ґрунті, тобто порушення порядку розміщення, збирання, зберігання, оброблення, утилізації та видалення, знешкодження і захоронення відходів, регламентованого нормами Закону України „Про відходи”.

Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про відходи регламентує стаття 43 Закону України “Про відходи”, яка передбачає, що підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України. Тобто, вказана норма відсилає до чинного законодавства.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто, за змістом даної правової норми, підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності є наявність шкоди, протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) заподіювача шкоди, причинний зв'язок між ними та наявність вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої статтею 1166 Цивільного кодексу України.

Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення шкоди у вигляді збитків, завданих відповідачем, то предметом доказування у даній справі є наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення.

Відповідно до пунктів 5, 6 Рекомендацій Президії Вищого господарський суд від 29 грудня 2007 року № 04-5/239 підстави відповідальності за заподіяння шкоди, передбачені статтями 1166 та 1187 Цивільного кодексу України, застосовують і при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Особливості застосування цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду можуть бути передбачені спеціальними законами, які регулюють питання охорони певного виду такого середовища. Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України позивач повинен довести, що шкода заподіяна саме відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування. При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною збитків, які виникли у потерпілої особи, від такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи. Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Стаття 42 Закону України „Про відходи” особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність за порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини та економічних збитків.

Згідно із ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до статті 69 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Ст. 153 Господарського кодексу України встановлений обов'язок суб'єктів господарювання здійснювати заходи щодо своєчасного запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів.

Відповідно до ст.ст. 96, 211 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі.

Оскільки акт перевірки у даній справі, в якому зафіксовані вказані вище порушення природоохоронного законодавства, є джерелом доказової інформації, а також враховуючи той факт, що відповідачем по суті цих порушень пояснень і доказів не надано, суд дійшов переконливого висновку про те, що матеріалами справи доведена протиправна поведінка відповідача, яка виражена у порушенні вищевказаних норм права.

Таким чином, судом встановлено, що в результаті порушень відповідачем вимог Законів України "Про відходи" і „Про охорону земель” щодо розміщення відходів спричинена шкода навколишньому природному середовищу, яка виражена у засміченні і забрудненні ґрунту.

Пунктом 3.2 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997р. №171 (далі - Методика), передбачено, що землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Відповідно п. 3.3. Методики, факти забруднення земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель.

Методикою передбачено, що розміри шкоди обчислюються уповноваженими особами, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт засмічення земель, протягом шести місяців з дня виявлення порушення.

Цією ж Методикою при нарахуванні суми шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу в зв’язку із засміченням земельної ділянки, та пред’явленні позову керувався позивач.

Відповідно до пункту 5.5 Методики розмір шкоди внаслідок засмічення земель визначається за формулою 6:

РШЗ = А х Б х ГОЗ х ПДЗ х КЗЗ х КНВ х КЕГ,

(6)

де РШЗ - розмір шкоди від засмічення земель, грн.;

А - питомі витрати на ліквідацію наслідків засмічення земельної ділянки, значення якого дорівнює 0,5;

Б - коефіцієнт перерахунку, що при засміченні земельної ділянки побутовими, промисловими та іншими відходами дорівнює 10, а небезпечними (токсичними) відходами - 100.

ГОЗ - нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що зазнала засмічення, грн./м2;

ПДЗ - площа засміченої земельної ділянки, м2;

КЗЗ - коефіцієнт засмічення земельної ділянки, що характеризує ступінь засмічення її відходами, який визначається за додатком 6;

КНВ - коефіцієнт небезпеки відходів, який визначається за додатком 5;

КЕГ - коефіцієнт еколого-господарського значення земель визначається за додатком

Згідно з Листом Головного управління Держкомзему у місті Севастополі від 12.05.2010 №8-2.1-1/3090, нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянці військового містечка в/ч А4416, що розташований за адресою: м. Севастополь, вул. Шабаліна, 16 –складає станом на 01.01.2010 –182,00 грн (арк.с. 10).

Вивчивши наданий позивачем розрахунок суми шкоди (арк.с. 9), суд вважає його вірним та таким, що зроблений відповідно до вимог означеної Методики.

Слід також зазначити, що аналіз правових норм у сфері охорони навколишнього природного середовища дає підстави для висновку про те, що особливістю відповідальності за порушення природоохоронного законодавства є те, що настання погіршення якості природних ресурсів не є обов’язковою умовою для притягнення до цивільної відповідальності.

Враховуючи те, що статтею 35 Закону України „Про охорону земель” на землекористувачів земельних ділянок покладений обов’язок забезпечувати захист земель від забруднення і засмічення, суд вважає, що між несанкціонованим розміщенням відповідачем відходів на використовуваній земельній ділянці і засміченням цими відходами ґрунтів є причинний зв’язок, що є складовою предмету доказування у даній справі.

Відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

На даний час розрахована майнова шкода, яка завдана інтересам державі відповідачем (як користувачем земельної ділянки) не сплачена.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Військової частини А4416 (99029, м. Севастополь, вул. Шабаліна, будинок 16, ідентифікаційний код 24291798) на користь Державної екологічної інспекції в місті Севастополі (ідентифікаційний код 349454961, 99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 83) шкоду, заподіяну державі в розмірі 6085,63 грн. (шість тисяч вісімдесят п’ять грн., 63 коп.) на розрахунковий рахунок 33110331700007 Державного бюджету України Ленінського району міста Севастополі, ЗКПО 24035598, ГУДКУ у місті Севастополі, МФО 824509, код платежу 24062100 «Грошові стягнення за збиток, нанесений порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської й іншої діяльності».

Видати наказ після набрання рішенням господарського суду міста Севастополя законної сили.

3. Стягнути з Військової частини А4416 (99029, м. Севастополь, вул. Шабаліна, будинок 16, ідентифікаційний код 24291798) в доход державного бюджету (р/р 31113095700007, отримувач: Державний бюджет, Ленінський район в місті Севастополі, банк отримувача: ГУ ДКУ в місті Севастополі, МФО 824509, код в ЄДРПОУ 24035598, код платежу 22090200) державне мито у сумі 102,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням господарського суду міста Севастополя законної сили.

4. Стягнути з Військової частини А4416 (99029, м. Севастополь, вул. Шабаліна, будинок 16, ідентифікаційний код 24291798) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. на р/р 31212264700007, банк одержувача: ГУ ДКУ в місті Севастополі, одержувач: Ленінський район, код бюджетної класифікації 22050000, МФО 824509, код в ЄДРПОУ 24035598.

Видати наказ після набрання рішенням господарського суду міста Севастополя законної сили.

Суддя О.С. Погребняк

Рішення оформлено і підписано, в порядку

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України 18.02.2011