Рішення № 13835483, 10.02.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

10.02.2011Справа №5002-15/1383.2-2010

За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (98635, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримігросервіс» (95050, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Шалфейна, 1; ЄДРПОУ 20740897) в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримігросервіс» у м. Ялта (98600, АР Крим, м. Ялта, вулиця Єкатерининська / Леніна, 1/33)

про стягнення 66 962,00 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача ОСОБА_6, представник, довіреність від 04.11.2009

Від відповідача Консманов В.Л., представник, довіреність №02/2010 від 17.03.2010

Обставини справи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримігросервіс» в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримігросервіс» у м. Ялта, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 40400,00 грн. заборгованості за договором оренди, 6969,00 грн. неустойки, 15993,00 грн. матеріальної шкоди та судові витрати.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 15.12.2009 по справі № 2-2/5030-2009 (суддя Толпиго В.І.) провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.01.2010 замінено відповідача Філію ТОВ «Кримігросервіс» у м. Ялта на належного відповідача ТОВ «Кримігросервіс» в особі Філії ТОВ «Кримігросервіс» у м. Ялта.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено, ухвалу господарського суду АР Крим від 15.12.2009 по справі № 2-2/5030-2009 скасовано, справу передана до розгляду до Господарського суду АР Крим.

Резолюцією Голови господарського суду АР Крим, справа передана на розгляду судді господарського суду АР Крим Пєтухової Н.С.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 11.03.2010 суддею господарського суду АР Крим Пєтуховою Н.С. прийнято справу до свого провадження з привласненням справі №5002-15/1383.1-2010.

23.03.2010 (вх.№4107) від позивача до суду надійшло клопотання про збільшення позовних вимог, відповідно до якого просить суд розірвати з 01.09.2009 договір оренди нежитлового приміщення укладений між сторонами та стягнути з відповідача 40400,00 грн. заборгованості по орендній платі, 7171,00 грн. неустойки, 15810,00 грн. матеріальної шкоди.

Рішенням господарського суду АР Крим від 14.06.2010 по справі №2-9/1383.1-2010 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримігросервіс» у м. Ялта на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 40400,00 грн. основного боргу, 829,01 грн. неустойки (пені), 412,29 грн. державного мита та 153,52 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишено без задоволення, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримігросервіс» задоволено, рішення господарського суду АР Крим від 14.06.2010 по справі № 2-9/1383.1-2010 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2010 по справі №2-9/1383.1-2010 касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено частково, рішення господарського суду АР Крим від 14.06.2010 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 по справі №2-9/1383.1-2010 скасовано, а справу передано на новий розгляд.

Резолюцією Голови господарського суду АР Крим, справа передана на розгляду судді господарського суду АР Крим Іщенко І.А.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 25.11.2010 суддею господарського суду АР Крим Іщенко І.А. прийнято справу до свого провадження з привласненням справі №5002-15/1383.2-2010.

25.01.2011 (вх.№2576) від позивача до суду надійшло клопотання про зменшення позовних вимог, відповідно до якого позивач просить суд розірвати з 01.09.2009 договір оренди нежитлового приміщення укладений між сторонами та стягнути з відповідача 40400,00 грн. заборгованості по орендній платі та 7171,00 грн. неустойки.

У судовому засіданні 08.02.2011 представник позивача представив суду заяву про часткову відмову від позовних вимог, відповідно до якої відмовляється від позовних вимог в частині стягнення 15810,00 грн. матеріальної шкоди за пошкоджену рекламну вивіску та 15993 грн. матеріальної шкоди.

Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, прийняти відмову від позовних вимог в частині стягнення 15810,00 грн. матеріальної шкоди за пошкоджену рекламну вивіску та 15993 грн. матеріальної шкоди, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядком досудового врегулювання спору у випадках передбачених статтею 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідач у судовому засіданні та у відзивах на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує за мотивами, викладеними у відзиві на позовну заяву.

Розгляд справи відкладався, у судовому засіданні оголошувалась перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно статті 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені статтею 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 14 Цивільного кодексу України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 3 статті 3, статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України закріплено право сторін про свободу в укладанні договору та визначенні умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача стягується плата, розмір якої встановлюється договором наймання, у частині 5 цієї же статті вказується, що плата за користування майном вноситься щомісяця, якщо інше не встановлене договором.

01.05.2008 між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди нежитлового приміщення площею 100 кв.м., розташованого за адресою: м. Ялта, вул. Ломоносова, 3. Цільове призначення обєкту оренди розміщення залу гральних автоматів (а.с.11-12, т.1).

Відповідно до пункту 2.1 договору цей договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 01.05.2010.

За умовами пунктів 3.1-3.2 спірного договору, орендна плата встановлюється в сумі 20 200,00 грн. в місяць, включаючи всі податки. Орендна плата сплачується орендодавцем не пізніше 10 числа поточного місяця шляхом її перерахування на поточний рахунок орендодавця або готівкою до каси орендодавця.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що орендар звільняється від сплати орендної плати за час, протягом якого приміщення не могло бути використано відповідно до договору в силу обставин, за які він не відповідає, якщо ці обставини продовжуються більше доби. Настання і припинення подібних обставин оформлюється актом і підписується повноваженими представниками сторін.

Відповідно до пункту 5.2 договору за порушення своїх обов'язків за цим договором винна сторона сплачує іншій стороні неустойку в розмірі 0,5 % вартості місячної орендної плати за кожен день прострочення виконання або невиконання.

01.05.2008 орендодавець передав орендарю об'єкт оренди за актом приймання-передачі приміщення (а.с.12, т.1).

Статтею 795 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Додатковою угодою № 1 від 11.05.2009 до договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2008, пункт 3.1 договору від 01.05.2008 було викладено в наступній редакції: "Розмір орендної плати за користування приміщенням встановлюється в сумі 500,00 грн. на період з 11 травня 2009 року по 11 червня 2009 року включно".

18.05.2009 відповідач надіслав на адресу позивача лист (вих. №58), в якому просив у зв'язку з прийняттям Закону "Про заборону грального бізнесу в Україні" розірвати спірний договір оренди з 01.07.2009 Вказаний лист був отриманий позивачем 22.06.2009.

Одночасно з цим листом відповідач направив на адресу позивача угоду про дострокове припинення договору оренди нежитлових приміщень від 01 травня 2009 року з 01 липня 2009 року та підписаний акт прийому-передачі (повернення) майна.

У свою чергу, позивачем 15.07.2009 на адресу відповідача була направлена претензія №7 про сплату заборгованості по орендній платі за червень та липень 2009 року в сумі 40 400,00 грн., яка була отримана відповідачем 16 липня 2009 року.

23.07.2009 відповідач сплатив на розрахунковий рахунок позивача 20 200,00 грн. за червень 2009 року за оренду приміщень.

31.07.2009 на адресу відповідача була направлена ще одна претензія про сплату суми боргу в розмірі 44 653,89 грн., яка включала заборгованість по орендній платі за липень 2009 року в сумі 20200,00 грн., неустойку в сумі 1919,00 грн. та матеріальну шкоду в сумі 18 191,89 грн. Ця претензія отримана товариством з обмеженою відповідальністю «Кримігросервіс» відповідно 01 серпня 2009 року.

У зв'язку із тим, що відповідач залишив вказані претензії без задоволення, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом про розірвання договору оренди від 01.05.2008 з 01.05.2009, стягнення 40400,00 грн. заборгованості по орендній платі, 7 171,00 грн. неустойки, 15810,00 грн. матеріальної шкоди.

Щодо розірвання з 01.09.2009 договору оренди нежитлового приміщення, укладеного між фізичної особою-підприємцям ОСОБА_3 та філією ТОВ «Кримігросервіс» 01.05.2008 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 8.1 договору сторони передбачили, що дія договору припиняється по закінченню строку оренди, у випадку загибелі обєкта оренди при форс-мажорних обставинах, за згодою сторін, в інших, передбачених законодавством випадках.

25.06.2009 набув чинності Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні» від 15.05.2009, що виключає можливість використання об'єкту оренди про цільовому призначенню, передбаченому пунктом 1.1 Договору, розміщення залу гральних автоматів, чого не могли передбачати ні позивач, ні відповідач при висновку домовленості.

Таким чином, слідуючи принципу сумлінності, Договір підлягав або розірванню на підставі частин 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України, або зміні в частині цільового призначення. У разі розірвання Договору об'єкт оренди підлягав поверненню по акту прийому-передачі, як цього вимагає норми частини 2 статті 795 Господарського кодексу України.

Суд звертає увагу на те, що вимога позивача ґрунтується на частинах 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

За змістом частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

При цьому, суд зазначає, що сама по собі істотна зміна обставин не є підставою для розірвання договору. Вимагаючи розірвання договору з цієї підстави позивач, з урахуванням положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку доказування, повинен довести, зокрема, впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане.

Акт про повернення орендованого майна між сторонами не був підписаний, однак, у судовому засіданні суд встановив, що позивач 11.09.2009 уклав договір оренди з ФОП ОСОБА_8 на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, тобто, у тому числі на те приміщення, яке передавалось у оренду відповідачу.(а.с.150-151).

Суд вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині розірвання договору оренди з 01.09.2009 необхідно відмовити.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться і одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Згідно з частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У порушення пункту 3.1 договору, відповідач плату за користування приміщенням за липень та серпень 2009 року не вносив, у звязку з чим виникла двохмісячна заборгованість по орендній платі у розмірі 40400,00 грн. (20200,00 грн. за липень + 20200,00 грн. за серпень = 40400,00 грн.).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений установлені строк, одностороння відмова або зміна умов договору не допускається.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.1 договору сторони передбачили строк дії договору до 01.05.2010.

Згідно пункту 3.4 договору, Орендар звільняється від сплати орендної плати за час, протягом якого приміщення не могло бути використане відповідно до договору через обставини, за яких він не відповідає, якщо ці обставини тривають більше доби. Настання і припинення подібних обставин оформляється актом і підписується повноважними представниками сторін.

Позивачем на адресу відповідача була направлена претензія про сплату боргу по орендній платі, неустойки та матеріальної шкоди від 31.07.2009, яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Факт отримання даної претензії відповідачем 01.08.2009 підтверджується поштовим повідомленням (а.с.16-17).

В цій же претензії позивач просить відповідача направити у строк до 05.08.2009 повноважного представника для підпису угоди про розірвання договору та акту приймання-передачі приміщення.

Акт про повернення орендованого приміщення сторонами не був підписаний, доказів того, що орендоване приміщення було звільнено у червні 2009 року сторонами суду не надано, однак, у судовому засіданні суд встановив, що позивач 11.09.2009 уклав договір оренди з ФОП ОСОБА_8 на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, тобто, у тому числі на те приміщення, яке передавалось у оренду відповідачу.(а.с.150-151).

При вказаних обставинах, суд вважає, що позивні вимоги позивача в частині стягнення орендної плати за липень та серпень 2009 року в сумі 40400,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Доказів, що підтверджують зворотне ніж встановлено судом, відповідачем не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів, відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача неустойку відповідно до пункту 5.2 договору за період з 11.07.2009 по 31.08.2009 у сумі 7171,00 грн.

Пунктом 5.2 договору сторони передбачили, що за порушення своїх зобовязань по наступному договору винна сторона сплачує другої стороні неустойку у розміру 0,5% вартості місячної орендної плати за кожен день прострочки виконання, невиконання.

Згідно частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Однак, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/96-ВР від 22.11.1996 передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який оплачується пеня.

Згідно розрахунку здійсненого судом, пеня за період з 11.07.2009 по 31.08.2009: на суму боргу за липень 2009 складає 614,08 грн., (Борг за липень 2009 20200грн. період стягнення 51 день, ставка НБУ за період з 11.07.2009 по 11.08.2009 11%, 12.08.2009 по 31.08.2009 року 10,25%) 20200,00*(11% * 2:365 = 0,06 в день * 32 дн. = 387,84 грн.). 20200,00 * (10,25% * 2 : 365 = 0,056 в день * 20 дн. = 226,24 грн., на суму боргу за серпень 2009 року 227,05 грн. (сума боргу 20200,00 грн. період стягнення 20 днів з 11.08.2009 по 31.08.2009: ставка НБУ 10,25%, за 11.08.2009 пеня склала 12,12грн., з 12.08.09 по 31.08.09 20200,00 * (10,25% * 2:365 = 0,056 в день * 19 дн. = 214,93 грн.).

Отже, сума пені у розмірі 829,01 грн. визнається судом обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі в частині стягнення 15810,00 грн. матеріальної шкоди за пошкоджену рекламну вивіску та 15993 грн. матеріальної шкоди підлягає припиненню в звязку з відмовою позивача від заявлених вимог.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 4 частини 1 статті 80, статями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримігросервіс» (95050, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Шалфейна, 1; ЄДРПОУ 20740897) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (98635, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 40400,00 грн. основного боргу, 829,01 грн. неустойки (пені), 412,29 грн. державного мита, 153,52 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.В частині стягнення 15810,00 грн. матеріальної шкоди за пошкоджену рекламну вивіску та 15993 грн. матеріальної шкоди провадження у справі припинити.

5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 15.02.2011.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримІщенко І.А.