Рішення № 13835948, 15.02.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.02.11 р. Справа № 15/265

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Трансмет” м. Тернопіль (код ЄДРПОУ 24628559)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Мастер груп” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 32515829)

про стягнення заборгованості щодо відшкодування витрат на перевезення вантажу залізничним транспортом в сумі 20015,90 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Стариковська К.О. за довіреністю № 21/12 від 21.12.2010 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Трансмет” м. Тернопіль до товариства з обмеженою відповідальністю “Мастер груп” м. Донецьк про стягнення заборгованості щодо відшкодування витрат на перевезення вантажу залізничним транспортом в сумі 20015,90 грн.

Ухвалою суду від 03.12.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/265, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Ухвалою від 17.01.2011 р. строк вирішення спору продовжено до 17.02.2011 р.

17.01.2011 р. від позивача надійшла телеграма про розгляд справи за відсутністю представника позивача. Таке клопотання суд задовольнив, оскільки неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню спору між сторонами.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представника відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне:

11.02.2010 р. сторони уклали договір № 11–02–/10–ТМ, згідно якого продавець (позивач) зобов’язався продати, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити брухт та відходи чорних металів у відповідності з ДСТУ 4121–2002 та додатковими вимогами, вказаними в даному договорі, згідно специфікацій до даного договору.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що продавець зобов’язаний від свого імені, але за рахунок та за дорученням покупця забезпечити доставку товару залізничним транспортом в пункт призначення. Покупець відшкодовує витрати, понесені продавцем у зв’язку з доставкою товару в пункт призначення залізничним транспортом згідно виставленого рахунку, оформленого на підставі реєстру залізнодорожніх вагонів.

Згідно п. 4.1 договору кількість товару визначається на підставі специфікацій та додатків до договору.

Відповідно до п. 5.1 договору розрахунки по даному договору здійснюються в національній валюті України. Покупець оплачує 95% від суми поставленої партії продукції по факту отримання екземпляру залізничної накладної, 5% залишкової суми по прийомо–здаточним актам ф. 69 при поставці продукції залізничним транспортом.

До спірного договору сторони підписали специфікацію від 11.03.2010 р., якою передбачили найменування товару, його ціну та період відвантаження з 11.03.2010 р. на адресу ВАТ „Дніпровський меткомбінат”.

Спірний договір та специфікація до нього підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, завірені копії додані до позову.

Позивач стверджує, що на виконання умов спірного договору № 11–02–/10–ТМ від 11.02.2010 р. (з урахуванням специфікації від 11.03.2010 р. до нього) він 26.02.2010 р. направив брухт чорних металів двома залізничними вагонами № 65295040 зі станції Чернівці–Південна Львівської залізниці та № 65488025 зі станції Стрий Львівської залізниці. Вантажоодержувачем був зазначений ВАТ „Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча”, станція вантажоодержувача – Маріуполь Сортувальний Донецької залізниці. Дані вагони 11.03.2010 р. були переадресовані зі станції Волноваха Донецької залізниці на станцію Правда Придніпровської залізниці у зв’язку зі зміною одержувача брухту на ВАТ „Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського”. Брухт чорних металів був прийнятий вантажоодержувачем ВАТ „Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського”, що підтверджується приймально–здавальними актами ф. 69 № 1005В від 17.03.2010 р. та № 1006В від 16.03.2010 р. Викладені обставини позивач обґрунтовує наступними документами: залізничними накладними № 36498893 та № 36378854 від 26.02.2010 р., квитанціями про приймання вантажу № 36498893 та № 36378854 від 26.02.2010 р., приймально–здавальними актами ф. 69 № 1005В від 17.03.2010 р. та № 1006В від 16.03.2010 р., видатковими накладними № РН–0047 від 16.03.2010 р., № РН–0048 від 17.03.2010 р., рахунком–фактурою № СФ–0000017 від 16.03.2010 р. Завірені копії вказаних документів додані до позову.

За доставку спірних вагонів з металобрухтом на станцію Правда Придніпровської залізниці позивач сплатив залізничний тариф від станції Чернівці–Південна Львівської залізниці – 18396,00 грн., від станції Стрий Львівської залізниці – 18396,00 грн. Загальна сума сплаченого позивачем залізничного тарифу склала 36792,00 грн.

Згідно довідки відокремленого підрозділу „Станція Тернопіль” Державного територіально–галузевого об’єднання „Львівська залізниця” № 456 від 14.06.2010 р. тариф від станції Чернівці–Південна Львівської залізниці до станції Волноваха Донецької залізниці складає 15965,00 грн.; від станції Волноваха Донецької залізниці до станції Правда Придніпровської залізниці – 5513,00 грн.; від станції Стрий Львівської залізниці до станції Волноваха Донецької залізниці складає 15965,00 грн.; від станції Стрий Львівської залізниці до станції Правда Придніпровської залізниці – 5513,00 грн. Завірена копія довідки додана до позову.

Позивач в позовній заяві посилається на те, що відповідач згідно п. 3.2 спірного договору не в повному обсязі відшкодував витрати, понесені позивачем у зв’язку з доставкою металобрухту залізничним транспортом в пункт призначення. За отриманий товар та відшкодування витрат на його доставку залізничним транспортом відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти в сумі 315000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з відмітками банку про проведення платежу, завірені копії яких містяться в матеріалах справи. Позивач вважає, що відповідач не відшкодував йому витрати, пов’язані з доставкою товару зі станцій Чернівці–Південна та Стрий Львівської залізниці до станції Волноваха Донецької залізниці, в розмірі 20015,90 грн., у зв’язку з чим звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує наступним:

Договірні відносини між сторонами виникли на підставі спірного договору № 11–02–/10–ТМ від 11.02.2010 р. та специфікації від 11.03.2010 р. до нього, у зв’язку з чим у сторін з’явилися зустрічні зобов’язання. Між сторонами була тільки одна домовленість про поставку металобрухту, підтверджена специфікацією від 11.03.2010 р. до договору № 11–02–/10–ТМ від 11.02.2010 р. про постачання металобрухту на адресу ВАТ „ДМК ім. Ф.Е.Дзержинського”. Домовленість була здійснена наступним чином: позивач в усній формі звернувся до посадових осіб ТОВ „Мастер груп”, пропонуючи їм оказати йому сприяння, спрямоване на те, щоб розпочати поставку металобрухту. Металобрухт на той момент знаходився на станції Волноваха Донецької залізниці. Позивач запропонував та отримав згоду на здійснення відповідачем заходів, направлених на переадресування цих вагонів зі станції Волноваха Донецької залізниці на станцію Правда Придніпровської залізниці для подальшої передачі металобрухту вантажоотримувачу ВАТ „ДМК ім. Ф.Е.Дзержинського”. З цього моменту і розпочалася саме поставка товару та виникли зобов’язання сторін.

За вказаних обставин відповідач вважає, що він зобов’язаний був відшкодувати витрати, пов’язані з доставкою металобрухту залізничним транспортом зі станції Волноваха Донецької залізниці до станції Правда Придніпровської залізниці. Таке відшкодування відповідачем було здійснено під час оплати вартості товару, отриманого від позивача. Таким чином, позовні вимоги відповідач вважає необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Оцінивши надані відповідачем докази, суд приймає заперечення відповідача як такі, що відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв’язку з наступним:

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З матеріалів справи вбачається, що брухт чорних металів був направлений позивачем 26.02.2010 р. зі станцій Чернівці–Південна та Стрий Львівської залізниці до станції Волноваха Донецької залізниці для подальшого отримання його ВАТ „Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча”. Потім 11.03.2010 р. зі станції Волноваха Донецької залізниці на підставі усної домовленості сторін було здійснено переадресування вказаного вантажу на станцію Правда Придніпровської залізниці для отримання такого вантажу ВАТ „Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського” на підставі умов специфікації від 11.03.2010 р. до договору № 11–02–/10–ТМ від 11.02.2010 р.

Згідно Правил переадресування вантажів (статті 44, 45 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 серпня 2001 р. N 542, переадресування здійснюється за заявою відправника, одержувача або експедитора (за дорученням).

Специфікація до спірного договору була укладена тільки 11.03.2010 р. Дана специфікація стосується поставки товару по спірним накладним. До цієї дати витрати позивача щодо перевезення товару від станцій відправника до станції Волноваха за період з 26.02.2010 р. були не пов’язані з виконанням спірного договору з відповідачем. Вказане підтверджується переадресацією перевезень на залізничних накладних, яка також відбулася 11.03.2010 р. У цих залізничних накладних первісним отримувачем товару зазначений ВАТ „Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча”. Будь–які докази в підтвердження існування договірних відносин між відповідачем та ВАТ „Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча”, пов’язаних з виконанням договору № 11–02–/10–ТМ від 11.02.2010 р. з урахуванням специфікації від 11.03.2010 р., до суду не надані. Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача тільки з моменту підписання сторонами специфікації від 11.03.2010 р. до спірного договору існувало зобов’язання згідно п. 3.2 спірного договору відшкодувати позивачу витрати, пов’язані з доставкою металобрухту зі станції Волноваха Донецької залізниці до станції Правда Придніпровської залізниці. Позивач визначив такий залізничний тариф в розмірі 5029,00 грн. (без ПДВ) та окремою графою включив його у видаткові накладні № РН–0047 від 16.03.2010 р., № РН–0048 від 17.03.2010 р. Залізничний тариф на перевезення вантажу від станції Волноваха Донецької залізниці до станції Правда Придніпровської залізниці відповідач оплатив у розмірі, зазначеному самим позивачем у видаткових накладних в сумі 5029,00 грн. (без ПДВ). Даний факт оплати підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що оплата транспортних витрат з оплати залізничного тарифу підлягає сплаті відповідачем тільки в частині тих витрат, що виникли у позивача з моменту початку поставки, а саме залізничний тариф від станції Волноваха до станції Правда, який складає згідно даних, наданих позивачем, 5513,00 грн. без ПДВ, тобто 6615,60 грн. з ПДВ. Позивач поставив металобрухту на суму 298223,90 грн. з ПДВ. Таким чином, загальна сума, що підлягала сплаті відповідачем, складає 311455,10 грн. Відповідач перерахував позивачу 315000,00 грн. Таким чином, борг позивача перед відповідачем складає 3544,90 грн.

Але суд не приймає до уваги вартість залізничного тарифу, зазначеного у довідці № 456 від 14.06.2010 р. відокремленого підрозділу „Станція Тернопіль” Державного територіально–галузевого об’єднання „Львівська залізниця”, з наступних підстав:

Фактичне перевезення вантажу у спірних вагонах відбувалося у лютому–березні 2010 р., а вартість тарифів у довідці зазначена станом на червень 2010 р. Також у спірних залізничних накладних при відправленні вантажу 26.02.2010 р. від станцій Чернівці–Південна та Стрий Львівської залізниці до станції Маріуполь Сортувальний Донецької залізниці (кінцевий пункт призначення на той час), вказаний був тариф у сумі 15330,00 грн. (без ПДВ). У вищевказаній довідці за перевезення вантажу від станцій Чернівці–Південна та Стрий Львівської залізниці до станції Волноваха Донецької залізниці, яка знаходиться ближче за відстанню, ніж станція Маріуполь Сортувальний Донецької залізниці від відправника, тому тариф повинен бути меншим, а він навпаки є більшим – 15965,00 грн. (без ПДВ).

Крім того, сума вартості брухту як з урахуванням розміру залізничного тарифу, визначеного у видатковій накладній, так і з урахуванням розміру залізничного тарифу, визначеного у довідці відокремленого підрозділу „Станція Тернопіль” Державного територіально–галузевого об’єднання „Львівська залізниця” № 456 від 14.06.2010 р., не перевищує суму грошових коштів, сплачених відповідачем позивачу.

З урахуванням всіх обставин справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, тому задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати у зв’язку з відмовою у задоволенні позову покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32-34; 36; 43; 49; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 15.02.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 17.02.2011 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Богатир К.В.