Рішення № 138361170, 15.07.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 липня 2026 року Справа № 903/338/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Губиш І.О., розглянувши справу

за позовом: Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної (військової) державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Ківерцівський національний природний парк "Цуманська пуща"

до відповідача-1: Луцької районної державної (військової) адміністрації Волинської області

відповідача-2: Головного управління Держгеокадастру у Волинській області

відповідача-3: Ківерцівської міської ради

про визнання незаконним та скасувати розпорядження, наказу, рішення, усунення перешкоди державі у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою

Представники сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача-1: Шолкова Ольга Володимирівна;

від відповідача-2: Ковальчук Оксана Володимирівна;

від відповідача-3: не прибув;

від третьої особи: не прибув;

прокурор: Лебедюк-Гудкова Тетяна Володимирівна;

Встановив: Заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної (військової) державної адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Луцької районної державної (військової) адміністрації Волинської області, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Ківерцівської міської ради в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013 Про затвердження технічних документацій із землеустрою в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 площею 24.3975 га;

- визнати незаконним та скасувати п. 7 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 18-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність;

- визнати незаконним та скасувати п. 7 додатку до рішення Ківерцівської міської ради № 8/103 від 30.03.2021 Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок державної власності щодо передачі земельної ділянки площею 24,3975 га з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 у комунальну власність Ківерцівської міської об`єднаної територіальної громади;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської військової державної адміністрації) у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 24,3975 га з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської військової державної адміністрації) у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 площею 24,3975 га шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі;

- усунути перешкоди державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Ківерцівської міської ради (код ЄДРПОУ: 26516861) повернути у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (код ЄДРПОУ: 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 площею 24,3975 га.

В обґрунтування позовних вимог прокурор доводить, що розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №324, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області ГУ Держгеокадастру у Волинській області № 18-ОТГ від 08.12.2020 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність та рішення Ківерцівської міської ради № 8/103 від 30.03.2021 Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок державної власності стосується земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, які не можуть бути передані у комунальну чи приватну власність поза волею розпорядника - Кабінету Міністрів України (Волинської обласної державної адміністрації), такі рішення суперечать ст. ст. 116, 122, 123, 141, 149 ЗК України та порушують інтереси держави, що згідно зі ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. ст. 21, 152, 155 ЗК України є підставою для визнання їх недійсними в частині, що стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754.

Ухвалою суду від 10.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Ківерцівський національний природний парк Цуманська пуща, підготовче засідання призначено на 11.05.2026.

Ухвалою суду від 11.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.06.2026.

Ухвалою від 15.06.2026 відкладено судове засідання по суті на 15.07.2026.

Представник позивача в судове засідання не прибув , через систему Електронний суд подав заяву за вх.№01-87/2616/26 від 08.05.2026 в якій просить здійснювати судовий розгляд справи у всіх наступних судових засіданнях за відсутності представника позивача за наявними у ній матеріалами.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Представник відповідача-3 в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Присутня в судовому засідання прокурор з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, відповідях на відзиви, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені до відповідачі позовні вимоги підтримала, просила суд позов задоволити.

Присутні в засіданні суду представники відповідачів посилаючись на обставини, викладені у відзивах на позовну заяву, щодо позову заперечили, просять суд в задоволені позову відмовити.

Прокурор у судовому засіданні долучила до матеріалів справи кольорові екземпляри карти.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника позивача, третьої особи не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України Про прокуратуру.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18, уточнила висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зокрема, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

У даному випадку звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, держава протиправно позбавлена будь-якої можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.

Пред`явлення даного позову зумовлене виключно необхідністю поновлення прав і законних інтересів держави, порушених внаслідок неправомірної реєстрації частини земельної ділянки державної форми власності у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як землі сільськогосподарського призначення.

Отже, на час звернення з даним позовом до суду Волинська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державної форми власності за межами населених пунктів для всіх потреб, а тому вона є належним позивачем у спірних правовідносинах, однак заходів для усунення порушень законодавства не вжила.

Волинською обласною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 23.02.2026 №12-149вих-26 поінформовано Волинську обласну державну адміністрацію про ініціювання пред`явлення позову в інтересах Волинської обласної державної адміністрації. Тобто, незважаючи на очевидність порушення інтересів держави, Волинською обласною державною адміністрацією (Волинською обласною військовою адміністрацією) заходів щодо звернення до суду не вжито, що свідчить про нездійснення захисту інтересів держави. Спірна ділянка належить до земель державного природно заповідного фонду, яка перебуває під особливою охороною держави, невжиття Волинською обласною державною адміністрацією (Волинською обласною військовою адміністрацією) протягом розумного строку, після отримання повідомлення про наявність порушень інтересів держави, заходів щодо їх поновлення є підставою для звернення прокурора до суду.

На лист обласної прокуратури адміністрацією надано відповідь від 10.03.2026, що остання не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах, а також висловлено позицію про неможливість звернення до суду, у зв`язку з обмеженням в коштах на сплату судового збору.

Виконуючи вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», обласна прокуратура інформувала обласну державну адміністрації про намір звернутись з позовом в її інтересах (лист від 31.03.2026). (а.с. 164, том 1)

В подальшому, 08.04.2026 обласна прокуратура звернулась із позовом до Господарського суду Волинської області.

З огляду на викладене, прокурором дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт не звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом , який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом , що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що прокуратурою дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України Про прокуратуру при поданні даного позову до суду.

Позов прокурора обґрунтовано тим, що згідно указом Президента України від 22.02.2010 №203/2010 на території Ківерцівського району (на даний час Луцький район) Волинської області створено Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща». (а.с. 98-99, том. 1)

Відповідно до вказаного вище Указу Парк створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання цінних природних комплексів та історико культурних об`єктів Волинського Полісся, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

Зазначеним Указом до території Національного природного парку «Цуманська пуща» погоджено в установленому порядку включення 33475,34 га земель, а саме: 3471,54 га земель, що надаються (у тому числі з вилученням у землекористувачів) національному природному парку в постійне користування і 30003,80 га земель, що включаються до його складу без вилучення.

Згідно додатків № 1 та № 2 зазначеного Указу до території Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» включено 1952,59 га земель Ківерцівської районної державної адміністрації (1832,43 га з вилученням та 120,16 га без вилучення).

Зокрема, з проекту створення національного природного парку вбачається, що у розрізі уповноважених органів/користувачів/землевласників рішенням Журавичівської сільської ради (на даний час Ківерцівська міська рада) від 09.10.2009 №28/9 серед іншого погоджено місце розташування з вилученням земельних ділянок загальною площею 935,88 га в межах землекористування сільської ради за межами населених пунктів та надання у постійне користування Ківерцівському національному природному парку «Цуманська пуща». (а.с. 102-114, том 1)

Згідно ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Частиною п`ятою статті 52 Закону «Про природно-заповідний фонд України» (у редакції станом на 22.02.2010 дата створення парку) визначено, що проекти створення територій та об`єктів ПЗФ передавались центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища чи його органами на місцях у встановленому порядку уповноваженим приймати рішення про створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Невід`ємною складовою проектів створення об`єктів ПЗФ є клопотання, що містить обґрунтування необхідності створення чи оголошення території або об`єкту ПЗФ певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об`єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.

Матеріали, на підставі яких формувався проект створення національного природного парку, мають важливе значення для створення майбутнього об`єкту природно-заповідного фонду. (а.с. 115-140, том 1)

В матеріалах погодження національного природного парку наявна інформація органів влади та місцевого самоврядування щодо відведення земель під створення Парку, в тому числі і Журавичівської сільської ради.(а.с. 130, том 1)

Управління Держкомзему у Ківерцівському районі Волинської області листом № 01-4/2790 від 17.12.2009, розглянувши матеріали щодо створення Ківерцівського НПП, враховуючи згоду землекористувачів та органів місцевого самоврядування, погодило створення вказаного НПП за рахунок земель Журавичівської сільської ради, у тому числі запасу, площею 935,88 га (додаток «Експлікація земель проектуємого Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» в розрізі земельних угідь з вилученням із користування). (а.с. 137, том 1)

Крім того, вилучення 935,88 га земель запасу Журавичівської сільської ради при створенні НПП також підтверджується інформацією заступника начальника управління Держкомзему у Ківерцівському районі Волинської області (п. 2 вказаної інформації) про земельні ділянки, які передбачено залучити до складу Парку в розрізі місцевих рад та землекористувачів. (а.с. 138, том 1)

Разом з тим, судом встановлено, що передача 935,88 га земель запасу Журавичівської сільської ради із вилученням підтверджується листами Волинської обласної державної адміністрації № 409/28/2-10 від 28.01.2010 та Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області № 136/01-08-07 від 22.01.2010, адресованими Міністерству охорони навколишнього природного середовища України.

Відповідно до даних листів органи влади повідомили Міністерство про те, що враховуючи згоду землекористувачів та органів місцевого самоврядування, листів-погоджень від управління Держкомзему у Ківерцівському районі Волинської області, листом № 01-4/2790 від 12.12.2009 вони погоджують створення Парку.

Отже, враховуючи вище наведене до території Ківерцівського НПП «Цуманська пуща» увійшли землі за межами населених пунктів Журавичівської сільської ради площею 935,88 га, які одночасно із створенням (розширенням меж) вказаного об`єкта природно-заповідного фонду віднесено до земель природно заповідного та іншого природоохоронного призначення.

На підставі рішення Ківерцівської міської ради № 1/30 від 07.12.2020 «Про початок реорганізації Тростянецької сільської ОТГ та Журавичівської сільської ради шляхом приєднання до Ківерцівської міської ради» розпочато відповідну процедуру реорганізації. Пунктом 2 даного рішення передбачено, що Ківерцівська міська рада є правонаступником всього майна, прав і обов`язків Журавичівської сільської ради. (а.с. 154-156, том 1)

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд» національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Згідно Положення про Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща», затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 110 від 31.08.2020, парк є територією природно заповідного фонду загальнодержавного значення (п.1.1.). Парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання (п.1.2.). Загальна площа парку становить 33 475,34 га земель у тому числі 3 471,54 га земель, що надаються у постійне користування парку та 30 003,80 га земель, що включаються до його складу без вилучення (п. 1.6.). Парк створений з метою збереження, відтворення і раціонального використання особливо цінних природних комплексів та об`єктів Волинського Полісся, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення (п.2.1.). (а.с. 141-148, том 1)

Передбачені розділом 4 вказаного Положення вимоги щодо структури та режиму територій Парку, в тому числі заборонених видів діяльності на його території є тотожними до визначених у ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд», відповідно до якої на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням.

Отже, судом встановлено, що Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща» юридично створений та функціонує з 2010 року, є територією природно заповідного фонду загальнодержавного значення , охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, включає у тому числі 935,88 га земель, що надаються у постійне користування парку (із вилученням у землевласників) за межами населених пунктів Журавичівської сільської (на даний час Ківерцівської міської) ради. Юридичне створення Парку відповідає матеріалам Проекту створення, який погоджений із землекористувачами, і місцевими органами влади і самоврядування, що підтверджено відповіддю Управління від 05.08.2025 № 1318/1.15/2-25.

Розпорядженням Ківерцівської районної державної адміністрації № 224 від 22.08.2013 (на даний час Луцька РДА) надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населених пунктів Журавичівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області.

На виконання даного розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації державним підприємством «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовлено технічну документацію, яку затверджено розпорядженням Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013. (а.с. 78 том 1)

Вказаною технічною документацією, серед іншого, передбачено створення 30 окремих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів Журавичівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області загальною площею 536,9772 га, при формуванні яких включено і спірну земельну ділянку. (а.с. 79-89, том 1)

В подальшому, наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 17.05.2019 № 3-473/15-19-СГ надано дозвіл Ківерцівському НПП «Цуманська пуща» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для збереження та використання національних природних парків Ківерцівським НПП «Цуманська пуща» із земель сільськогосподарського призначення державної власності із зміною цільового призначення в землі природно заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення розташованих на території Ківерцівського району Волинської області, що також підтверджено актом перевірки Державної екологічної інспекції у Волинській області від 18.01.2022. (а.с. 33 зворотня сторона , том 1)

Між судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №18-ОТГ від 08.12.2020 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №1113 від 16.11.2020 прийнято рішення про передачу Ківерцівській територіальній громаді Ківерцівського району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 577,9274 га. (а.с. 85, том 1)

Згідно акту приймання-передачі із державної в комунальну власність 08.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Волинській області передало, а Ківерцівська міська рада прийняла, серед інших, земельну ділянку з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 площею 24,3957 га. (а.с. 85, том 1)

В подальшому, Ківерцівська міська рада прийняла рішення №8/103 від 30.03.2021 про прийняття вказаних земель і зареєструвала за собою право комунальної власності, у тому числі і на земельну ділянку з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754. (а.с. 149-153, том 1)

Отже, матеріалами справи підтверджується, що зазначена спірна земельна ділянка вибула з об`єкту природно заповідного фонду загальнодержавного значення НПП «Цуманська пуща».

Враховуючи вище викладене, звертаючись до суду із позовом прокурор доводить, що розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №324, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області ГУ Держгеокадастру у Волинській області № 18-ОТГ від 08.12.2020 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність та рішення Ківерцівської міської ради № 8/103 від 30.03.2021 Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок державної власності стосується земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, які не можуть бути передані у комунальну чи приватну власність поза волею розпорядника - Кабінету Міністрів України (Волинської обласної державної адміністрації), такі рішення суперечать ст. ст. 116, 122, 123, 141, 149 ЗК України та порушують інтереси держави, що згідно зі ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. ст. 21, 152, 155 ЗК України є підставою для визнання їх недійсними в частині, що стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754.

Відповідачі не погоджуючись із доводами прокурора, що викладені у позовній заяві подали відзиви на позовну заяву, у яких зазначають, а саме:

- Луцька районна державна військова адміністрація вказує, що згідно відомостей з ДЗК, на земельну ділянку з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 не зареєстровано жодних обмежень у використанні вказаних земель як об`єктів природно-заповідного фонду. Також вказує, задоволення позовних вимог про скасування розпорядчих актів само по собі у будь-якому випадку не матиме наслідком відновлення порушеного права Волинської обласної державної адміністрації. У зв`язку з чим Луцька районна державна (військова) адміністрація вважає, що обраний прокуратурою спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимог про визнання недійсним розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації від 19 грудня 2013 року № 342 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Ківерцівського району Волинської області з кадастровим номерам 0721883100:04:000:0754 площею 24,3975 га, яке вичерпало свою дію фактом виконання, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача, зокрема повернення у його розпорядження спірної земельної ділянки. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

- Головне управління Держгеокадастру у Волинській області зазначає, що в матеріалах справи відсутній проект створення Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща», натомість наявний проект створення Національного природного парку «Ківерцівський», суперечить ч. 4 ст. 7 ст. 7 Закону України «Про природно заповідний фонд України». Щодо посилання позивача на погодження Управління Держкомзему у Ківерцівському районі Волинської області (лист № 01-4/2790 від 17.12.2009), яким розглянувши матеріали про створення Ківерцівського НПП, враховуючи згоду землекористувачів та органів місцевого самоврядування, погодило створення національного природного парку за рахунок земель Журавичівської сільської ради, у тому числі за рахунок земель запасу, площею 935,88 га, то Головне управління звертає увагу суду, що жодних графічних матеріалів, що саме спірні земельні ділянки увійшли до вказаної площі в матеріалах справи відсутні.

Крім того, вказує, що в позовній заяві відсутня аргументація, яка б підтверджувала те, що Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща» є об`єктом природно заповідного фонду загальнодержавного значення і що земельна ділянка з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754, площею 24,3975 га, яка розташована в межах земельної ділянки площею 935,88 га , увійшли до складу об`єкту природно заповідного фонду загальнодержавного значення НПП «Цуманська пуща» за рахунок земель запасу Жуваричівської сільської ради Волинської області. Що стосується заявлених позовних вимог до Головного управління про усунення перешкод державі в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за кадастровим номером 0721883100:04:000:0754, площею 24,3975га шляхом скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі, то слід зазначити наступне, що ведення Державного земельного кадастру здійснюється відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, інших законів України та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а відтак порушення зі сторони Головного управління Держгеокадастру у Волинській області відсутнє, а тому просить суд відмовити в позові.

-Ківерцівська міська рада щодо суті позовних вимог вказала, що є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 так, як набула її в законний спосіб. Також зазначає, що заперечує щодо стягнення з неї судового збору, оскільки Ківерцівською міською радою не вчинялись дії щодо вибуття з природно-заповідного фонду земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 площею 24,3975 га., а тому просить суд відмовити в позові.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам судом встановлено, наступне.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі природо-заповідного та іншого природоохоронного призначення (ст. 19 Земельного кодексу України).

Статтями 43 і 44 ЗК України передбачено, що землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Відповідно до п. «в» ч. 3 ст. 84 ЗК України (в редакції статті станом на 22.02.2010) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об`єктами, що мають національне та загальнодержавне значення.

Виходячи із вищенаведеного землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення не можуть перебувати в комунальній власності.

Отже, спірна земельна ділянка не мала права передаватися у комунальну власність Ківерцівській міській раді.

Положеннями ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Згідно з положеннями ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 3 Закону України «Про природно заповідний фонд України» національні природні парки належать до природно заповідного фонду України.

Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.

За ст. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону, і затверджуються: центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Частиною 3 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що на землях природно заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, який не передбачає використання територій природно-заповідного фонду для сільськогосподарських потреб, а заготівля сіна та випасання худоби можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню таких територій.

Відповідно до ст. ст. 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно заповідного фонду проводиться відповідно до ст. ст. 51 53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду є складовою екомережі.

За ст. 3 указаного Закону, екомережа це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.

У ст. 4 цього Закону зазначено, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України, підлягають особливій державній охороні.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто відповідно до ст. 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Розташування 0721883100:04:000:0754 земельної в ділянки з кадастровим номером межах об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення НПП «Цуманська пуща» згідно з чинним законодавством свідчить про її належність до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює передачу цієї ділянки у комунальну власність.

Дана обставина узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постановами Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14-ц, від 09.12.2020 у справі № 676/190/18, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19, від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19), відповідно до якої земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність. Цільове призначення спірної земельної ділянки фактично було змінено при її формуванні у 2013 році шляхом проведення інвентаризації земель.

Згідно інформації з державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 утворились в процесі проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності на підставі розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації № 224 від 22.08.2013. (а.с. 88, том 1)

Розпорядженням Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013 затверджено технічну документацію із землеустрою з проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населених пунктів Ківерцівського району Волинської області.

Висновком начальника відділу Держземагентства у Ківерцівському районі Волинської області погоджено вищевказану технічну документацію із землеустрою та фактично формування оспорюваної земельної ділянки в якості пасовищ. (а.с. 93-97,том 1)

Судом встановлено, що погодження вказаної технічної документації, яка формувалася в 2013 році та погодження створення парку, яке датоване 17.12.2009 підписано однією і тією ж особою, а саме посадовою особою органу Держкомзему, Левчик І.О. (а.с.а.с. 93, том 1)

Отже, незважаючи на те, що Ківерцівська РДА та ГУ Держгеокадастру у Волинській області віднесли належність вказаної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, ця обставина не має правового значення, оскільки статус ділянки першочергово визначається тим, що вона розташована в межах об`єкту природно-заповідного фонду, і спеціальним режимом такої території.

Крім цього, 03.05.2019 Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща» звертався до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області з клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для збереження та використання національних природних парків Ківерцівським НПП «Цуманська пуща» із земель сільськогосподарського призначення державної власності із зміною цільового призначення в землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, розташованих на території Ківерцівського району Волинської області. Орієнтовний розмір земельних ділянок 912,33 га.

Отже, право постійного користування, парком не оформлено, що підтверджується Державною екологічною інспекцією у Волинській області при проведенні планового заходу нагляду (контролю) діяльності парку в період з 04.01.2022 по 18.01.2022.

Враховуючи вище викладене, судом встановлено, що посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування всупереч вимогам законодавства та наявним документам неправомірно сформовано земельну ділянку щодо її цільового призначення та передано у комунальну власність, що підтверджується витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності не нерухоме майно державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, викопіюванням (а.с.157-163, том. 1)

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

Враховуючи вище наведене, земельна ділянка з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754, яка зареєстрована на праві комунальної власності за Ківерцівською міською радою, з огляду на імперативні вказівки законодавця належить до земель природно-заповідного призначення, у зв`язку з розташуванням на ній об`єкту природно-заповідного фонду НПП «Цуманська Пуща», що узгоджується із зазначеними вище висновками Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.

Крім того, у постанові від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 Верховний Суд вказав, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

Згідно із законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Так, за ст. 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду це сукупність науково обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Положеннями ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням.

Проектом організації території НПП «Цуманська пуща», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів, затвердженим наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 300 від 15.08.2022, визначено функціональне зонування території парку. Згідно з картографічними матеріалами, які є додатком до цього Проекту (карти «Функціонального зонування території» та «Земельних ділянок, що надаються парку у постійне користування»), спірна земельна ділянка накладається на господарську зону парку із вилученням у землекористувачів.

Враховуючи, що територія площею 935,88 га, на якій розташована оспорювана земельна ділянка передана парку із вилученням у землекористувачів у 2010 році, її використання має здійснювати адміністрація Національного природного парку.

Судом встановлено, що цільове призначення земельної ділянки варто розуміти як визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), водночас поширення на відповідну територію режиму природно заповідного фонду, передбаченого законом, обтяжує цю земельну ділянку тими обмеженнями, які встановлюються для збереження та охорони цих земель.

За таких обставин установлене спірній земельній ділянці цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва жодним чином не впливає на їх обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості їх використання за таким призначенням, оскільки з часу створення НПП «Цуманська пуща» ця територія має статус природно-заповідного фонду та її правовий режим і цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об`єкту.

Щодо незаконності рішень органів влади щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, суд встановлено наступне:

Зі змісту ч. ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних рішень) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відтак, розпорядження щодо спірної земельної ділянки вправі приймати лише Волинська обласна державна адміністрація, яка є розпорядником земель державної форми власності за межами населених пунктів.

Положеннями ст. 21 ЗК України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до ст. ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Згідно зі ст. 141 ЗК України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, визначених законом.

За ст. 149 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), земельні ділянки, надані в постійне користування із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

При цьому ч. 9 ст. 149 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Кабінет Міністрів України, зокрема, вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у державній власності, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Положеннями п. «г» ч. 1 ст. 150 ЗК України передбачено, що до особливо цінних земель, зокрема, відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Спірна земельна ділянка Кабінетом Міністрів України у встановленому законом порядку з державної власності не вилучалася, що підтверджено відповіддю Секретаріату Кабінету Міністрів України від 06.02.2025 за №2395-25. (а.с. 39, том 1)

Передача за рахунок земель природно-заповідного фонду земельних ділянок у комунальну власність легалізувала фактично протиправну зміну Ківерцівською РДА цільового призначення землі всупереч ч. 1 ст. 20 ЗК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності стосовно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Також у постанові від 03.09.2020 № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Відповідно до ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

За ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Правова позиція щодо визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про передачу земельної ділянки підтверджується судовою практикою, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 у якій Велика Палата Верховного Суду констатувала достатність, належність, правомірність та дієвість (ефективність) у спірних правовідносинах саме такого самостійного способу захисту, як визнання незаконним і скасування рішення уповноваженого органу державної влади (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України), оскільки подальше відчуження спірної земельної ділянки не відбулося (п. 144 Постанови).

З метою здійснення заходів щодо реорганізації районних державних адміністрацій Волинської області, головою обласної державної адміністрації 15.01.2021 видано розпорядження № 5 «Про утворення комісії з реорганізації Горохівської, Ківерцівської та Рожищенської районних державних адміністрацій».

Відповідно до пункту 8 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1321 від 16.12.2020 «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються» перехід майна, майнових прав та обов`язків райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється з дня затвердження передавального акта комісії з реорганізації. Розпорядженням голови обласної державної адміністрації № 161 від 02.04.2021 «Про затвердження передавальних актів» такий акт затверджено.

Отже, датою виникнення правонаступництва Луцької районної державної адміністрації майна, майнових прав та обов`язків реорганізованої Ківерцівської районної державної адміністрації є 02.04.2021, а тому відповідачем у даній справі виступає Луцька РДА.

З огляду на викладені обставини справи, суд дійшов висновку, що розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №324, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області ГУ Держгеокадастру у Волинській області № 18-ОТГ від 08.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та рішення Ківерцівської міської ради № 8/103 від 30.03.2021 «Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок державної власності» стосується земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, які не можуть бути передані у комунальну чи приватну власність поза волею розпорядника Кабінету Міністрів України, Волинської обласної державної адміністрації, такі рішення суперечать ст. ст. 116, 122, 123, 141, 149 ЗК України та порушують інтереси держави, що згідно зі ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. ст. 21, 152, 155 ЗК України, а відтак є підставою для визнання їх недійсними в частині, що стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754.

Щодо усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку у Державному реєстр речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі, судом враховано.

Законодавцем встановлено, що території та об`єкти природно - заповідного фонду можуть використовуватися лише у певних цілях з дотриманням умов та вимог, визначених ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Отже, державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням, яке суперечить дозволеним видам використання земель на заповідних територіях (в даному випадку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), передання її у комунальну власність та використання для таких цілей порушують вимоги закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про землеустрій» інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України «Про землеустрій»).

Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513.

Згідно з п. 2 Порядку інвентаризація земель проводиться з метою: забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.

Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.

З матеріалів справи слідує, що під час проведення інвентаризації земель використовувались матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцем робіт розробляється технічна документація, склад якої встановлений статтею 57 Закону України Про землеустрій.

Відомості, отримані в результаті інвентаризації земель, підлягають внесенню до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (п. 30 Порядку).

Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

У зв`язку з цим, 11.12.2013 зареєстровано спірну земельну ділянку за № 0721883100:04:000:0754

Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом ч.1 ст.24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За приписами ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Судом досліджено та встановлено, що під час інвентаризації невірно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення при тому, що дана земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду.

Отже, наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 в Державному земельному кадастрі порушує принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливлює відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення відносить її в подальшому до земель комунальної форми власності.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Отже, при зверненні до суду з даним позовом прокурором обрано такий спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754.

Дана вимога звернута до Ківерцівської міської ради, оскільки скасування державної реєстрації земельної ділянки має на меті припинення існування земельної ділянки як складової об`єкту речового права.

За аналогією із постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19 вказаний спір має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Статтею 26 вищезазначеного Закону визначено, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Поряд з цим, п. 3 ч.1 ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 24,3975 га з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 наразі зареєстрована на праві комунальної власності за Ківерцівською міською радою (номер відомостей про речове право: 63877804) (а.с. 157 зворотня сторона, том 1)

Враховуючи положення статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки із кадастровим номером 0721883100:04:000:0754, необхідно усунути перешкоди у здійсненні права розпорядження майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника державу в особі Волинської обласної державної адміністрації.

Враховуючи положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки із кадастровим номером 0721883100:04:000:0754, необхідно усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 24,3975 га з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754, що розташована за межами Ківерцівської міської ради Луцького району Волинської області.

Крім того, розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 на території вищевказаного об`єкту ПЗФ підтверджується, серед, картою земельних ділянок, що надаються парку у постійне користування, а також викопіюванням з Публічної кадастрової карти , планово-картографічними матеріалами, наданими Управлінням екології та природних ресурсів, інформацією Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. (а.с. 44-45, том 1)

Інформація про віднесення земель площею 935,88 га до території Парку, яка надана у постійне користування підтверджується Охоронним зобов`язанням, яке видане на Журавичівську сільську раду від 23.04.2012 №215/13 Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Волинській області.

Також накладання земельної ділянки підтверджується викопіюванням з офіційного сайту Національного геопорталу «Національна інфраструктура геопросторових даних», відомості до якого вносяться на підставі Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних».

Створення Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» та відповідність включення територій до проектованого Парку відповідає матеріалам створення, про що зазначено у відповіді Управління екології та природних ресурсів від 29.07.2025.

Наведені докази, у тому числі картографічні матеріали, на яких доступно для візуального сприйняття зображене накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 площею 24,3975 га та меж території НПП «Цуманська пуща», у сукупності та взаємному зв`язку підтверджують, що спірна ділянка, яка передана у комунальну власність Ківерцівської міської ради, входить у межі даного об`єкту і за своїми характеристиками належить до земель природно заповідного фонду.

Отже, враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що пред`явлені прокурором позовні вимоги є взаємопов`язаними, спрямованими на оспорення права на земельну ділянку в її набувача, а відтак підлягає до задоволення вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754, площею 24.3975га, що внесена до Державного земельного кадастру за цільовим призначенням 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та категорією землі землі сільськогосподарського призначення.

Щодо правових підстав для повернення земельних ділянок та способу захисту , судом встановлено.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як зазначено у ст. ст. 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Способи захисту суб`єктивних земельних прав слід розуміти як закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправного вибуття таких об`єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Враховуючи, що у цьому випадку допущено порушення вимог законодавства при розпорядженні та використанні землі природно - заповідного фонду, яка також є землею обмеженої оборотоздатності, ефективним способом захисту інтересів держави є звернення до суду з негаторним позовом.

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача щодо створення позивачу перешкод у здійсненні цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може охоплювати не тільки фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 676/2332/18, від 10.02.2021 у справі № 449/723/17 зазначені можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 викладено висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Отже, власник і законний володілець земельних ділянок, які входять у межі об`єкта природно-заповідного фонду, яким у цій справі є держава в особі Волинської обласної державної адміністрації, може вимагати усунення порушення його права власності на ці ділянки, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути ці ділянки з одночасним скасуванням реєстраційних дій вчинених щодо них.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 на даний час зареєстрована на праві комунальної власності за Ківерцівською міською радою, згідно вище зазначеного законодавство вона не може перебувати у комунальній власності, тому права держави на реалізацію всіх правомочностей щодо вказаної земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягає захисту шляхом зобов`язання Ківерцівської міської ради повернути цю землю у державну власність.

Відтак, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов, оскільки Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах чітко розмежувала ефективні способи захисту прав держави чи відповідних територіальних громад залежно від цільового призначення земельних ділянок, а саме: 1) щодо земельних ділянок лісогосподарського призначення, промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони віндикаційний позов; 2) щодо земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, водного фонду негаторний позов (п. 82 постанови Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 914/2542/21).

Разом з тим, відповідач-2, подав заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до спірних правовідносин.

Положеннями ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно зі ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язують його початок.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Згідно з ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності для захисту порушеного права встановлено тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту (відповідну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14).

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: має юридичний склад; означає сплив строку; має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Щодо застосування строків позовної давності, у пункті 82 постанови Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 914/2542/21 зазначено, що ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов, оскільки Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах чітко розмежувала ефективні способи захисту прав держави чи відповідних територіальних громад залежно від цільового призначення земельних ділянок, а саме: 1) щодо земельних ділянок лісогосподарського призначення, промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони віндикаційний позов; 2) щодо земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, водного фонду негаторний позов.

При цьому, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 y справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 зазначено, що "негаторний" позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

3 огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення клопотання Головного управління Держгеокадастру у Волинській області щодо застосування строків позовної давності до позовних вимог прокурора, оскільки даний позов є негаторним за своєю юридичною природою.

Доводи та заперечення відповідачів до уваги суду не взято, оскільки спростовуються матеріалами справи.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними, обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 13, частиною 1 ст. 74 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

в и р і ш и в :

1. Позов задоволити.

2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 площею 24.3975 га;

3. Визнати незаконним та скасувати п. 7 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 18-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність»;

4. Визнати незаконним та скасувати п. 7 додатку до рішення Ківерцівської міської ради № 8/103 від 30.03.2021 «Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок державної власності» щодо передачі земельної ділянки площею 24,3975 га з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 у комунальну власність Ківерцівської міської об`єднаної територіальної громади;

5. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської військової державної адміністрації) у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 24,3975 га з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

6. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської військової державної адміністрації) у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 площею 24,3975 га шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі;

7. Усунути перешкоди державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Ківерцівської міської ради (код ЄДРПОУ: 26516861) повернути у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (код ЄДРПОУ: 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0721883100:04:000:0754 площею 24,3975 га.

8. Стягнути з Луцької районної державної (військової) адміністрації Волинської області (43001, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 04051425) на користь Волинської обласної прокуратури (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 15, код ЄДРПОУ 02909915) 5324,80 грн - витрат по сплаті судового збору.

9. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43025, м. Луцьк, вул. Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861) на користь Волинської обласної прокуратури (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 15, код ЄДРПОУ 02909915) 5324,80 грн - витрат по сплаті судового збору.

10. Стягнути з Ківерцівської міської ради (45201, Луцький р-н., м. Ківерці, вул. Т. Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 26516861) на користь Волинської обласної прокуратури (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 15, код ЄДРПОУ 02909915) 5324,80 грн - витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено

21.07.2026

Суддя В. М. Дем`як