Рішення № 138354771, 20.07.2026, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/2484/26

Єдиний унікальний № 742/3491/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

у складі: головуючого-судді: Павлова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Рубан Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Прилуки в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

УСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін

Позивач, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором №1268026 від 21.03.2020 р. в розмірі 17 829,37 грн, з яких: прострочене тіло кредиту - 4 446,00 грн, відсотки - 12 383,37 грн, комісія - 1 000,00 грн, а також судові витрати (судовий збір у сумі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач уклав договір в електронній формі з первісним кредитором ТОВ «Мілоан», право вимоги за яким згідно з договором відступлення від 29.12.2020 року перейшло до позивача, проте зобов`язання належним чином не виконав.

Відповідач, представлений адвокатом Марковичем А.Ю., подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав у повному обсязі. Зазначив, що кредитний договір було укладено строком на 15 днів - до 05.04.2020 р.

Оскільки умови договору щодо пролонгації не вчинялись, нарахування відсотків поза межами строку кредитування (за період з 06.04.2020 р. по 29.09.2020 р.) є незаконними і суперечить сталій практиці Великої Палати Верховного Суду. Також відповідач заперечував проти стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн, вважаючи їх неспівмірними та завищеними.

ІІ. Процедура та позиція сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, проте у позовній заяві заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання також не з`явився, подавши до суду заяву про здійснення розгляду справи без участі сторони захисту.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26.06.2026 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом

Судом установлено, що 21.03.2020 року між ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) за допомогою одноразового ідентифікатора укладено Кредитний договір № 1268026 в електронній формі.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 1.4 договору, відповідачу надано кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 15 днів, з фіксованою датою повернення боргу - 05 квітня 2020 року. Пунктом 1.5 договору визначено базову відсоткову ставку в розмірі 3,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування. Пунктом 1.5.1 передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 1 000 грн.

Відповідно до Договору відступлення прав вимоги від 29.12.2020 р., ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за вказаним кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Аналізом наданої позивачем Виписки про щоденні нарахування та погашення судом встановлено, що в межах строку дії договору (з 21.03.2020 р. по 05.04.2020 р. включно) позивачем правомірно нараховано відсотки за базовою ставкою 3% (150,00 грн щодня) за 15 днів користування кредитом, що становить 2 250,00 грн.

Разом з тим, виписка свідчить, що позивач безперервно продовжував нараховувати відсотки за базовою ставкою 3% (150 грн щодня) після закінчення строку кредитування у період з 06.04.2020 р. по 17.05.2020 р., а згодом - у змінених розмірах (47,23 грн та 44,46 грн на день) аж до 29.09.2020 р.

Пунктом 2.3 договору («Пролонгація кредиту») передбачено, що для продовження строку користування кредитом позичальник має самостійно вчинити відповідні дії в межах строку дії договору, зокрема, сплатити комісію за продовження та певну частку заборгованості згідно з Правилами, а факт пролонгації підтверджується безпосереднім здійсненням такого платежу (п. 2.3.2).

Проте, як вбачається з виписки, перший платіж від відповідача надійшов лише 18.05.2020 року (після спливу 43 днів з дня закінчення строку кредитування), що спростовує факт активації чи дотримання процедури пролонгації строку договору. Сторонами не укладалось додаткових угод щодо зміни строку дії договору.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до ст.526,530,1054 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно з ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки за договором. Зі спливом строку кредитування припиняється обов`язок кредитора надавати кошти, а позичальник втрачає право законно ними користуватися на узгоджених умовах, натомість виникає обов`язок негайно повернути всю суму борг.

Вирішуючи спір у частині нарахування відсотків та комісії поза межами строку кредитування (після 05.04.2020 р.), суд керується обов`язково до застосування практики Великої Палати Верховного Суду.

Суд відхиляє деякі доводи запитувача щодо правомірності нарахування відсотків поза межами строки кредитування з огляду на таке.

Щодо деактивації пролонгації (п. 2.3, 2.3.1, 2.3.2 Договору): аналіз зазначених пунктів встановлено, що продовження строку користування кредитом не є автоматично чи безумовною подією, а потребує вчинення позичальником активних дій - сплати комісії за продовження та частини заборгованості в межах строку дії договору, тобто до 05.04.2020 р.

Якщо перший платіж від відповідача надійшов лише 18.05.2020 р. (зі спливом 43 дні після завершення строку кредитування), а докази вчинення платежу в межах строку дії договору матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що умови договору щодо пролонгації сторонами дотримані не були, а строк дії договору в установленому порядку продовжено не було.

Сам факт здійснення платежів після закінчення строку кредитування не свідчить про продовження строку дії договору, оскільки умовами договору передбачено спеціальний порядок пролонгації, який вимагав вчинення відповідних дій саме до закінчення строку кредитування.

Щодо автоматичного нарахування за п. 2.2.3 Договору: окремої оцінки потребують положення пункту 2.2.3 договору, яким передбачено, що у разі невиконання позичальником зобов`язання щодо повернення кредиту процентів за базовою ставкою, визначеною п. 1.5 Договору, продовжують нараховуватися 60 днів з дня, наступного за днем, визначеним протягом п. 1.4 Договору.

Суд визнає цю умову такою, що не підлягає застосуванню, оскільки за своєю правовою природою вона є спробою кредитора в односторонньому порядку встановити договірну санкцію за прострочення виконання зобов`язання під виглядом плати за правомірне користування кредитом, що прямо суперечить розмежуванню понять «строк договору» та «строк виконання зобов`язання», сформульованому Великою Палатою Верховного Суду.

Правовідносини сторін після 05.04.2020 року (дати, визначеної п. 1.4 Договору) перейшли до стану прострочення боржника в розумінні ст. 612 ЦК України, а тому подальше утримання коштів відповідно не може кваліфікуватися як правомірне договірне користування, за яке нараховується плата у вигляді відсотків за ст. 1048, 1054 ЦК України, незалежно від формулювання п. 2.2.3 Договору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц однозначно встановлено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за базовою або підвищеною ставкою припиняється після припинення спливу визначеного договором строку кредитування, а права та інтереси кредитора після цього моменту забезпечується нормою частини другої статті 625 ЦК України. Жодні внутрішні умови кредитного договору, які передбачають продовження нарахування договірної ставки після завершення строку кредитування, не можуть нівелювати цей імперативний правовий висновок.

Суд також звертає увагу, що навіть якщо припустити застосування п. 2.2.3 Договору, позивач порушив і власні договірні обмеження: зазначений пункт допускає нарахування за базовою ставкою протягом не більше 60 днів після 05.04.2020 р. (тобто максимум до початку червня 2020 року), тоді як за наданою позивачем Випискою нарахування проходило аж до 29 вересня 2020 року, тобто протягом 177 днів, що більш ніж утричі перевищує максимальний строк, передбачений самим пунктом 2.2.3 договору. Це додатково підтверджує безпідставність та довільність нарахувань позивача незалежно від оцінки правомірності самого п. 2.2.3.

Таким чином, нараховані позивачем проценти за період після 05.04.2020 року не є платою за правомірне користування кредитом, а фактично становлять відповідальність за прострочення виконання зобов`язання, яка не може встановлюватися шляхом продовження дії договірної процентної ставки всупереч вимогам цивільного законодавства та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Оскільки строк кредитування закінчився 05.04.2020 року, будь-які платежі, пов`язані з подальшим обслуговуванням кредиту, управлінням ним чи іншими супутніми послугами, не можуть вважатися такими, що нараховані в межах належного виконання кредитного договору. Після спливу строку кредитування відсутні правові підстави для виникнення нових договірних платежів, окрім відповідальності, встановленої законом.

Враховуючи, що після 05.04.2020 р. кредитні кошти перебували у стані прострочення, нарахування позивачем відсотків за базовою ставкою 3% щоденно, а також будь-яких інших комісій за управління та обслуговування після вказаної дати є повністю безпідставним, незаконним та таким, що суперечить суті зобов`язання.

Саме на позивача відповідно до статті 81 ЦПК України покладався обов`язок довести існування правових підстав для нарахування договірних процентів після закінчення строку кредитування, а також факт належної пролонгації договору. Таких доказів матеріали справи не містять.

Отже, суд дійшов висновку, що після 05 квітня 2020 року між сторонами вже не існувало правовідносин щодо правомірного користування кредитом, а тому позивач був позбавлений права нараховувати договірні проценти та будь-які інші платежі, передбачені договором, за період з 06.04.2020 р. по 29.09.2020 р.

За відсутності доказів належної пролонгації кредитного договору вимоги про стягнення процентів та комісій, нарахованих після спливу строку кредитування, є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Розрахунок суми, що підлягає стягненню: тіло кредиту: 5 000 грн. Відповідно до виписки, відповідач здійснив платежі по рахунку всього кредиту на загальну суму 554 грн (277 грн від 18.05.2020 р. та 277 грн від 16.07.2020 р.). Залишок простроченого тіла кредиту становить 4 446 грн та підлягає стягненню.

Правомірні нарахування в межах строку договору (до 05.04.2020 р. включно): відсотки на суму 2 250 грн + комісія за видачу 1 000 грн = 3 250 грн.

Згідно з випискою, відповідач усіх сплатив рахунок у відсотках та комісії 1 176,00 грн (538 грн + 100 грн від 18.05.2020 р. та 538 грн від 16.07.2020 р.).

Залишок правомірних договірних нарахувань: 3 250 грн - 1 176 грн = 2 074 грн (відсотки та комісія в межах строки).

Таким чином, загальний розмір обґрунтованої заборгованості за договором становить: 4 446 грн (тіло) + 2 074 грн (відсотки/комісія) = 6 520 грн. В іншій наступній вимогі (щодо стягнення 11 309,37 грн договірних відсотків поза межами строку дії договору) слід відмовити.

VІ.Щодо розподілу судових витрат:

Позов задоволено частково (на 36,57% від заявленої суми позову: 6 520,00 грн / 17 829,37 грн). Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір розподіляється пропорційно розміру задоволених позовних вимог і становить: 2 662,40 грн ? 36,57% = 973,61 грн.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу суд керується критеріями розумності, співмірності та реальності адвокатських витрат, закріпленими у ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Враховуючи типовий характер справи, її незначну складність, обсяг наданих послуг та часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне зменшити заявлений розмір витрат на правничу допомогу з 8 000 грн до 3 000 грн.

Водночас, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України принцип пропорційного розподілу поширюється на всі судові витрати, включно з витратами на професійну правничу допомогу, зменшена судом сума 3 000,00 грн підлягає додатковому пропорційному розподілу відповідно до частки задоволених вимог (36,57%) і становить: 3 000,00 грн ? 36,57% = 1 097,07 грн.

Керуючись ст.ст.12,13,81,141,178,258,259,263-265,274-279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Кредитним договором №1268026 від 21.03.2020 р. у розмірі 6 520 грн (шість тисяч п`ятсот двадцять гривень).

У задоволенні решти позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» щодо стягнення відсотків та комісії - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 973,61 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 097,07 грн.

Рішення суду набирає законної сили після спливу строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Кредит-Капітал» (м. Львів, вулиця Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-й поверх, код ЄДРПОУ 35234236).

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Суддя В.Г. Павлов